Переклад з Wired.

ІД зрозуміла силу соціальних медіа, коли її засновник, йорданський джихадист Абу Мусаб аз-Заркаві, відкрив корисність завантажування в Інтернет нечітких відео своїх звірств.

Завдяки здійсненим інноваціям ІДІЛ сьогодні є не тільки потужною військовою силою. Це також медіа-імперія.

Щоб переконати потенційних новобранців у правдивості свого основного месиджу (що імперія ІДІЛу невблаганно зростає і водночас є стабільною), Ісламська Держава використовує різні засоби - від дронів до краудсорсингу.

При цьому застосовуються і різні підходи до розробки пропагандистського контенту: від зйомки відео для нішевих груп, яких надихає екстремізм, до конструювання месиджів для мусульманських анклавів по всьому світові, щоб заохотити їх членів приїздити до халіфату.

Всюдисуща медіа-імперія

На початку грудня минулого року, через два дні після того, як Саїд Фарук та Ташфін Малік вбили 14 людей на вечірці в Сан-Бернардіно (Каліфорнія, США) власник дому, де жила одружена пара, запросив журналістів на екскурсію в їх будинок.

Всередині скромно мебльованого заміського будинку вони вивчали брудний посуд у раковині на кухні та стопи книг арабською мовою у шафі.

Та кожного журналіста неминуче притягувала кімната із блакитним килимом, що належала 6-місячній дочці вбивць, яка тепер стала сиротою, оскільки її батьки обрали смерть у перестрілці з поліцією.

Зображення дитячого ліжечка, заваленого м’якими іграшками та бавовняними ковдрами, стало символом неосяжності злочину, вчиненого Фаруком та Малік.

Емоційний резонанс дитячого ліжечка в Америці був підхоплений редакторами англомовного журналу Dabiq [читайте шикарний матеріал про те, що пишуть у цьому журналі - Ред.] який регулярно видає Ісламська Держава у форматі PDF.

У січневому виданні про соціальні медіа Фаруку та Малік співалась хвалебна пісня надвох сторінках, а Малік через кілька секунд після початку злочину в Сан Бернардіно запевнила у своїй відданості лідера Ісламської Держави Абу Бакр аль-Багдаді в Фейсбуці.

Історію із фотографією сумнозвісного дитячого ліжечка повернули таким чином, що вона виразила данину мужності вбивць: «Саїд та його дружина не відмовилися здійснити свій обов’язок,— було написано у заголовку, — «не зважаючи на те, що мали доньку, про яку потрібно дбати».

Цей месидж, подібно іншої пропаганди Ісламської Держави (ІД), був майстерно поданий не лише, щоб підживити серця потенційних новобранців, але й щоб прорекламувати жахливу місію організації — посилити сприйняття ІД як безжальної та неможливої до зрозуміння.

Очевидно, всі терористичні групи намагаються виробити собі подібний образ, адже вони здобувають силу від своєї здатності вселяти страх та загроз, які справді несуть.

Але ІД була незвично успішною в цьому завданні завдяки досконалому володінню сучасними цифровими технологіями, які трансформували темне мистецтво створення й поширення пропаганди.

Ніколи раніше в історії людства терористи не мали такого легкого доступу до розуму та очей мільйонів.

Ісламська Держава доволі рано зрозуміла силу соціальних медіа, коли її засновник, йорданський джихадист Абу Мусаб аз-Заркаві, відкрив корисність завантажування в Інтернет нечітких відео своїх звірств.

Із розвитком ІД пропагандисти перевершили і принизили своїх запеклих ворогів в Аль-Каїді, взявши на озброєння інновації.

ІД максимально використовувала різноманітні платформи: соціальні медіа, такі як Facebook та Twitter, месенджери, такі як Telegram та Surespot та засоби поширення контенту, такі як JustPaste.it.

Вона децентралізувала свої операції з медіа контенту для яких створюють анонімні групи від Західної Африки до Кавказу.

Цей географічний ряд ілюструє, чому більше не важливо відносити себе до якоїсь однієї групи, а ІДІЛ — Ісламська держава Іраку і Леванту — це назва, що означає набагато менше, ніж її реальне поширення.

Сьогодні Ісламська Держава — це медіа-конгломерат такою ж мірою, як і військова потуга.

