"Щоб серйозно розпочати і завершити боротьбу за єдність цієї держави, залишалося тільки вести завзяту і нещадну політику централізації. Для цього потрібно було насамперед принципово ввести єдину державну мову".

Адольф Гітлер Mein Kampf (частина перша, третій розділ)

Конституційний суд у грудні 2007 року підштовхнув до повної українізації кінопрокату. Міністерство культури і туризму України взяло під козирок, і почало загвинчувати гайки навіть з більшою ретельністю, ніж вимагає нове трактування закону.

Пропоную подивитися на проблему поза бізнес-інтересами дистриб'юторів і власників кінотеатрів, тим більше, що Олександр Ткаченко обґрунтовано виклав свої думки про економіку кінодистрибуцій.

Оцінку ефективності пропозицій Міністерства культури про фінансові преференції дистриб'юторам також залишу профільним виданням, хоча за рахунок українських платників податків підтримувати американське кіно - смішно. Також позбавлю читачів прогнозів щодо зміни конфігурації ринку і зростання обігу "піратської" продукції.

Справа в іншому - "куля" дісталася нам, як глядачам і громадянам. Із цим і варто розібратися, за великим рахунком, "начальник кіно" - не чиновник, не Конституційний суд, не президент країни, не режисер, не продюсер, не дистриб'ютор і не власник кінотеатру. "Начальник кіно" - глядач, тому що саме він вибирає, що і як дивитися і платить за це гроші.

Зрозуміло, цілком справедлива вимога україномовних громадян країни дивитися кіно своєю рідною мовою. Але чи справедливо змушувати дивитися державною мовою фільми російськомовних українців?

Держава існує для того, щоб обслуговувати суспільство, а не потреби і смаки політичної еліти. Зрозуміло, якщо це демократична держава.

Російськомовні українці сплачують податки, і також утримують державні інституції, і мають повне право у них вимагати. У мене вже, звичайно, полетіло каміння і "великі бойові бджоли" з боку опонентів.

Але хочеться попросити їх ознайомитися з результатами соціологічного опитування. Хочу звернути увагу і на дату, тобто опитування проводилося у відносно "спокійний" політичний період.

Якщо у Вас є вибір, якою мовою Вам зручніше дивитись закордонні кінофільми? (не має значення, у кінотеатрі, по ТБ чи на відео)

Дані опитування Інституту соціології НАН України, проведеного у травні-червні 2007. Методом стандартизованого інтерв’ю у всіх регіонах України опитано 1200 респондентів, що репрезентують доросле населення країни.

Примітка: 10% респондентів обрали декілька варіантів відповідей (наприклад, "зручніше дивитись фільми мовою оригіналу, якщо розумію цю мову, або дубльовані українською (російською) мовою" або "зручніше дивитись фільми з російськими (українськими) субтитрами або дубльовані українською (російською) мовою". Серед них більшість – 8% - обрали варіант "зручніше дивитись фільми з російськими субтитрами або дубльовані російською мовою".

Факти річ уперта. Виходить, що прихильники 100% українізації кінопрокату або живуть в уявній Україні, або вони є свідомими замовниками репресивних акцій щодо російськомовних українців.

Ігнорування інтересів 57% дорослих глядачів, які є громадянами країни, це як називається? Чи це чергова дурість від націоналістів-романтиків?

Проте, кінопрокатники обіцяють зібрати 100 000 підписів від глядачів, не згодних з позицією міністерства культури.

Антон Пугач, генеральний директор компанії "Мультиплекс-Холдинг" ініціатор цієї акції, наполягає на громадській стороні питання: "Сьогодні шлях до націоналізму - найпростіший і найлегший. Український народ пригнічували віками... Ще і тому коричневий колір має шанси на успіх, що зараз опозиція влади - це партії, назавжди непопулярні в столиці й серед титульної національності.

Опозиція відстоює права російськомовного населення більше за інших, але при цьому вкрай важливо, що російська мова - це мова досить недемократичної сусідньої держави, а раніше - більшовиків і Російської імперії.

Витиснення російської - це і помста за минуле, і боротьба з опозицією, і обмеження впливу не зовсім дружнього сусіда. Блискуча мотивація, не посперечаєшся. От у нацистів якраз все і було блискучим, підтягнутим, вивіреним, важко спростовним".

Україна в цьому плані може виявитися майстром оригінального жанру. За наявною в мене на сьогоднішній день інформацією, у жодній з країн Європи немає законодавчого акту, що регламентував би мову кінопрокату.

Словаччина, певною мірою, є винятком, це єдина країна, де законодавчо закріплено прокат словацькою мовою, але тільки дитячого кіно.

