Ток-шоу «Я так думаю» – один із довгожителів на каналі «1+1». Воно виходить регулярно з квітня 2002 року, і вже відсвяткувало своє п’ятиріччя.

 

Первинний формат проекту було запозичено з передвиборних дебатів. Тоді, в далекому 2002 році, студію було розділено на два сектори, що дебатували між собою, й окрему так звану незалежну групу, яка в процесі програми могла або висловити свою власну точку зору, або підтримати аргументацію однієї з груп, що дебатували протягом ефіру.

 

Через два роки після першого виходу в ефір проекту «Я так думаю» «Детектор медіа» (15 березня 2004 року) поскаржилася, що «суспільно-політичні ток-шоу як вид, жанр, формат – натура вітчизняного телебачення, що відходить», і що «спостерігати процес публічного висловлювання і зіткнення думок доводиться все рідше». Тоді ще ніхто не міг знати, що незабаром, завдяки початку формування в Україні громадянського суспільства і як наслідок – різкому зростанню інтересу українців до політики, суспільно-політичні шоу стануть чи не найпопулярнішим форматом більшості українських телеканалів.

 

Беззмінну ведучу ток-шоу Анну Безулик (на фото)  можна назвати першопрохідцем серед ведучих подібних ток-шоу в Україні. Їй довелося пережити й період «закручення гайок» наприкінці президентства Леоніда Кучми, й небувалий «розгул» свободи слова після помаранчевої революції. Утім, ведуча завжди всім присутнім у студії надавала змогу висловити свої думки щодо найгостріших подій у політичному житті країни. Завжди підготовлена, завжди «в темі», вона намагалася виглядати також завжди беземоційною. Найчастіше це їй вдавалося.

 

Потім настав період, коли, на наш погляд, ведуча стала трохи «перетискати» гостей у студії. Її манера вести програму стала жорсткішою, особиста думка ведучої вже чіткіше проступала над дебатами запрошених до студії експертів і гостей, навіть якщо ведуча цю думку жодним чином не висловлювала.

 

Наприкінці 2006-го – на початку 2007 років при перегляді деяких ефірів здавалося, що ток-шоу «Я так думаю» вже не витримує конкуренції, особливо зі своїм капітальним колегою за жанром, започаткованим на каналі ICTV проектом «Свобода слова». Джентльмен із посмішкою в костюмі від «Армані» поступово перетягнув до себе увагу глядачів із активною громадською позицією. Зрозуміло, що там і формат дещо інший, і час ефіру значно більший, тому у ведучого, власне, більше свободи, але жанр один – суспільно-політичне ток-шоу.

 

У червні 2007 року проект (разом з її автором і ведучою) пішов у творчу відпустку. Нарешті, після досить довгої перерви, у жовтні «Я так думаю» повернувся в ефір.

 

Треба віддати Аанні Безулик належне: переформатований проект засяяв новими гранями. Ефір у четвер 13 грудня, присвячений темі обрання пані Тимошенко прем’єр-міністром і пов’язаними з цим подіями в Верховній Раді, прикував увагу глядача на весь час показу. Навіть було шкода перериватися на рекламу.

 

Ток-шоу «Я так думаю» побудовано саме на зіткненні протилежних думок, отже особливо важливо для ведучого бути справжнім модератором процесу обміну цими думками, щоб не дати можливості жодній зі сторін перетворити ток-шоу на звичайну трибуну для проголошення гасел своєї політичної сили. Іншим не менш важливим завданням ведучого є всебічне розкриття конкретної теми ефіру з різних політичних точок зору і надання глядачеві можливості зробити власні висновки. Сьогодні Анна Безулик знову виглядає як безпристрасний арбітр, що не дозволяє гостям відволікатися від теми. Жодного зайвого слова або жесту, жодних зайвих емоцій.

 

Завжди приємно зазначати певний прогрес у будь-чому, й особливо приємно зазначати прогрес у розвитку політичної культури на телебаченні та в рівні фаховості й майстерності журналістів. Сподіваємося, що в умовах жорстокої конкуренції між телеканалами за глядача ми спостерігатимемо цей прогрес і надалі. Адже в результаті у виграші залишається саме глядач.