Олег Вергеліс, DT.ua

Про конкуренцію старого Голлівуду і новітніх стрімінгових сервісів, про перспективи українських онлайн-кінотеатрів, а також про ризики та переваги нової кінореволюції «імені» Netflix — в інтерв'ю заступника голови Держкіно України Сергія Неретіна.

Так чи інакше, але кіноспільнота вже давно обговорює цю тему. Цій темі регулярно присвячує свої репортажі, зокрема, американський телеканал NBC-News, уже без натяків констатуючи: після «Оскара»-2019 між старим Голлівудом і надактивним Netflix розпочалася справжня війна!

Експансія Netflix та інших стрімінгових платформ справді лякає традиційний світовий кіно-театральний прокат, адже активність онлайн-кінотеатрів — небачена. До того ж, як відомо, Netflix напередодні «Оскара» витратив на промо-компанію фільму Альфонсо Куарона «Рома» майже 30 млн доларів. Очікуючи й головного призу американської кіноакадемії, і ствердження власної репутації у великому кінобізнесі. Зрештою, «Рома» Куарона отримала приз за найкращу режисуру. Втім, на думку експертів, для Netflix це не програш, а лише початок нових великих маневрів, коли зіштовхуються бізнес-інтереси й питання культурного домінування, між Лос-Анджелесом—Голлівудом та Кремнієвою долиною, де розміщується головний офіс онлайн-кінотеатру. І це не приватна думка, а точка зору NBC-News.

Нагадаю, вже майже два десятиліття визначають «світлий шлях» Netflix на світовому ринку: спочатку DVD-сервіс, згодом — онлайн експансія майже на весь світ. Одні бачать за цим логіку поступу новітніх технологій, інші прогнозують серйозні втрати для традиційних бізнес-моделей кіноринку, кінопрокату.

— Пане Сергію, чи можна було, на вашу думку, ще років п'ять тому передбачити таке: стрімінговий сервіс заходить навіть на оскарівську територію?

— Cтрімінгові сервіси почали розвиватися вже давно, але масовий наступ на території, умовно кажучи, традиційного кінопрокату має місце останні п'ять років. Прямо на очах змінюються правила гри. Цей наступ — передбачався, про нього говорили найбільш просунуті кінофахівці, але переважно це стосувалося високобюджетного серіального виробництва. Адже шість років тому (а саме 1 лютого 2013 року) серіал «Картковий будинок» із топовим американським актором Кевіном Спейсі в головній ролі стартував у мережі Netflix.

Одночасно було викладено весь сезон серіалу!

Тобто остаточно підтвердилася радикальна зміна правил гри на кіноринку. По-перше, виявилося, що сяйво кінозірки вже не залежить від систематичного виходу на широкий екран фільмів із її участю, — досить зіграти в хорошому серіальному телешоу. По-друге, було порушено принцип появи серіалу на екрані: глядачі можуть уже не «паритися», чекаючи виходу раз на тиждень серії улюбленого «мила», бо відтепер його можна дивитися 8 чи 10 годин поспіль, якщо, звісно, сюжет аж надто захопливий.

Маю інший приклад. П'ять років тому я відвідав Америку і вже тоді звернув увагу, що на розкладках преси було чимало видань, у яких ледь не на перших шпальтах обговорювався вихід чергового сезону серіалу «Пуститися берега» (Breaking Bad), виробництва кабельного каналу AMC. Головні актори цього серіалу саме завдяки участі в ньому стали відомими на весь світ, після чого їх почали запрошувати на зйомки великокаліберних блокбастерів.

Тобто поява якісних, як драматургійно, так і візуально, серіалів повністю змінила правила гри на кіноринку. І тому для уважних кіноекспертів було тільки питанням часу, коли кабельний чи стрімінговий сервіси почнуть виробляти власні стрічки, які, не потрапляючи на великий екран, ставатимуть подіями для широкої аудиторії.

Ризикну спрогнозувати: впродовж 10–15 років у кінотеатрах залишиться переважно продукція на кшталт геройських коміксів MARVEL, а також мультфільми для сімейної аудиторії. Тобто фільми, які матимуть серйозну драматургічну складову, скоро взагалі оминатимуть кінотеатри, а натомість викликатимуть резонанс у соцмережах і в колах кінокритиків після стрімінгової демонстрації, яка поступово заміняє традиційне телебачення. Тому питання збільшення рекламних бюджетів онлайн-демонстрації стрічок — лише питання часу. Netflix — першопроходець і в цій царині.

