Вже неодноразово доведено, що Голодомор 1932-1933 рр., найстрашніший з трьох Голодоморів в Україні ХХ сторіччя (за межами України відомий як Famine Genocide, Ukrainian Genocide). Це навмисно організована шляхом, штучного голоду, масова загибель українців. Дослідженнями (Джеймс Мейс, Роберт Конквест та інші) було доведено, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. Відповідно до результатів історичних досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано наступний механізм: в рік неврожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені. Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі. Селянам України та Кубані (на той час заселеної етнічними українцями) радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом (див. Директиву ЦК ВКП(б) и СНК СССР в связи с массовым выездом крестьян за пределы Украины)

Хоча зменшення врожайності практично завжди призводить до деякого («пропорційного») погіршення умов харчування населення, практично всі дослідники визнають, що в умовах України голод такого масштабу міг бути і був організований лише штучно і навмисно…

Факт геноциду українців салінським режимом у 1932—1933 р. офіційно визнаний урядами України, Австралії, Угорщини, Ватикану, Литви, Естонії, Італії, Аргентини, Канади, Грузії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Іспанії та Перу. А 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який трактує події 1932—1933 років, як Геноцид українського народу. В Україні, починаючи з 26 листопада 2005 року, четверта субота листопада є офіційним дном пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій.

Для вшанування пам’яті жертв Голодоморів Заслужені діячі мистецтв України Віктор Дерюгін та Андрій Данильченко підготували трилогію «Голодомор. Україна, ХХ століття». Цього року вони презентують завершальну, третю частину пам’ятного циклу, яка отримала назву ««Одужання. Особистий рахунок». Режисер трилогії «Голодомор. Україна, ХХ століття», директор творчого об’єднання документальних та художніх фільмів Національної телекомпанії України Віктор Дерюгін розповів «Дню» про створення циклу фільмів, присвяченого страшній трагедії в історії України ХХ сторіччя.

– Вікторе Івановичу, розкажіть, будь ласка, про створення трилогії «Голодомор. Україна, ХХ століття».

– Ідея створення виникла у зв'язку із чудовими політичними змінами у нашій країні. Нарешті ми починаємо справді рухатися у бік Європи, відмиватися від великодержавного лушпиння у політиці. Тим не менш, у нас було на духу декілька тем, якими нам було б цікаво зайнятися. Це те, що було актуально як для нас, так і тієї частини нашого суспільства, яка була готова сприймати цю інформацію, - ОУН-УПА, Голодомор, та Крим. Ми хотіли надати нове розуміння начебто відомих сторінок нашої, по час непростої, історії. Підштовхнули до створення саме фільму про Голодомор нас ті події, що відбувалися у новому політикумі нашої країни, - усе частіше лунали заклики до визнання на державному рівні Голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу. Ми вирішили з Андрієм Данильченко поновити нашу творчу співпрацю, яка розпочалася ще наприкінці сімдесятих.

– Чи відчували ви великий тягар теми Голодомору в емоційному плані?

– Якщо чесно, на початку було дуже страшно, адже тема дуже серйозна й помилитися, недоказати щось, недоробити було просто неприпустимо. Навіть таке формулювання я «не вдарити обличчям у грязюку» тут не підходить, воно заслабке. Від початку був страх за те, чи впораємося ми, чи вистачить внутрішньої енергетики, того бажання зробити так, як замислювали. В принципі, усі добре усвідомлювали серйозність теми.

– Розкажіть, будь ласка, про те, як вам вдалося зібрати кістяк картини – розповіді свідків трагедії?

– Звичайно, ми переглянули все, що було відзнято на цю тему. Жодна країна не робила масштабних фільмів на цю тематику, адже поки існував СРСР провадилася політика тотального замовчування. Коли ж Україна отримала незалежність, вийшло декілька фільмів на цю тему, відзнятих хорошими режисерами. Архівних кіноматеріалів з теми обмаль, вони кочують з фільм до фільму, сподіватися на відкритість російських архівів – марна справа через табуйованість теми. Тому ми зорієнтувалися на українські архіви, українські фонди, та, найголовніше, на свідчення самовидців трагедії, без яких ми ніколи не змогли б зробити цей фільм.

Першочерговим нашим завданням був відбір матеріалів, усього того, що можна було використати у нашій картині. Після цього були експедиції усіма регіонами України у пошуках свідків, людей подеколи дуже похилого віку, й ми чудово усвідомлювали, що з кожним роком їх стає все менше й менше. Ці люди пережили дуже багато прикрощів та лихоліть, багато з них через фактор віку вже не можуть давати свідчення, але тим не менш, ми змогли зібрати спогади що в них залишилися.

– Дайте визначення. Голодомор - це...

– Одним з головних завдань було довести, що Голодомор – це не локальне явище однієї-двох областей, що у цю страшну трагедію було втягнено усю Україну. Звичайно, ми максимально задіяли усі регіони: північ, південь, схід та центр країни, усі області, що були охоплені Голодомором.

– Наскільки живими є спогади про ці страшні події? Чи досягали ви порозуміння з людьми на місцях?

– Нам дуже пощастило, що у кожному регіоні є люди, які на громадських засадах, без жодних додаткових коштів, обіймаючи різноманітні посади від бібліотекаря до декана факультету місцевого університету, люди цілком різних професій, збирали та збирають відомості про цю трагедію, про страшні події 32-33-ого, 46-47ого а подеколи навіть 21-22ого років! Від таких людей ми отримали неоціненну допомогу, нас дуже тепло зустрічали, буквально брали за руку та показували усе що могло нам допомогти у роботі. Це саме та тема, допомогти дослідженню якої своїм святим обов’язком вважає кожен громадянин України. А це ще раз доводить, що кожного з нас зачепило це горе, що не оминуло воно жодну родину, й що за масштабами воно може зрівнятися із великою війною.. Війною проти власного народу!

– Чи отримували ви підчас роботи над фільмом підтримку науковців, що займаються дослідженням Голодомору?

– Неоціненну допомогу надала наш науковий консультант Веселова, яка сама є членом асоціації дослідження Голодомору в Україні. Усі данні, усі можливі відомості завдяки ї пильній увазі – це не просто наші думки на тему, а цілком об’єктивні наукові факти. Та й взагалі, нашою головною заслугою є у першу чергу те, що нам вдалося зібрати разом усіх тих людей, які робили цей фільм. Кожен вніс свою частинку, й лише завдяки спільним зусиллям ми зробили те мусили зробити. Настільки серйозною була участь кожного серцем, болем, переживанням, що у нас все вийшло.

– До загальнонаціонального Дня пам’яті жертв Голодомору ви презентуватимете завершальну, третю частину фільму. Розкажіть, будь ласка, про цю стрічку.

– Фільм називається «Одужання. Особистий рахунок». Це буде третя частина фільму «Голодомор. Україна, ХХ століття», У ньому не так багато документів, не так багато конкретних науково встановлених фактів, адже в нас було інше завдання. Ми ставили перед собою мету самим побачити і іншим показати усю цю страшну трагедію з особистого погляду, свого місця у житті.

У кожного з нас практично так чи так є якісь спогади, якісь прив’язки з цією страшною трагедією, яку пережив український народ. У моїй родині загинули три маленьких брати матері. У родині автора сценарію втрат у родині не було, адже вони були міськими жителями, але він чув від свого батька свідчення про те, як везли тіла загиблих, а також його бабуся показувала йому кагати – місця на Вінницькому кладовищі, куди скидали тіла жертв голоду.

Але цей фільм – про зв'язок майбутнього з тим, що відбувається сьогодні, про залежність якості цього майбутнього від нинішнього стану свідомості нашого народу. Ми, як автори фільму, стверджуємо – той, хто не знає власної історії, неодмінно стане матеріалом для побудови чужого майбутнього. Хто хоче свого майбутнього, той має творити свою історію.

P.S. 24 листопада, у суботу, до Загальнонаціонального дня пам’яті жертв Голодомору, в ефірі Першого Національного – фільми циклу «Голодомор. Україна, ХХ століття» (18.55 – «Голодомор. Технологія геноциду», фільми перший та другий, 21.40 – прем’єра фільму «Одужання. Особистий рахунок»).