Різниця між інформацією та зв’язками з громадскістю – Клод-Марі Вадро

3 Грудня 2007
17830
3 Грудня 2007
17:20

Різниця між інформацією та зв’язками з громадскістю – Клод-Марі Вадро

17830
Журналіст - адже я журналіст - чи то він веде від мову про політичні проблеми, військові конфлікти або питання захисту природи та оточуючого довкілля, не займається зв‘язками з громадськістю. Він інформує, намагається інформувати, можливо надавати, пропонувати свою точку зору. Це все, і це вже непогано…
Різниця між інформацією та зв’язками з громадскістю – Клод-Марі Вадро

Я б не хотів, особливо тут, щоб ми переплутали інформацію та зв‘язки з громадськістю. З цих двох функцій кожна, можливо, має свої якості, навіть свою шляхетність, якщо дотримуватися певної деонтології, але в жодному разі вони не повинні перемішуватися, ставати гібридом. З тим ризиком, що інформація стає не зброєю, а навпроти-засобом, що позбавляє прес-служби захисту.

Адже в медійному світі, котрий стає все більш і більш неспокійним, і в якому ми живемо, ці два поняття надто легко, можу навіть сказати, хитромудро перемішані. Завжди за рахунок інформації, якості інформації. В мене немає клієнтів, в мене є лише читачі, слухачі або телеглядачі.

Щоранку журналіст, ким я і є, читає купу газет, читає уважно, від першого до останнього рядка. Один з моїх найулюбленіших способів проводити час – це вишукувати, впізнавати прес-релізи або офіційні повідомлення прес-служб, що ховаються в статтях. Щороку я намагаюся навчити студентів університету Париж-8 впізнавати їх, мати на них нюх.

Коли я читаю, як то було декілька тижнів тому, що «мода на плетені речі повертається» в більш ніж двох газетах, коли я помічаю, що продовження цієї теми на телебаченні в той же самий період часу, я починаю сторожитися. І, вочевидь, чи то сказано відкрито, чи ні в матеріалі або репортажі, в решті-решт мені впадає у вічі, що відбувся «салон плетеної продукції» та на його прес-реліз з дослідженнями, цифрами, репортажами більш менш чесними або зорієнтованими.

Ви скажете мені: плетені речі – велика справа! Звичайно, але те, про що я жалкую – не те, що салон плетених речей намагався зробити собі рекламу шляхом діяльності прес-секретарів. Що мене турбує, так це те, що чимало журналістів потрапили на гачок, що вони написали свої матеріали, або репортажі про «людей, які захоплюються раптом плетінням», або про те, що «повертається мода на плетені речі», не перевіряючи, чи йдеться про реальні речі, не провівши контр-розслідування, просто більш менш слухняно переписавши розжований та поданий в найкращому світлі напівфабрикат, покладений їм до рота. В такому разі я не більше пишаюся своїми братами по цеху, ніж прес-секретарями, які ефективно зіграли, спекулювали на цієї реакції, на цій пасивності.

Адже якщо часто ми винні, спеціалісти з зв‘язків із громадськістю – винні, як мінімум, настільки ж. І до того ж в ті складні часи, що зараз переживає преса, вони винні, адже мають у розпорядженні набагато більше фінансових ресурсів, ніж журналісти.

Отож підсумуємо: коли у депеші Агенції Франс-Прес я читаю, що на нещодавньому конгресі Ніколя Саркозі зібралося понад 10 тисяч осіб в залі «Зеніт» у Парижі, я впізнаю руку прес-служб UMP (провладний блок «Союз заради народного руху»). Я відчуваю жаль, що жоден з численних журналістів – адже я бачу цю це число процитованим наступного ранку в численних органах преси – не вдався до найпростішого з застережних заходів – не перевірив інформацію. Це було просто, адже достатньо було відвідати веб-сайт «Зеніту», щоб побачити, що зал, про який йшла мова, може розмістити лише 6 430 осіб. Мистецтво прес-секретарів полягає в тому, щоби позбавити журналіста його найбільш ефективної зброї – перевірки. Провина прес-секретаря – в тому, що надто часто вони піддаються спокусі розказати трохи хтозна-що, чи то йдеться про плетені пуловери, чи то про Ніколя Саркозі.

Але вочевидь, як мінімум настільки ж серйозною провиною журналіста тут є сприйняття того, що кажуть тобі прес-секретарі, як чистої правди, сприйняття відомостей, або перекрученої, чи цільової інформації беззастережливо, навіть не роздумуючи. Саме таким чином частина преси втрачає довіру до себе, часописи втрачають свого читача. Оскільки прес-служба прагне, і часто їй це вдається, замінити собою інформацію, часто позичаючи колір та дух самої інформації. Вона використовує ті ж самі засоби, зв‘язок з громадськістю підприємств реалізує ті ж самі цілі, що й зв‘язок з громадськістю політиків, або осередків, що займаються питаннями оточуючого середовища.

