Ігоре Федоровичу, кажуть, що український телепростір переживав три фази. У допомаранчевий період українське телебачення абсолютно не зважало на виконання закону про мову та на наявність національного телепродукту. Потім після 2004 року нібито ситуація змінилась і почався розвиток національних програм. І зараз, після приходу нового уряду, все знову повертається у режим, коли в наших ефірах є тільки російські програми та російські серіали, а виробництво національного телепродукту згорнуте. Ви погоджуєтеся із такими оцінками? Чи це упереджена думка помаранчевих телеекспертів?

Ні, таке трактування абсолютно справедливе. Але воно не пояснюється приходом уряду Януковича. Уряд не має жодного стосунку до регулювання діяльності телебачення і радіо. Ми маємо зрозуміти, що у період виборчої кампанії у певній мірі руйнуються якісь попередні зобов’язання власників каналів щодо мови та контенту. Під час виборів телекомпанії відчувають послаблення. Ми не можемо втручатися у процес їхньої роботи більш активно, бо це може викликати звинувачення у тиску і цензурі. Під час виборів Нацрада зв’язана по руках. Пам`ятаєте, скільки в парламенті звучало закликів про невтручання у роботу компаній?!

Згадайте, як все відбувалося: була Помаранчева революція, прийшов новий Президент, він сформував свою четвірку, почали працювати, а через півроку – парламентська виборча кампанія. Це означає, що ми не можемо застосовувати весь інструментарій впливу для каналів.

Нацрада повинна працювати дуже тонкими інструментами. Після зміни складу Нацради ми приділили максимальну увагу наповненню ефіру, проводячи моніторинг з використання мови, і з продукування національного телепродукту. Але ми не маємо права втручатися у творчий процес. Так сталося, що наші керівники компаній всі одночасно вирішили купити російські серіали і одночасно поставити їх у прайм-тайм, ну то ми не можемо заборонити це робити. Ми можемо змушувати, щоб ті серіали були продубльовані. І далі ситуація виглядає так: якщо ми починаємо діяти по закону, то справи переходять у площину судових розглядів. Наприклад, ми оголосили попередження студії “1+1” за те, що компанія переривала кіно рекламою, як хотіла. Навіть сміялися, що це не фільм “Анжеліка і король”, а реклама з врізками “Анжеліки і короля”. А компанія подала на нас в суд, що Нацрада прийняла рішення неправомірне. Побачимо, яке буде рішення в суді. Я передбачаю, що воно буде не нашу користь. Бо Нацрада не має, скажімо так, потужної фінансової та юридичної підтримки, яку мають провідні компанії. Нагадаю, що у 2006 році був прийнятий закон про дублювання українською мовою. Але тоді всі зрозуміли, що цей закон не може бути виконаний миттєво. То ми пішли шляхом меморандуму із власниками каналів, що норми закону будуть виконуватися поступово. Але піками української мови та національного продукту в ефірі є міжвиборчі періоди.

Ігоре Федоровичу, побутує думка, що ротації у Нацраді відбуваються не за регламентними, а політичними мотивами. Тобто викликані вони зазвичай тим, що політичні сили не вдовольняються, як вони представлені у теле- та радіопросторі.

Насправді ротації мають цілком офіційні причини. Кожного року Нацрада подає щорічний звіт. І саме прийняття чи неприйняття звіту парламентом диктує те, чи відбудуться кадрові зміни у Нацраді, чи ні. Звичайно, політична складова присутня, але я завжди був противником того, щоб члени Нацради стояли під партійними прапорами. У цьому випадку вони працюватимуть не на розвиток телепростору, телеіндустрії, а на розвиток партійних брендів чи, скажімо, створення медіаресурсу під якусь партію. 1 лютого Нацрада подасть звіт, і по затвердженні його парламентом, буде визначатися, чи оновиться Нацрада, і наскільки вона оновиться. Нагадаю, що склад Нацради мають затверджувати і Верховна Рада, і Президент. Якщо і Верховна Рада, і Президент відхиляють звіт, то це означає повну відставку Нацради. Тому у кінці цього року, на початку наступного відбувається певна штовханина політиків, осіб, які бачать себе у Нацраді і сподіваються, що тут легко працювати, що тут медом намазано. Політики раптом починають зондувати, як ми тут працюємо. Зараз важко спрогнозувати, наскільки оновиться Нацрада. Це може бути і повне оновлення, а може трапиться так, що залишиться майже весь старий склад.

У Нацради були претензії до каналів щодо мовлення і дні національної жалоби. Чи має ця історія якесь продовження?

Ми до різних каналів застосували різні приписи. Коли відбувся вибух газу у Дніпропетровську, то ми були досить жорсткі, коли бачили недотримання жалоби. Тож керівники каналів після вибуху на шахті ім.Засядька стали більш ретельно добирати програми. Інша справа, ми ще не маємо чіткого розуміння, яким має бути ефір під час національної жалоби. Це суб’єктивна думка керівників каналів. Очевидно, що цей розголос підняв проблему і поставив питання перед телевізійниками. Вони зрозуміли, що слід мати спеціальні програми, які будуть виставлятися в ефір під час національних жалоб. Я б сказав так: міра моральності, відповідальності і здатності співстраждати у керівників телекомпаній буде вимірюватися саме тим, які програми будуть присутні на їхніх телеканалах під час національних жалоб. Національна Рада застосувала різні види покарань та санкцій до телеканалів. Ми розглядали кожен факт появи розважальних матеріалів детально, з компаній були взяті пояснення. Каральних санкцій не застосовували... Формально можна було, але, розуміючи специфіку телебачення, ми цього не робили. Ми просто попросили, якщо, борони Боже, з’явилася інформація про трагедію, загибель людей, щоб вони ставили на контроль виконання указів Президента.

