ХПГ вважає морально, політично та юридично неприпустимими спроби поєднати в один „пакет” політреформу та вибори
„Детектор медіа” друкує текст заяви повнотекстово:
“Відкритий лист Харківської правозахисної групи учасникам переговорного процесу (з приводу політичної ситуації а Україні за станом на 7.12.04)
З огляду на політичні події останніх днів в Україні Харківська правозахисна група вва-жає за необхідне звернутися до учасників переговорного процесу в Україні з цим лис-том. Даний документ можна вважати нашою заявою або зверненням з приводу ситуації, яка нині склалася.
Отже, ми переконані в необхідності сказати саме зараз таке:
1. Ми вважаємо морально, політично та юридично неприпустимими спроби поєднати в один „пакет” голосування змін до Закону „Про вибори Президента України”, питання про відставку ЦВК та уряду України з питаннями конституційної реформи.
Перш за все, таке поєднання здається нам глибоко аморальним. Коли опозиція вимагає відставки уряду та ЦВК, а також внесення змін до поточного виборчого зако-нодавства, то йдеться не про ті або інші політичні чи юридичні вигоди опозиції, а про відновлення фундаментального органічного права народу й кожного громадянина України голосувати чесно й рівноправно – отже ефективно, щоб домогтися здійснення своєї суверенної волі, яка, нагадуємо вам, стоїть не під, а над учасниками переговорно-го процесу.
З цього приводу ми ще раз підкреслюємо, що виборчі права громадян, право че-сно обирати й бути обраним передує всім владам, їх гілкам і розгалуженням, а також всім державним органам та політичним інституціям – від парламенту й Президента до Кабінету Міністрів і ЦВК включно. Адже останні, за великим рахунком, – не більше ніж політичні менеджери, функціонери, слуги народу.
Саме тому виборчі права, їх обсяг та режим здійснення не можуть бути предме-том кон’юнктурних домовленостей, торгів або інших політичних спекуляцій. Виборчі процедури не можуть штучно погіршуватися чи не поліпшуватися в залежності від вла-дних уподобань. В правовій демократичній державі вони завжди мають (повинні мати) тільки один вектор – збільшення власної ефективності, гарантованості, відтак – полі-тичної результативності.
Тому жодний суб’єкт політичної системи України не може (не має права) обіця-ти будь-якого поліпшення (взагалі модифікації) виборчого законодавства під гарантії голосування або не голосування за конституційну реформу, як і будь-якого парламент-ського голосування взагалі.
Воля Українського народу як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі не може підлягати (підкорятися, залежати від) волі будь-якого з учасників переговорного процесу. Така воля є апріорі суверенною, вищою, органічно зверхньою щодо будь-яких суб’єктів переговорів, політичної еліти країни взагалі. Ще раз нагадуємо вам, що рі-шення відносно того, чи робити другий тур президентських виборів „більше” або „ме-нше” чесним і прозорим – не може і не повинно залежати від будь-яких корпоративних домовленостей. Адже цінності, які при цьому безпосередньо зачіпаються – є незрівнян-но вищими від інтересів партійних лідерів, парламентських фракцій, кандидатів на по-саду Президента, Прем’єр-міністра чи ЦВК. Тим більше вони є вищими від інтересів особисто Л.Кучми, В.Януковича, В.Симоненка або О.Мороза.
2. Крім того, питання конституційної реформи, відверто кажучи, є надто важли-вим і принциповим, щоб бути „протисненим” в життя в обставинах політичної кризи, яка нині склалася. Нагадуємо, що Конституція – це вищий стратегічний регулятор вну-трішнього та зовнішньополітичного життя України. В цій якості вона не може бути за-ручником чи предметом оперативних політичних тактик. Конституція є суттєво вищою за будь-яку політичну тактику, вищою за будь-який оперативний парламентський чи президентський маневр, а, відтак, не може модифікуватися чи коригуватися в авраль-ному режимі, так би мовити „по ходу справи”.
