Анна Дікун, «Четверта влада»
12:14
Середа, 30 Жовтня 2019

«Якби це була моя дитина, я б її відлупцював»: ректор Острозької академії про студентку

Ігор Пасічник вважає неетичною цікавість студентки-журналістки до витрат університету і натякає, що їй варто шукати собі інший виш
«Якби це була моя дитина, я б її відлупцював»: ректор Острозької академії про студентку

Журналістка острозького видання, яка навчається в академії, поцікавилась у ректора інформацією про вартість встановлених на кампусі скульптур. Після цього, за її словами, декан викликав дівчину до себе в кабінет, а ректор спеціально зібрав студентів, аби розкритикувати її вчинок.

«Четверта влада» отримала аудіозапис розмови ректора зі студентами, де він каже, що дії студентки-журналістки суперечать певним неписаним правилам етики. Натомість експерти кажуть, що слова та дії ректора — це порушення закону.

11-го жовтня увечері журналістка острозького видання Ostroh.Info та водночас студентка-журналістка другого курсу Острозької академії Світлана (ім’я змінене з міркувань безпеки) подала офіційний інформаційний запит до Острозької академії.

Вона хотіла з’ясувати, скільки коштують збільшені копії скульптур, які становили біля університету.

Частина скульптур біля Острозької академії, вартістю яких цікавилася студентка у своєму запиті й обурила ректора. Коштують ці скульптури 828 тисяч гривень. Фото Дарини Воздіган

Подавши запит, дівчина перетелефонувала в ректорат, щоб пересвідчитися, що запит отримали, та пояснила, що збирає матеріал для місцевого ЗМІ.

21-го жовтня її викликав декан гуманітарного факультету Максим Карповець і назвав подання запиту «неправильним вчинком» та «порушенням субординації, яка має бути в університеті», та, зі слів дівчини, радив їй, як потрібно писати журналістські матеріали. 

22-го жовтня ректор Ігор Пасічник викликав до себе на зустріч студентів-журналістів першого та другого курсів.

На цій зустрічі студенти могли поставити лише наперед узгоджені з деканатом запитання. Студентка Дарія Борисович запитала, чому запит Світлани викликав таку бурхливу реакцію.

Ректор відповів, що його «до глибини душі образила така поведінка дівчини». Він вважає, що студентам Острозької академії не слід надсилати інформаційні запити до свого університету, бо це суперечить неписаним правилам етики.

– Якби це сталося в іншому виші, той, хто подав цей запит, вже би ластівочкою вилетів звідти, гарантую, – сказав Пасічник і порадив «переводитися до іншого вишу усім, кому щось не подобається в Острозькій академії».

Пасічник вважає, що інформаційні запити має отримувати від «чужих журналістів», а від «своїх студентів – хороші, дружні, моральні стосунки». «Своїм студентам» він сказав:

– Якщо вас щось цікавить, то підходьте до мене і питайте.

Повна розшифровка розмови ректора зі студентами в кінці публікації в P.S. Її редакція «Четвертої влади» зробила на основі аудіозапису зустрічі ректора зі студентами. Цей запис нам надав один із присутніх на зустрічі студентів, який просив не називати його ім’я.    

На лекції Ігор Пасічник розповів, скільки коштують скульптури, та попросив дівчину, яка подавала запит, забрати в ректораті копії документів, якими вона цікавилася.

Медіаюристка Віта Володовська з Громадської організації «Лабораторія цифрової безпеки» називає цей випадок свідченням того, що «адміністрація університету глибоко не розуміє не лише законодавство про доступ до публічної інформації, а й у цілому цінність прав людини».

Медіаюристка Віта Володовська вбачає у словах ректора ознаки цензури і тиску на журналістку. Фото з dostup.pravda.com.ua

– За Законом України «Про доступ до публічної інформації», ніхто не повинен пояснювати, чому подає запит. Публічна інформація – не чиясь власність: будь-хто має право вільно її отримати.

Ректор оцінює подання запиту – один із основних інструментів у журналістській роботі – як щось негативне й образливе. Така «етика» суперечить українському законодавству, а в діях адміністрації університету є ознаки цензури та тиску на журналістку, –  каже Віта Володовська.

Заступниця голови центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало називає цю ситуацію обурливою. На її думку, відмовляти у доступі до тієї чи іншої інформації потрібно вмотивовано і письмово.

