Лист, нагадаємо, стосувався рішення Конституційного суду про дублювання фільмів українською.

Щоби переконати читачів у «хуторянстві» КС, Ганна Герман застосувала 3 (три) на її думку логічні думки і 1 (один) фрагмент вірша Євгена Маланюка.

Спершу депутат навела приклад з власного життя, коли в Німеччині вона мала змогу подивитись фільм або англійською, або німецькою мовами. На думку голови ВР з питань свободи слова, це «свідчить на користь права вибору людини, яка живе в демократичній країні».

Важко сказати, чи погодяться з таким висновком росіяни, які мешкають у Німеччині, і яким німецькі хуторяни не дали змоги подивитись англійський фільм рідною мовою. А можливо, це означає, що відтепер в українських кінотеатрах іспанські, скажімо, фільми йтимуть іспанською- українською. На вибір. Оскільки саме це засвідчить нашу демократичність.

Друга думка народного депутата виявилась ще більш парадоксальною. «Намагання нав’язати мову є принизливим… Варто лише показати її красу. Чого, до речі, не робить той бездарний дубляж, який практикують у фільмах».

Якщо дубляж – є апріорі «намаганням нав’язати», то найімовірніше, Ганна Герман запропонувала перестати дублювати фільми взагалі. Бо, справді – всяке дублювання намагається нав’язати глядачу замість автохтонного варіанту мову місцевого населення. Що, певно, зайвий раз свідчить про окремішність і хуторянство аборигенів.

Третя думка Ганни Герман стосується грошей. «Ділки від дубляжу за великим рахунком лобіюють не українську мову, а свій бізнес. Українські переклади – тепер обов’язкові – це великі заробітки для тих, хто тримає під контролем цей вид бізнесу»,- називає корінь зла народний депутат.

На жаль, з поданого фрагменту не надто зрозуміло, чи перекладачів на російську мову теж відтепер можна називати «ділками від дубляжу». І в чиї кишені сьогодні потрапляє українська гривня за куплений у Москві фільм, дубльований російською. Можливо, у якусь правильніші кишені.

Найвдалішим же аргументом, безумовно, виявився вірш. Щоби остаточно переконати громадян у свій правоті, Ганна Герман процитувала фрагмент твору Євгена Маланюка:

«Де ж ті байки про пута куті

Та інші жалісні слова?

Хто ґвалтував тебе? Безсила

Безвладна, п’яна і німа

Неплідну плоть, убоге тіло

Давала кожному сама.

Мізерія чужих історій

Та сльози п’яних кобзарів

Всією тучністю просторів

Повія ханів і царів...»

Чому саме ці слова було обрано депутаткою, і яку думку вони мали підтвердити, напевно, залишиться загадкою. У вірші «Дива обида», який цитує Ганна Герман, є й інші цікаві строфи. Приміром:

«Невже ж калюжою Росії

Завмре твоя широчина?».

А можна було й просто продовжити наступну строфу, яка у Маланюка звучить так:

«Під сонні пестощі султана

Впивала царгородський чар,

Це ж ти - попівна Роксоляна,

Байстрюча матір яничар».

P.S. Євген Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської області). Після першої світової війни поручник царської Росії Маланюк став ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР, згодом - військовим старшиною 6-ї дивізії генерала Безручка.

У 1920 році, потрапляє у Польщі у табір для інтернованих. Згодом переїжджає до США, де проживає до самої смерті в 1968 році.

За часів радянської системи вірші Маланюка були забороненими.

Олексій Шалайський, proUA