Мар'яна П'єцух, hromadske
20:48
Понеділок, 23 Листопада 2020

«Аби не Путін» у Львові, або як у Порошенка стали на ті самі граблі

1 355
«Аби не Путін» у Львові, або як у Порошенка стали на ті самі граблі

«Вигороджувати сєпара і бути в моїх друзях — несумісно», — відкоментував мій facebook-допис про вибори у Львові якийсь невідомий мені акаунт. Йшлося про те, що я нібито вигороджую вчетверте обраного міського голову Андрія Садового на відміну від його конкурента, нардепа від «Європейської солідарності» Олега Синютки.

Можна було б не звернути уваги на цей недолугий коментар, якби він яскраво не резюмував технологію цих виборів у Львові, які розсварили чимало виборців між собою в соцмережах і штучно поділили їх на патріотів і раптом «консервів», львів'ян і «львівців» (останніми в інтернет-баталіях називають тих, хто не проголосував за Синютку).

Допис про львівські вибори, який викликав таку реакцію, я проілюструвала двома пам’ятниками, відкритими у Львові одночасно восени 2018-го з нагоди 100-річчя утворення ЗУНР лише за чотириста метрів один від одного. Пояснила так, що для мене обидва кандидати — це як два ці пам’ятники, різні за формою і стилем, але однакові за змістом.

Перший монумент ЗУНР — від міської ради, яку з 2006 року очолює Андрій Садовий. Другий — профінансований Львівською облдержадміністрацією, яку очолював тоді колишній перший заступник мера Садового Олег Синютка.

У 2018 році Садовий і Синютка уже були яскраво вираженими опонентами. Зародки протистояння з’явились чотирма роками раніше, коли новообраний президент Петро Порошенко шукав кандидатуру на голову Львівської ОДА. Політтехнолог Ігор Гринів (так розповідає сам Синютка) порадив саме першого заступника Садового, який уже засидівся в Ратуші у статусі правої руки мера.

У 2006 році Садовий, ставши вперше мером, теж шукав сильних менеджерів у команду, і йому теж порадили Синютку, який у цей час програв вибори мера Івано-Франківська. Той прийняв запрошення і переїхав до Львова. Швидко показав себе ефективним управлінцем і заслужено отримав посаду першого заступника.

І, можливо, і після 2014 року вони б успішно працювали в унісон на користь Львова та Львівщини (тим паче, що Порошенко підтримав Садового на виборах мера в 2015 році), якби Садовий не замахнувся на велику політику. А згодом парламентська фракція його партії «Самопоміч» вийшла з пропрезидентської коаліції, що згодом переросло у велике політичне протистояння з голодуванням команди Садового під Адміністрацією президента Порошенка.

І, можливо, Синютка, якого так всі радили як хорошого менеджера, був би ефективним новообраним мером для Львова, якби не три «але». А саме три особливості виборчої кампанії, яку висуванець «ЄС» програв з розривом аж у 25% голосів. Хоча у першому турі різниця становила лише 9%. Плюс кілька кандидатів, що вибули, зокрема й третій у рейтингу Руслан Кошулинський від «Свободи», публічно підтримали Синютку в другому турі.

Перше «але» — тотальну критику Синюткою Садового з низькопробною риторикою «бреше» та «краде» не всі у Львові сприйняли. Адже половину свого терміну на посаді Садовий попрацював саме з Синюткою як правою рукою. Тож чимало виборців проблеми міста сприймають як їхню спільну відповідальність.

Друге — мера постійно і заслужено критикували за забудову поза генпланом чи з порушеннями, а у списках «ЄС» в місцеві ради опинилися львівські забудовники, які й будували з дозволів Садового.

Третє — це спроба виграти на тактиці протиставлення себе як найбільшого патріота і опонента як «руки Кремля». І це «але» найбільше дисонувало з реаліями.

Тональність виборчого протистояння у Львові неодноразово нагадувала президентські вибори 2019 року. Тоді команда Петра Порошенка використовувала меседж: мовляв, всі голоси не за нинішнього президента підуть на користь Росії.

Як доказ цієї технології, використаної у Львові, достатньо навести включення зі Львова у день виборів мера близького до Порошенка «Прямого каналу».

«Те, що дуже непокоїть львів’ян, — що досить активно розвивається такий собі проросійський рух у Львові... Тож, власне, велику надію львів’яни покладають на нового міського голову», — зауважила ведуча, явно спантеличивши жителів міста — про які такі проросійські рухи йдеться.

За її словами, «двоє кандидатів обстоюють різні позиції», і, зокрема, саме з Олегом Синюткою «Львів має ставати проєвропейським».

Жодного львів’янина, який розповів би про «такі проросійські рухи», в цьому включенні телеканал не показав. Очевидно, бо йшлося не про опитування жителів, а про переказ тез зі сценарію усієї виборчої кампанії — «Синютка або Путін».

Цей сценарій можна було спостерігати впродовж усієї виборчої кампанії у Львові, і ці тези активно повторював сам Синютка.

«Чи Львів європейське місто? Так. Чи львів’яни європейці? Так. Чи міський голова європейський? Ні. В нього просто ширма європейська, і якщо цю ширму зірвати, повірте, що там "раша тудей"», — казав кандидат у мери, згадуючи, що Садовий назвав «мудрим» призначення гумориста Сергія Сівоха радником голови РНБО, бо «він з Донецька».

Підіграванням Садовим Кремлю Синютка назвав і слова мера «ми програли війну», коли той коментував у березні 2014-го втрату Криму.

«Народжений плазувати літати не зможе. Хто в душі капітулянт, той не буде ніколи воювати. А європеєць — це той, хто стоїть за своє», — казав Синютка.