Правозахисниця Марта Чумало обурена поведінкою ректора. Фото з portal.lviv.ua

Реакцію ректора вона називає «демонстрацією зверхнього ставлення не лише до студентки, але й до всіх студентів вишу». 

– Під час зустрічі зі студентами ректор дозволяє собі висловлювання: «Якби це була моя дитина, я б її відлупцював». Будь-яке насильство – це недопустимий спосіб вирішення конфліктних ситуацій. У тому числі домашнє насильство та насильство щодо дітей.

У цій ситуації ректор показує, що толерує фізичне насильство з боку батька щодо дітей, та показує студентам і студенткам, що застосовувати насильство, коли потрібно покарати дитину за «невідповідну», на думку батька, поведінку, – це нормально, – каже правозахисниця.

Марта Чумало також вважає, що ректор має публічно перепросити студентку та переглянути політику вишу щодо неприпустимості насильства та щодо необхідного етичного та поважного ставлення викладачів до студентів.

Ми телефонували в приймальню до Ігоря Пасічника тричі. Першого разу нам відповіли, що ректор на нараді, але «підтверджує, що студентка подавала запит і отримала на нього відповідь». Світлана підтверджує, що отримала інформацію, якої потребувала, й тепер готує свій матеріал.

Другого разу ми запитали, коли буде зручно зателефонувати, аби ректор зміг із нами поспілкуватись. У приймальні запитали, чим ми цікавимося та відповіли:

«Інформації зараз є дуже багато всякої, і кожен розповсюджує таку, яку хоче. Вас конкретно цікавило питання, чи вона подавала запит? Подавала. Вона отримала відповідь? Отримала. Все. Вона хотіла це отримати й отримала на руки всі копії із супровідним листом».

Ми намагалися почути думку ректора про «неетичність» інформаційних запитів, але в приймальні поклали слухавку. Третього разу на дзвінок не відповідали.

P.S. Розшифровка розмови ректора Острозької академії Ігоря Пасічника, який 22-го жовтня 2019-го року викликав до себе на зустріч студентів-журналістів першого та другого курсів.

«Я не боюся нічого... Хто мені що може зробити?»

Всі українські президенти і десятки політичних лідерів побували в Острозькій академії на запрошення беззмінного ректора. Фото Олександра Харвата з Фейсбук-сторінки Ігоря Пасічника

«Не було такого ще, щоб, коли до мене приходили журналістки з Ostroh.info, фактично наші студентки, я їм відмовив або не дав якоїсь інформації. Взагалі не було такого, щоб я відмовив студентам.

Ще раз говорю, я студентів розцінюю як своїх дітей і тому я можу посварити, я можу сказати своє слово, так, як вдома робить це батько. Але я ніколи не принижував гідність студента, коли вони приходять і запитують щось.

І тобто я завжди давав інтерв’ю. І тому оцей запит, що зараз був, мене, чесно кажучи… Це перша ситуація. Це перша ситуація, що студентка другого курсу написала запит до ректора. Ця студентка другого курсу зараз сидить серед вас. Писати до ректора.

Дивіться, я вас збирав на першому курсі і казав: якщо у вас виникають будь-які питання, ви можете кинути їх до мене в ящик. Якщо я не дав відповіді на це питання, ви можете звертатися до мене особисто. Якщо я на ваше зауваження не зреагував, ви маєте право мене критикувати, писати, притягувати до суду, робити все, що завгодно.  

Але якщо ви до мене не звертались по даному питанню особисто і робите запит, то якби це була моя дитина, я б її просто відлупцював. 

Є правила законодавства, які дають право журналістам звертатися за інформацією, Але є ще і такі непрописані правила етики. Журналіст повинен дотримуватися правил етики в першу чергу, знаючи про те, які права він має і які захищає. Бо якщо порушуються правила етики, то це вже не журналісти.

І я можу цій дитині це пробачити тільки тому, що це другий курс. І вона ще не має права себе називати журналісткою. Не має права, тому що другий курс – це ще тільки журтенятка, які тільки вчаться журналістиці.

Дивіться, ви можете мені поширити зараз у будь-яких інтернет-газетах і так далі, і знайти, що там студент університета Шевченка, Києво-Могилянки, УКУ, робив запит своєму ректору, щоб він дав інформацію? Ви не знайдете інформаційних запитів в від студентів КНУ або УКУ.