Ми ще раз окремо наполягаємо на тому, що запропонований у законопроекті № 4180 варіант модифікації Конституції є далеким від оптимального. Він не узгоджується з елементарною політичною та юридичною логікою, часто-густо протистоїть здоровому глуздові.
Не секрет, що Конституція України 1996 р. була написана за існуючими на той час в Європі й світі зразками. Будучи концептуально запозиченим документом, вона за своїми політико-юридичними властивостями перевищувала існуючі на той час внутрі-шні творчі можливості української конституційної думки.
Принципово іншою виглядає ситуація тепер. На відміну від цілісного, всім відо-мого тексту діючої Конституції, проект політичної реформи є результатом наших ви-ключно „домашніх” розробок і заготовок, продуктом реально існуючої політичної культури. Однак, хоча проект цього разу є дійсно національним, його політико-правові якості залишаються більше ніж сумнівними. Зовсім невипадково даний проект був за-суджений Венеціанською Комісією, яка в коректній, але цілком прозорій формі дала зрозуміти, що конструкцію нашого конституційного велосипеда поліпшити наразі не вдалося. Проте щира й відверта критика доброзичливих колег і друзів, на жаль, позити-вно не позначилася на нашій зарозумілій наполегливості... Більше того, виглядає так, що наша наївна самодостатність в питаннях конституційної теорії тільки збільшилася.
Вже не раз ми зазначали, що мало не всі строкаті проекти конституційних змін, на яких в різний час з різною силою наполягала діюча влада, згубно діяли на демокра-тичний процес, порушували недосконалу, але життєздатну виконавчу управлінську ве-ртикаль, запроваджували дисциплінарний статут для народних обранців, підігравали політичному примітивізмові партійних босів та лідерів фракцій, взагалі нівелювали прояви людської особистості на головних рівнях і щаблях державного управління.
В цьому сенсі остання версія законопроекту щодо конституційних змін за № 4180 є ще однією спробою некомпетентного конституційного коригування. Не маючи бажання піднімати рівень своєї політичної культури до вимог діючої Конституції, акту-альна влада вперто намагається понизити рівень конституційного регулювання до своїх плутаних й короткозорих псевдодемократичних уявлень.
При цьому нікому у високих кабінетах не болить, що проект фактично розриває єдність зовнішньої та внутрішньої політики України, посягає на принцип колегіальної відповідальності Кабінету Міністрів, ігнорує принцип розділення влад. Проект запро-ваджує засади некритичного парламентського колективізму, вочевидь збільшує ризики парламентсько-президентського протистояння...
Проте найголовнішим, на нашу думку, є те, що проект № 4180 реально звужує соціальну базу демократії в Україні. За проектом конституційної реформи політична стратегія і тактика країни стає прерогативою парламенту, який, у порівнянні з народом, все таки можна корумпувати. Як відомо, демократія широких народних мас важлива саме тому, що народ не можна корумпувати фізично. Ця класична, здавна відома в по-літології думка вже не раз знаходила своє підтвердження на самих різних теренах. Тому залежність реально впливової посади Президента від прямого народного волевиявлення в умовах України є абсолютно виправданою, нагальною, безсумнівною.
Така залежність є також стратегічною противагою можливому зовнішньополіти-чному тискові на Україну. Крім того, Україна поки що перебуває на тому рівні полі-тичного розвитку, коли її фінансово-економічна потуга й політика є надто зрощеними. Саме тому особливу роль в політичній системі України продовжує відігравати всенаро-дно обраний Президент.
Як вже почасти зазначалося вище, Президент із сильними повноваженнями є ва-жливим для адекватного реагування країни на російські та інші подібні до них зовнішні виклики. Адже Росія, інші країни СНД – це суцільні президентські республіки, від зов-нішньої політики яких ми є прямо залежними, причому не тільки в плані енергопоста-чання. Немає необхідності спеціально доводити, що на виклики такого роду Україна повинна мати саме президентські механізми швидкого реагування. Очевидно, що в да-ному випадку йдеться про щось більше, ніж тільки оптимізація стосунків на рівні вико-навчої гілки влади.