Згідно зі«Документування віртуального халіфату» (звіт Фонду К’юлліам, жовтень 2015) ІД випускала 38 нових повідомлень різного типу щодня — 20-хвилинні відео, повнометражні документальні відео, фоторепортажі, аудіокліпи і брошури різними мовами — від російської до бенгальської.

ІД використовує перевірені методи залучення користувацької аудиторії, подібні до методів маркетингових фірм і новинних медіа-компаній, від PepsiCo до BuzzFeed, котрі займаються продукуванням Інтернет-мемів та месиджів з надією на контакт із покупцем.

Один із цих методів — створення контенту для нішевих груп.

Лише частина онлайн-продуктів ІД відтворює садизм, з яким найбільше асоціюється група.

Куди більш поширеними є зображення проектів громадських робіт, економічного розвитку або військових перемог, часто спрямовані на окремі мусульманські анклави по всьому світу.

Метою цього контенту є переконати потенційних новобранців у правдивості основного месиджу ІД — що її імперія невблаганно зростає і водночас є стабільною.

Гасло Ісламської Держави — «існування та розширення» («Baqiya wa Tatamaddad»). Така цифрова пропаганда мотивувала вже більше 30 тисяч людей відвернутися від усього, що вони знали, та здійснити подорож в тисячі миль до небезпечних земель, де, як їм сказали, їх чекає рай.

Та найважливіший метод, - це «обійми відкритості». На відміну від Аль-Каїди, яка від початку послідовно контролює свої

терористичні осередки, більш опортуністична ІД побудувала свою медіа-активність та насильницьку діяльність з допомогою мережі волонтерів, з якими вона не має конкретних зв’язків.

І організація не дозволила цьому статися в тіні, вона зробила це надзвичайно відкрито в найулюбленіших закутках Інтернету, пристосовуючись до тих цифрових сервісів, які міцно вплетені в наше щоденне життя.

В результаті бренд Ісламської Держави пронизує нашу культурну атмосферу до небаченого рівня.

Це все дозволило ІД залучити прихильників, яких Аль-Каїда ніколи не змогла б здобути.

Її бренд став настільки всюдисущим, що перетворився на щось схоже до відкритої операційної системи для відчайдушних та обманутих — туманна ідеологічна платформа, на якій люди можуть створювати власні історії переслідування або гніву.

Деякі індивіди стають настільки захопленими цими історіями, що готові вбити в ім’я Ісламської Держави - з надією на те, що це допоможе їм якось впорядкувати свої неспокійні життя.

У США меседжі ІД знайшли точку опори серед людей, які накладають свою унікальну боротьбу та невдоволення, реальні або вигадані, на ідеологію ІД.

Ці непідготовлені джихадисти, хоч вони і є рідкісними та походять із різних верств американського суспільства, створюють новий вид внутрішньої загрози. Невеликий за масштабом, але йому диявольськи тяжко протистояти.

Цей феномен мав історичний прецедент, який забули, — епідемія викрадень літаків наприкінці 1960-х — на початку 1970-х.

Тоді десятки заблукалих душ проголошували неясні політичні мотиви задля захоплення комерційних літаків. Ці викрадачі, як і краудсорсингові прихильники ІД, часто були під глибоким впливом медіа — в їхньому випадку під впливом висвітлення телебаченням та газетами минулих викрадень літаків.

Урядові заходи призвели до швидкої зупинки викрадень — результату, якого в сьогоднішні дні досягнути набагато складніше; безрозсудні урядові репресії зіграють швидше на руку ІД, яка більше за все хоче спокусити США на надмірну реакцію, яка підірве американську єдність та свободу.

До цього часу більшість спроб нейтралізувати домінування ІД в соціальних медіа зазнавали поразки. Це тому, що архітектори контрзаходів не можуть зрозуміти, як створюється контент ІД і в чому своєрідність розподілу організації.

Варто визнати, що пропагандисти ІДІЛу є такими ж вправними у соціальних медіа, як і західні медіа.

Вони стали такими завдяки ретельному аналізу того, як на Заході виробляється та споживається інформація. Для того, щоб позбавитися від того, що вони створили, Захід має вчитися в них.

