Олександра Вагнер, «Радіо Свобода»
15:03
Понеділок, 3 Травня 2021

«Рани на тілі України – це рани кожного з нас». Цикл фотографій про шрами військових і полонених

1 942
«Рани на тілі України – це рани кожного з нас». Цикл фотографій про шрами військових і полонених

Київська фотографиня Зоя Шу більше ніж рік знімала поранення тих, хто отримав їх під час боїв на сході країни. На відміну від попереднього свого циклу, теж присвяченого подіям на сході України, в якому за допомогою світлин Шу розповідала про долю звільнених з полону, на цей раз зняті нею шрами знеособлені. «Тому що ця історія – про кожного з нас. Рани на тілі України – це рани кожного з нас», – йдеться в тексті, який супроводжує цикл.

Як епіграф до нього Шу взяла цитату загиблого в автокатастрофі українського дисидента В’ячеслава Чорновола – лідера «Народного руху України»: «Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми – народ України».

Зоя Шу
Зоя Шу

Фотографиня хотіла таким чином звернути увагу на неможливість бінарного розподілу в ситуації, коли через війну страждають усі без винятку жителі країни, незалежно від того, де вони живуть і яких політичних або ідеологічних поглядів дотримуються.

Зоя Шу сприймає свій новий цикл і як антивоєнний – у тому числі в реакції на тривалі неприязні і ворожі випади Росії щодо до країни, в якій вона живе. Не тільки спотворення інформації для нагнітання ситуації в російських ЗМІ, але і недавнє стягування великого контингенту російських військ до кордонів України є свідченням безперервних агресивних настроїв у Росії стосовно України. І в цій ситуації Україна змушена всіма силами, не тільки військовими, а й дипломатичними, захищатися.

Через це поранення Євген втратив два життєво важливих органи: нирку і селезінку
Через це поранення Євген втратив два життєво важливих органи: нирку і селезінку

– Мій проєкт називається «Цілісність», і він присвячений подіям останніх семи років в Україні. Як відомо, Україна втратила контроль над 7 відсотками своєї території, це і частини Донецької і Луганської областей, і територія Автономної Республіки Крим. Шрами військових, які брали участь у донбаських події, – це алегорія понівеченої країни. Я хотіла не тільки показати ці події за допомогою образів, а й підкреслити їхній антивоєнний посил, тому що я думаю, що ніхто, ніде і ніколи не хоче війни. Все, що відбувається, жахливо, і, на жаль, нам цю війну нав’язали.

– Мені видається цікавим, що цей цикл – антивоєнний. Із Росії ми чуємо думку, що, навпаки, Україна є причиною ескалації, напруженості біля кордонів на Донбасі, що Україна веде мілітаристську політику, хоче війни і так далі (авторка інтерв’ю – журналістка Російської служби Радіо Свобода – ред.). Як в Україні сприймається ідея необхідності зупинити війну?

– Я теж чую і читаю безліч абсурдних тверджень у російських ЗМІ. Все, що стосується України, схоже на імперські фантомні болі або фантомні болі за Радянським Союзом. Але ж є система міжнародних відносин, і те, що почалося сім років тому – вторгнення в суверенну державу, це порушення норм міжнародного права. Є глобальні правила співіснування, яких потрібно дотримуватися всім без винятку, тому що якщо їх порушать одні, то можна й іншим, а це – хаос в окремих регіонах і в світі. В результаті подій 2014 року було порушено близько 500 двосторонніх і міжнародних договорів. Звинувачення України в мілітаристській політиці для мене особисто виглядають абсолютно абсурдними. Покажіть мені хоча б одну звичайну людину, яка хоче війни. Ніхто не хоче війни! Війна – це злочин. І нашій країні нав’язують цю ситуацію вже сім років поспіль. Наше суспільство єдине в своєму небажанні катастрофи. Ми вже бачили катастрофу.

– Ви фотографуєте шрами і таким чином показуєте війну. Але все ж: хто ці люди, в яких ситуаціях вони отримали свої поранення? У ваших попередніх циклах йшлося про історії конкретних людей, чому зараз ви вирішили відмовитися від імен і прізвищ?

