Любі читачі! Якщо ви читаєте це, значить, усе вже скінчилось. Виборці поставили галочки у належних місцях, і золотий дощ, який протягом двох місяців рясно падав на окремих представників телевізійної індустрії, вщух. Кількість цих опадів цього разу вийшла за всі можливі рамки пристойності. Чужі гроші рахувати не заведено, але люди кажуть, що один канал отримав від 3 до 10 мільйонів доларів лише від одної політичної сили. Інші, напевно, отримали менше мільйонів, зате від багатьох сил. Утім, це я неправильно висловився: канали-то не отримали нічого. Все це багатство буде інвестоване в нові машини, квартири, земельні ділянки для власників і поодиноких обраних менеджерів. У тому, що хоч копійка піде на розвиток телебачення, особисто я сумніваюсь.

 

Не можу змовчати щодо особливостей виборчої кампанії. Коли на старті її називали «віртуально-телевізійною», я навіть подумати не міг, що це визначення не має нічого спільного з метафорикою. Я завжди вважав, що політична реклама має вплив (і, відповідно, орієнтована) на людей із найпримітивнішим мисленням, які аж настільки нічого не тямлять у політиці, що навіть після стількох років цинічного обману готові вірити обіцянкам політиків. Виявилось – ні, жертвами реклами може бути будь-хто. Останній цвях у труну моїх ідеалістичних уявлень забила репліка одного високоосвіченого знайомого: «Як можна голосувати за [певну політичну партію] – адже в них провальна рекламна кампанія!»… Очевидно, причиною того, що піар-фантоми повністю замінили реальні політичні сили, стало те, що учасникам виборів не було що запропонувати виборцям, окрім гасел – тож вони й самі занадто близько до серця взяли те, що проголошували з білбордів та екранів. У певний момент з’явилось відчуття, що всі вибори – це змагання «стабільність і добробут», «закон для всіх один», «український прорив», «права і владу – місцевим громадам», «за народовладдя, геть диктатуру», «країні потрібен литвин» і тому подібних уявних неістот. Дебатуючи в прямому ефірі, політики раз у раз апелювали до рекламних слоганів опонентів і намагались довести, що вони розходяться з практикою. Сакраментальна фраза «…як ви будете виконувати свої гасла…», що пролунала з чиїхось вуст у «Дебатах-2007» на ICTV, засвідчує величезний свідомісний зсув у головах політиків, які перестали відчувати межу між словом і ділом. Із виборцями, натомість, майже все гаразд – судячи з майже нульового результату деяких недешевих виборчих проектів, які вирізнялися дотепною рекламою і більше нічим. І, до речі, рясно сипали грішми на «джинсу». І це теж дуже символічно.

 

Після виборів 2006 року я обережно сподівався: ті, хто заплатив за нелегальну присутність у медіа найбільше, чи найсильніше «нагнув» своїх власних журналістів, не пройшли, тож вони мають нарешті замислитись про те, чи варто марнувати гроші на «джинсу». Вони не замислились. Навпаки – установка «хто не підмаже, той не поїде» поширилась на ті політичні сили, які поводились у минулу кампанію найпристойніше. Декому з найактивніших замовників «джинси» цього разу пощастило, тому тепер можна навіть не сподіватись, що хтось про щось замислиться.

 

У 2006-му «джинси» було дуже багато; у 2007-му було дуже мало не-«джинси». Її видавали в ефір безсоромно, з посмішкою на устах, навіть не намагаючись дотриматись формальної пристойності. Подвиг журналістів, які категорично відмовились озвучувати в ефірі тенденційні й незбалансовані тексти, залишився безіменним: замість них це охоче зробили інші, менш принципові, деколи під псевдонімом. «Вони всі однакові, то чому не заробити на них грошей?» - універсальне виправдання, якому можна протиставити хіба що моралізаторське буркотіння.

 

Глобальних подій на телеринку, не пов’язаних із виборами і зароблянням грошей на них, було мало. Всі були зайняті.

 

Індустріальний Телевізійний Комітет таки розглянув – щоправда, не на початку вересня, як було анонсовано, а наприкінці, - конфлікт навколо скопійованого «Інтером» формату «Свободи слова». І теж «виконав гасло». Ось воно: «В Україні ІТК як єдиний орган саморегулювання в телевізійній індустрії відповідально поставиться до створення цивілізованого телевізійного ринку». А ось резолюція про його виконання:«ІТК занепокоєний відсутністю правил гри на ринку телевізійних  форматів і практикою копіювання форматів і рекомендує телеканалу «Інтер» врегулювати з телеканалом ICTV дане питання. Одночасно ІТК планує створити правила, які допоможуть уникнути подібних ситуацій в майбутньому».

 

В ІТК пояснили, що означає остання фраза. Мовляв, треба ще все обговорити і вирішити, наскільки це погано і нецивілізовано – красти сертифікований формат. Якщо це поширена у світі практика, то, може, нічого страшного?

