До Комісії з журналістської етики надійшла заява Петра Вольвача, який вважає, що останнім часом у низці засобів масової інформації Автономної Республіки Крим почастішали публікації, що можуть послужити причиною розпалювання релігійної і міжнаціональної ворожнечі між жителями півострова, і просить дати оцінку публікаціям газет “Крымская правда” та “Крымское время” на предмет їхньої відповідності професійній журналістській етиці.

Комісія вивчила надані публікації, серед яких: “Меджлисовцев – к ответу!”, “Сохраняйте бдительность, славяне!”, “Украинствующие и «малороссы»”, “А был ли мальчик?”, “Резня в центре крымской столицы”, “Славянская молодежь будет активизироваться”, “Резня на Пушкинской: татары искали скинхедов, а нашли посетителей бара”, “Следующий пункт зловещего плана – Свято-Успенский монастырь”, “Меджлис продолжает покрывать погромщиков”, “Нестихийное зверство”, “Мы не против украинского языка протестовали”, вислухала думку головного редактора газети “Крымская правда” Михайла Бахарєва, а також головного редактора газети “Крымское время” Лариси Кондратенко і виступила із заявою, що газети “Крымская правда” та “Крымское время” систематично порушують Етичний кодекс українського журналіста:

"· Більшість публікацій „Крымской правды” з міжетнічних питань не відзначаються толерантністю, а іноді межують із прямим закликом до протистояння. Чого вартий лише заголовок на першій сторінці газети за 27 березня ц.р.: “Меджлисовцев – к ответу!” (без слідства і суду – злочинці). Там же – “Сохраняйте бдительность, славяне!”. У цьому ж номері у звіті з прес-конференції є такі рядки: “Грустно действительно от другого – мы и вправду часто бываем аполитичными, апатичными и безразличными ко всему происходящему. Почему крымскотатарская молодежь может собираться двухтысячной толпой, а мы нет? Где славяне?”.

· Без належних коментарів газетою “Крымская правда” опубліковано результати опитування соціолога Хрієнка, які ніби-то підтверджують схвалення кримською молоддю акту депортації 1944 року. Хоч депортація, як відомо, на державному рівні визнана злочином іще за часів СРСР і сама постановка питання про її “схвалення” є щонайменше некоректною.

· У ряді публікацій на українську тематику не приховується відверта зневага до всього українського. Наприклад, у номері “Крымской правды” за 18 березня ц.р. надруковано псевдоісторичну статтю “Украинствующие и «малороссы»”, яка пронизана зневагою до будь-яких проявів патріотизму. Її автор безапеляційно твердить: “ненависть ко всему русскому, к своим оппонентам стала своего рода религией «свидимого украинца», идеей «фикс», принявшей в его воспаленном мозгу тотальный характер. Он свято убежден в своей правоте. Мыслит догматично, не сознавая своей агрессивности, пытаясь приписать ее своим оппонентам”.

· Неприхований суб’єктивізм та безапеляційність характерні також низці матеріалів у газеті “Крымская правда” про кримських татар. Публікації з протилежною точкою зору газета не практикує. Та і чого можна сподіватися від видання, якщо її головний редактор Михайло Бахарєв прямо заявляє, що меджліс є “организованной преступной группировкой”, а “украинские националисты – это мусор, я их за людей не считаю”.

· Подібної лінії у веденні міжнаціональної тематики дотримується і газета “Крымское время”. Частину третьої сторінки вона систематично відводить під публікації, які хоч і не мають відкритої антинаціональної спрямованості, проте аж ніяк не сприяють міжнаціональній злагоді. А в кореспонденції “Мы не против украинского языка протестовали” (16.06.2004р.) газета опустилася до глузування над українською мовою лише тому, що в новому супермаркеті “Сільпо” у центрі Сімферополя цінники складені на “малопонятной украинской мове”.

Тим самим порушуються такі статті Етичного кодексу українського журналіста:

- пункт 5: “Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста”;

- пункт 8: “Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного”;

- пункт 9: “Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів”;

- пункт 14: “Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу”.

Право на інформацію – одне з основоположних прав громадянина, яке означає обов’язок журналістів подавати інформацію правдиво та чесно. При висвітленні серйозних суспільно-політичних, етнічних, економічних проблем вказані ЗМІ не дотримуються принципів повноти та об’єктивності інформації про факти та події. Публікації, як про історичні факти, так і про сучасні події подаються упередженно. Більше того, Михайло Бахарєв заявляє, що газета “не просто інформує, а пропагує”. В публікаціях широко представлені джерела, які висловлюють таку ж позицію, як і редакція. Інші джерела інформації переважно не представлені зовсім, або ж журналіст висловлює власні припущення щодо їх думок і позицій. Відверта упередженість журналістів і редакцій до джерел також виявляється у апріорній підтримці висловлювань і дій одних джерел і такій же апріорній критиці інших.

У своїх публікаціях газети не відокремлюють факти та власні судження і припущення. При цьому судження і припущення журналіста чи інших джерел видаються за встановлені факти на підтвердження позиції та упереджень редакції.

Газети здебільшого не подають точку зору опонентів. В окремих публікаціях, як і у виданнях в цілому, відсутня збалансованість інформації, читач може дізнатися лише про переконання редакції, ідеї, які підтримують її журналісти. При цьому, ігнорується завдання журналіста: надавати читачеві вичерпну інформацію з декількох альтернативних джерел, щоб він сам мав можливість скласти максимально наближену до реальності картину подій. Натомість газети навішують ярлики, намагаючись сформувати негативну громадську думку відносно українського та кримсько-татарського народів на підставі однобокої, упередженої інформації, обгрунтовуючи свої позиції псевдо-історичними публікаціями. Нав’язується стереотипне зображення представників культурних, етнічних, релігійних громад.

Подання інформації про випадки напруги між громадянами вимагає делікатної форми. Обговорення протиправної поведінки особи повинно відбуватися поза її належністю до певної громади для запобігання підбурювання до дискримінації і насильства. Натомість в своїх публікаціях газети роблять наголос на національності особи, її походженні. Замість позитивного внеску у боротьбу з нетерпимістю, заохочення діалогу між різними етнічними, культурними й релігійними групами суспільства, розв’язання проблем мирними засобами й у дусі терпимості, публікації посилюють упередження і напругу між групами різного етнічного, національного, релігійного походження.

Комісія ще раз нагадує: висвітлення у засобах масової інформації міжнаціональної тематики вимагає від журналістів і редакторів видань особливої делікатності, зваженості в оцінках, неупередженості в доборі джерел та аргументів, потрактуванні моральних, релігійних та ідеологічних цінностей кожного народу і розцінює дії журналістів і керівництва газет “Крымская правда” та “Крымское время” як свідоме порушення норм журналістської етики та такі, що є абсолютно несумісними з принципами професійної журналістики.

Ухвалено на засіданні Комісії з журналістської етики 19 липня 2004 року.

Голова Комісії Володимир Мостовий"

Комісія з журналістської етики