Чим більше часу минає останніми роками, тим більше змішуються поняття як в головах, так і в буденному житті. Отож, чим більш часу минає, тим більше журналіст повинний бути обережним та побоюватися плутанини жанрів, тим більше він мусить практикувати свій критичний погляд на речі.

Коли повстанська організація у Дарфурі організує мій підпільний перехід з території Чаду, щоб я міг зустрітися з їх лідерами, в зону дислокації озброєних людей в фортифікованому таборі, де щомиті очікують на появу ворога, точно так же як і на бомби, що падають згори, так само я знову опиняюсь в центрі операції зв‘язку з громадськістю. Нехай ситуація насправді носить драматичний характер, все одно я повинен бути обережним і не стати жертвою цієї комунікації трагічного характеру. Це непросто, але потрібно тримати дистанцію.

Коли я у відрядженні за запрошенням прес-служб, чи то політиків, промисловців, економічних структур, або структур, що займаються питаннями довкілля, що залишається від моєї свободи – нелегко утримувати відстань, особливо якщо прес-секретар більш заходів та часу на те, щоб годувати мене вечерями або сніданками, ніж показувати або надавати мені відомості. Служби зв‘язків із громадськістю повинні зрозуміти, чим більш вони улещують мене, мене або інших, тим більш я застерігаюсь…

Ще один приклад, дивовижний, навіть вражаючий. Дехто з вас, можливо, відвідував Салон сільського господарства. Ви там бачили, а ми спостерігали на телебаченні та в пресі – корів, що смакують добре сіно, курки, що клюють добре зерно, гусаки, що з легкістю набивають собі шлунки кукурудзою, свині, що нажираються апетитними кормами. Коротше кажучи, чудова картинка, що сповнює вірою в наше сільське господарство та скотарство. Ніхто і не думає показувати інкубаторських курей, насідок, що втрачають пір’я, свиней, що купою лежать на цементній підлозі, або худобу, що не бачить сонця, зябнучи в тісних стійлах. Тим більш ніхто і не думає показувати усю ту живність, котру годують мукою, кормом у гранулах, чи то соєвим жмихом.

Інакше кажучи, цей салон сільського господарства показує нам сільське господарство та скотарство, які вже не існують або більше майже не існуватимуть.

Іншими словами- з усією цією худобою супер-star, зачісаними коровами, начисто вимитими свинями, виставленими перед очима та камерами журналістів – Салон сільського господарства був нічим іншим, як казковою операцією зі зв‘язків з громадськістю задля реклами інтенсивного сільського господарства і головним чином для FNSEA (Національна федерація профспілок підприємців сільського господарства), що його захищає. Операція прес-служб замислена для того, щоб споживач - він є кінцевим адресатом «картинки» - забув про реальність сільського господарства, що видає масовий продукт. Споживач потроху припиняє довіряти їм, проте досі немає способів не потрапляти до пастки.

Операція яскрава – скидаю шляпу! – але то справа журналістів не дати себе обманювати такого роду організованим шоу та наданій в досьє інформації. Операція зв‘язків із громадськістю, де на самому початку зазначається, що салон відвідуватиме 600 тисяч осіб. Це число зможуть назвати наприкінці, але ніхто вже не перевірить. Той же самий процес, коли організуються маніфестації, і коли відтепер кажуть заздалегідь, скільки осіб братиме у них участь. З нами ще раз провернули цей трюк минулої неділі, коли розповідали про дві маніфестації, які організував Ніколя Юло (еколог, кандидат на президентських виборах 2007 р.)…

Здебільшого усі дійові особи громадянського суспільства, політичної та економічної сфер вдаються до зв‘язків із громадськістю. Вони надають нам не відомості, а образи, полуфабрикати думок або знань, надто спрощені думки. Це одразу має негативний вплив на специфічний діалог, що може виникнути між комунікацією та інформацією, якщо і перша і друга залишатимуться на своїх місцях, і виконуватимуть лише свою роль. І це ризикує швидше вбити зв‘язки з громадськістю, ніж журналістику. Зараз більше, ніж коли-небудь необхідно, щоб прес-служби краще пам‘ятали принципи деонтології, інформації, і менше пускали пил в очі та чіпляли менше пайєток: тоді їх дії будуть ефективними, пом’якшать вже вкорінене явище відкидання.

Можу навести чимало інших прикладів, і з-поза політичної та економічної галузі: коли активісти «Грінпіс», як вони це роблять традиційно, вибираються на башти охолодження атомної станції Бельвілю, щоб прикріпити там транспаранти з гаслами протесту проти реактора EPR, вони продукують не інформацію, а прес-реліз. В решті решт, статті, репортажі більше висвітлюватимуть їх геройство, ніж питання майбутнього будівництва реактора EPR.

