– Наскільки серйозну проблему, на ваш погляд, створює російська пропаганда на Донбасі та в Криму? Наскільки це заважає процесу повернення не тільки цих територій, але і людей?

– Ви порушили дуже важливу тему; це важливо, враховуючи те, що Росія намагається вносити плутанину і заперечувати те, що вона робить. А це ускладнює зусилля, потрібні, щоб вирішити проблему. Ось, наприклад, Росія постійно заперечує, що вона безпосередньо бере участь у боях на Донбасі. Мовляв, це якісь «волонтери», «хтось там у відпустці», «це конфлікт між місцевими», «внутрішній конфлікт в Україні». І таким чином вони заперечують власну відповідальність. І якщо цей меседж ретранслюється, міжнародному співтовариству значно складніше наполягати на тому, щоб Росія виконувала свої зобов’язання за Мінськими угодами.

Тому дуже важливо, щоб засоби масової інформації – такі як Радіо Свобода; щоб уряди – німецький, французький, американський… щоб будь-хто, хто це коментує – відкидали ці твердження і чітко говорили про те, що насправді відбувається. Це Росія керує військовими формуваннями (на Донбасі – ред.), це вона надсилає кадрових військових та фінансує збройні формування; це вона надсилає контрактників через фірму у Санкт-Петербурзі, платить за роботу місцевих органів.

Росія надає своїх розвідників та керує своїми ставлениками. Тому це аж ніяк не «внутрішній конфлікт через сепаратизм». Це Росія, яка все це робить. І, думаю, правильне сприйняття і розуміння цього широкою громадськістю є надзвичайно важливим – якщо ми насправді налаштовані вирішити проблему так, як це має бути зроблено.

​– Якщо говорити про сучасні медіа в Україні, то наскільки вони, на ваш погляд, є незалежними? Існує думка, що це зовсім не так.

– Це не просто думка. Це доведений факт – більшість телевізійних станцій, та й взагалі медіа, контролюються так чи інакше тим чи іншим олігархом або бізнесменом. Вони не згодні між собою. Хтось більше проросійський, хтось більш проукраїнськи налаштований; у когось є своя точка зору, але всі дивляться на події під тим чи іншим кутом. Тут я маю сказати, що це властиво не тільки для України.

Подивіться в США на Fox News та CNN. В обох є фінансові інтереси, які стоять за ними. І вони мають різні точки зору. Та ж MSNBC, інші… Ось таке медійне середовище. Це є в Німеччині, в Італії прем’єр-міністр Берлусконі був одночасно і прем’єр-міністром, і власником усіх основних телевізійних станцій. Тобто, це не є унікальним українським феноменом.

Але що важливо – це медіа-середовище повинно бути різноманітним, воно потребує так багато свободи та незалежності, як тільки можливо. Повинні існувати стандарти журналістики і їх мають дотримуватися – через вимоги прозорості, через вимоги до відповідальності (ЗМІ – ред.) І треба людей навчати. Вони мають знати – якщо дивляться цей конкретний канал, то отримають проросійську точку зору на події; якщо увімкнули цей канал – то почують точку розу конкретного олігарха. І освічена громадськість має розуміти, як саме поводяться медіа.

​– За цих умов залежності ЗМІ, наскільки важлива робота Радіо Свобода та мовлення на окуповані території?

– Це дуже важливо, оскільки, якщо ви живете на Донбасі чи в Криму, то не маєте доступу навіть до цього «шаленого», контрольованого олігархами українського медіа-простору. Ви дійсно отримуєте лише російську пропаганду. То ж у вас немає чіткого розуміння, як цей конфлікт бачать ззовні. Якою є підтримка людей на цих окупованих територіях. Якою є підтримка щодо відновлення суверенітету України – одностайна підтримка в усьому світі. Що роблять українці, намагаючись «зшити» країну, що роблять для розвитку, реформування, для особистої свободи і свободи слова, для економіки, для пенсій… Все це сприймають через російські маніпуляції, які виставляють Україну «дияволом», «фашистами», кажуть про «агресивність» та «насильство». А Росію представляють як рятівника, що, звісно ж, є протилежним тому, що відбувається насправді. Тому цим людям потрібен доступ до реальної інформації, щоб мати уявлення про те, що відбувається.

​– У Конгресі США час від часу виникають дискусії, мовляв, треба скоротити бюджети на іномовлення. Що ви про це думаєте?