Тому ми вважаємо, що предметом конституційної реформи могло б бути навіть посилення виконавчих президентських повноважень, пряме підпорядкування Президе-нтові Кабінету Міністрів України з паралельним покладенням на нього безпосередньої політичної та юридичної відповідальності за дії та політику уряду.
Так або інакше, але запропонована реформаторами редукція статусу Президента до суто представницьких зовнішньополітичних функцій є, на нашу думку, не тільки ма-ло вмотивованою і невиправданою, але й загрозливою для забезпечення інтересів дер-жавної незалежності й народного суверенітету. Якщо реформа відбудеться, й без того значний корпоративізм в політичній системі України різко зросте. Вплив егоїстичних інтересів потужних фінансово-економічних груп на парламент посилиться й набуде си-стемно характеру.
Зовсім інша річ – український поміркований федералізм, який можна було б в реформаторському сенсі („дві України”) дійсно обговорювати. Адже ідея децентраліза-ції визнається в Україні від часів М.Драгоманова. Ідейними федералістами були, як ві-домо, М.Грушевський, С.Шелухін та Р.Лащенко. Загалом, конституційна реформа тако-го роду могла б бути справді на часі. Проте, це мала б бути зовсім інша, справді анти-кризова реформа.
3. Окремо ми наголошуємо на тому, що лобістами стратегії конституційної (по-літичної) реформи не можуть виступати партії, чиї лідери у президентських перегонах здобули по 5-6% або навіть менше голосів виборців. Нам вочевидь не зрозуміло, чому ідеї реформи мають запроваджувати ті, хто висловлював щодо неї найбільше застере-жень і саме на цій підставі одержав значущу підтримку електорату.
Виглядає абсолютно нелогічним, що ідеї політичних аутсайдерів (просимо не тлумачити дану тезу особисто) на кшталт В.Симоненка чи О.Мороза повинен силою свого політичного авторитету запроваджувати В.Ющенко. З цього приводу можна го-ворити й писати різне, проте в прагненні й намаганні здійснити реформу коштом „На-шої України” ми вбачаємо ситуацію, коли „битий небитого везе”.
Вкотре ми звертаємо увагу політичних лідерів на те, що запровадження консти-туційної реформи із радикальною трансформацією повноважень Президента між пер-шим і другим туром президентських перегонів є абсурдною і неконституційною. Воче-видь не повинно бути так, щоб громадяни України в першому турі виборів голосували за Президента з одним статусом, а в другому – за Президента із статусом вочевидь дру-гим.
Для нас є зрозумілим, що сотні тисяч людей на майдані Незалежності в Києві стоять на грудневому морозі зовсім не для того, щоб обрати людину, яка тільки „царює, але не править”. Люди на майдані стоять за обрання милого їх серцю Президента прав-ди і добра. Свідомо й підсвідомо вони розраховують саме на нього, саме на силу і авто-ритет його конституційної посади. Люди на майдані виборюють собі справедливого ге-тьмана, а не лукавого царедворця. Навряд чи варто будь-кому про це забувати.
Сила духу, живий розум, відвертість та моральна чистота людей на майдані є не-зрівнянно вищими за обскурантистський дух інтриганської конституційної реформи. Студенти, робітники й бізнесмени дійсно стоять за реформу, але не за реформу форма-льних інститутів, а за заміну патологічно корумпованої, нечесної влади. Всі вони про-тестують не проти недовершених юридичних оболонок. Вони протестують проти того людського матеріалу, яким, за даних обставин, ці оболонки наповнені. Отже, вони про-тестують проти лінивих і розбещених людей, а не проти конституційних приписів і норм. Тому сучасна спроба політичної реформи є, на нашу думку, спробою старої влади відвернути енергію людського пориву в хибне річище. Мертві чіпляються за живих, за-здрять їх розкутості та свободі, із останніх сил тягнуть нас до старого, пліснявого й тьмяного політичного склепу.