Але тепер знаєте, що ви знайдете в УКУ? Я їздив туди за досвідом. А ви знайдете таке: студент, який пише статтю про УКУ, викладач, який пише статтю про УКУ, віддає її на рецензування деканові або завідувачу кафедри і лише після того має право публікувати статтю.

Якщо це не так, то він вилетить із УКУ, як ластівочка, бо УКУ створило журналістику, бо дбає про свій авторитет, про свій імідж.

У нас тут дехто з викладачів налаштовує студентів на бог знає шо, що ви журналісти, ви повинні… Шукайте, я не заперечую.

Запам’ятайте раз і назавжди: я не боюся нічого. Подивіться на мою сторіночку, скільки мені років. У мене нещодавно був день народження. У такому віці вже люди нічого не бояться.

Я отримав від держави всі найвищі нагороди, про які  людина тільки може мріяти. Я про них не мріяв – я їх отримав. У науці я отримав найвищі звання, які тільки можуть бути. Я досягнув всього, про що мріяв. Хто мені щось може зробити? Ну абсолютно.

У мене є запис, скільки коштують ці всі речі. Я зараз вам оголошу про ці речі. Дивіться, кошторисна вартість нового корпусу – 225 мільйонів. Я його побудував за 119 мільйонів. От знайдіть мені в Україні людину, яка б за таку суму побудувала такого красеня.

Із тих 119-ти мільйонів держава дала 60, ну 79. Все останнє це я привіз із Америки, із Іспанії, із Канади і так далі. Так з’явився цей корпус.

І тому я з абсолютною впевненістю говорю, що Острозьку академію зробив я. Це зробив я. Все робиться за гроші, а гроші в Острозьку академію привіз я, більш ніхто. І я тут поклав найкращі свої роки життя.

І тому я хочу, щоб студенти, які тут були, принаймні оцінювали мене, але й оцінювали те, де вони навчаються. Бо якщо ви би приїхали сюди з першим випуском, ви би побачили, що не було ні тепла, ні води – нічого. Ні стола, ні стільця, ні викладача, ні кандидата наук.

Мене образило, що людина не прийшла до мене. Чому людина не зайшла, так, як ми говорили: я хочу знати, яка вартість цих скульптур. При чому, що її потягнуло на ці скульптури – це у мене зараз питання.

Абсолютно, 100% даю гарантію, що це не вона сама додумалася про ці скульптури. 100% ці скульптури ще треба зрозуміти, десь комусь ці скульптури ще не далися. Я по ходу дам вам відповідь на запит, який давала студентка. 

Хоча, дивіться, чому я говорю, що ця студентка працювала не сама і чому я впевнений. Бережіть честь змолоду, а плаття – сновові. Коли ти продаєш свою чесність, то ти продаєш свою честь.

А чому? Бо ця студентка могла відкрити Prozorro і ми абсолютно все викладаємо на сайт. І там на сайті є вся вартість і весь кошторис, з ким ми укладали угоду. І всі квитанції і так далі розміщені на сайті. Клікнув, подивився на сайті і маєш інформацію. Розумієте? А давати ректору отаке (зачитує текст запиту)

Дивіться, я зараз вам зачитаю вартість тих скульптур. І скажу, де вони розміщені, щоб ви могли подивитися. Мало того, я вам покажу всі абсолютно документи. Вони всі абсолютно розміщені на сайті. От скажіть, для чого вимагати інформацію, коли вона є на сайті? Ну от ви – майбутні журналісти. Тільки для чого? Для того, щоб зробити людині боляче або виконати чиєсь завдання.

А тепер дивіться: скульптура (перераховує назви скульптур і їхні ціни, чути у записі погано).

Загальна вартість усіх скульптур 828 тисяч. А тепер дивіться, відповідно до кошторису, який був закладений на ці скульптури, їхня вартість була 2 мільйони 500 тисяч.

Можете подивитися кошторис Національного університету «Острозька академія». Ми у Києві знайшли скульпторів, які перейнялися ідеєю Острозької академії і за своє работу практично не взяли нічого. Взяли тільки за матеріал. І це все робили скульптори, художники у Києві.