— З якого моменту (року), на ваш погляд, варто вести умовний відлік великого наступу стрімінгових сервісів на міжнародному ринку?

— Офіційно компанія веде свою діяльність із 1997 року, розпочавши прокат дисків із відео- та кіноконтентом. Але вже через десять років вона замінила фізичні носії на так званий «хмаровий склад». Тобто з 2007-го року її клієнти отримали можливість онлайн-доступу до бібліотеки сервісу. Звісно, цьому посприяв розвиток пропускної здатності інтернету. Вже за кілька років аналогічні компанії почали виникати по всьому світу, включно з Україною. Наприклад, у 2012-му році розпочали свою діяльність схожі українські стрімінгові сервіси, такі як Divan.TV та All.TV.

— За вашими спостереженнями, які інші VOD-майданчики, крім Netflix, сьогодні є найактивнішими гравцями на цій території? І чи можливе (якщо фантазувати) якесь альтернативне лідерство іншого стрімінгового сервісу — хоча б найближчим часом?

— Наразі, крім Netflix, стрімко набирає ваги Amazon.TV. Намагається не відставати від цих двох гігантів їхній ще один прямий конкурент — американський онлайн-сервіс Hulu.

Крім того, відомий поширювач відеоконтенту YouTube уже заявив про свої наміри продукувати власний відео- й кіноконтент. Оскільки ж YouTube на сьогодні є найбільшою у світі платформою з розміщення різнокаліберного відео, ця компанія має всі шанси стати ще одним потужним гравцем на ринку стрімінгового сервісу.

— Сьогодні, як відомо, є вдалі спроби розвивати свої проекти на основі потокового мультимедіа і в РФ. Якими бачите перспективи російського сегменту? І чи може він, хоча б гіпотетично, дотягтися до якогось нижчого рівня успішних міжнародних гравців?

— Знаєте, взагалі не хочеться говорити про нашого ворожого сусіда, який, на жаль, випереджає у розвитку стрімінгового сервісу Україну. Тому скажу коротко: процес формування оригінального відео- й кіноконтенту, який доступний лише для підписників того чи іншого онлайн-сервісу, там уже розпочався.

— Чимало кінематографістів, до того ж першого ешелону, справді вбачають у Netflix та інших схожих платформах загрозу традиційному кінопрокату. Чи виправдані тривоги?

— Так, загроза є, але я не став би називати її «загрозою». Бо це нормально, коли, завдяки технологічним досягненням, у багатьох галузях змінюються правила гри. Колись на зміну друкарським машинкам прийшли комп'ютери, проте зараз нікому на думку не спадає повернутися до старого способу набору текстів.

Так і тут — онлайн-кінотеатри поступово відвоюють частину аудиторії у традиційних кінотеатрів. І, як на мене, це буде саме думаюча аудиторія, для якої важливо дивитися кіно коли їй зручно, а не під час виходів до ТРЦ, де головне — розваги та шопінг.

«Рома» Альфонсо Куарона точно не потребує попкорну під час перегляду. Натомість його потребує чергова серія марвелівських «Месників», де на перший план виходить візуально-технологічна складова кіно. Я, наприклад, люблю споживати такі стрічки на великому екрані, залишаючи малий для внутрішніх рефлексій.

— Цікава думка про вплив потокового мультимедіа, як міжнародного так і частково російського, на український ринок. Які тут є ризики? А які є потенційні вигоди, переваги?

— Що стосується міжнародних стрімінгових сервісів, уже присутніх і в Україні, — особисто я не бачу жодних ризиків. Хіба що заздрощі беруть від усвідомлення, що така драматургічна й візуальна якість українським кіновиробникам наразі лише сниться.

І питання навіть не в тому, що вони не в змозі виробити контент такого ґатунку. Знаючи процес зсередини, я можу сказати, що деякі наші продюсери та режисери готові до такого завдання.

Питання в тому, хто буде споживачем цього контенту і, відповідно, хто за нього платитиме. Поки що всі вітчизняні стрімінгові сервіси роблять лише перші кроки на ниві власного виробництва.

Наприклад, одна з компаній створила власний музичний телеканал, який доступний лише її підписникам, і наповнює його дешевим контентом, що відповідає, так би мовити, її власним ресурсам та розумінню.

Тут ще є проблема, що серед топ-менеджменту наших онлайн-сервісів немає, так би мовити, «буйних», готових ризикнути, профінансувавши виробництво якісного контенту.

