Майже відразу в місті розпочала роботу Надзвичайна слідча комісія з встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників. У Бабиному Яру вона виявила сліди масових поховань, розпочалася ексгумація, усе ретельно документувалося, роботу комісії знімали кінооператори.

Водночас до Києва з евакуації почали повертатися підприємства та установи, а в 1944 році – і Київська кіностудія, яка у роки окупації міста працювала в Ашхабаді, столиці Туркменської РСР (нині – Туркменістан).

На початку літа того ж року приїхав і кінорежисер Марк Донський, який ще до війни став лауреатом першої Сталінської премії 1941 року за два фільми, які він зняв у Москві за творами М. Горького. Під час окупації він працював в Ашхабаді на Київській кіностудії. Саме там Донський зняв картину “Райдуга” про спротив українців нацистській окупації. Стрічку схвально прийняли в Москві, наприкінці січня відбулася прем’єра. “Райдуга” мала великий успіх, розпочалися покази за кордоном. У США фільм справив величезне враження на президента Рузвельта, отримав позитивні рецензії та престижні нагороди.

Марк Донський одразу розпочав підготовку до роботи над новим фільмом, дія якого відбувалася теж на території окупованої України, взявши за основу повість Бориса Горбатова “Нескорені”. Цій картині присвячений розділ книги американського дослідника Джеремі Хікса “Перші фільми про Голокост у радянському кіно та геноцид євреїв 1938-1946”, яка вийшла у США 2012 року.

У книжці йдеться, що попередній фільм Донського “Райдуга”, окрім схвальних відгуків, отримав у США й багато критичних зауваг через зображення режисером жорстокості війни, надмірність сцен насильства нацистів, яка у відповідь породжувала ненависть місцевого населення. Донського шокувала така реакція. Захищаючи свій фільм, він наголошував на правдивості подій на екрані. Джеремі Хікс припускає, що, ймовірно, саме тоді Донський вирішив, що наступний його фільм має ще більше відповідати реальним подіям.

Повість Бориса Горбатова “Нескорені” написана на основі зібраних автором свідчень та розповідей про трагічні події на Сході України, у Ворошиловградській (зараз – Луганській) області, де впродовж листопада-грудня 1941 року нацисти розстріляли вісім тисяч євреїв.

Донський мав акредитацію військового кореспондента, отже, міг вільно пересуватися Києвом та спілкуватися з людьми, які пережили окупацію. Напевно, він зустрічався і з представниками Надзвичайної слідчої комісії. Донський побував у Бабиному Яру, побачивши на власні очі місця масових вбивств, і це не могло не вплинути на нього як на митця. Марк Донський був євреєм, народженим в Одесі, де нацисти також знищували місцеве єврейське населення.

Робота над “Нескореними” розпочалася у серпні 1944 року, сценарій написали Борис Горбатов та Марк Донський, на головні ролі запросили акторів Амвросія Бучму (Тарас Яценко) та Веніаміна Зускіна (лікар Арон Давидович).

У повісті розстріл євреїв описаний усього одним рядком: “Євреїв розстріляли десь за містом”. За рішенням режисера та, очевидно, за згодою Бориса Горбатова цей один рядок було розгорнуто у великий та трагічний епізод, який став кульмінацією фільму. Знімали саме у Бабиному Яру, у місцях реальних розстрілів. Зрозуміло, що у картині Бабин Яр не згадується – формально дія, як і у повісті, відбувається на Сході України.

У своїй книзі Джеремі Хікс висловлює слушну думку: Марк Донський хотів не лише зняти надзвичайно виразну та приголомшливу сцену, яка мала вразити глядачів, а й створити образ Голокосту. Тому Донський не акцентував на відомих натуралістичних подробицях, наприклад на тому, що перед розстрілом людей змушували повністю роздягатися. У фільмі цього немає, лише натяк – перед загибеллю Арон Давидович стоїть без піджака. Епізод розстрілу завершує важлива та промовиста деталь – на гілках дерева на вітрі тріпотить шарф старого лікаря.

Роботу над “Нескореними” закінчили у 1945-му, стрічка стала першим фільмом Київської кіностудії, знятим після повернення з евакуації. Під час здачі картини у Москві виникла гостра дискусія. Деякі відомі діячі радянського кіно висловили критичні зауваження, актор Борис Бабочкін (Чапаєв у однойменному фільмі братів Васильєвих), наприклад, сказав, що епізод розстрілу – це не мистецтво. Негативно відгукнувся і впливовий кінорежисер Іван Пир’єв. Він вважав, що у фільмі показані здебільшого муки євреїв, однак зовсім нічого про страждання слов’ян. Проте інші діячі стрічку захищали, зокрема режисер Михайло Ромм. Боронив Донського та його режисерське трактування книги й сам автор повісті Борис Горбатов, тож картину таки вирішили випустити в прокат.

У кінотеатрах “Нескорені” вийшли в жовтні 1945-го, але вже за тиждень у центральній газеті “Правда” надрукували відгук Героя Радянського Союзу С. Борзенка: “Наші люди йшли на смерть, кидаючи у своїх катів каміння, а не смиренно й покірно, як у Донського”. Зрозуміло, негативна оцінка у головній газеті країни та ще й від Героя СРСР мала наслідки. Картину тихо зняли з прокату, проте, на диво, у 1946 році надіслали для участі у програмі міжнародного кінофестивалю у Венеції. Фільм отримав позитивні рецензії і навіть нагороду. Щоправда, потім в кінознавчій літературі та усіх біографічних довідках про Донського писали, що “Нескорені” отримали головний приз – “Золоту медаль” фестивалю.Насправді фільм відзначено “спеціальною згадкою журі”, хоча це теж почесно.

Того ж 1946-го оприлюднили список лауреатів Сталінської премії за 1943-1945 роки, Марк Донський отримав премію першого ступеня за “Райдугу”, а Борис Горбатов – другого ступеня за повість “Нескорені”.

Проте ні Сталінські премії, ні відзнака престижного міжнародного кінофестивалю не вплинули на долю картини. У травні 1952 року фільм офіційно вилучили з радянського прокату. Цілком ймовірно, вплинула антисемітська кампанія, яка почала набирати оберти в Радянському Союзі, прикриваючись “боротьбою з космополітами”. Офіційна радянська ідеологія воліла не виокремлювати євреїв серед жертв нацистських злочинів у роки Другої світової війни, а говорити загалом про загибель радянських людей.

Фільм реабілітували вже після смерті Сталіна, у роки “хрущовської відлиги”.

На думку Хікса, “Нескорені” не мали великого резонансу у світі. Закордонні дистриб’ютори вже тоді стверджували, буцім глядачі втомилися від фільмів про війну, і потрібно більше розважальних стрічок. Проте найголовніше – це була перша картина про Голокост у Східній Європі, вона безсумнівно вплинула на подальші фільми цієї тематики, що зняли польські та чеські кінематографісти.

Для нас важливо ще й інше: можемо побачити на екрані, як виглядав Бабин Яр у ті трагічні дні вересня 1941 року, адже зараз ландшафт цих місць суттєво змінився.