Апеляційний суд відклав розгляд справи щодо газети “Сільські вісті” у зв”язку з рішенням долучити до справи додаткові матеріали, на які сторони посилалися у ході судового розгляду. Зокрема, суд витребуватиме) рішення Київської прокуратури від 2003 року про відмову у порушенні кримінальної справи за подібним позовом Олександра Наймана; Суд забов”язав представників Міжнародного антифашистського комітету надати відомості про засновників та членів цієї спілки громадських організацій; представники Василя Яременка мають надати матаріали передруку його статтей у виданнях “Волинь” (м.Луцьк), “Український південь” (Миколаїв), “Дніпро” (Київ) та в деяких інших.

Оскільки термін надання документів передбачити неможливо, дата наступного судового засідання невизначена.

Після судового засідання 25 травня, сторони залишилися на своїх позиціях: газета “Сільські вісті” оскаржує рішення Шевченківського міського суду щодо закриття газети за розпалювання міжнаціональної ворожнечі за позовом Міжнародного антифашистського комітету, представники останнього наполягають на тому, щоб дане судове рішення залишилося без змін.

Обґрунтовуючи необхідність скасування судового рішення про закриття “Сільських вістей”, адвокат газети Микола Полудьонний сказав кореспондентові ІМІ: “Рішення Шевченківського суду є абсолютно незаконним, безпідставним. По-перше, суд фактично перебрав на себе місію трактувати чиїсь оцінки на предмет їх правильності чи неправильності – хоча суд цього робити не може. По-друге, коли йдеться про кримінально каране діяння, таке як розпалювання міжнаціональної ворожнечі, треба, щоб спочатку, шляхом проведення попереднього слідства, а потім судового розгляду в кримінальному суді був встановлений факт такого діяння, встановлена особа, яка його вчинила. Має бути встановлено відповідно і її умисел – що вона саме таким способом бажала розпалити міжнаціональну ворожнечу між людьми, спровокувати якісь сутички, протистояння. А вже після того, як таке рішення суду вступить в законну силу, можна говорити про те, що ця особа протизаконно використала цей ЗМІ у таких цілях... Цивільний суд цього встановити не може – у нього немає відповідних інструментів. Таким чином, рішення Шевченківського суду є просто нелегітимним. Постає питання – хто використав газету для розпалювання міжнаціональної ворожнечі? Жодної людини не названо в суді. Людини немає – отже не можна сказати, що хтось умисно бажав розпалити міжнаціональну ворожнечу. Тому ми й кажемо – це є дискусія. Політична, громадська дискусія. Вона складна і певною мірою болісна, але до неї треба ставитися толерантно. Не можна карати газету за те, що вона є провідником громадських дискусій.

Окрім того, Антифашистський комітет не може подавати такі позови. Якщо людина вважає ображеними свої національні почуття, то звертатися до суду має ця людина, а не громадська організація”.

Точку зору протилежної сторони представила в інтерв”ю кореспондентові ІМІ представник Міжнародного Антифашистського комітету Марія Швець: “Ми вважаємо, що позивач мав право для звернення по цій справі. Аргументи щодо того, що спочатку треба провести розслідування за 161 статтею, порушити кримінальну справу, потім має бути обвинувальний вирок суду, і тільки після цього може бути ухвалене рішення за статтею третьою частиною першою Закону України “Про друковані ЗМІ” та статтею 18-ю цього ж Закону – ці аргументи, на нашу думку, надумані, не ґрунтуються на чинному законодавстві. Адже Законодавець не заклав у статтю 18 Закону України “Про друковані ЗМІ” необхідність існування обвинувального вироку суду за статтею 161 Кримінального кодексу (за розпалювання міжнаціональної ворожнечі – ред.) І законодавець це зробив, на нашу думку, свідомо. Оскільки дуже важко подекуди притягти особу до кримінальної відповідальності з незалежних від правоохоронних органів причин. Зокрема, ці особи можуть перебувати поза межами країни, їх місцезнаходження може бути невідоме. Зараз за допомогою технічних засобів можна надсилати статті будь-якого змісту до редакції з будь-якої точки земної кулі.

І це підтверджується також і листом, який ми надали на огляд суду – спільним листом Вищого Арбітражного суду та Верховного суду України, які відносять дану категорію справ саме до цивільних спорів. І там чітко зазначено, що подібні справи є справами цивільними. І непрямим підтвердженням, яке можна зробити з цього листа, є суб”єктний склад, зазначений для даної категорії справ – передбачається, що і позивачем, і відповідачем можуть бути юридичні особи. Тому ми вважаємо, що це повністю підтверджує нашу позицію, викладену в судовому засіданні.

Крім того, будь-яка людина зі здоровим глуздом, яка прочитає ці статті, я думаю, в неї не виникне сумнів щодо того, що вони спрямовані на розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі, в них пишуться жахливі речі щодо єврейської національної меншини, які жодне видання до цього часу ще не дозволяло собі писати. І не треба забувати, що такі відомості поширені півмільйонним тиражем по всій території України серед осіб, для яких, можливо, ця газета, ми це розуміємо, є єдиним джерелом інформації. Коли ці статті підписані професором, директором інституту при навчальному закладі, то це мимоволі викликає до них дуже серйозне ставлення, і відомості про єврейську національну меншину, які там містяться, подаються як доконані факти, які не потребують доведення, як безапеляційні судження, що, на нашу думку, провокує міжнаціональні конфлікти”.

Судове засідання довело, що дискусія щодо порушених Василем Яременком міжнаціональних проблем набирає обертів. Звісно, ця дискусія мала б відбуватися не в залі суду. Однак поки що такими є українські реалії.