Якщо хоч би п`ята частина заяв українських державних діячів відповідала істині, то на справі можна було б поставити крапку ще кілька років тому. Вже 15 травня 2001 року, за декілька місяців після зникнення журналіста, Леонід Кучма заявив, що знає імена винних. Слідство «практично вийшло» на вбивць Ґонґадзе, сказав Президент.

Перед цим генпрокурор Михайло Потебенько подав до Верховної Ради звіт про стан розслідування справи Ґонґадзе. У своїй доповіді він підкреслив три моменти: президент Кучма не був причетний до зникнення журналіста; записи Мельниченка сфабриковані; Ґонґадзе насправді живий і десь переховується.

У 2002-2003 роках розслідування загибелі журналіста очолював заступник Генпрокура Віктор Шокін, який звинуватив у причетності до вбивства журналіста співробітників МВС України. У жовтні 2003 Генеральний прокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт генерала міліції Олексія Пукача і оголосив, що розслідування наближається до завершення. Підозрюваного затримали в його робочому кабінеті і висунули звинувачення у зловживанні владою. Але це викликало невдоволення президента Кучми, і за тиждень він звільнив Генерального прокурора Піскуна та його заступника. Слідчу групу переформували, а Пукача випустили на волю, знявши з нього всі звинувачення і відправивши на пенсію.

18 листопада 2003-го Президент Леонід Кучма призначив Геннадія Васильєва на посаду генпрокурора України. Про справу Ґонґадзе новий прокурор сказав: «Хто б що не казав, я при професійному підході можу сказати одне: неможливо буде когось притягати до кримінальної відповідальності, доки ми не знайдемо голову цієї людини». Голову не знайшли, справу не розслідували.

Але то була стара, бандитська влада. І тому розкриття справи Ґонґадзе стало однією з передвиборних обіцянок Ющенка як кандидата в президенти. Це справа чести, казав Віктор Андрійович, торкаючись теми розслідування. Після перемоги «помаранчевої» революції розслідувати справу Ґонґадзе взялося як МВС, так і СБУ. Здавалося, сам факт того, що обидві ці структури очолені «помаранчевими» діячамами Луценком і Турчиновим, гарантував моментальне розслідування. Глава МВС навіть змінив весь керівний склад відомства і відновив внутрішнє розслідування за фактом незаконного стеження за журналістом з боку людей у погонах.

А в березні 2005 Президент заявив, що злочин, нарешті, розкритий. "Тепер я можу сказати своїм дітям, хто і як убив Георгія Ґонґадзе", - сказав глава держави. Генпрокурором у той час знову стає Піскун, який також заявляє про те, що справа Ґонґадзе добігла кінця.

3 березня Святослав Піскун заявив, що його підлеглі мають намір наступного ранку допитати колишнього главу МВС Юрія Кравченка як свідка у справі. Але наступного дня головний міліціонер країни «покінчив життя самогубством», двічі вистріливши собі в голову. Справа знову розвалилася. Проте навіть після цього Юрій Луценко продовжував висловлювати оптимізм щодо результатів розслідування справи.

Потім Генеральним прокурором був призначений Олександр Медведько. Він пообіцяв, що його відомство не припинить розслідування у даній справі, поки в ній не буде поставлена крапка. За його словами, справою займаються найдосвідченіші слідчі Генеральної прокуратури. Проте невдовзі почалася веремія із зміною прокурорів, а Президент розпустив парламент і призначив позачергові вибори. Тут знову всім стало не до справи Ґонґадзе.

За цей час змінилося кілька груп слідчих. А вдова вбитого журналіста Мирослава виграла в Європейському суді з прав людини 100 тисяч євро як матеріальний і моральний збиток у держави Україна.  Громадянам навіть показали обвинувачених у цій справі - колишніх офіцерів МВС України: Валерія Костенка, Миколу Протасова і Олександра Поповича. Показали здалеку і не дуже виразно. Закритий процес відбувався в апеляційному суді Києва в закритому режимі. За версією генпрокуратури, саме вони були безпосередніми виконавцями вбивства опозиційного журналіста. Держобвинувачувач розповів, що колишнім підсудним пред`явили підготовлений слідством висновок, і вони визнали свою провину. За словами чиновника, двоє погодилися з висновками слідства в повному обсязі, третій вважав себе винним лише частково. Але замовники розправи з журналістом встановлені не були.

А президент не тільки не виконав своїх передвиборних обіцянок, він навіть нагородив колишнього генерального прокурора Орденом князя Ярослава Мудрого «за заслуги в розвитку права і демократії». Міжнародна федерація журналістів виступила з протестом. Вона стверджує, що влітку 1999 року за журналістом вели незаконне стеження, а генпрокурор Михайло Потебенько не прийняв до розгляду заяву Ґонґадзе.

Сьогодні бадьорі заяви про те, що справа Ґонґадзе ось-ось буде розслідувана, практично вщухли. Може, це добра прикмета: а то вже, здається, що чим більше говорять прокурори і політики, тим далі слідство від істини.

УНІАН