Тут є накладні, є угоди, розписаний кожен крок, скільки вартує і так далі. Я ці дані оголосив для вас. Для цієї молодої людини скажу, що зайдете в приймальню і заберете матеріали, які спеціально підготували на ваш запит. 

Можете ставити свої питання. Я готовий відповідати.

– Ну про інформаційний запит. Ми не маємо права написати, що скульптури коштують скільки-то, бо нам так сказав ректор. Ми не матимемо права публікувати з офіційної точки зору… – студент.

– Якщо я офіційна особа – ректор, говорю ці слова і ви пишете, що це сказав ректор, то це є абсолютно правильно. 

– Ми зовсім не хотіли мати просто слова. Ми хотіли документи. І по-друге, подання інформаційного запиту йде як частина навчання. Нам треба таке подавати. Тому що ми вчимося. Ми подавали і на міську раду, і на районну лікарню. Мене здивувало, що ви образилися на цей момент.

– Я не тільки образився. Я щойно сказав, що якби це було в іншому вузі, то той, хто подав цей запит, вже би ластівочкою вилетів із того вузу, гарантую. Якщо вам щось не подобається в Острозькій академії і те, що я сказав, то переводьтеся в інший вуз.

Я сказав, що це мене образило абсолютно, тому що у нас є таке. Підійдіть до мене, переконайте мене, що вам потрібно офіційно, я перетелефоную в бухгалтерію та скажу їм. Скажу, бухгалтеріє, проінформуйте офіційно. Тобто для мене є загальні людські цінності.

Я це розцінюю таким чином, що ви собі їсте, а потім підходите до батька та питаєте, тату, дай звіт, за що ти це купив. Оце те ж саме. Якби мені ці гроші не давалися потом і кров'ю, то мабуть, я би по-іншому реагував на ці речі.

Є у нас неписаний закон етики. За 25 років ніхто з наших студентів не давав інформаційних запитів. Запитів дають масу журналісти, а значить – студентів жодних.

І тому ще один такий запит і буду говорити по-іншому. Можете писати це, де хочете. Я ще раз кажу, що мені абсолютно все рівно. Я в такому періоді, коли догоджаю Пасічнику і Господу Богу.

З ним мені треба буде відповідати за студентів, а перед Пасічником, щоб було не огидно дивитися у своє відображення. Все інше мене абсолютно не цікавить. Я живу в тому алгоритмі, у якому живу. І це чудово. Тому що я бачив, як це дає позитивний результат. Найбільший позитивний результат – це є Острозька академія.

Якщо ми одна сім’я, то треба вести себе так, як у сім’ї, а не робити офіційний запит. А потім ви мені скажете, хто з викладачів попросив зробити офіційний запит на ректора. Я ще раз говорю: підійшли до мене та запитали, що вас цікавить ця інформація. Я би відразу сказав бухгалтерії, що потрібна ця інформація, без ніяких. Бо нам немає чого скривати. А тепер, чому та коліжанка не подивилася на Prozorro? 

– Ми це вже робили. На Прозорро не всі фігури, – студент.

– Це точно?

– Ну ми знайшли це. Ми шукали. Але у нам був варіант, чи подивитися на Prozorro, чи подати інформаційний запит. І те, і те є абсолютно легально. Ну і правильно.

– Яким чином інформаційний запит впливає на репутацію вас чи академії. Поясніть, будь ласка, яким чином? – студентка Дарія Борисович

– Ніяк.

– Тоді чому це так образливо?

– Повторити те, що сказав? якщо вас щось цікавить, то підходьте до мене і питайте. Ви зробили, як чужа людина, як журналіст, який бог знає, де працює і надіслав мені запит. Я запити отримую від чужих журналістів, а від своїх студентів я хотів би отримувати хороші, дружні, моральні стосунки. Це я розцінюю як неморальний вчинок.

Те, що ви маєте право робити цей запит я абсолютно підтримую. Робіть запити, мені цікаво, кому ви їх робили ще.

– Ігор Демидович, але це ж не так. Це не так працює, на жаль. Ми можемо ходити та просити у вас певно інформацію, але…, – студент.

– Вам не треба просити

– Але це неправильно, бо вже налаштовується певний суб’єктивний зв’язок. Тут у нас деякі дисонанси у голові. Особливо у другого курсу, тому що ми вже не перший курс. Ми пройшли практику та побачили, на скільки бувають погані видання. Чому вони бувають погані? Тому що вони не йдуть за стандартами журналістики.

