По 4250 євро одержать від влади Бельгії чотири журналісти, яких у 1995 році обшукали з метою «не допустити розголошення конфіденційної інформації». Європейський суд з прав людини визнав порушеним їхнє право на свободу слова і повагу приватного життя.

У середині 90-х років у Льєжі розслідувалася справа про порушення режиму секретності навколо деяких «делікатних» кримінальних справ. У розголошенні конфіденційних даних обвинувачувалися співробітники Державної правової служби. Улітку 1995 року суддя, що розслідував справу, санкціонував обшуки Мартіна Эрнста, співробітника Radio Television de la Communaute Francaise de Belgique; Алана Гійома і Рене Хакена, журналістів газети Le Soir, та Філіпа Брьоає з щотижневика Le Soir Illustre. 23 червня 1995 року загін поліції провів масштабні обшуки і вилучення документів у редакціях газет, офісі телекомпанії і будинках журналістів.

Вони поскаржилися в суд на особу, яка санкціонувала обшуки. Журналісти заявили, що їх не поінформували про причини, цілі і масштаб обшуків; що поліція порушила їхнє право на недоторканність джерел інформації, приватного життя і житла. Головний прокурор Брюссельського апеляційного суду – єдиний уповноважений порушити справу проти судді – відмовився зробити це. Журналісти заперечили його рішення в суді, однак позов дотепер не розглянутий. У 1996 році вони поскаржилися в Європейський суд з прав людини.

Страсбурзький суд визнав право бельгійського суду проводити обшуки і конфіскації, якщо їхня ціль – запобігання оприлюдненню конфіденційної інформації. Однак журналістів не обвинувачували в публікації статей, що містили подібні дані. Європейський суд вирішив, що бельгійські поліція і суд хотіли шляхом «збору інформації, що могла б допомогти установити правду», «захистити журналістські джерела». Однак страсбурзьких суддів «приголомшив величезний розмах обшуків»: вісім операцій із залученням 160 поліцейських! Влада Бельгії так і не повідомила суду - порушили журналісти закон чи ні, а також наскільки обшуки і вилучення допомогли це визначити. Тому Суд вирішив, що такі масштабні обшуки не були необхідними для розслідування цієї справи.

Водночас влада порушила право журналістів на недоторканність приватного життя і житла, оскільки їх ні в чому не обвинувачували, а ордери на обшуки були складені занадто «туманно». Поліції пропонувалося знайти і вилучити «будь-який документ чи предмет, що міг би допомогти слідству».

ІМІ