Але це питання часу, як на мене. Рано чи пізно ситуація почне змінюватися, і в цьому питанні держава точно не повинна стояти осторонь. Адже Україна — невелика країна зі скромними рекламними доходами та низькою купівельною спроможністю. Стрімінгові сервіси в нашій країні лише набирають обертів. Але рано чи пізно вони почнуть виробляти власний контент через зростання конкуренції. Зрештою, в них просто немає виходу.

— Ви особисто — активний споживач кінопродукції, яку пропонує Netflix, інші стрімінгові сервіси? Цікаво, зокрема, почути вашу думку про проект «Звоните Ди Каприо», в якого виявилися доволі велика аудиторія і гучний розголос.

— Так, намагаюся викроювати час на продукцію онлайн-сервісів, хоча це вельми непросто. Бо розмаїття візуального контенту щороку зростає в геометричній прогресії. Тому природно, що той-таки Netflix почав вгачувати кошти в промоції власних стрічок, і «Рома» — яскравий того приклад.

Що стосується російського серіалу «Звоните ДиКаприо», який вироблений для нового стрімінгового сервісу TNT-Premier і доступний лише на цій платформі, то мушу зазначити, — в нашій країні цей сервіс недоступний. Незважаючи на успіх цього дітища в країні-агресорі, мені значно приємніше буде коментувати успіх українського серіалу чи фільму, який коли-небудь з'явиться для показу онлайн. Думаю, чекати лишилося недовго.

— Отож які українські кінопроекти — в перспективі (хоча б на рівні творчих задумів) — могли б зацікавити світові стрімінгові сервіси? Якщо мріяти й дивитися в майбутнє.

— Такі проекти в Україні вже є. Наприклад, серіал виробництва компанії Film.UA «Червоні браслети» про онкохворих дітей… Цей продукт більше підходив би для онлайн-перегляду, ніж для телевізійного.

Або серіал «Нюхач» від тієї ж компанії. Це добрі телевізійні шоу, яким не зовсім пасує ярлик «для домогосподарок».

Крім того, з допомогою Держкіно створюється чимало стрічок, яким важко знайти дорогу до широкого екрану, та водночас вони нецікаві й фестивальній публіці. Умовно кажучи, арт-мейнстрім, який ще років 20–30 був цікавий і для телебачення, і для прокату.

Проте в наш перенасичений інформацією час усе змінилося. І стрімінгові сервіси, як на мене, здатні збалансувати ситуацію: з їх допомогою можна задовольнити смаки різних аудиторій. Бо, на жаль, телебачення тепер переважно дивляться любителі або інформаційного трешу, або низькоякісного «мила».

— Ще торік у Netflix налічувалося майже 118 млн підписників у світі. Як гадаєте, ця цифра зростатиме й надалі, чи все-таки можливі бар'єри, коли ринок сегментується й інші стрімінгові сервіси активніше перетягуватимуть аудиторію на свої території?

— Усе залежить від контенту. Такі гіганти, як Netflix та Amazon, уже задають тон на кіноринку. Але це зовсім не виключає появи когось іншого, хто відчує смаки аудиторії, які невпинно змінюються. Хто вгадає — той і грає.

Звісно, за умови наявності коштів. Бо важко диктувати моду, не маючи коштів.

Питання візуальної форми, як на мене, наразі не менш важливе, ніж питання змісту. А форма потребує грошей. Інакше кажучи, неможливо повторити успіх серіалів на кшталт «Світ дикого Заходу» чи «Гра престолів», маючи на це мільйон доларів… Такий продукт коштує в рази дорожче! Тобто ідея без належної реалізації не варта нічого. Смак + гроші диктують моду.

Деталі

Продукція Netflix — кіновиробництво, телевиробництво, потокове відео, он-лайн прокат. За 2017 рік чистий прибуток компанії становив 558 млн 929 тис. дол. 12 років тому Netflix розширив свою діяльність саме завдяки реалізації сервісу потокового мультимедіа. За останніми даними, до цього сервісу мають доступ користувачі близько 200 країн. У перспективі онлайн-кінотеатр хоче перекладати свої серіали на понад 20 іноземних мов. Серед найуспішніших проектів Netflix — «Картковий будинок», а також серіали, приcвячені супергероям Marvel. Торік Netflix реалізував близько 700 проектів (фільми, серіали, комедійні шоу).