Журналіст В’ячеслав Веремій загинув у Києві вночі 19 лютого 2014 року. Як повідомив сайт видання «Вєсті», у якому той працював, Веремій разом із колегою на автомобілі повертався після роботи. На розі вулиць Володимирської і Великої Житомирської на таксі, у якому вони їхали, напали невідомі. Веремій отримав вогнепальне поранення, окрім того, встановлено, що його били бейсбольними битками. Водій та інший пасажир таксі також постраждали, але їм вдалося утекти.

Обвинувачений (справа) та його адвокат під час оголошення вироку

Підозрюваного у цій справі Юрія Крисіна суд визнав винним у хуліганстві із застосуванням предметів, спеціально призначених для завдання тілесних ушкоджень. Генеральна прокуратура просила для нього шість років позбавлення волі. Але у результаті йому призначили покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном два роки, тобто йдеться, як пояснив суддя Олег Лінник, про умовний термін: якщо він протягом іспитового строку не вчинятиме нових злочинів і виконуватиме покладені на нього зобов’язання з’являтися до органів пробації, Крисіна звільнять від відбування покарання.

Вдова Веремія Світлана Кирилаш висловила намір подавати апеляційну скаргу.

Вдова Веремія Світлана Кирилаш також прийшла на оголошення вироку

«Звичайно, ми чекали і сподівалися на інше рішення, тому що за всіма ознаками тут має бути інший вирок суду. Це всі розуміють, в принципі. Але зважаючи на те, як цей процес ішов, на яких у нас позиціях обвинувачений, ми передбачали, що буде така ситуація, тому обов’язково буде апеляція, будемо далі боротися», – зазначила вона журналістам після оголошення вироку.

Сторона обвинувачення від будь-яких коментарів відмовилась. «Ви все чули», – крикнув Юрій Крисін, покидаючи приміщення суду.

Дійсно, за ці три роки можна було передбачити, що вирок буде умовним, розповіла Радіо Свобода адвокат матері Веремія Вікторія Дейнека:

Вікторія Дейнека

– Дуже лояльне ставлення судді до обвинуваченого. Ми мали два кричущих, я б сказала, моментів у справі. По-перше, Крисін, будучи обвинуваченим на цьому процесі, відповідно – мав певні обов’язки перед судом, але він вчинив ще два злочини за цих три роки, і це є підставою для зміни йому запобіжного заходу.

– Тобто він є підозрюваним у вчиненні цих злочинів, чи є рішення суду?

– Він – обвинувачений. Якщо обвинувальний акт передається до суду, то він – обвинувачений, а коли вже виноситься вирок, він – засуджений, а підозрюваним він є на стадії досудового слідства. Так от, він був у статусі обвинуваченого, проте мав іще два кримінальних провадження, де він був підозрюваним, тобто після нападу на Веремія він вчинив ще два злочини, продовжив злочинну діяльність.

І власне, є чіткі процесуальні норми, що передбачають, якщо особа може вчиняти злочини, чисто теоретично, то їй мають змінити запобіжний захід. У нашому випадку особа вчинила злочини, були надані процесуальні документи, що є кримінальні справи, і прокурор двічі звертався до судді Лінника із клопотанням змінити Крисіну запобіжний захід із особистого зобов’язання на тримання під вартою – двічі було відмовлено. Тобто це навіть не домашній нічний арешт.

Тому після цих моментів я вже була впевнена, що буде умовний термін, єдине, що я прогнозувала 5 на 3, а пан суддя дав 4 на 2, тобто ще менше.

– А чим мотивували відмови змінити запобіжний захід?

– Мотивація в ухвалах одна-єдина була: що він з’являється до суду на засідання у справі Веремія, відповідно, не порушує свої обов’язки, а те, що він вчиняє злочини, і те, що в одній із справ є потерпілий, якому він вистрілив із травматичної зброї в стегно, тобто завдав насильницьких ушкоджень – і це не ж підставою для зміни запобіжного заходу.

– Що саме інкримінували Юрію Крисіну? Якою була його роль у груповому нападі на В’ячеслава Веремія?

– Із самого початку Крисіну інкримінували співучасть у вбивстві, потім, через 2-3 місяці, його дії перекваліфікували на хуліганство, бо слідство вважало, що доказів того, що він є співучасником вбивства, немає (Крисін не мав зброї, не стріляв, він лише бив биткою), а інший учасник цього угруповання, яке було тоді на перехресті Великої Житомирської і Володимирської, Алієв, який безпосередньо стріляв у Веремія.

