И технологии, и телевидение, его прошлое, настоящее и будущее создают – люди. О них новая рубрика «Персона». Наш первый гость – Валерий Павлович Ткачук, телевизионщик с двадцатисемилетним стажем и опытом менеджмента телевидения более семи лет.

Валерій Ткачук: «Все залежить від менеджера»

На сьогодняшній день справжніх телевізійних менеджерів не так багато. Складність цієї професії полягає в тому, що потрібно знати не тільки техніку і технології, але й знати особливості творчих процесів, і бути журналістом. Всі ці три складових, поєднаних у одній особі, зустрічаються нечасто. Я був причетний до становлення телекомпанії «Київ», знаю, як це робилось, як це можна робити, і як це потрібно робити.

Закінчив Київський університет, працював у газеті «Радянська освіта», з 1980 року працює на телебаченні. В 1999 році його запросили на посаду директора ТРК «Київ». Зараз очолює продакшен-студію при благодійній організації «Панування права».

Найцікавиший проект – це мій син. Все, що я хотів, я втілив, поки що. Це багато енергії і сил. Йому зараз 17 років, він навчається в Великобританії, досяг хороших успіхів у навчанні. Але цей проект ще треба довести до пуття.

Історія «Києва»

Телеканал «Київ» був створений в 1996 році. На той час він працював на 30-й частоті, яку поділяв з телеканалом «ТЕТ» в режимі «мигалки»: один канал працював по 2-3 години, потім 2-3 години іншого каналу, і т.д., що було надзвичайно незручно.

Було поставлене завдання створити Київський міський канал. Власний телеканал мають багато провідних міст Європи: Мюнхен, Відень, Париж, у Берліні муніципалітет замовляє і фінансує програми про місто для показу на різних каналах. Висвітлення міських проблем і життя міста є цікавим і важливим як для жителів міста, так і його гостей. Адже цікаво читати міські газети, як наприклад, «Вечірній Київ» або «Вечірня Одеса», щоб довідатись, що відбувається в місті, а тим більше в столиці. Звідки б не приїхав гість, він може увімкнути міський канал, щоб знати, чим живе місто.

Після довгих переговорів та суперечок, тодішні керівники міста і власники «ТЕТу» врешті дійшли згоди, і в 2002 році ТЕТ вийшов на 42 частоту, а телеканал Київ залишився на 30 частоті, кожний отримавши повноформатний ефір.

Перед каналом стало завдання наповнювати ефір, що при бюджетних обмеженнях зробити зовсім непросто. Сказати, що це складно – мало що сказати.

Наші перші спроби робилися на досить примітивній технічній базі, а працівники творчого колективу були недосвідченими. Рівень зарплати на муніципальному телебаченні не такий, щоб можна було переманювати працівників з інших телеканалів, і кадрова стратегія була така: брати молодих, вчити їх і вийти на нормальний рівень. Здібні хлопці і дівчатка без досвіду, яких треба було вчити писати сюжети, розставляти акценти, пояснювати, як в ефірі ставити коми перед «але».

Стратегія: виховання власних кадрів та розвиток технічної бази

Отже, для розвитку столичного телебачення була обрана стратегія в двох напрямках: виховувати власні кадри, та розвивати власну матеріально-технічну базу.

Маючи повноформатний ефір, ми домоглися у міської влади кошти на придбання техніки, потім і власної ПТС. Це було зроблено при обмеженому бюджеті і на високому ентузіазмі.

Звичайно, критикуючих було багато. Але – щоб вони не казали, ми були першими, хто зробив пряму трансляцію новорічної ночі з Майдану. Так, це було недосконало, були збої, але ми це зробили. Після цього почали канали змагаться, хто перший добіжить на до Майдану щоб зробити новорічне шоу з включеннями з головної площі столиці. Але ж ми були першими.

Ми були одними з перших, хто мовили про Майдан під час Помаранчевої революції. Можливо, зараз це не модно, але це є історія. Спочатку про події на Майдані мовило лише два канали – «5» і ми. Всі ці хлопчики і дівчатка бігали з камерами по дощу і снігу. Я сказав: робимо марафон, - і ніхто не жалів сил, всі мерзли і ходили по палатках знімати сюжети.

Власне, сама фраза «Нас багато, нас не подолати» народилася в мене в кабінеті. ТРК «Київ» знаходиться поруч з Майданом, всі приходили грітися до мене. Автор фрази, без сумніву, Микола Томенко. Якось він прийшов, коли ми сиділи за чаєм, і народилася ця фраза.