Чи створила Нацрада рівні умови для всіх власників телекомпаній?

Ми намагаємося з усіма власниками вибудувати рівні стосунки. Але через брак часу ми не можемо робити моніторинг всіх. Проте, коли ми бачимо, що компанія починає відверто “хаміти”, починаємо дивитися більш уважно, і тоді вже давати приписи, санкції, попередження, штрафи. Власники каналів всі впливові люди. І когось “піднімати”, а на когось тиснути - це неможливо. На самому початку праці нової Нацради ми всіх керівників каналів зібрали. І сказали: колеги, з сьогоднішнього дня є один ринок телевізійників, немає групи одного чи групи іншого. Працюємо за одними правилами. І я хочу сказати, що власники також підійшли з розумінням. Всі проблеми вирішувалися. Згадайте конфлікт із ТЕТом. У заставці каналу кожного разу там згадували Нацраду, але власник зрозумів, що краще жити мирно. Тепер прокуратура займається моніторингом російського реаліті-шоу “Дом – 2”.

Давно пора. Російська Держдума хотіла закрити це реаліті-шоу Собчак через розпусту. А ми крутимо, виховуємо “цнотливе” українське покоління...

Ну ми добилися, що цю програму перенесли на пізніший час, там вирізають всіляку дурню, відверті сцени, які там йдуть. Бо російська версія “Дом – 2” - це просто жах. Отже ми цензуруємо цей проект. Тож, конфлікти трапляються, але це робочий процес.

На початках були також проблеми з компанією “Україна”, ми висували претензії щодо мови, але пізніше власник зрозумів і компанія виправилась радикально. Жартували, що там українське мовлення вже на 107 відсотків. Керівники телеканалів знають: правила однакові для всіх.

А як у вас складаються стосунки з Едуардом Прутником, головою Держкомтелерадіо?

Після приходу Едуарда ми змогли сісти і нормально домовитися про співпрацю. Едуард, на відміну від своїх попередників, прекрасно розуміє межі своєї і нашої компетенцій. Він розумів, що у телепросторі слід вичищати авгієві конюшні, і ми на минулому засіданні у Національної ТРК забрали сто сорок частот, забрали, бо знали, що частоти не використовуються. У співпраці із Прутником ми припинили ретрансляцію іноземних програм, це законом передбачено. Через моніторинг та адміністративний вплив Прутника ми робимо ефективні речі.

Кабінет міністрів запропонував державну програму впровадження цифрового телебачення. Як просувається ця справа?

Програма була розроблена Мінтрансом, і її ініціатори зовсім не звернули увагу на проблему прийняття сигналу. Вони забили в програму три мільярди гривень на побудову веж та передавачів, але не продумали, чи будуть люди бачити цей сигнал. Ми ж стоїмо на тому, що державна програма повинна включати всі складові процесу: і виробництво контенту, і розбудову мереж, і нормативні документи, і частотний ресурс. І ми намагалися пояснити Кабінету міністрів: шановні колеги, не приймайте програму, бо тоді цифрового телебачення в Україні не буде. Бо телебачення, перепрошую, треба бачити. Саме по собі цифрове телебачення це добре, це гарна якісна картинка, воно дає можливість збільшити кількість програм в ефірі. І воно надає людям можливість дивитися соціальний пакет: десь чотирнадцять програм безкоштовно (тільки слід буде купити приставки). Більш дорожчий пакет включатиме ще десять – дванадцять пакетів. Ми запроваджуємо експеримент у Одеській зоні. Це дасть можливість не дивитися якесь сміття, пропоноване за гроші кабельниками, а дивитися якісні програми в ефірі. Європа прийняла цю програму, і ми мусимо йти цим шляхом.

А які, до речі, у вас стосунки із союзом кабельників?

Я вважаю їх робочими, вони називають це війною. Але ми таки не воюємо. Ми намагаємося змусити їх виконувати закон про телебачення та радіомовлення, надавати високоякісні послуги. Такі послуги надаються шести мільйонам домогосподарств, майже п’ятнадцяти мільйонам громадян... Я думаю, що кожен з них має право отримувати послуги хорошої якості. Ситуація, яка подається кабельниками як конфлікт, стосується також цифрового телебачення. Коли кабельники зрозуміли, що цифрове телебачення вже не далеке, а дуже близьке прекрасне майбутнє і, що Нацрада цим щільно займається, вони злякалися. Бо для тих керівників кабельного телебачення, які не звикли модернізувати мережі і давати якісний продукт, цифрове телебачення стане досить серйозним конкурентом.

Розмовляла Маша Міщенко, УНІАН