Від виступу до виступу і Синютка, і Порошенко, який за два тури виборів чотири рази приїжджав до Львова агітувати, повторювали, що вибори у Львові — «це не лише про каналізацію і дороги», а про «національну гідність». І що Львів є головним оборонним форпостом України.

«Саме від позиції Львова залежить цілісність України. Саме від позиції львів’ян залежить відсіч федералізації… І тому лідером Львова має бути загальнонаціональний лідер, який представляє загальнонаціональну політичну силу, єдину українську політичну силу», — промовляв Порошенко на черговому виступі під пам’ятником Тарасу Шевченку.

Під «єдиною українською політичною силою», звісно, малася на увазі «Європейська солідарність». А от загальнонаціональний лідер — це не про Синютку, який не дуже впізнаваний за межами Львівщини, навіть у статусі народного депутата.

Тут навіть шепотілися за місяць до початку виборів, що балотуватися в мери буде сам Порошенко.

Для Порошенка вибори у Львові були спробою зацементувати своє електоральне поле. Львівщина — єдина область, де весною 2019-го він отримав більше голосів за Зеленського.

Саме до Львова після своєї поразки він першим приїхав дякувати за голоси, обіцяючи повернутися на Банкову.

Але нових способів політичної боротьби за повернення на Банкову, крім як протиставляти себе і свою політичну силу всьому «русскому міру», підганяючи опонентів під ці лекала, досі не знайшов.

На «5 телеканалі» Порошенка у серпні в програмі «СтопРеванш» львів’янам показали несподіваний для них образ Садового. «Львівська народна республіка: скільки у Львові адептів "русского міру"» — так називався випуск, присвячений Садовому.

Зокрема, меру пригадали, що він досі не закрив останні чотири російськомовні школи в місті, а директора однієї з них навіть нагородив. А ще, за версією авторів, він «заборонив тризуб на вивісках» в інших школах.

У Садового пояснили, що герб України на вивісках освітніх закладів як обов’язковий скасувала міністерка освіти часів Порошенка Лілія Гриневич наказом № 739 від 28 травня 2019 року.

Звісно, наказ не забороняв його використовувати. Тому тут можна сперечатися безкінечно. І про те, хто з двох кандидатів справжній патріот, і чи тризуб на вивісці школи — понад усе, і у якій формі та спосіб Львів має бути «відкритим для світу».

Це відоме гасло Садового на останніх виборах опоненти перефразовували як «Львів відкритий для російського світу». Крім цього, постійно згадувалися приязні стосунки мера з російським олігархом, вихідцем зі Львова Михайлом Фрідманом, спонсором львівського фестивалю «Alfa Jazz Fest» (який у 2017-му перейменували на Leopolis Jazz Fest).

Люди, які н осені активно критикували Садового за недопатріотизм, зокрема і за фестиваль та спільні з Фрідманом фото, ніби й забули, що з року в рік цей музичний захід залюбки відвідували також представники львівської та київської еліти, зокрема Порошенка.

«Чим Львів Синютки відрізнятиметься від Львова Садового? Мета влади — досягти комфорту для львів’ян. Цьому будуть підпорядковані всі дії. Чому я маю непокоїтися за мешканця якоїсь Тмуторокані, який хоче жити у Львові? Для чого нам, львів’янам, це потрібно? Добре, ми приймемо його в свою родину. Але Львів — це стрижень. Без Львова немає України. Ти маєш поділяти ці цінності. А якщо ні? Валіза, вокзал, Ростов», — опонує Синютка «відкритому для світу» Львову Андрія Садового.

Доки Садовий обіцяв львів'янам питну воду з крану, продовжити трамвайні колії та тролейбусні маршрути і врешті добудувати горезвісний сміттєпереробний завод, лейтмотивом кампанії Синютки став захист Львова від «русского міру» в образі Садового.

Для Львова за чотирнадцять з половиною років керуванням Садовим цього разу була найреалістичніша можливість обрати нового міського голову. Хоча б тому, що влада час від часу потребує оновлення. Зрештою, і сам Садовий ще півтора року тому казав, що більше не планує йти в мери, бо скільки ж можна. Але після провалу «Самопомочі» на всеукраїнському рівні зараз для нього крісло в Ратуші стало єдиним політичним прихистком.

У місті не відчувається тотального захоплення Садовим, хоча завдяки децентралізації за останні п’ять років спальні райони міста нарешті почали бодай фасадно ремонтувати. Львів'яни продовжують скаржитися на вічний транспортний колапс, забиті маршрутки, годинні затори, хаотичну забудову та корупцію.

І всі також знають, що щороку місто втрачає триста мільйонів на вивіз сміття по всій Україні, бо Садовий надто затягнув вирішення проблеми львівського сміттєзвалища. Хоча одразу після перемоги в 2006 році обіцяв закрити Грибовицький полігон, але закрив лише коли через десять років лавина сміття позбавила життя чотирьох людей. І, напевно, десь в іншій політичній цивілізації після такої трагедії мер одразу б подав у відставку.

Проте інфраструктурні обіцянки Синютки, частина з яких мала радше популістський, ніж реалістичний вигляд, затьмарила примарна боротьба з Путіним у Львові.

Львів'яни зробили свій вибір — 61% з них взагалі не прийшли на дільниці. Ймовірно, тому що не бачили трагедії ні в Садовому, ні в Синютці, вважаючи їх не найгіршими управлінцями, місто за яких таки розвивалося. Але люди були втомлені від цієї пустопорожньої боротьби, де замість змагання програм і стратегій побачили примітивну технологію зіштовхнути виборців лобами.

Мар'яна П'єцух, hromadske
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1355
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду