Виконавці. Узяли на себе чужий злочин?

Судовий процес над вбивцями Георгія Гонгадзе розпочався 9 січня 2006-го, попереднє слухання у справі відбулося наприкінці грудня 2005-го. На лаві підсудних опинилися троє колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС України – Микола Протасов, Валерій Костенко і Олександр Попович. У ході судового розгляду вони визнали, що брали участь у вбивстві журналіста, але основну провину звалили на свого зниклого шефа – Олексія Пукача.

Щоправда, висловлювалася думка, що трійця на лаві підсудних до вбивства Гонгадзе стосунку не має – мовляв, їх лише умовили узяти провину на себе, оскільки вони вже були причетні до інших вбивств, і пообіцяли «скостити» термін. Чи має ця версія право на життя, журналістам судити складно, оскільки за судовим процесом вони могли спостерігати тільки з боку. Відповідно, зрозуміти, наскільки послідовні в своїх свідченнях підсудні, неможливо. Принаймні чутки про те, що виконавці отримають по 7-8 років ув’язнення, поки що не підтверджуються – прокурори вже зажадали для них від 12 до 14 років колонії.

За словами представника Мирослави Гонгадзе Валентини Теличенко, двоє з підсудних – Костенко і Попович – протягом процесу поводилися «бездоганно»:

«Олександр Попович, який перебуває на підписці про невиїзд, – весь такий «білий і пухнастий» - регулярно приходив на всі засідання, ніколи не спізнювався, старанно відповідав на питання, і у мене створилося враження, що він робив це щиро. Валерій Костенко поводився в суді як порядна людтна, як офіцер, про його поведінку нічого поганого сказати не можна. Більше того – він показав себе компетентним співробітником правоохоронних органів, відповідав на питання чітко, ґрунтовно. Думаю, він істотно допоміг судовому слідству. Що стосується Протасова – на питання він відповідав так, що навіть дивно, що у цієї людини є вища освіта. Крім того, він постійно намагався затягнути процес, пред'являючи скарги на своє здоров'я. Я не можу безумовно стверджувати, що це симуляція. Ми весь час використовували слова «агравація» – це свідоме перебільшення проявів хвороби. Тому що кілька разів я помічала, що під час судового засідання той же Протасов двох слів зв'язати не міг, а як тільки все закінчувалося і в залі не залишалося нікого, окрім охоронців і захисників, він починав пред'являти мені претензії. І інтенсивність, і манера його висловів зовсім не свідчили про те, що у нього проблеми з вербалізацією, зі зв'язками і. д. Коли засідання торкалося стану його здоров'я, він виступав і пам'ятав усі діагнози, всі дати, коли він лікувався, всі скарги, які він висловлював лікарям. І так само було, коли йому проводили експертизу - про свої діагнози він говорив надзвичайно красномовно.

На мій погляд, прокуратура недостатньо диференційовано підійшла до визначення ступеня провини підсудних. Обвинувачі розповідали, яка висока цінність людського життя, як недобре компрометувати міліцію, як недобре зраджувати присягу. Проаналізували доказову базу. Через те, що деякі матеріали, які вони згадували, становили державну таємницю, дебати були закритими. Оцінку виступу прокурорів я дам на наступному засіданні, коли буде моя черга виступати в дебатах».

На думку Валентини Теличенко, про те, що з трьох найбільше винен Протасов, говорить хоч би той факт, що в день вбивства він спеціально вийшов із відпустки, в той час як Костенко і Попович просто виконували свою звичайну повсякденну роботу – зовнішнє спостереження. Крім того, Протасов добре знав, що він іде затримувати людину, він був кумом Пукача і, відповідно, дуже близько з ним спілкувався.

Організатори. «Мовчання ягнят»

За версією слідства, Олексій Пукач – сполучна ланка між організаторами і виконавцями вбивства. І саме він найактивніший вбивця, саме він усвідомлював, що вони їдуть вбивати Гонгадзе, саме він власноручно душив журналіста своїм ременем (хоча із цього приводу неодноразово висловлювалися сумніви – мовляв, Гонгадзе – під два метри зростом, а Пукач – метр шістдесят). У 2006 році Олексій Пукач передав в Україну лист, у якому визнав, що його підрозділ стежив за Гонгадзе, але категорично спростував свою причетність до вбивства і назвав всі заяви тодішнього керівництва МВС і Генпрокуратури – фальсифікацією.