Нові рівні креативності в медіа-продуктах ІДІЛу

На позначці 2 хв. 10 сек. на відео під назвою «Значення стабільності #2», випущеному ІД в середині січня, у кадр виходить майбутній смертник із вантажівкою, нашпигованою вибухівкою.

В тому, що замаскований молодий чоловік от-от спалить себе та ще невідомо скількох у лівійському місті, немає нічого визначного, — такі прощальні сцени є поширеними в подібних відео ІД.

Але вперше прощальні моменти смертника були зняті дроном.

Через хвилину після того, як смертник обійняв своїх товаришів на прощання та проїхав вантажівкою в місто, безпілотник злетів, щоб зняти, як підривається вантажівка із смертником.

Відео показує ширококутний знімок вибуху з неба, при цьому обрізуючи людину, що тримає в руках телефон Samsung Galaxy, в якому відображається картинка вибуху очима дрона. Це був один із новаторських моментів в одному із улюблених медіа-жанрів ІД.

Ісламська Держава вже давно пишалася своїми здібностями розробляти контент однаково інноваційний та огидний.

Ще в 2004 році, коли організація була відома як Аль-Каїда в Іраку (АКІ), вона здобула значну популярність, випустивши відео, в якому показується обезголовлювання бранців.

Тоді в плани лідера організації Заркаві не входило звертатися до широкої публіки, його метою було грати на публіку.

«Заркаві намагався вербувати людей з екстремістських груп, яких захоплювала така поведінка», — каже Вілл МакКентс, старший науковий співробітник Центру Близькосхідної політики Інституту Брукінгса та автор «Апокаліпсису ІДІЛу».

Відео Заркаві, розповсюджені через інтернет-форуми та е-мейли, пройшли шлях до жорстких дисків честолюбних джихадистів, що надихнулись кров’ю, зображеною на цих відео.

Оскільки Заркаві був піонером зі своєю відеостратегією, теоретик джихаду під псевдонімом Абу Бакр Наджі опублікував електронну книгу «Менеджмент жорстокості» (The Management of Savagery, 2004), яка стала планом створення ІД.

В книзі стверджувалось, що групи джихадистів мають втручатися в регіони, охоплені анархією, де місцеві жителі будуть вітати їхню здатність встановити владу та ісламські закони шаріату . З часом ці регіони, подібно до чорнильних плям, будуть розширюватися та об’єднуватися у спільну Мусульманську Імперію, або халіфат.

Щоб заохотити процес, Наджі твердить, що джихадисти мають боротися з «оманливим сяйвом медіа» , яке, ймовірно, створив Захід.

«Але він також твердив, що, якщо джихадисти матимуть власні можливості працювати з медіа, щоб поширювати правду, це зможе підірвати «оманливе сяйво медіа» — каже МакКентс, який переклав «Менеджмент жорстокості» з арабської.

З цією метою Наджі радить своїм читачам вивчати західні медіа, щоб потім зрозуміти, як найкраще наслідувати їхні методи переконання.

Після того, як Заркаві вбили американським повітряним ударом у червні 2006 року, АКІ перейменувала себе в Ісламську Державу Іраку.

Організація розглядалася як посередня загроза до того, як вона збільшила кількість операцій в охопленій війною Сирії, таким чином перетворившись на знайому нам ІДІЛ.

Під керівництвом Абу Бакр аль-Багдаді, який стверджує, що є нащадком пророка Мухаммеда, ІДІЛ скористався слабкістю Сирії, щоб перевірити теорію Наджі на практиці.

Вони вдерлися у міста, де панував хаос, і встановили там подобу порядку через поєднання адміністративної компетентності та брутальної жорстокості.

У той же час ІДІЛ захопив значний шматок Іраку, включаючи ключове місто на Півночі — Мосул.

Уміле використання цифрових медіа було невід’ємною частиною блискавичного розширення ІДІЛу в 2013—2014 роках.

Медіа-крило групи (аль-Фуркан) задокументувало кожен аспект наступів ІДІЛу, особливу увагу надаючи жахливій подальшій долі членів сирійського та іракського режимів.

До прикладу, четвертий випуск серії відео «Брязкіт мечів» у березні 2014 року схожий на сатанинський епізод серіалу «Cops»: оператори з ручними відеокамерами бігають між бійцями ескадронів смерті ІДІЛу, знімаючи, як ті наздоганяють і вбивають співробітників іракських служб безпеки, деякі з них благають про помилування.

