Ірина Славінська: Звідки і чому з’явилося таке рішення?

Андрій Куликов: Від самого початку люди, які прийшли працювати на «Громадське Радіо» ставили перед собою мету не лише створити радіостанцію, яку слухатимуть в усій країні, а й сприяти процесу створення суспільного мовлення в Україні. І зараз постала така нагода. Більше, ніж за три роки існування «Громадського Радіо», я вважаю, ми довели, що суспільне мовлення в Україні може існувати в такому, порівняно невеликому, осередку, як наша радіостанція.

Настав час поширювати цей досвід за межі «Громадського Радіо». Зараз, коли сформовано наглядову раду Суспільного мовлення, є закон, неможливо стояти осторонь. Тим більше, наші попередні спроби долучитися і навіть організаційно ввійти до складу спочатку державного, а нині — Суспільного мовника, поки успіху не дали. Тому, як кажуть, якщо нема сил з чимось боротися, треба це очолити.

Лариса Денисенко: Як ти налаштовуєш себе на те, що доведеться працювати з людьми і системою зі сталою історією, не завжди гарною? З якими ідеями ти туди збираєшся йти?

Андрій Куликов: Я більше налаштовую себе на злам, ніж на оновлення. Не на змащення, не на те, щоб притерлися коліщатка, які зараз є, а на їх заміну. Є дуже цікавий досвід і анекдоти з цього приводу: розібрав двигун машини, зібрав знову, а три-чотири деталі залишилося.

У цьому сенсі, я гадаю, є дещо зайве у структурі нинішнього суспільного мовника. Потрібно розібрати цей механізм і скласти заново. Тоді з’явиться змога заощаджувати, ефективніше витрачати гроші. Не знаю, чи це головне, але мені видається дуже важливим дати людям, які працюють, цікавішу роботу. Не настільки краще оплачувану (це теж дуже важливо), але цікавішу.

 Я гадаю, є дещо зайве у структурі нинішнього суспільного мовника. 

Ірина Славінська: На нашому сайті з’явилося запитання стосовно того, які перші роки має зробити керівникНСТУ?

Андрій Куликов: Перший крок — суцільна ревізія. Заощадити гроші, за рахунок зовнішніх замовлень (а такі шляхи знайти можна) дешевше виробляти певний продукт. Потрібно дослідити уподобання аудиторії, але не йти сліпо за ними, а запропонувати якісно новий продукт і поступово виховати в аудиторії смак до нового. Я неодноразово висловлював пропозиції йти до того, щоб фінансування суспільного мовлення в Україні відбувалося і за рахунок спеціального податку або відрахувань з бюджету комерційних мовників. Такий досвід є у Фінляндії, в Естонії. У нас це буде непросто досягти, та і в цих країнах так було.

Лариса Денисенко: Я пам’ятаю розмову з Ольгою Вакало, котра працює в Запоріжжі. Вона дуже переживала, що Зураб Аласанія пішов. Регіони теж дуже розраховують на те, що загалом усе  буде ворушитися. Як ти бачиш цей поступ?

Андрій Куликов: Зураб Аласанія зробив багато. Я гадаю, йому дістався набагато тяжчий період спроб очолити і розбудувати Суспільне мовлення, ніж будь-кому іншому. Було перетворено обласні державні телерадіокомпанії на філії Суспільного. Якщо говорити про Запорізьку ОДТРК або філію Суспільного, де працює Ольга Вакало, як практично в кожній обласній філії, я бачу і чую там дуже гарні програми. Якщо можна умовно визначити європейський рівень, вони якраз і є такими.

Питання в тому, що їх там 2-3 програми на тиждень. З одного боку, це доводить, що місцеві журналісти, оператори, режисери здатні творити дуже якісний продукт. З іншого боку, їм накидають занадто багато ефірного часу. Досвід деякий європейських країн, у тому числі Великої Британії, показує, що місцеві телерадіомовники не обов’язково мають забезпечувати 24 години мовлення. Краще зосередити зусилля і зробити 3 години якісного ефіру, ніж робити 24 години «сірого мовлення».

Широкий обмін матеріалами між обласними філіями може бути одним із резервів

Ірина Славінська: Є ще одне запитання від слухачів: «Якою буде політика до оригінальності контенту ОДТРК від Національного каналу?»

Андрій Куликов: Я гадаю, одним із дуже дієвих способів може бути досвід, коли загальноукраїнська новина розкривається не на матеріалі, знятому, записаному і обробленому в Києві, а дається доручення і прохання до обласної філії зробити матеріал на цю тему. Є деякі рішення, що ухвалюються в Києві, але стосуються всієї країни. У такий спосіб ми не будемо постійно показувати ВРУ або передавати радіорепортажі з Кабміну, а показуватимемо те, як це рішення може бути втілене в одному з типових обласних, районних центрів, в селі чи СМТ. Така система існує у Великій Британії, коли практично 8 з 10 матеріалів, які стосуються країни, готуються не в Лондоні, а в одному з більш-менш крупних міст країни. Проблеми та способи розв’язання у багатьох містах однакові.  

Лариса Денисенко: Якщо схематично уявити твою задіяність, скільки в твоїй роботі ідеологічного, творчого, стратегічного, лобістського, менеджерського та бюрократичного?

Андрій Куликов: Слово «ідеологічне» я би замінив на «філософське». Іноді я можу сказати ідеологія телебачення чи радіо, але в даному разі маю на увазі філософію. Ідеологічного навантаження у роботі керівника Суспільного мовлення, я гадаю, не маю бути. Лобістського доведеться робити багато.

По-перше, із власного досвіду знаю, що люди, які стоять при владі на рівні президента, Кабміну, народних депутатів, не дуже добре уявляють, як працює радіо та телебаченні. По-друге, у них є інстинкт намагатися поставити їх собі на службу.

2005 року я повернувся до України після кількох років роботи у Британії. Уявіть, через місяць після повернення мене запросили до тодішнього президента Ющенка, де було 5-6 людей. Кожному з них, у тому числі і мені, було зроблено пропозицію очолити тодішню НТКУ. Людина 5 років не була в країні, і їй пропонують таку відповідальну посаду.

На мою думку, це свідчить про те, що не дуже є уявлення, хто має очолювати, по-друге, це спроба зіграти на тому, що людина не в темі. Тоді панові Ющенку я сказав, що прийму пропозицію, лише якщо буде тверда гарантія, що з моїм призначенням розпочнеться перетворення державного мовлення на суспільне. Очевидно, тоді нагорі не були до цього готові.

Ірина Славінська: Чи будуть звільнені працівники НСТУ, — запитують слухачі?

Андрій Куликов: Я вважаю, потрібно провести конкурс на перезаміщення посад. Є така змога, це не суперечить законодавству. Звільняти просто так — у мене є сумніви, що дозволить українське трудове законодавство. Оголосити конкурс на заміщення цих посад і одночасно оптимізувати структуру — це дуже правильно.

Лариса Денисенко: Слухачі запитують, як ти будеш розбиратися з матеріальною базою, спадком, які залишився?

Андрій Куликов: Одна з відповідей — так званий аутсорсинг, передача замовлень назовні. Але на такі запитання зараз дуже важко відповідати, бо я лише готуюся подати заявку. Незабаром напишу програму, з якою потрібно йти туди. Я переконаний, що навіть кількість техніки може бути зайвою, потрібно брати курс на ефективне виробництво, шукати не тільки, де заощадити гроші, але як правильно використовувати техніку.

Ірина Славінська: Чи планується об’єднання телебачення та радіо та створення об’єднаного ньюзруму?

Андрій Куликов: Так, планується. Я бачив такі так звані ньюзруми, певен, що вони на часі. І перш за все, це має піти на користь телебаченню. Люди, які професійно працюють на радіо, краще працюють зі словом. Їм залишається лише осягнути значення картинки, тоді, на мою думку, матеріали будуть кращі.

Лариса Денисенко: Що буде з «Громадським радіо»? Чи маєш ти намір із собою запросити когось з команди?

Андрій Куликов: З одного боку, дуже хочеться забрати майже всіх, хто тут є. Я знаю, як ми разом вміємо працювати. З іншого боку, я вважаю, вести справу до того, щоб було втрачене «Громадське Радіо», абсолютно неправильно. Користуючись прикладом того, що в деяких європейських країнах існують по кілька суспільних мовників, думаю, «Громадське Радіо» продовжить існувати.