– Я з цим не згоден. Я вважаю, що американське теле- і радіомовлення є надзвичайно важливим. І щиро вірю, що ми ще краще це можемо робити. І Радіо Свобода, і Голос Америки, і Радіо Вільна Азія виконують поважну роботу. Думаю, ми можемо краще фінансувати ці організації. Роботу можна вдосконалити, але це факт – американське мовлення є критично важливим. Воно надає незалежну інформацію. Воно надає достовірні дані людям, які не можуть знайти їх іншим чином. І я думаю, це дуже важливо – говоримо ми про Україну, чи про Балкани, чи про Афганістан або Ірак. Куба, Східна Азія… Знаєте, я думаю, що скрізь наше мовлення й далі відіграє важливу роль.

​– Але в той же час Росія звинувачує Радіо Свобода, Голос Америки, «Настоящее время» у наступі на її інтереси, називає «іноземними агентами». Що можна на це відповісти?

– Гарне питання! Звичайно, Росія саме так і каже – оскільки сама це робить, використовує власне мовлення для розповсюдження російської пропаганди, неправдивої інформації, фейкових новин та всього іншого. Це те, що вони роблять. І водночас – звинувачують у цьому Радіо Свобода, Голос Америки та інших. Але ці організації зовсім не так працюють!

Звісно ж, є різні підходи у кожному випадку, але візьмемо, наприклад, Радіо Свобода. Воно залучає місцевих журналістів, які розуміються на справі, дає їм майданчик, щоб розповісти про те, що відбувається в їхніх власних країнах. Надає платформу, завдяки якій ці меседжі, ці погляди місцевих журналістів, отримує ширша аудиторія. Голос Америки розповідає про те, що відбувається у самих Сполучених Штатах. Про американську політику, взаємодію США із тою країною, на яку здійснюється мовлення. Тому що це дуже часто не потрапляє у великі ЗМІ, але це інформація, в якій зацікавлена громадськість у цих країнах. Але вони – як журналісти – працюють незалежно. Вони мають незалежних редакторів. Їм заборонено здійснювати мовлення у США або спрямовувати ці меседжі на американську аудиторію. Це все для того, аби світ отримував достовірну інформацію. І ніяк не інакше.​

​– А який головний меседж Радіо Свобода, на вашу думку, має нести для тих, хто нас слухає-дивиться-читає на Донбасі?

– Найголовніше – що вони не забуті. Що і люди в США та Європі, і Україна дбають про них. Що ми вражені і цим конфліктом, і війною, яка триває п’ять років. Що ми хочемо, щоб їм стало легше жити. Ми би так хотіли бачити момент, коли вони налагодять нормальне життя. Цей конфлікт приніс таку шкоду… Ви ж знаєте – загинуло понад 10 тисяч людей, конфлікт змінив життя кількох мільйонів людей… Це трагедія – і вони не забуті! Ми щиро хочемо, щоб було знайдено рішення. Росія продовжує залишатися головним рушієм цього конфлікту, вона керує військовими силами, розвідкою, економікою. Здійснює контроль за місцевими структурами. І якщо Росія лише погодиться, щоб територіальна цілісність України була відновлена – був би мир. Була б можливість відновити економіку. Було б об’єднання сімей. Було б усе, що ми хочемо бачити, щоб повернути нормальне життя.

Я сподіваюся, що зрештою Росія це зробить. Не думаю, що те, що Росія робить в Україні, окуповуючи ці території, хоч якось відповідає російським інтересам. Як на мене, насправді це завдало шкоди Росії і допомогло згуртувати Україну як державу. Національна ідентичність в України сильніша, ніж будь-коли; прозахідна, проєвропейська, пронатовська ідентичність в Україні теж сильніша, ніж будь-коли. І тому я не думаю, що те, що Росія робить, їй допомагає. І в будь-якому випадку – сподіваюсь – вони врешті зупиняться і ми зможемо повернути мир людям, які там (на Донбасі – ред.) живуть.

​– 65 років тому була створена Українська редакція Радіо Свобода. Чому це тоді було важливо?

– На той час Україна, звісно, була частиною Радянського Союзу – і в ній не вистачало належного доступу до інформації. Ось просто незалежної, чесної, відкритої, точної інформації про те, що відбувається у світі. Все було через «лінзу» радянської пропаганди. Так, як сьогодні, коли Росія намагається формувати інформаційне середовище завдяки своїм фейковим новинам. Ось що тоді відбувалося, тому Радіо Свобода, Голос Америки та інші були створені, щоб заповнити цю прогалину.