Ці відео допомогли переконати поліцію та солдатів, коли ті чули про наступ ІДІЛу, поступатися замість того, щоб чинити опір.

Після створення зачатків функціонуючих держав, ІДІЛ також будував централізовану систему медіа.

Кожна віліят, або провінція, тепер має власний медіа-офіс з операторами та режисерами, які працюють з потоковим локальним контентом від Нігерії до Афганістану.

(В інтерв’ю для The Washington Post в листопаді 2015 року колишній оператор ІД з Марокко заявляв, що отримував $700 на місяць - всемеро більше, ніж звичайний боєць-джихадист.)

Провінційні медіа-офіси також відповідали за управління «медіа-точками» — кіосками або бродячими вагонами, що розповсюджують виховні матеріали мешканцям завойованих міст (як правило, на USB-флешках або SD-картах).

А оскільки ІД жорстко обмежує доступ до мережі Інтернет та мобільних мереж, її відео та аудіо стали чи не єдиною легальною цифровою інформацією в регіоні.

Для того, щоб переконати іноземців емігрувати в халіфат, в додаток до мученицьких відео ІД продукує літературу та відео, що підкреслюють її утопічність.

«Так, вони кажуть своїм прихильникам: "Ви не повинні мати ідею халіфату лише у ваших головах — він є реальним та матеріальним, ви можете приїхати сюди та розквітнути, й привести ваші сім’ї"», — підкреслює Джон Хорган, директор Інституту глобальних студій в Державному університеті Джорджія (США) та автор «Психології тероризму».

У 21-хвилинному відео під назвою «Честь у джихаді: повідомлення людям Балкан» албанський бойовик із посмішкою на обличчі тримає за руку свою доньку на відкритому ринку, що рясніє фруктами. Так він переконує своїх друзів-мусульман із Албанії приїжджати до халіфату.

Від іноземців, що здійснили похід до віліятів (провінцій), не обов’язково очікують, що ті стануть бойовиками. ІД вітає приїзд також і білих комірців.

Така політика була благом для медіа-відділів, які зростали більш впевнено, маючи працівників із досвідом роботи на Заході: таких, як Ахмад Абоусамра — колишній студент комп’ютерних наук Північно-Східного університету в США, який став топ-фігурою в медіа-офісі, що спеціалізується на неарабському контенті.

(Ходили чутки, що Абоусамра був вбитий минулого року, хоч FBI досі пропонує винагороду 50 тис. дол. за його впіймання.)

Приплив нових талантів приніс нові рівні досконалості та креативності для медійних продуктів ІД: до AK-47 і снайперських гвинтівок прикріплювалися камери GoPro, в результаті сцени знімалися від першої особи, даючи ефект гри Call of Duty.

Можливо, найважливішим є те, що контент відео Ісламської Держави завжди містить історії звичайних бійців з центру й тилу — це різкий відрив від підходів Аль-Каїди в Іраку, медіа якої зазвичай фокусувалися на топ-фігурах, таких як Завахірі.

«Вони змістили фокус від "патриціїв", до місцевих джихадистів, що говорять вуличною мовою», — запевняє Брайян Майкл Дженкінс, експерт із тероризму в Rand Corporation.

Цей зсув у наративах зробив ІД ближчою до покоління, що звикло створювати та поширювати свій власний контент. Коли юні глядачі дивляться відео ІД, вони можуть уявити себе на екранах поряд з головними героями.

Медіа-стратегія ІД також сприймає світове технічне прагнення до прозорості.

«В минулому групи джихадистів використовували запаролені арабомовні форуми, щоб поширювати та обмінюватися ідеями», — зазначається в доповіді Фонду Квілліам «Документування віртуального халіфату».

ІД ж навпаки закликає прихильників працювати на найбільш відкритих громадських платформах в Інтернеті, зазначаючи, що варто пожертвувати секретністю в обмін на популярність.

Краудсорсинг — шлях до успіху

Користувач Твіттера з ніком @abuionian ніколи не відхрещувався від своїх дописів. Фанатичний прихильник ІД, що писав виключно на англійському сленгу (підказка, що він, ймовірно не живе в Багдаді, як він заявляв), @abuionian написав сотні твітів, що кипіли ненавистю до Заходу.

Лише в грудні минулого року та січні цього року він святкував смерть німецьких туристів в стамбульських терактах, фантазував про те, щоб зробити британського журналіста своїм секс-рабом та вітав поширення хвороби Лайма в США. Навряд чи він здивувався, коли Твіттер заблокував його акаунт.

Своїми високоякісними медіа ІД відрізняється від своїх попередників. Але її контент не набув би настільки широкого поширення, якби не долучення великої кількості зовнішніх працівників-волонтерів до поширення пропаганди — відданих фанатів, таких як @abuionian.

«Клавіатурні воїни»-джихадисти пишаються своєю здатністю повертатися до роботи знову і знову, й таким чином вони набувають статусу в своїй дружній спільноті.

«Такі призупинення діяльності стали знаком пошани і засобом, з допомогою якого претендент може підкріпити свою легітимність», — пише автор статті «ІДІЛ в Америці: від ретвітів до Ракки» в звіті від грудня 2015-ого року Програми з екстремізму Університету Джорджа Вашингтона.

«У більшості випадків тимчасового припинення діяльності новий - і найчастіше більше, ніж один - акаунт із новою варіацією старого ніку створюється протягом кількох годин».

Згідно з думкою Амарназа Амарасінгама, стипендіата Програми з екстремізму, ІД докладає зусиль для забезпечення таких осіб, як @abuionian священними нагородами за їхні старання в Twitter, Tumblr та Facebook, які спрямовані на те, щоб «дісталися до невірних (kuffar), де б вони не жили».

Здатність швидко відновлювати сили прихильників ІД в соціальних мережах збили з пантелику американські правоохоронні органи. На січневому самміті з представниками компаній із Силіконової долини Секретар з Національної безпеки Джеф Джонсон просив присутніх керівників розробити кращі методи для відслідковування терористів.

Питання, які задавались на саміті: «Чи можуть бути корисними технології, що використовуються зараз для запобігання спаму?», «Або щось на зразок відслідковування процесу самогубства в Фейсбук? (це про систему Фейсбуку із визначення користувачів, що можуть завдати собі шкоди)».

Але навіть найрозумніші алгоритми навряд чи зможуть зірвати плани онлайн-поплічників ІД, які є дуже ініціативними, коли мова йде про те, щоб обійти контрзаходи.

ІД підживлювала зростання кількості своїх фрілансерів у соціальних медіа, здійснюючи стратегічний аналіз інформації.

ІДІЛ дозволяє окремим людям з халіфату формувати зв’язки із прибічниками ІД на Заході, зазвичай з допомогою месенджерів Telegram та Surespot.

Обрані агенти із Заходу, в свою чергу, стають знаменитостями у своїх онлайн-колах, оскільки володіють внутрішньою сенсаційною інформацією про щоденні реалії життя в Раззі чи Мосулі.

Елітні користувачі або «вузлові», як вони були визначені в доповіді «ІДІЛ в Америці», заповнюють свої соціальні мережі ексклюзивним контентом, створюючи таким чином плітки і дозволяючи ІД зберігати мінімальний вплив на своїх краудсорсингових партнерів.

ІД йде на ризик, ставлячи на свою відкритість. Оскільки її прихильники є настільки помітними в соціальних мережах, вони постійно притягують до себе увагу з боку правоохоронних органів. Однак переваги онлайн-стратегії ІД набагато більші, ніж її недоліки.

На найбільш прагматичному рівні соціальні медіа знижують планку входу для нових людей — зацікавлені легко можуть знайти пропагандистські матеріали ІД різними мовами і вони легко можуть знайти посередників, які допоможуть їм поїхати в халіфат.

Активний підхід до соціальних медіа може бути найбільш цінним для ІД, щоб підтримувати постійну параною на Заході: ми вже настільки охоплені тривогою щодо того, як Твіттер і його покоління змінюють наше життя, що схильні втрачати самоконтроль, коли зловмисники здаються нам більш вправними у використанні технологій, ніж ми є.

Варто наголосити на одному меседжі — якщо ІД заразила Твіттер, то це робить нас жертвою обману, бо ми надаємо цьому занадто багато ваги.

