Пам'ятаєте фразу «Це гірше, ніж злочин. Це помилка»?

Вона періодично спливала в пам'яті під час перегляду інтерв'ю Володимира Зеленського телеканалові «1+1». У ньому президент прокоментував зірвану операцію українських і американської спецслужб із документування злочинів «вагнерівців», які воювали та скоювали злочини в Донбасі, та їх піймання. В Україні підозрювали, що операція зірвалася через витікання інформації, імовірно з найближчого оточення Зеленського. Реальність виявилася гіршою.

Чому? Рекомендую подивитися інтерв'ю Зеленського за цим посиланням (дивитися, починаючи з 32-ї хвилини).

Для тих же читачів, котрі хочуть заощадити час, перекажемо кілька ключових тез президента.

По-перше, Зеленський підтвердив проведення спецоперації з піймання «вагнерівців», хоча останні десять місяців в ОП цю історію називали «запійною» й «дезінформаційною кампанією».

 По-друге, Зеленський підтвердив раніше озвучену інформацію ZN.UA , що операцію готували українські спецслужби спільно з іноземною спецслужбою. (У публікації ZN.UA йшлося про американську розвідку.)

По-третє, Зеленський повідомив, що ідея проведення цієї операції належить іншим країнам, які «максимально затягували в це питання» Україну.

По-четверте, Зеленський зняв підозру у витіканні інформації з глави ОП Андрія Єрмака, заявивши, що він сам розповів Олександрові Лукашенку про «вагнерівців» і попросив видати Україні бойовиків. Однак той цього не зробив. Це була остання розмова Зеленського з Лукашенком.

По-п'яте, Зеленський радий, що спецоперація не відбулася, оскільки, порівнюючи її з примусовою посадкою літака авіакомпанії Ryanair у Мінську, це могло погано скінчитися для України. «Те, що цього не сталося, проводячи паралелі з тим, що було в Білорусі, я вважаю, що це слава Богу. Що ми виявили питання суб'єктності в цьому важливому питанні», — трохи недорікувато пояснив він свою позицію.

Важко сказати, які мотиви штовхнули Зеленського на те, щоб перервати майже десятимісячне мовчання й визнати свою головну роль у зриві цієї операції.

Прагнення обілити репутацію Єрмака в очах західних партнерів? Підтримати главу своєї патронатної служби у внутрішньополітичних протистояннях? «Я довіряю цій людині», — сказав Зеленський про главу офісу президента, тим самим зміцнюючи апаратні позиції свого поводиря, на місяці припиняючи розмови в політтусовці про те, хто стане наступним главою ОП, і водночас даючи сигнал Заходу (і Сходу), хто є його найбільш довіреною особою.

Прагнення зіграти на випередження? Але останнім часом на Банковій перестали нервово здригатися на згадування про розслідування Bellingcat. Утім, не можна виключати, що український президент не мав іншого вибору: можливо, про роль Зеленського у зриві операції скоро й так усі б дізналися, і тому він хотів, щоб історію про «вагнерівців» почули в його інтерпретації, а не Лукашенка. Адже хтозна як би подав її самопроголошений президент Білорусі і як би в цій історії виглядав очільник Української держави. А так Зеленський першим представив свою версію подій.

Але зізнання Зеленського в тому, що це він здав операцію з піймання «вагнерівців», створило президентові нові проблеми. Цікаво, чи радився він із юристами, коли готувався говорити про спецоперацію наших спецслужб? Адже після зізнання Зеленського не тільки прибічники Порошенка заговорили про те, що в діях українського президента спостерігаються ознаки держзради, оскільки він оприлюднив службову конфіденційну інформацію, котра стосується діяльності українських та іноземних спецслужб.

Втім, враховуючи нинішні політичні розклади у Верховній Раді, малоймовірно, що парламент проголосує за імпічмент. Це, однак, не означає, що обвинувачення у держзраді не переслідуватиме Зеленського після закінчення його каденції. Але реальністю також є й те, що лідери держав мають право приймати політичні рішення. І хоча нам може не подобатися спосіб, у який український президент прийняв рішення перервати операцію українських спецслужб, але це його право.

Ми можемо лише припускати, які мотиви підштовхнули Зеленського до рішення взяти слухавку й зателефонувати Лукашенкові. Інформовані співрозмовники ZN.UA, котрі знають бюрократичні процедури прийняття рішень із проведення великих спецоперацій українських спецслужб, сумніваються, що Зеленський дізнався про плани піймання «вагнерівців» на фінальному етапі операції. Що б не казав Порошенко, але операція, котра планувалася під час його президентства, була іншою, ніж за його наступника. Джерела ZN.UA стверджують, що за Зеленського операцію проговорювали на кількох нарадах, і поступово вона видозмінювалася. Якщо так, то чому Зеленський спочатку погодився на проведення складної гри розвідок, а потім відіграв назад?

Можливо, в ОП і справді вирішили, що операція з піймання «вагнерівців» не має стовідсоткової гарантії на успіх, а в разі навіть успішного завершення загрожує серйозними зовнішньополітичними ризиками. Втім, якби такою логікою керувалися ізраїльтяни, то Ейхман ніколи б не був покарний за злочини, а палестинські терористи, які розстріляли ізраїльських спортсменів під час Мюнхенської олімпіади, жили б ще довгі роки.

Зло має бути покараним. Інакше безкарність породжує нові злочини проти безневинних людей. Інколи для того, щоб покарати вбивць, керівникам держави та спецслужб необхідно приймати ризиковані рішення. Але це те, що відрізняє політичного лідера країни від політика-популіста. Ізраїльтяни це добре знають. Рішення ж зателефонувати Лукашенкові в надії, що той видасть російських громадян, свідчить як про прагнення перекласти виконання ризикової роботи на інших, так і про наївність Зеленського як політика, що не знає реалій сусідньої країни й не дослухається до порад експертів.

Публічно взявши на себе політичну відповідальність за провал операції з піймання «вагнерівців», в інтерв'ю Зеленський продемонстрував і нерозуміння головної відмінності між операцією українських розвідників та білоруських чекістів. Адже українські спецслужби — СБУ й ГУР МО — намагалися притягнути до судової відповідальності «вагнеріців», які вбивали українців на території нашої держави і причетні до катастроф Іл-76 у Луганському аеропорту й Ан-26 поблизу Луганська. І ці злочини доведені. А ось білоруські силовики провели операцію, щоб викрасти журналіста й політичного опонента самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Очевидно, що зізнання Зеленського завдасть йому іміджевих втрат у націонал-патріотичній частині українського суспільства, а також украй негативно позначиться на бойовому дусі та мотивації тих працівників українських спецслужб і спецпідрозділів, які воюють на фронті таємної війни і за лінією розмежування, ризикуючи життями, проводять операції та захоплюють бойовиків і зрадників. Адже одна телефонна розмова очільника держави за кілька хвилин знищує роки копіткої праці. А доля розкритих співробітників спецслужб демонструє їхнім колегам, що краще сидіти у Відні або Брюсселі, ходити на конференції й зустрічати високопоставлених гостей, ніж із ризиком для життя проводити небезпечні операції.

І, звісно ж, зізнання Зеленського підриває довіру до українського керівництва та наших спецслужб із боку західних партнерів. Не можна публічно витирати ноги об тих, хто допомагав у проведенні операції, запевняючи, що Україну «затягували» в неї, і при цьому дивуватися, що країні не надали ПДЧ або не виділи додаткову військову допомогу на 100 млн дол. Якщо Україна розраховує на підтримку Сполучених Штатів у війні з Росією, то українське керівництво повинне розуміти, що наша країна має діяти і в інтересах партнера.

Хай американці вели свою гру. Але в цій грі був і український інтерес: притягнути до відповідальності винних у злочинах у Донбасі. При цьому в ГУР МО, СБУ, прокуратурі лежить купа юридично зафіксованих злочинів, скоєних «вагнерівцями» на Сході. Яка доля цих справ? Мовчання з цього приводу — теж гра в «суб'єктність»?

Суб'єктність України не досягається зрадою союзників. Такий захист суб'єктності доведе до того, що суб'єктність буде втрачено. Бо нам ніхто не буде довіряти.

Фото: пресслужба президента України