Прес-секретарі здебільшого тримають пресу, журналістів за руку. Нехай не дивуються, якщо руку здебільшого кусають. Прес-секретарі мають погодитися, засвоїти, що коли вони пропонують яку-небудь інформацію, журналіст не зобов‘язаний робити з цього матеріал! Нехай прес-секретарі мають все більше засобів впливу на ЗМІ, які вочевидь «не почуваються добре з економічної точки зору», це нічого не виправдовує. Обережно: за пряником може з‘явитися батіг. Навіть якщо це є очевидно, і в темі довкілля, що набагато менше коштів витрачається, якщо переписати дос‘є, зробивши декілька телефонних дзвінків для перевірки, ніж відрядити журналіста робити розслідування, або робити репортаж.

Ми приходимо, повторюю, до суміші жанрів, тоді як навіть заради термінової ефективності, необхідно їх все більше розділяти. Систематизація одноманітної, однозначної офіційної інформації призводить часто ЗМІ до того, що кажуть одне й те ж саме увесь час – і не лише з приводу салону сільського господарства або акції на атомній станції в Бельвілі. Журналіст, особливо читач-телеглядач може втратити інтерес, у нього може виникнути ефект відторгнення, після того, як подивився або прочитав три-чотири рази одну й ту ж саму історію. Прес-секретарі мусять замислитися над цим аспектом справи. Це стосується і прес-секретарів, що консультують асоціації захисту природи та довкілля.

Я замислююся, яким став в решті решт ефект операції «народи дюн», коли організували протести людей на пляжі, щоби викрити проект відбору піску в морі компанією «Лафарж» на бретонському узбережжі. Чудова операція, яку добре підготував спеціаліст, чудові кадри, що потішили усіх, але після того, як я їх побачив, прочитав газети, я так і не знав нічого про проект, котрий вони викривали, чи його вже розпочато, чи мало місце суспільне розслідування, тощо.

Зв‘язки з громадськістю часто – в галузі довкілля - призводять до того, що плутаються постановка, сенсаційність з інформацією. Так, в моєї поштовій скриньці журналіста, котрий спеціалізується в тому числі і на темі довколишнього середовища, я здебільшого знаходжу повідомленя «прес-служб», не інформацій, більшість з них походить з агентств, спеціалізованих кабінетів, де вважають, що «зробивши сенсацію» можна нескінченно довго заміняти інформацію. Вочевидь, легше, рентабельніше, прибутковіше з точки зору людини, що надає накази, вдаватися до такого роду «операцій», про які «говорять усі», ніж організовувати інформування по суті, цільове та на підґрунті проясненої інформації (…)

Глобальне поширення комунікації призводить до того, що форма переважає над змістом. Що потрібно констатувати, коли прес-секретарі роблять з комунікації видовисько і нічого іншого, прес-секретарі ставлять перегородку між журналістом та публікою, котру він мусить інформувати. Немовби вони зводили мур між інформацією та суспільством. Отже, чимало грошей витрачається, тоді як головне повідомлення втрачається на фоновому гомоні.

Цей метод особливим чином шкідливий ( і для інформації як такої, і для суспільства), коли питання оточуючого середовища перетворюються на нестерпний маркетинг, підсмажений на усіляких соусах. Отож, тут як і на кухні, «соус» не повинний приховувати смак головного, поданої страви…

(…) Давно, в минулому сторіччі журналістам було складно вести розмову про питання оточуючого середовища, котрі нікого не цікавили, починаючи з самих головних редакторів. Їм вдалося подолати більшість перепон, але невдача в тому, що їх тематику захопили прес-служби та рекламодавці, ризикуючи перекрутити інформацію остаточно, якщо не буде знайдено рівноваги.

Зокрема, подумаємо, що трапилося на початку виборчої кампанії: Ніколя Юло вирішив, що мусить зайнятися зв‘язками з громадськістю, і в результаті – проблему довкілля не було подано по суті. Надто багато політиків вирішили, з подачі ведучого каналу «TF1», що в решті решт, оточуюче середовище є нічим іншим, як додатковим аксесуаром (політичної) прес-служби.

Що не полегшує роботу журналіста, адже наша роль тим більше полягає не в тому, щоби бути прес-секретарями політиків та асоціацій, ані міністрів та підприємств.

 

Клод-Марі Вадро, Провідний репортер (Grand Reporter ), журналіст в «Politis», головний уповноважений асоціації «Журналісти заради природи та екології», викладач Департаменту географії та екології, магістерської програми з питань оточуючого середовища та зв‘язків з громадськістю в університеті «Париж 8»)

Переклад з французької Анни Огняник, ІМІ

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
17830
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду