Втрата екс-президентом Грузії громадянства України стала великим «цабе!» як для ЗМІ, так і для блогосфери. Відібрали чи «втратив»? Законно чи ні? А головне — чому ж так? Ці питання хвилювали і хвилюють фанатиків пана Михеїла, його ж непримиренних опонентів, та й більшість просто небайдужих до політики громадян.

Ясна річ, усі ці речі виплескуються в медіасферу (особливо «неформальну», тобто соцмережеву). І викликають неабиякі дискусії. М’яко кажучи.

Авторові цих рядків здається, однак, що зазначені дискусії здебільшого ведуться не про те, про що слід би. Ну, як правило.

Власне юридичний аспект (досить заплутаний, до речі) обговорюють не так багато людей. Але навіть ці дискусії, при близькому дослідженні, демонструють лише політичні вподобання дискутантів. Якщо ти за Порошенка — то підтримуєш рішення; якщо проти — то звинувачуєш його в авторитаризмі. Аргументація підганяється під переконання, а не під факти. (Слід визнати, щоправда, що так відбувається в добрих 99 % будь-яких дискусій, від політичних до особистісних, і не лише в Україні, а скрізь: очевидно, така вже людська природа.)

Говорять також про те, що Саакашвілі, бачте, «втратив» громадянство за подачу завідомо неправдивих даних при його отриманні — але що держава ніяк не може, всупереч статтям 4 та 25 Конституції, «втратити громадянство» власників паспортів інших держав. Від Коломойського до… та до кого завгодно.

Зауваження справедливе. Втім, проблема ж в одному: бо немає відповідних президентських указів. Тож навіть «втрата громадянства» все одно де-факто є його (громадянства) позбавленням. Оскільки вирішується розчерком пера, яким водить цілком конкретна рука.

Але про це згадують — або не згадують — залежно від тих же симпатій. Або з волі власників телеканалів, якщо говорити про «традиційні ЗМІ». Ви бачили, як цю тему висвітлює телеканал «1+1»? Якщо навіть не бачили — можете здогадатися.

Але от візьмімо такий аспект, також зачеплений коментаторами, але досить дотично: навіщо ж Президент Порошенко раніше давав Саакашвілі і громадянство, і «губернаторство»? Ця тема обговорюється, як уже сказано. Але — в стилі старовинного серіалу «Санта-Барбара» (чи будь-якого іншого). Тобто: хто кого любить, хто кого ні, хто з ким, даруйте, переспав (ніяких прямих аналогій), хто в кого спробував відібрати спадок (а отут уже аналогії є).

А насправді цікавіше було б інше. Пані та панове, у Президента ж є купа радників та служб, до того ж, і начебто незалежні від нього держоргани повинні звітувати йому в таких питаннях, як надання громадянства. Так каже закон.

Мене як журналіста цікавить: куди дивилися всі ці служби та радники, коли Порошенко надавав громадянства та посади «грузинським гастролерам»? Це не образа ані Порошенка, ані грузинських екс-чиновників, це просто запитання. Адже не з Саакашвілі почалося достатньо масове залучення грузинів на посади в Україні. І не з його звільнення почалася «зачистка» від них.

А от чому? Відповідь можуть дати лише факти, а не наші здогади. А прояснити факти може інформація про те, хто, як, коли й чому подавав відповідні папери на президентський підпис. І чи було це з президентської ініціативи. От це справді сказало би багато про те, чи Президент Порошенко здатен підбирати кадри і взагалі думати стратегічно.

І, до речі, відповідні служби повинні ж перевіряти дані претендентів на українське громадянство ДО, а не ПІСЛЯ надбання ними цього громадянства. Ну і як: судимість Саакашвілі (ми лишаємо осторонь нашу думку про законність і логічність самого вироку) — то що, ця судимість була таємницею хоч для українських спецслужб, хоч для Порошенка?! Дуже смішно.

Отже, при наданні Саакашвілі громадянства було здійснено відверту «лажу». Ну, буває. Питання в іншому: хто конкретно за це відповів? І як саме?

От про це хотілося б дізнатися. Сам я зараз запитів надсилати не можу — але, може, хтось із колег зацікавиться.

Бо написати «глобальну» колонку про те, як триклятий Порошенко боїться світлого лицаря Саакашвілі або як пресвітлий Порошенко витурив підступного змія Саакашвілі… Ну на це великого розуму не треба.