Я вважаю, що ці всі особи діяли як група осіб, але слідство так не вважало, тому було перекваліфіковано на «хуліганство», і Крисіну замість особливо тяжкого злочину інкримінували тяжкий злочин, бо частина 4 статті «хуліганство» – це тяжкий злочин, і санкція за нього передбачає від 3 до 7 років. Прокуратура просила 6 років реального строку, а суд дав 4 і ще й з випробувальним терміном у 2.

– На суді він говорив про те, що має охоронну фірму. Адвокатська дорадча група, однак, оприлюднювала за час, поки тривав суд, багато різної інформації про його діяльність як такого «менеджера» «​тітушок»​.

– У нас є інформація, яка була опублікована в ЗМІ. В інтернеті дуже багато різних статей, ще «домайданівських», про життя Юрія Крисіна, зокрема, про рейдерське захоплення Лук’янівського ринку, там і фотографії його при цих подіях є, про рейдерське захоплення квартир на Володимирській, і там так само є його обличчя на записах камер спостереження. Криміналітет і міліція там же засвідчені на цих подіях.

І якщо говорити про справу Веремія, то там теж видно зв’язок міліції та криміналітету, оскільки ці «тітушки», яких збирали на перехресті Великої Житомирської і Володимирської, діяли під егідою працівників міліції на той час. І де вони знаходилися? Біля будівлі головного управління МВС у місті Києві і Київській області – Володимирська, 15. Тобто біля їхніх приміщень перебували бандити, які перешкоджали мітингувальникам, які били.

Є Веремій, є Васильцов, яких убили, і ще є 7 потерпілих, у яких були вогнепальні поранення, але яким пощастило більше. Це все відбувалося з 18 на 19 лютого: 18-го ввечері, коли була «зачистка» так званої антитерористичної операції на Майдані, у цей же вечір вище на перехресті були «тітушки», і їм була відведена роль у цьому плані загальному, що вони мають стримувати мітингувальників. Стримувати вогнепальною зброєю, бо вони мали її і застосовували, битками і так далі. Це все було під покровительством правоохоронних органів.

І це відбуваєтсься і надалі. І я впевнена в тому, що у Крисіна є покровителі, і не виключено, що у правоохоронній системі. Він – потрібна людина, власне, для таких рейдерських захоплень.

– Якою є ситуація щодо інших нападників? Чи вдалося встановити особи всіх?

– Так. Окрім Алієва, який стріляв, встановили інших осіб. Це – люди Крисіна, яких він найняв, із якими працював у так званій охоронній фірмі, і які били, в тому числі, Веремія. Встановлено, хто це, щодо них почали кримінальні провадження, і двоє з них перебувають під вартою.

У них суди ще не розпочалися, оскільки триває досудове слідство, але на стадії такій, що скоро будуть справи передаватися до суду. Тому по Веремію будуть й інші фігуранти, які нападали, били його, а один з них мав зброю і стріляв у таксі, в якому їхав Веремій.

– Що ж до Алієва, то була інформація, ніби той загинув. Що Ви про це знаєте?

– Ви знаєте, я володію такою ж інформацією, як і ви, ні більше, ні менше. Те, що було оприлюднено Володимиром Рубаном, ніби той на Сході, у Донецьку, загинув. Проте інформації офіційної ніякої немає, ні очевидців, ні документів – відповідно, слідство не визнає такий факт. Кримінальне провадження щодо нього є, воно просто зупинене, він – у розшуку.

– Розкажіть, будь ласка, трохи про перебіг суду щодо В’ячеслава Веремія. Чому суд відбувався у закритому режимі?

– Справу передали до суду приблизно ще у серпні 2014-го, і одразу на підготовчому засіданні, оскільки ще на етапі досудового слідства до Крисіна були вжиті заходи охорони, а якщо до когось із учасників процесу застосовується охорона, то це підстава для того, щоб процес був закритим.

Мав місце інцидент, але це, знову-таки, під питанням, коли Крисін перебував у СІЗО у справі Веремія, то на нього нібито був здійснений напад. І для того, щоб гарантувати йому безпеку, і була призначена ця охорона.

Але я вам хочу сказати, що по цьому факту, якщо справді був напад, ніхто не відкрив кримінальне провадження. Ми робили адвокатський запит до слідчого, який на той момент розслідував цю справу, про те, чи по даному факту відкрито кримінальне провадження, адже це – злочин. Була дана відповідь, що не відкрито. Тому я думаю, що це було ще на самому початку, ще на стадії слідства, все сплановано: виводити його із цієї справи, з особливо тяжкого злочину у менш тяжкий із перекваліфікацією, і потім – не дати громадськості доступу до цього процесу, закрити його, і власне, слухати у суді, як буде зручно Крисіну.