Ми переконані в тому, що люди на київському майдані Незалежності протесту-ють проти власного приниження, яке вчиняють не інститути, а цілком реальні особи. Проте підступні, злі або й просто не дуже розумні політики хочуть будь-якою ціною довести нам, що ворог цих людей – не злодійкуваті казнокради з претензіями провін-ційних снобів, а щось абстрактне, формально-юридичне.
В цьому сенсі „реформатори” не стільки зрівноважують наявну кризову ситуа-цію, скільки загострюють її. Адже насправді вимоги майдану є скромними: це лише че-сні, не сфальсифіковані вибори. Навпаки, реформаторські вимоги влади є амбітними й цілком аморальними. Вона хоче скерувати народну силу на „реформу”, яка зовсім не наснажує, а пригнічує й вбиває наші найкращі сподівання.
4. Зрештою, В.Гавел, коментуючи події українського помаранчевого руху, був правий: йдеться не тільки про вибори особи В.Ющенка, а про похорон залишків україн-ського посткомунізму в цілому. Тому подзвін, що вже півмісяця лунає на столичному майдані – саме по ньому. На цьому місці люди позбавляються свого страху, а разом із тим – духу залежності й рабства. Їхній лідер – це антитеза аморальності й водночас ав-торитарному політичному стилю. Відтак, він є антитезою не формі, а старому політич-ному змісту. Справді, В.Ющенко – це український політичний „неформал”, богема в кращому сенсі цього слова. Його стиль спілкування з народом невимушений і легкий. Його думки водночас рафіновані й добре зрозумілі. Це справді народний кандидат, уо-соблення української меритократії таланту.
Фактично, це розуміють всі учасники переговорного процесу. Проте раціональне розуміння у владних осіб поєднується з багатьма не зовсім вишуканими „субсидіарни-ми” почуттями. Колись Т.Манн сказав про французького короля Генріха IV : „Він був душею простий, тільки розумом ні”. Вочевидь має органічну харизму, душу й розум В.Ющенко.
Реальний масштаб постаті, глибина й значущість цієї фігури зростають букваль-но у нас на очах, розгортаються день у день. Проте так само швидко зростають й люд-ські заздрощі до цього. Маємо наразі чудесний феномен органічного вивищення люди-ни з усіма конотаціями, які подібні речі зазвичай супроводжують.
Вільний народ переважно не помиляється й любить того, хто цього справді за-слуговує. Сталося так, що українські люди полюбили В.Ющенка. На тлі його шаленої, непідробної популярності суттєво меншими виглядають фігури ще зовсім недавнього, буквально вчорашнього першого плану. Проте сталося так, що саме вони є наразі суб’єктами переговорного процесу. Тому саме цим людям адресується, в першу чергу, наш відкритий лист.
Українці вочевидь не будіть стояти півмісяця на морозі за жодного з них. Але чи мають вони моральне право за це ображатись? І чи доречно в даній ситуації думати над тим, як то швидше й вправніше підрізати крила лідеру, що зумів показати людям вигоди достоїнства і свободи?
Чи дійсно вони вже так сильно прагнуть конституційної реформи? Чи дійсно хо-чуть справедливості, гарантій людських прав, демократії?
Не виключено, що наші можновладці таки справді хочуть поглянути на ці дива. Проте напевно ми цього ніколи не знатимемо. І тому, маючи обґрунтований сумнів і смуток на серці за все ними вчинене, ми звертаємось до них з проханням не піклуватися вже аж так заповзято про наші інтереси.
Натомість хочеться сказати цим людям: залиште свої політичні заздрощі, вики-ньте з голови свої дрібні духом й мізерні думкою конституційно-сепаратистські інтриги, розступіться, дайте українським людям нарешті вийти на вільну дорогу.
7 грудня 2004 р.
Харківська правозахисна група.
Інф. „Детектор медіа”
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