 

Звісно, раціональне зерно в цьому є, адже якщо доводити авторські права до асбсурду, можна запатентувати формат «ведучий у студії читає новини» і судитися з усіма, хто не встиг цього зробити… Але ж у цьому випадку формальними аргументами взагалі нічого не вирішиш, бо будь-кому дуже просто довести, що програма Савіка – це не програма Куликова. Тепер ICTV чекає від «Інтера» пропозиції, «від якої не зможе відмовитись», тобто визначити шляхи вирішення проблеми і/або розмір компенсації має менеджмент «Інтера». А що, як цієї пропозиції не буде, або вона не задовільнить ображений канал? ІТК – не каральний орган, і навряд чи зможе притягти свого найбільшого засновника до відповідальності за невиконання рішення. В цій ситуації, можливо, допоміг би «товариський суд», на якому всемогутньому Сергію Созановському поставили б конкретні умови. Невиконання яких загрожувало б ринковою ізоляцією і втратою партнерів (клієнтів «Інтер-реклами», принаймні).  Надто ж актуально це було б зараз, коли «Пріоритет» відкрито говорить про рекламну війну та нечесну конкуренцію з боку «Інтер-реклами». Те ж, що вийшло – навіть не почесна капітуляція: Созановський разом із усіма іншими членами ІТК символічно погрозив самому собі пальцем.

 

Триває «європеїзація» «України», яка тепер у жодному разі не ТРК, а просто канал. Вона веде переговори з «Пріоритетом» про продаж реклами і запускає нові й нові проекти. Польські серіали, на жаль, глядацьким попитом не користуються. Соціальні новини і журналістські розслідування – проект «Критична точка», запущений Дмитром Маручком у київській редакції – поки що теж, хоча формат перспективний. Подивимось, чи зацікавить глядачів адаптація російського формату «К барьеру» з Олександром Мельничуком (програму мав вести Роман Скрипін, але не склалося). Наразі ж, аби не відлякати «євроремонтом» важливу частину питомої аудиторії – пенсіонерів та хомо советикусів – канал відкрив новий слот «нашего - не российского, а русского - кино» (приблизно цитуючи прес-службу).

 

ТЕТу вдалося подолати «прокляття «Дома-2»: у лідери не лише рейтингів, але й суспільного резонансу вирвалась «Пупсня», адаптація російського формату «Кукли», яку всі чомусь ганять. А мені смішно – може, в мене смак такий плебейський, не знаю. В усякому разі, до проекту підійшли ґрунтовно, і тепер у людини, яка не є шанувальником розважального телебачення у чистому вигляді, з’явилась причина зупинитись під час заппінґу на каналі ТЕТ. Натомість проект «Місс СНД», яким керує Валід Арфуш, здається, вийшов мертвонародженим. До того ж, Валід не лише не став генпродюсером ТЕТа, але й явно дуже не сподобався реальним власникам каналу. Можливо, аж настільки, що Савік Шустер – консультант, найнятий «не-власником» ТЕТа Ігорем Коломойським за дуже великі гроші і обіцянки кар’єрного зростання та подальших інвестицій, - мусив піти. А може, він пішов і не через це; зрештою, що я кажу, це все лише чутки і нічого більше :)

 

«НТН продається» - це вже звучить як анекдот, але компетентні джерела запевняють, що він усе-таки продається. Щоправда, напередодні продажу люди, які контролюють канал, вирішили виконати гасло «НТН – це телебачення». Якщо все телебачення перед виборами заджинсоване, то чим НТН гірше? І почав канал, який раніше дивував своєю чистоплотністю, «по-чорному» працювати на політичну силу свого «не-власника» Едуарда Прутніка (адже він запевняв, що нічого спільного з НТН уже не має, тим часом як на каналі кажуть – реальний власник не змінився). Що може допомогти, коли довіру до новин підірвано? Зміна формату. Саме її запланував головний потенційний покупець, Роднянський/Фуксман, плануючи перетворити НТН на філію російського «СТС». Інший покупець – український, і, якщо вірити джерелам, близький до ворожого Прутнікові політичного табору. Чи відбудеться перший із часів «Помаранчевої революції» перехід великого медійного активу з «біло-блакитних» рук у «помаранчеві» (зворотний рух, нагадаю, траплявся не раз – НТКУ, «Ера»…)? Побачимо. Якщо, звісно, не виявиться, що країною керуватимуть «біло-блакитно-помаранчеві», і медіазброя не опиниться в чохлах, принаймні, до президентських виборів.

 

Крім НТН і ТЕТа, особливого бажання власників розлучитись після виборів із своїми телеканалами не спостерігається. Віктор Пінчук передав свої СТБ, Новий канал і ICTV разом із газетою «Факти» EastOne LLC – британській компанії, представник якої із небританським іменем Геннадій Газін уже анонсував створення повноцінного медіахолдингу. Давно пора. Валерій Хорошковський робить усе можливе, аж до частування журналістів впливових видань чорною ікрою, щоб ненав’язливо змусити їх повірити у те, що ніяких Фірташа, Гайдука, Абрамова і Григоришина немає – є тільки він, Валерій Хорошковський. Реструктуризує власність і Петро Порошенко, який улітку тихцем продав Українському Медіахолдингу «Радіо 5» (офіційно це вважається партнерством), а тепер продав телекомпанію «Експрес-інформ» загадковій конторі з довгою назвою ВАТ «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Прайм ессетс кепітал». Спершу всі здригнулись: невже сталося, і Порошенко, відійшовши від великої політики, позбувся 5 каналу? Виявилось, що продав сам собі.

 

Словом, вибори, звичайно, справа необхідна для суспільства і вельми прибуткова для медійників (деяких), але з війни пора повертатись. І братись за плуг, бо професійна царина неорана – те, що називається «новим сезоном», у більшості каналів виглядає, на жаль, не надто переконливо…