– Нам розповідають на парах, що ми маємо бути максимально об’єктивними. Ми маємо вже себе виховувати. Ми не студенти ОА, ми перш за все – журналісти, – студент.

– Хто вам це сказав?

– Ні, я не скажу, бо це звучить так, ніби ви потім прийдете і почнете щось...

– Ні, я ніколи не почну.

– Ніколи не знаю, – студент.

– Ще ніколи я студента я не виключив із вузу, що він би мені не робив і викладачів. Ви не журналісти. На відміну від вашого викладача я вам говорю, що на другому курсі ви не журналісти. Ви – студенти спеціальності журналістика. І з вас тільки роблять журналістів.

І тому те, що сказав (я знаю, хто це сказав, він завжди щось говорить). Я його ціную за це. Тому що він дійсно говорить правильно. Але яке це відношення має до мене і до цієї інформації? Я ще раз повторюю у нас в академії зовсім інші стосунки. Ви хотіли офіційні документи, я дав би вам офіційні документи.

У мене в приймальні, коли це отримали, то півгодини не хотіли мені показувати. Кажуть: «25 років ви тут товчетеся і робитие для цих студентів все. Подивіться, що вони витворяють».

Будь-яка угода, яка є в Острозькій академії за моїм наказом розміщується на Прозорро. Іншого не може бути. Треба знати, кому давати офіційно. Якась є етика поведінки: студентка і ректор.

А те, що з вас формують журналістів і вчать, якими ви мусите бути в Острозькій академії, я піднімаю руку і кажу, що так. Бо Портніков тут був і сказав, що єдиний вуз, де вчать журналістській справі – це Острозька академія. І я цим пишаюся. Але не на мені ви повинні вчитися або робити експерименти чи бавитися.

Що ще, крім цього питання? 

– Але журналістку після цього викликала в деканат це доволі дивно і так не має бути, – студент.

– І це дуже добре, що її викликали в деканат. Декан сказав мені, що говорив із нею чисто по-людськи. І вона сказала «ну так і т.п.», їй не пояснювали, що та як треба писати. Із нею говорили чисто по-людськи, але як вона це сприйняла – це чисто її справа.

Якщо цій журналістці, «журналістці» поки що в лапках, тому що вона ще не журналістка, щось не подобається – в деканат або в ректорат. Я можу зараз зателефонувати ректору будь-якого вузу, починаючи від УКУ і закінчуючи Києво-Могилянкою, її відразу через тиждень зарахують студенткою цього вузу.

І вона нехай там поговорить із ректором так, як вона говорить зараз зі мною. Розумієте, єдиний вуз, де норма демократії зашкалює – це Острозька академія, але кожна демократія має мати свої норми етики і моралі. І студентка повинна знати, що вона в першу чергу студентка і підпорядковується статуту Острозької академії.

Не хоче – адіос, хоче – нехай працює, закінчує та отримує диплом, а потім надсилає запити. Коли ви є мої студенти, то ведіть себе так, як цього вимагає та неписана етика, яка була сформована в Острозькій академії протягом 25-ти років.

І можете запитати її про всіх випускників Острозької академії. Я її зі свого боку не намагався порушити ні разу. 25 років серед студентів не було нікого, хто би порушував цю етику.

Перший раз її порушили. Хто? Хто з ваших? Ще раз говорю, не намагайтеся формувати з себе журналіста на Пасічнику, забудьте. Я – ваш батько і приходьте до мене як до батька, а не як до офіційної особи».

Анна Дікун, «Четверта влада»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1605
Переглядів
Коментарі
Петрович
16:05 / 06 Листопада 2019
у старого вже розвинулася манія грандіозо - це хвороба. Один путініст казав, що спочатку Путін був як "хороший Гітлер". От і Пасічник колись, може, був "хорошим Гітлером". Економив на коштах, якими йому допомагав Клавчук і діаспора. Але нині ректор - вже поганий Гітлер, страх Божий втратив, і навіть не усвідомлює цього. От чому на адміністративних посадах потрібна ротація. У чоловіка мізки покрилися пліснявою, і нема кому сказати ректорові про це
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
19 Листопада 2019
19 Листопада 2019
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду