«Детектор медіа» дає повний текст звернення, надісланий нам щойно Національною спілкою журналістів України.

Новопризначений голова Херсонської обласної державної адміністрації Борис Сілєнков першим викликав генерального директора обласної державної телерадіокомпанії Валерія Долину і зажадав, аби він негайно написав заяву про відставку, бо свого часу обласне телебачення продемонструвало передачу, у якій деякі громадяни Нової Каховки негативно висловилися про діяльність пана Сілєнкова на посаді міського голови.

Голова облдержадміністрації заявляє, що він з Долиною працювати не буде. А у Валерія Долини – контракт, підписаний Держкомтелерадіо – органом, якому держава доручила опікуватися телерадіоінформаційним простором. Що ж, у Бориса Віталійовича є вихід: самому піти з посади. Чи він вважає, що отримав область у безроздільне володіння, де тепер – “цар, суддя і військовий начальник”?

У Житомирі до держадміністрації викликали генерального директора ОДТРК Віктора Бойка і теж запропонували писати заяву про відставку.

Подібних заяв вимагають від керівників друкованих і електронних ЗМІ і в інших регіонах держави. Деякі наші колеги, на жаль, піддалися цьому грубому тискові і поклали відповідні документи на стіл нових господарів владних кабінетів.

Мене дивує позиція тих, хто відступає перед диктатом сили. Чому? Тому, що таку позицію оприлюднив віце-прем’єр-міністр Микола Томенко? І що – в Україні тепер треба керуватися не Конституцією, не Кодексом законів про працю, а заявами віце-прем’єра?

Тому, закликаю вас, колеги! Не піддавайтеся диктату, не подавайте заяв про відставку! Якщо до вас є претензії засновників, то ці претензії мають бути юридично обґрунтованими не головою адміністрації чи головою ради, а держадміністрацією і сесією ради.

У Хмельницькій, Сумській та деяких інших областях по редакціях ходять якісь самопризначені контролери і збирають дані, чим займалися журналісти під час президентських виборів, складають якісь “чорні списки”. Чому редакційні колективи пускають до себе всіляких “мисливців на відьом”? Не зайве зауважити, що “чорні списки” складалися лише за часів сталінського терору і гітлерівського фашизму. Принагідно хотів би нагадати, що тільки суд може визнати людину винуватою чи невинуватою у скоєнні правопорушення. Чому ж ми дозволяємо всіляким пройдисвітам привласнювати собі право суддів і слідчих?

Раптом зусібіч залунали голоси про необхідність негайного роздержавлення засобів масової інформації. Проблема актуальна, але вона не може вирішуватися поспішно – виходом владних структур із складу засновників, припиненням фінансування ЗМІ.

Позиція Спілки щодо цього питання відома: передати у власність редакцій приміщення, майно, зберегти за журналістами цих ЗМІ соціальні пільги, передбачені Законом України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

Дискусії у журналістському середовищі щодо шляхів і методів роздержавлення, припинені на час президентських виборів, ми вже продовжуємо. Ця проблема має вирішуватися законодавчо, а не адміністративним тиском.

Шановні колеги!

Ніяка влада ні у нас, ні за кордоном принципових журналістів не любить. Бо вони пишуть про її недоліки, критикують чиновників. Це – незаперечна істина.

Але і ми повинні мати свою позицію. У карате є перевірка на стійкість, коли боєць стоїть на одному місці, а на нього по черзі кидаються 10-15 супротивників, наносячи удари. Його обов’язок – вистояти, не впасти.

Тож давайте і ми тримати удар, колеги, не піддаватися тиску і провокаціям, відстоювати свою громадянську і професійну позицію.

Ігор Лубченко,

голова Національної

спілки журналістів України

17.02.2005 року.