– Також, наскільки я зрозуміла, міняли прокурора у справі. Із чим це було пов’язано?

– Так. Власне, коли було згадане підготовче засідання, Крисін перебував ще під домашнім арештом цілодобовим і охороною. Адвокат його заявив клопотання про зміну запобіжного заходу із домашнього арешту на особисте зобов’язання, і прокурор Красножон, який був на той момент у процесі, підтримав клопотання адвоката, протилежної сторони процесу, після чого я підготувала відповідне клопотання на ім’я генерального прокурора про заміну цього прокурора. Таке клопотання було задоволено, вступив у процес інший прокурор і по-іншому вже почав працювати. Потім ще інший прокурор додався, посиливши обвинувачення, але оці всі перекваліфікації робили попередній прокурор і слідчий. Можна говорити про те, що вони отак допомагали, я вважаю, Крисіну.

– Чи проводились щодо них якісь перевірки у зв’язку з цим?

– Я цього не знаю. Наскільки я знаю, цей прокурор більше не працює у Генеральній прокуратурі, він був одразу виведений поза штат. І наскільки мені говорили прокурори, які зараз у процесі, його нібито звільнили.

– Прокурор і вдова В’ячеслава Веремія говорили після засідання, що подаватимуть апеляцію. Чи підтримуєте Ви їх у цьому і як оцінюєте перспективи в апеляційному суді?

– Я вважаю, що рішення несправедливе щодо суворості покарання однозначно, тому що, все ж таки, вагоме значення має те, що обвинувачений продовжував злочинну діяльність. І це явно вагоміше, ніж те, що в нього є діти і сім’я.

Я, виступаючи на дебатах, вимагала максимального покарання, передбаченого цією статтею, тобто 7 років позбавлення волі.

– Якщо говорити про інші справи, пов’язані з постраждалими під час подій Майдану, як Ви як адвокат Небесної Сотні оцінюєте прогрес у цих справах, наприклад, за цей рік?

– Він дуже різний. Найбільш показова справа – це розстріл на Інститутській 20 лютого: 5 «беркутівців» обвинувачуються, справа слухається у Святошинському суді вже протягом 2-3 років, бо ми об’єднували справи, починали заново. Це є найбільш розслідувана справа.

Інші справи – я там не адвокат, але я маю інформацію щодо деяких епізодів – також є прогрес: щодо 30 листопада, побиття студентів, і щодо Попова (тогочасний керівник КМДА – ред.), і щодо керівників «Беркуту» з різних підрозділів, які були задіяні проти студентів.

Є дуже багато прогресу. Але загалом картина – невтішна, тому що, якщо слідство завершене, вироків реальних, за якими би хтось відбував реальне покарання, немає. Ну, тобто є один «тітушка», наскільки я пам’ятаю, він відбуває покарання, а інші засуджені умовно.

Верховна Рада свого часу у 2014-му амністувала всі службові злочини, де немає матеріальних збитків. А по керівниках «Беркуту» там йдеться саме про перевищення повноважень.

– Недавно стало відомо, що колишнього начальника «Беркута» Сергія Кусюка внесли до санкційного списку США, спрямованого проти порушників прав людини та корумпованих дійових осіб у всьому світі, так званого «списку Магнітського». Між тим, Кусюка впізнали на одному з відео, де чоловік дуже схожий на нього командує російським ОМОНом у Москві. Чи може, на Вашу думку, тут якось повпливати міжнародний тиск? Чи ті фігуранти «майданівських» справ, які втекли до Росії, перебувають там, як в бункері?

– Ну, я думаю, що там у Російській Федерації дійсно «в бункері». Більшість із них мають громадянство, вони там працевлаштовані. Ми знаємо, що ці всі «беркутівці», які 20 лютого розстріли вчиняли, зокрема Садовник, командир «чорної роти», вже є громадянами Росії. При чому, коли вони повтікали, то вже через кілька днів буквально їм вже видавали громадянство. Їх там чекали, я так розумію, їх там працевлаштували. Поки вони будуть там, нічого їм не буде.

Загалом, я вважаю, що міжнародний тиск справді має вплив, якийсь тон задає і генеральному прокурору, й іншим посадовцям, тому що вони трохи забули про ці справи, і політичної волі їх розслідувати немає. Інтерпол в розшук не виставляє цих осіб, Міжнародний кримінальний суд на них юрисдикцію не поширює, тому поки що – нічого.