За твердженням Пукача, Протасов і Костенко насправді жодного стосунку до вбивства Гонгадзе не мають – вони, мовляв, справді убили, але зовсім іншу людину – бізнесмена на прізвище Білоцерківський. За одними даними, Олексій Пукач живе в Ізраїлі, за іншими – його вже давно немає в живих. Що, втім, виглядає цілком логічно. З тих, чиї імена називали у зв'язку з організацією вбивства Гонгадзе, так або інакше з гри вийшли всі. Ланцюжок, який вів до замовника, обірвався.

Про «справу Кравченка», думаю, можна не розповідати – екс-міністр внутрішніх справ, якого звинувачували в причетності до організації викрадання і вбивства українського журналіста, покінчив життя самогубством за загадкових обставин. Наступного дня він повинен був давати свідчення в Генеральній прокуратурі.

Не можуть з'явитися перед слідством і ще дві людини, яких підозрювали в причетності до цієї історії. Колишній керівник управління державного управління справами Адміністрації президента Юрій Дагаєв помер 22 липня 2003 року у відділенні нейрохірургії центральної клініки Відня «Альгемайнез Кранкенгауз». Свідоцтво про його смерть підписав австрійський медик, українець за походженням – професор Ігор Гук. За словами лікаря, що лікує Віктора Ющенка, Миколи Корпана, він консультував при лікуванні дружину Дагаєва. У дружини генерала виявили меланому – рак шкіри. Її прооперували в Ізраїлі, проте хвороба продовжувала прогресувати, і незабаром великі метастази були виявлені в головному мозку. Потім, як стверджує Корпан, Любов Дагаєву відправили на лікування «в одну з приватних австрійських клінік». Хіміотерапія не дала результатів, і незабаром після госпіталізації хвора померла. Юрій Дагаєв помер за чотири місяці після її кончини. У нього виявили ту ж саму хворобу. Нагадаємо, що в середині липня 2003 року генерал Дагаєв з друзями вирушив у плавання на теплоході Дніпром. По дорозі до них приєдналося обласне і міліційне начальство. Прогулянка річкою супроводжувалася постійними застіллями. У розпал одного із заходів Дагаєву раптово стало зле – з ним нібито стався інсульт. Керівника ДУС терміново доправили до Києва, а звідти, через деякий час – спецрейсом до Відня.

За три тижні перед смертю Юрія Дагаєва ліг у лікарню й «сірий кардинал» МВС Едуард Фере. Його доправили в Центральний госпіталь МВС у важкому стані з діагнозом «інсульт». Що цьому передувало – невідомо. За офіційною версією, Фере досі перебуває в комі в госпіталі МВС. Щоправда, колишній слідчий Ігор Пилипчук рік тому заявив, що насправді Фере уже в Ізраїлі.

Замовники. Кучма постраждав за емоційність?

Навряд чи хтось серйозно вірить, що замовники цього вбивства колись постануть перед судом - люди такого рівня в Україні ніколи не потрапляють на лаву підсудних. На жаль, журналіст став розмінною монетою в дуже великій грі. І тепер, після оприлюднення плівок Мельниченка, більшість звичайних людей упевнена, що Гонгадзе «замовили» дуже великі люди. Правда, багатостраждальні плівки, здається, повторюють долю ще більш багатостраждального Таращанського тіла – після численних суперечливих експертиз сьогодні ніхто вже з точністю не може сказати, чий обезголовлений труп було знайдено вісім років тому в Таращі. Те ж саме може статися і з плівками Мельниченка – вони скоро перетворяться на якийсь міф, і в їх існування перестануть вірити навіть ті, хто колись вірив. На думку екс-генпрокурора Михайла Потебенька, якою він поділився з «Главредом», «Кучма - людина емоційна, і зопалу міг допустити такі вислови, але це ще не говорить про те, що він когось убив. Можливо, далі хтось цим скористався». Згадав Михайло Олексійович і про те, що у зв'язку зі справою Гонгадзе йому доводилося спілкуватися з тодішнім послом США, щоправда, уточнювати, про що вони говорили, не став: «Я зможу щось сказати тільки після того, як закінчиться слідство у справі». Ці загадкові слова колишнього Генерального прокурора змушують задуматися і пригадати ще одну версію, в основі якої лежить припущення, що вбивство Гонгадзе «зрежисирували» і поставили США, зацікавлені в знятті тодішнього Президента (мовляв, один і той самий почерк можна вгадати як у справі Гонгадзе, так і у вбивстві Політковської та отруєнні Литвиненка). Втім, будь-яка з цих версій поки що може сприйматися хіба що як історія з серії «очевидне-неймовірне». Слідство ж допоки вважає за краще зберігати із цього приводу мовчання.

Юлія Кім, «Главред»