Не можу сказати, що на На 2006 рік ми досягли всього, чого хотілось бачити, але це був досить міцний середняк, з своїм наповненням, своїми програмами. Ні, там не було шоу на льоду чи на слонах, але канал мав свої програми, які мали суто прикладний характер. Вмикаючи цей канал, можна було дізнатись, чому ціни на житло такі, чому транспорт не ходить і так далі. Це інформація для того, хто приїжджає або живе в Києві, про різні сфери життя міста – в медицині, науці, освіті. Я добився того, щоб канал канал можна було дивитися через супутник і в інших містах.

Спочатку ми переконували кабельні мережі включати наш канал в пакети, а в останні роки вони самі нам телефонували з таким проханням, і на сьогодні телеканал «Київ» присутній в більше ніж 300 кабельних мереж в містах і селах України.

Отже, певного успіху ми досягли. А наші вихованці зараз працюють на Інтері, СТБ, ICTV, НТН, 5 каналі на хороших позиціях. Це і Наталя Мороз, і Оксана Сябро, Василь Зима, Віталій Півовар та багато інших молодих журналістіві, кого ми виховали на телеканалі «Київ».

Про сучасне телебачення країни

За останні п’ять років телебачення України зробило надзвичайно потужний крок і в технологічному, і в творчому плані. Але мене певною мірою пригнічує, що самодостатніх програм в нас немає на телебаченні. «ICTV» з «Інтером» не можуть поділити, чий Савік Шустер. Так, він з харизмою, телевізійник високого класу. Але що, в Україні немає більше таких? Не вірю. Можна виховувати своїх. Трошки хотілося б більше творчості.

Зараз всі захопились гламуром. Гламур з ранку до вечора сприймає не більше двох відсотків населення. А що дивитись дев’яноста восьми відсоткам?

Не знаю хороших циклових передач. Мабуть, окрім Савіка Шустера – він на своєму місці. Важливо точно реагувати на політиків, не ображати. Такі проекти залежать від особистості ведучого. Треба знати свою справу, володіти мовою. І мати харизму! В нас була журналістка, вона робила такі культурологічні сюжети – кращі в Україні. Я збирав «літучку», показував – дивіться, треба робити культурологічні сюжети, як оця юна громадянка Оксана Семеняк.

Не дивлюсь шоу танців з зірками чи без зірок. Я прихильник мовлення суспільного, і вважаю, що телебачення – це передусім журналістика і висококласна режисура. Вважаю, що новини повинні бути соціально вагомими, які б цікавили різні вікові групи – і в тридцять, і в сорок, і в п’ятдесят років. Як можна дивитись сюжети, де репортери роблять по п’ять помилок у реченні, ставлять неправильні наголоси, вживають кальки з російської мови.

Новини стали надзвичайно оперативними, це безумовно велике досягення. Сьогодні ми можемо передавати через супутники сигнал з місця події – на світовому рівні. Але всі ці новини на різних телеканалах однакові. Адже ті, хто роблять ці новини, мігрують з каналу на канал. Чому? Все залежить від менеджера, його культури, освідченості. Це має бути стратегія кожного керівника: бережи те, що є. Це досить складний механізм – створювати колектив, це ціла наука. От зараз модно виїжджати за місто на якусь базу на так званий «тренінг». Але насправді тренінг триває щодня. Керівник повинен знати, що в його людей відбувається вдома, і коли день народження, і все таке інше. Тоді можна зрозуміти, чому сьогодні гарний сюжет, а завтра ні.

Все залежить від менеджера. Все залежить від того, хто керує цими новинами. Все залежить від того, яке завдання стояло, і хто виконував це завдання. Згадаймо НТВ за часів Березовського – люкс! І політика, і культура, було все. Так було поставлено завдання. Не було суцільних танців і гламуру, але всі дивились, ставились окремі супутникові тарілки для НТВ. Не РТР, не ще там що-небудь, а саме НТВ. Значить, було цікаво. Значить, правильно була вибудована стратегія самої політики каналу. Не будемо вдаватись в подробиці політики, але була зібрана правильна команда. Потім Березовський перемістився до Лондона, команда розповзлася по інших каналах, з’явились інші люди, але це вже інше. Я не хочу сказати, що НТВ занепав, але він став іншим.

Про телебачення

Той, хто спробував телебачення, уже не може піти. Дивно! Складно, важко, але в іншу професію ніхто не йде. Я не знаю прикладу, щоб хтось пішов, і не знаю, чому так виходить. Газети, радіо – не те. Телебачення – це якесь особливе спілкування, якийсь особливий клан...