На повідомлення про те, що лондонський суд визнав правомірність претензій Рината Ахметова до сайта «Оглядач», відреагували два автори «Детектор медіа» – Юрій Луканов та Сергій Грабовський. Ці тексти ми публікуємо разом, оскільки, з’явившись майже одночасно, вони розглядають наявну ситуацію з різних точок зору. Пан Луканов аналізує можливі причини звернення до закордонного суду в цій, здавалося б, локальній справі, а пан Грабовський – потенційні наслідки цього рішення для українських мас-медіа.

Усі повинні про це знати: я подаю до суду на «Детектор медіа», бо вона колись написала про мене якусь мульку, котра мені не сподобалася. Але це ще не все. Я подаю на неї не куди-небудь, а до гондураського суду. Чому саме туди? А чому олігарху Ринату Ахметову до Високого суду правосуддя у Лондоні можна подавати на інтернет-видання «Оглядач», а мені до найвищого серед найвищих судів у Гондурасі – зась?

Треба зазначити, що добродій Ахметов не тільки подав позов, а вже нібито й виграв процес, про що повідомила прес-релізом адвокатська компанія Akin Gump Strauss Hauer & Feld LLP. Правда, перемога якась дивна: головний редактор «Оглядача» Юрій Пільчевський заявив на прес-конференції, що він ні сном ні духом не відає про хід процесу, оскільки представників видання туди не запрошували, і коли такий суд справді відбувся, то відповідач не мав можливості викласти там свою точку зору. Крім того, на сайті вищезгаданої адвокатської фірми не міститься жодної згадки про цей процес – у зв’язку з Ахметовим там можна знайти тільки інформацію річної давності про вибачення перед нашим олігархом швейцарської газети Neue Züricher Zeitung, котра необачно пов’язала його з організованою злочинністю.

Ми тут сушимо мізки: а чому український бізнесмен подав позов на українське видання до іноземного суду? Раніше було пояснення, мовляв, у шановного українського олігарха існують бізнесові інтереси в Англії і коли хоч хтось у цій країні почитає публікації репортерки «Оглядача» Тетяни Чорновіл про дитячі і юнацькі роки Рината, то ахметовським справам у цій країні буде завдано непоправної шкоди. Якщо цю логіку поширити у світі, то вона дозволить кому завгодно подавати до якого завгодно у світі суду на який завгодно засіб масової інформації. Схоже, що Ахметова банально розвели на бабки його адвокати.

Не може бути? Він же та-а-акий розумний? Він стільки мільярдів заробив? Та ще й депутатом Верховної Ради став? Він таки справді розумний, коли треба на когось у кулуарах натиснути або приватизувати щось таким чином, аби всі потім тільки й гадали – і як це йому вдалося? А коли щось прозоро треба робити, відкрито і публічно – тут олігарх явно плаває. Він уже здогадується про важливість відповідної репутації для бізнесу – принаймні у розвинутих країнах. Але як вона здобувається і підтримується – для Ахметова лишається цілковитою загадкою. Інакше позов до «Оглядача» та нібито виграш цього процесу пояснити не можна.

Перемога в лондонському суді нічого йому не дала, крім зайвих матеріальних витрат та втрат для репутації у власній країні. По-перше, рішення суду щодо бездоганності його біографії нікого не переконає в тому, що пан Ахметов насправді білий і пухнастий. Досить лише нагадати, що відомого американця Аль Капоне засудили не за гангстерську діяльність, а за несплату податків. Тим не менше він був і залишається відомим як найбільший мафіозі двадцятого століття. Отож, боротися за свою репутацію шляхом судових рішень для публічної людини справа далеко не найефективніша.

По-друге, позов проти українських журналістів на цілком безневинну публікацію викликає запитання відносно адекватності Ахметова. У статтях Тетяни Чорновіл наводяться як негативні, так і позитивні свідчення про олігарха від його земляків. Інформацію подано досить збалансовано і нічого такого, про що б не здогадувалися пересічні українці, там не наведено. Тож Ахметов уподібнився до свого однопартійця, колишнього народного депутата Олега Калашникова, котрий вирішив пограти м’язами у стосунках із журналістами. Тільки Калашников робив це в буквальному розумінні слова, а Ахметов – через судовий позов. Коли Ахметова тепер називатимуть ворогом преси, то йому не варто дивуватися. Чим це закінчилося для Калашникова – відомо. Навряд чи Ахметова чекає шлях виключення з партійних списків, але існує чимало інших мульок, котрі можуть завдати йому шкоди.

Коротше, ви собі можете зі мною не погоджуватися, а я тим часом передумав звертатися до гондураського суду. Бо таки є різниця між мною й Ахметовим. На відміну від нього, кількість грошей на моєму рахунку не спонукає жодну юридичну фірму розвести мене на бабки. А без цього моя рішучість зникає.

Юрій Луканов