Кількох людей я обов’язково запрошу, вислухаю інших, які самі захочуть. Я би хотів співпрацювати і з командою Зураба Аласанії. Цілком можливо, якщо Зураб подаватиме свою кандидатуру (якщо ще цього не зробив), нам потрібно буде добре порадитися.

Ні в Зурабі, ні ще в кількох людях я вбачаю не конкурентів, а, радше, співпрацівників і однодумців.

Тому моя пропозиція та ідея — паралельне існування Суспільного мовлення, «Громадського Радіо», можливо, «Громадського Телебачення». Якщо буде один великий суспільний мовник і два набагато менші, але досвідчені — «Громадське Радіо та «Громадське Телебачення», можливо, виникне ще один. Від цього українському інформаційному та розважальному простору тільки краще.

Ірина Славінська: Під нашою відеотранслацією у Фейсбуці є припущення: «Він (Андрій Куликов — прим.) і Суспільне телебачення зробить таким же російськомовно-двомовним як і Громадське радіо. Можна не сумніватися». Чи є у вас стратегічні візії стосовно розвитку Суспільного мовлення?

Андрій Куликов: Насправді, в мене нема жодних намірів перетворювати Суспільне телебачення на двомовне і таке інше. Я давно обстоюю мовну сегрегацію в ефірі. Я вважаю, в суспільному мовленні цілком може знайтися місце для 2-3 суцільно україномовних каналів, одного суцільно російськомовного.

Якщо не канал, то частина виробництва на одному з каналів може бути іншими мовами, що побутують в Україні: кримськотатарською, угорською, білоруською, польською. Думаю, зводити використання російської мови до іномовлення — засадничо неправильно, бо для мільйонів наших співгромадян ця мова є рідною, вони мають право на задоволення своїх інформаційних та культурних потреб саме цією мовою.

Лариса Денисенко: Ще одне питання від слухачів: як омолодити глядацьку аудиторію? Зараз показники свідчать, що вік аудиторії 50+.

Андрій Куликов: Є такий чинник як виховання смаків та звичок аудиторії. Ми в Україні маємо кілька вдалих прикладів того, як це було. Я чудово пам’ятаю, як впроваджували дубляж фільмів українською мовою. У багатьох було несприйняття, а потім якість привчила та виховала смак. Я вважаю, що і російські фільми потрібно дублювати, якщо ми будемо знову їх показувати. Можливо, частину залишити в прокаті російською мовою.

Я дуже довго працював на телебаченні для того, щоб робити радіо

Ірина Славінська: Якщо вас не призначать головою НСТУ, чи будете ви працювати над розбудовою Суспільного мовлення?  І як?

Андрій Куликов: В інший спосіб. Можливо, для мене знайдеться місце в команді іншої людини, яка обійматиме посаду голови правління НСТУ. Я сподіваюсь, «Громадське Радіо» мене не вичистить зі своїх лав, а робота на «Громадському Радіо» — це інший спосіб роботи над розбудовою Суспільного мовлення.

Лариса Денисенко: На мій погляд, «Громадське Радіо» ствердило себе як один з правозахисних інструментів, бо так чи інакше намагаємося ціннісно просвітлювати людей. Чи доречно запровадити таку практику на Суспільному мовленні?

Андрій Куликов: Суспільне мовлення природньо призначене для цієї тематики. Суспільне мовлення створене для правозахисної, культурної, освітньої, історичної тематики, дитячих програм — тих, які не дають прибутку комерційним мовникам, бо в такі програми погано дають рекламу. Суспільне мовлення створює для комерційних мовників більше шансів отримати рекламу, перебираючи на себе «невигідні» теми — повертаючись до ідеї, чому комерційні мовники мають платити за існування Суспільного мовлення.

Ірина Славінська: Ще одне питання від слухачів: «Чи готовий Андрій Куликов запустити ток-шоу, де і сам буде ведучим?»

Андрій Куликов: Ні, і не хочу цього робити. Я дуже довго працював на телебаченні для того, щоб робити радіо. Я доклався до створення, я вважаю, дуже прогресивного і цікавого радіо. Я вважаю, оскільки радіо легше перебудувати, то саме радіо в системі суспільного мовлення може стати випробувальним майданчиком  для змін, і в разі його успіху воно потягне за собою телебачення.

"Громадське радіо"

Фото: Свобода слова - ICTV