Ксенія Туркова, Голос Америки

У лінгвістиці є таке поняття, як комунікативна невдача. Що це таке? Читаємо визначення в словнику: «повне або часткове нерозуміння висловлювання учасником комунікації, тобто нездійснення або неповне здійснення комунікативного наміру тим, хто говорить чи пише. Ситуація, коли комунікативний акт не досягає комунікативної мети». Якщо сформулювати це коротко і просто, то комунікативна невдача – це коли ви хочете сказати одне, а вас розуміють зовсім по-іншому. У кожного нашого мовного акту є адресат і є мета. І іноді виходить так, що адресат розуміє нас не так, як ми очікували, і поставленої мети ми не досягаємо.

Причиною комунікативної невдачі може бути, наприклад, розбіжність в оцінках подій, різні картини світу, неточності і недомовленості.

Прикладом такої комунікативної невдачі, на мій погляд, можна назвати новорічне звернення до нації президента України Володимира Зеленського, яке в Росії викликало бурю захоплення, а в Україні – таку ж бурю гніву.

Чому ж це невдача? Адже дійсно, такого звернення ні в Україні, ні – тим більше – в Росії ніколи не чули. Новий молодий президент повністю зламав формат чергових новорічних привітань. Він говорив простою мовою, апелював до простого народу. І взагалі в самому початку заявив, що не говоритиме так, як говорили політики до нього – не буде розповідати про зростання ВВП, падіння інфляції і вимовляти «незрозумілі терміни» типу диверсифікації та імплементації.

Зеленський побудував виступ на серії питань до якогось збірного українця. Це була не заява, а, скоріше, вільне міркування на тему «Хто ми такі і як нам жити в мирі та злагоді один з одним?»

Адресат – НЕ росіяни, а українці

У Росії його виступ викликав навіть не захоплення, а оніміння від захвату. Уявити такий виступ у виконанні Путіна, який прийшов до влади 20 років тому, абсолютно неможливо. Це дійсно – злам формату, свобода, людяність – словом, якісно зовсім інша розмова, як з іншої планети. Деякі говорили навіть, що промова Зеленського увійде в історію, як промова Кеннеді, наприклад. Саме тому росіяни дивуються: як же так, як могла ця промова прекрасного президента майбутнього викликати стільки обурення і гніву?

Але вся справа тут в комунікативному намірі – повернемося до того, якою була мета цього виступу і хто її адресат. Адресат – НЕ росіяни і не жителі будь-якої іншої країни, а українці. Мета – заспокоїти, об'єднати, примирити, створити доброзичливий новорічний настрій, врешті-решт.

Переслідуючи цю мету, Зеленський вимовляє наступні слова:

«І як же нам, таким різним, жити далі разом? Відгородитися один від одного великим парканом? Хто переконав нас у тому, що наші відмінності мають значення?

У нашій історії чимало епізодів, які нас об'єднують. Ми навчилися бути єдиною країною епізодично. У новому році нам треба бути єдиною країною кожен день. Це має стати національною ідеєю. Навчитися жити у взаємній повазі заради майбутнього країни. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий».

#какаяразніца​

Слова «немає різниці» так обурили багатьох українців, що в інтернеті навіть з'явився хештег #какаяразніца.

Саме в цьому посиланні і криється комунікативна невдача. Бажаючи об'єднати і заспокоїти аудиторію, електорат, Зеленський вимовляє саме те, що останні 6 років якраз навпаки сприймається найбільш гостро.

Останні 6 років українці активно демонструють, що для них якраз велика різниця, як називається вулиця і чиї пам'ятники на ній стоять.

Є велика різниця, кому належить той чи інший канал.

Є велика різниця, якою мовою говорити, велика різниця, за кого голосувати і кого обирати.

Іншими словами, перед нами приклад того, як мовний акт не досягає комунікативної мети. Мова Зеленського викликає захват у тих, кому вона не адресована. Однак до свого безпосереднього адресата він доносить зовсім не ту думку, яку вклав у текст. І в цьому – велика різниця.