– Це шрами захисників суверенітету і територіальної цілісності України. Я вирішила обезличити цих хлопців, бо прагнула підкреслити, що ця ситуація стосується всіх нас, громадян України. На світлинах – молоді хлопці, більшості з них немає й тридцяти. Тобто вони народилися вже після 1991 року, в незалежній Україні. Всі вони пішли служити, тому що їхня країна опинилася в небезпеці. Кожен прожив доволі драматичну історію. На щастя, вони залишилися живі. Але українські військові продовжують отримувати поранення і гинути на сході країни – з початку 2021 року, незважаючи на перемир’я, в результаті обстрілів загинули вже десятки військових.

Усі герої мого циклу повернулися до звичайного життя, але я сподіваюся, що не виникне ситуація, коли десяткам тисяч людей потрібно буде знову йти захищати свою країну, гинути, отримувати поранення, коли тисячі сімей втратять близьких. Для тих, хто підливає олії у вогонь війни, хочу наголосити, що загиблі і постраждалі завжди є по обидва боки конфлікту. Війна – це в тому числі і травма. Війни розпалюють на догоду політичних, геополітичних, фінансових інтересів, а страждають у першу чергу люди. Кожен громадянин нашої країни прямо або опосередковано постраждав від цієї війни. Ми всі в тій чи іншій мірі переживаємо травматизуючу ситуацію.

Ненормальне стало буденним. Я іноді замислююся, як швидко зможу добігти до бомбосховища. Або що я робитиму, якщо через кордон знову в’їде військова техніка, але вже в моєму регіоні – моє рідне місто неподалік від кордону з Росією. Хіба це не психологічний терор, коли створена ситуація, в якій цивільній людині потрібно думати про це? Відчуття безпеки – це базова потреба. Мільйони людей позбавлені цього з 2014 року. Пережиття травматичних ситуацій, адаптація до них вимагають ресурсу, тому все це гальмує розвиток як окремих людей, так і всього народу.

– На кожній світлині мова йде про різні типи поранень. Фото молодого чоловіка, який втратив ногу, – це поранення від міни, інші поранення, мабуть, кульові. Чи запитували ви у ваших героїв, за яких обставин вони їх отримали, від якого виду зброї?

– Це абсолютно різні поранення, не тільки міни, це і осколкові, і кульові поранення. Один із цих хлопців був поранений, обгорів у танку і після цього потрапив у полон, де його катували. Але я намагаюся не відволікати глядача на деталі особистих історій, ця серія – алегорична і символічна. Я проводжу паралель між тим, через що проходить наша держава, і досвідом конкретних людей. Моя країна виявилася жертвою агресії і окупації. Мені не подобається слово «жертва», але ми перебуваємо в ситуації, коли змушені захищатися і протистояти.

Коли справа стосується війни, мова йде про нагнітання ситуації. Що підштовхує одних людей ненавидіти і навіть вбивати інших? Маніпуляція страхами. Давно присутній токсичний наратив, що українці занадто відрізняються один від одного, щоб жити в одній країні. Нас не ділили хіба що тільки за кольором очей. Але всі люди однакові, ми всі і сміємося, і плачемо однаково. Нас, громадян України, об’єднує те, що у нас є своя держава. Мені подобається одна з цитат В’ячеслава Чорновола: «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося потім гірко любити її, втративши».

Мій проєкт не тільки про війну. Але і про країну, про єдність. Нам як суспільству настав час заліковувати рани нав’язаних відмінностей і штучно нав’язаних страхів, і прагнути до розвитку держави. Мені здається, що якби деякі ЗМІ перестали нагнітати, то у нас було б набагато менше ймовірності того, щоб повторилися страшні речі, які сталися з окремо взятими людьми і регіонами.

Богдан Сергієць був у полоні всього 10 годин у травні 2014 року. Бойовики вирізали йому на спині свастику, шрам залишився до цих пір Богдан згадує, як його мучителі обговорювали, що його не слід випускати живим, щоб ніхто не побачив, що вони зробили
БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО ДО ТЕМИ:

Не жертви, а ті, що вижили. Цикл фотографій про досвід в'язнів угруповань «ДНР» та «ЛНР»

– Так, але все-таки ЗМІ – це не єдине, рішення про ведення бойових дій ухвалюють політики.

– Так, і я сподіваюся, що до цього не дійде, але зараз ми знову бачимо нагнітання. Хтось каже, що тут бандерівці... знову починається те саме, що було в 2014 році. Потрібна політична воля, щоб припинити ситуацію, через яку страждає безліч людей. Тому що справжня цінність – не політичні чи фінансові інтереси, а життя людей.

Оригінал статті на сайті Російської служби Радіо Свобода



Олександра Вагнер, «Радіо Свобода»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1942
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду