Сьогоднішнє засідання у справі за позовом Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП) та її працівників (Г.Щокіна, Ю.Бондар, В.Лапікури, В.Яременка тощо) до газети „2000” та Олександра Наймана, головного вченого секретаря Української академії історії та культури євреїв імені Шимона Дубного, закінчилося несподіваною розв’язкою.

До зали суду з’явилися лише відповідачі Олександр Найман та представник Приватного підприємства газетний комплекс „Інтернет-медіа” (до складу якого входить газета „2000”) Валентин Волинець. Суддя Андрій Мельник повідомив, що позивачі не попередили суд про свою неявку. На це Волинезь зазначив, що „є всі підстави для застосування статті 172”, згідно з якою позивна заява залишається без розгляду. Суддя пішов у нарадчу кімнату, а тим часом у судовій залі з’явилися представник позивачів Веніамін Капельніков та адвокат Ігор Омеляр. На слухання вони запізнились на 15 хвилин.

Далі суддя оголосив ухвалу, в якій зазначалось, що через неявку позивачів без поважних причин, згідно зі ст. 172, позов залишається без розгляду. Веніамін Капельніков наголосив, що вони запізнились через те, що стояли у пробці, а суд повідомили про це. Однак на його заперечення суддя наголосив: „Стаття 172 передбачає неявку позивача, а про запізнення там не йдеться. А суд нікому нічого не винен”.

Але говорити про остаточну крапку у цій страві ще зарано. Ухвалу можна оскаржити упродовж п’ятнадцяти днів, і позивачі збираються це зробити.

Веніамін Капельніков наголосив: „Цю ухвалу ми обов’язкову будемо оскаржувати. Або, швидше за все, подамо новий позов”.

На це Валентин Волинець зауважив: "Подавати нову позивну заяву є справою передчасною. Якщо цю справу почнуть розглядати з чистого аркуша, то я переконаний у правоті спірної публікації, і найцікавіше, що проведена дуже значна робота зі збору доказової бази, яка знаходиться в матеріалах даної цивільної справи. І якщо знову буде відкритий позов, то ми підемо суто по процедурі, ми заявимо клопотання, щоб приєднати матеріали даної справи до знов відкритої, якщо така буде відкрита. І таким чином ми не бачимо для себе ніяких проблем. Тому що всі докази підтверджують правоту відповідачів: публікація переслідувала легітимну мету, вона була направлена на захист суспільного інтересу. Тому ми як відповідачі не сумніваємось – якщо навіть доведеться знову пройти суд першої інстанції, апеляційний і навіть касаційний суд, то ми будемо мати тільки позитивний результат і отримаємо тільки перемогу. Врешті-решт, є ще Страсбург".

Відповідачі ухвалу суду прокоментували так:

Олександр Найман: "Сьогоднішня ухвала Печерського райсуду не дає повного задоволення чи відчуття перемоги, оскільки ми практично процес довели до логічного кінця, позов за всіма ознаками мав бути визнаний безпідставним, і якби позивачі з’явились вчасно, так би й було. А оскільки вони й минулого разу запізнились, і цього разу, суддя прийняв цілком законне рішення. До нього претензій бути не може, але внутрішнє незадоволення у мене є, через те, що нам не дали можливості досягти повної перемоги в цій справі, а ми в цьому впевнені і маємо для цього більш ніж достатньо підстав".

Валентин Волинець: "Я задоволений, тому що суд, постановивши у такий спосіб ухвалу, діяв у межах чинного цивільно-процесуального законодавства. Звісно, кращим варіантом було б прийняття рішення по суті. Але ми маємо багато прикладів, у тому числі і моєї практики, що десь 15% закінчуються мировими угодами або ось такими ухвалами, яку ми маємо згідно зі статтею 172 цивільно-процесуального кодексу України. Головне, що суд діяв у правовому просторі, переслідуючи легітимну мету. Тому це є позитивний результат для мене як представника відповідача".

Наталія Данькова, студентка Інституту журналістики, для "Детектор медіа"