Метью Шааф, Обозреватель

Президент Зеленський видав указ Кабінету Міністрів розробити пропозиції щодо «врегулювання діяльності медіа», включно з новими широкими регуляторними можливостями, контролем за розповсюдженням «недостовірної та викривленої інформації», а також збільшенням «відповідальності» для основних представників медіа-ринку.

Водночас Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики працює над широкомасштабним Законом про медіа, який поєднуватиме та доповнюватиме декілька законів щодо телерадіомовлення, друкованих та онлайн-ЗМІ. Хоча відновлення інтересу до усунення недоліків в українських медіа є позитивним знаком, проте процес розробки цих потенційно вкрай важливих реформ викликає занепокоєння.

Зокрема, жорсткі часові рамки, недалекоглядна зосередженість на вертикальному і каральному регулюванні, закритість процесу консультацій та розмитість тих нових правил, які пропонують, надсилають сигнал, який насторожить будь-кого, хто підтримує вільні, незалежні й різнопланові засоби масової інформації.

Стурбованість виправдана і з огляду на те, що за останні десять років у всьому світі погіршувався рівень свободи медіа, до того ж не тільки в авторитарних країнах, але і в демократіях — часто під приводом боротьби з дезінформацією та іншими проблемами.

І хоча нові лідери України пообіцяли взяти шлях до реформ і демократичного розвитку, витончені міри для обмеження свободи преси в Індії, Ізраїлі, Угорщині та Сербії добре демонструють, що такі «реформи» можуть бути регресивними. У нещодавньому звіті про зв’язок між свободою медіа та демократією організація Freedom House зазначала, що «чи реформатори у владі - частково визначається й готовністю сприймати критику з боку вільної преси.

А оскільки обмеження свободи преси часто передують урізанням інших прав, то усунення таких обмежень сприяє і стимулює подальші демократичні успіхи». Вільні та різнопланові ЗМІ можуть сприяти розквіту демократії в Україні.

Згідно з великим дослідженням та аналізом свободи медіа у світі від Freedom House, у більш вільних країнах друковані ЗМІ, як правило, - нерегульовані або саморегульовані, тоді як телерадіомовлення – як у приватній, так і державній власності – зазвичай підлягає лише обмеженому державному регулюванню.

У менш вільних медіа-середовищах друковані ЗМІ часто піддаються державному законодавчому регулюванню, в той час як сектор телерадіомовлення в багатьох випадках залишається переважно або повністю під контролем держави. В умовах, коли цифрові медіа відіграють все більш важливу роль, багато країн експериментують з правилами та регулюваннями, і часто вони серйозно помиляються на цьому шляху.

Хоча України зіткнулася з винятковими викликами, досвід Кіпру показує, як країни, що постраждали від конфлікту, з глибоким розділенням населення можуть створити загальні умови для свободи ЗМІ. Згідно з Європейською комісією, «головний обов'язок» держави щодо підтримки свободи медіа полягає в тому, щоб «утримуватися від втручання і цензури та забезпечувати сприятливі умови для всебічних і плюралістичних обговорень у суспільстві».

І хоча не все регулювання або закони про медіа є чимось поганим, кажучи про широкомасштабні нові правила, залишається відкритим питання: яким шляхом піде Україна?

Враховуючи кількість зацікавлених сторін, реформа буде складною та суперечливою. Вона також має потенціал серйозно вплинути на свободу ЗМІ та права людини загалом в Україні.

Однак, дотримання деяких основних принципів допоможе гарантувати те, що амбітні пропозиції щодо реформування медіа в Україні захищатимуть та розширюватимуть свободу слова та права людини, а не обмежуватимуть їх.

Зберігайте журналістику вільною та безпечною

Будь-хто може бути журналістом та повідомляти про важливі культурні, соціальні, політичні та економічні події в Україні. Журналісти можуть публікуватися як в друкованих, ефірних та інтернет-ЗМІ, так і в соціальних медіа або блогах. Чинна система акредитації журналістів в Україні не працює і нею легко зловживати, тому реформа явно необхідна.

Однак, деякі пропозиції щодо акредитації журналістів та стандартів новин, які зараз розглядаються, можуть обмежити свободу ЗМІ. Нові правила повинні забезпечувати відкритий доступ до журналістики без будь-якого процесу ліцензування або інших критеріїв — таких як членство в певному професійному органі або наявність спеціалізованої освіти — для журналістів-початківців або для забезпечення правового захисту, що надається журналістам.

З огляду на важливу роль, яку журналістика відіграє в наших демократичних суспільствах, і на широке коло людей, які вносять вклад в журналістику, журналіст(к)и та співробітники і співробітниці медіа повинні бути захищені від переслідувань і насильства. На жаль, в наші дні журналісти в Україні та багатьох інших країнах регулярно зазнають нападів та інших перешкоджань.

Дані Інституту Масової Інформації свідчать про те, що з початку 2019 року відбулося понад 150 фізичних нападів, 34 випадки погроз та одне вбивство журналіста. Проте мало хто з винуватців притягнений до відповідальності. Тільки в близько 10% випадків злочинів проти журналістів та журналісток винні були засуджені. Журналісти в першу чергу справедливо вимагають відповідальності за напади на медіа від будь-яких ініціатив реформ.

Втішним є той факт, що реформатори розглядають пропозиції щодо поліпшення реагування з боку уряду та суспільства на насильство проти медіа-працівників та працівниць.

Уникайте нечітких правил і розмитих положень

Хоча деякі правила і необхідні, ті, які надмірно розпливчасті, відкривають дорогу для зловживань і довільного застосування. Це не лише суперечить міжнародним стандартам, а й ускладнює розуміння правил гри для журналістів і журналісток, медіа та громадськості. Будь-які правила повинні бути простими, зрозумілими, такими, що послідовно застосовуються та не допускають широкого тлумачення.

Нещодавно представлений концепт медіа-реформи від Верховної Ради вже надає приводи для занепокоєння. Як зазначила директорка ІМІ Оксана Романюк, із чотирьох ознак дезінформації, вказаних в презентації: «Три притаманні звичайним новинам».

Вона також звернула увагу, що в концепції немає визначення мови ворожнечі. Розмиті та широкі визначення дезінформації та розпалювання ненависті можуть бути використані як інструмент для зведення політичних рахунків або покарання тих, хто висловлює певні погляди. Для свободи медіа та плюралізму думок було б катастрофою, якби значні обсяги новин і позицій було б марковано як дезінформація або мова ворожнечі через занадто широкі характеристики у визначеннях.