Проте, це питання компетенції юристів - дослідження аналогічних нормативних актів країн з розвиненими інституціями демократії. У ВР і Кабміну достатньо ресурсів для того, щоб оприлюднити інформацію такого роду.

Справа взагалі ж в іншому - у виконанні норми вже існуючого закону. Роз'яснення Конституційного суду, в якому потрібно державною мовою дублювати, озвучити або субтитрировати фільм, аж ніяк не забороняє російську мову в кінотеатрах.

Наприклад, якщо фільм зроблено англійською або французькою мовою, дубльовано російською і субтитровано українською, то він цілком відповідає нормі закону про кінематограф. У законі ж не сказано, що всі 100% фільмів мають бути дубльовані українською.

Що не заборонено законом, те дозволено. Хіба ж не так? Але 31 січня не вийшов у прокат французький фільм "Астерикс на олімпійських іграх", дубльований російською і субтитрований українською.

Іронія цього конфлікту в тому, що першим потрапив під роздачу Олександр Ткаченко і як дистриб'ютор (компанія "Синергія") став жертвою власної ініціативи. У 2005 році він підтримував ініціативи тодішнього Кабінету міністрів про квотування кінопрокату за мовним принципом.

От, бачите, Олександре, як виходить, ігри в ура-патріотизм ні до чого хорошого не призводять, навіть самих патріотів.

Якщо дивитися на цю ситуацію ширше, то українсько- і російськомовні виборці мають подякувати всім провідним політичним силам, які замість того, щоб вирішувати проблему, продовжують на ній заробляти політичний капітал.

У січні до бажаючих відпіаритися на мовному питанні українських політичних сил приєдналося МЗС Російської Федерації. Як же хотілося, слухаючи ці заяви, взяти і попросити іноземних дипломатів, м'яко кажучи, "заткнутися"!

Так, мені не подобається, коли офіційні представники сусідньої держави, в якій відбувається реставрація тоталітаризму, спекулюють на дуже болючому питанні для моїх співгромадян. У суспільстві відбувається, якщо не розкол, то поляризація думок.

Очевидно, що в війні, до якої нас підштовхують українські політики, закордонні дипломати і політтехнологи, переможців не буде, обидві сторони постраждають. Боротись потрібно не проти чогось, а за щось.

Тому громадяни України, і україно-, і російськомовні, мають розібратися в цьому питанні самі. В режимі діалогу, без конфронтації.

Давно настав час згадати, що радянського режиму немає, а то складається враження, що націонал-патріоти і дотепер борються проти комунізму. Крім України і Росії, існує глобальний світ з усіма протиріччями, різноманіттям, небезпеками.

А патріотизм – це не професія. Українофобство, до речі, також. Хоча і те, і інше існує як торгівельна марка, і навіть бренд для власної цільової аудиторії.

Але суспільство не поділяється на печерних націоналістів з одного й іншого боку, це маргінали. Хоча вони були, є і будуть гарматним м'ясом для політичних сил.

Ті ж, хто до них не належить, уже стомилися від політичного фарсу останніх років. До речі, усі дії Партії Регіонів з мовного питання проходять саме за цим розрядом. Адже фактично, обіцянки, що давала ПР своїм російськомовним виборцям, не виконані. Ніхто нічого і не намагався робити.

Що можна ще зробити? Для початку потрібна дискусія про оптимальний статус російської мови в середовищі російськомовних українців, яке місце вона має посідати в школах, вузах, судах, ТБ і радіо, кінопрокаті, зрештою. Причому дискусія має відбуватися на громадській, а не політичній платформі.

Для мене, наприклад, очевидно, що російська мова є частиною сучасної української культури.

І коли я чую від українських націоналістів на адресу російськомовних українців: "валіза, вокзал, Росія". Я у відповідь зовсім не посилаю їх у Львівську область будувати державу згідно з ідеалами націоналізму. Ні й ще раз ні. Просто привітно раджу їм ще трохи потерпіти.

Уявляєте, що буде, якщо як мінімум 12 млн. російськомовних громадян, ті, кого називають "5-ю колоною", повалить в еміграцію?

Це не так нереалістично, якщо в Росії буде прийняте нове імміграційне законодавство. А якщо кордони з ЄС стануть прозорішими (мало надії, але все-таки, в житті бувають дива), то доля "проекту Україна" постає зовсім песимістичною.

Це до того, що буде з країною через 5, 10, 20 років. Питання не просте.

Цілком можливо, що так і залишиться хутором, поза основними магістралями цивілізації. Україна поки програє викликам глобального світу, а її населення скорочується.

Тому хотілося б порадити, або навіть попросити співгромадян, взяти, нарешті, у союзники здоровий глузд і прагматизм і цивілізовано ставитися до мовних потреб один одного. Зрештою, ми ж в одній країні живемо.

Аксинья Курина, для УП