Епідемія жорстокості

Вночі 7 січня одягнений в білий халат та білу маску Едвард Арчер підбіг до поліцейської машини в Західній Філадельфії і зробив 13 пострілів із вкраденого пістолета.

Він поцілив у водія три рази, але той вижив. На допиті Арчер радо розповів про свій мотив: «Я слідую за Аллахом, сповідую вірність ІД, і в цьому причина того, що зробив».

Можливо, Арчер вивчив ці слова від Абу Мухаммада аль-Аднані, офіційного спікера ІД, який закликав прихильників ІДІЛу вбивати невіруючих на Заході будь-якими засобами.

Але більш пильний погляд на життя Арчера викликає сумніви щодо його залученості до ІД: його мати стверджує, що він страждає від сильних галюцинацій, а через 4 дні після атаки він мав з'явитися на суд за звинуваченням у шахрайстві.

Люди під час особистісних криз схильні посилатися на будь-що, що панує в уяві мільйонів на даний час.

«Є люди, які з якихось причин - маючи персональні труднощі або переломи в житті - наважуються на насильство. І звинувачують за це яку-завгодну панівну ідеологію».

Це те ж саме, що траплялося знову й знову під час епідемії викрадення літаків в Америці.

Протягом першого терміну президентства Річарда Ніксона викрадачі захоплювали літаки ледь не щотижня, часто вимагаючи шестизначних сум викупів або рейси на Кубу.

Лише в 1969 році було 38 спроб викрасти літак в американському повітряному просторі.

Злочинці казали, що таким чином вони намагалися підтримати один із найпопулярніших політичних рухів — рух Чорної Сили (the Black Power movement) або хрестовий похід задля закінчення війни у В’єтнамі.

Але якщо подивитися глибше, то ви завжди знайдете людей у відчаї — таких, як Роджер Холдер, вражений посттравматичним синдромом ветеран В’єтнаму, який викрав літак Західних авіаліній, що прямував до Алжиру, щоб відвоювати свободу американської політичної активістки Анджели Девіс (і він теж намагався уникнути близької дати суду за шахрайство).

Або Пол Джозеф Чіні, одинак-алкоголік, учасник Ірланської Республіканської Армії, який викрав літак, що прямував до Канади рейсом 812 і вимагав $1,5 млн викупу через почуття своєї марноти.

Він пізніше пояснив, що просто хотів сказати, що «Це я, Пол Чіні, я існую і є тут, і я хочу, щоб мене помітили».

Вечірні випуски новин в медіа 1960-х відіграли значну роль в поширенні викрадення літаків - подібно до того, як глянцеві відео медіа-центрів ІД запалили багатьох бажанням здійснювати злочини в ім’я джихаду.

Під час інтерв’ю у в’язниці багато людей зізналося, що вони були заінтриговані красою викрадення літаків, показаною в новинах і коли здійснювали власні злочини, то думали про те, що їхні викрадення будуть показувати мільйонам. Інформація, яку загарбники дізнавалися про попередні викрадення, часто приводила до зміни їх планів.

Багато американців, які були арештовані за підозру у змові з метою вчинити насильство в ім’я ІД, в той же час були одержимими не лише переглядами відео ІД, але й знімали власні відео для неї.

До прикладу, канзасець на ім’я Джон Т. Букер-молодший, який обвинувачується в намірі відкрити вогонь на військовій базі, перед арештом зняв власне відео, в якому застерігав американців «тримати своїх рідних подалі від військових».

А у Флориді чоловік на ім’я Гарлем Суарез обвинувачується у розробленні сценарію для його про-ІДІЛівського відео, в якому він театрально пообіцяв допомогти «підняти чорний прапор Ісламської Держави над Білим Домом».

Епідемію викрадення літаків було відносно легко зупинити через її просторову обмеженість і наявність політичної волі.

Після того, як викрадений літак рейсу 39 Південних Авіаліній ледь не зіштовхнувся з ядерним реактором, авіалкомпанії домовились про обов’язкове проходження пасажирами контролю перед польотом.

...Загрозлива епідемія жорстокості, інспірована ІД, є підступним викликом, оскільки вразливі та розлючені прихильники ІДІЛу здійснюють атаки в різноманітних місцях: на конкурсі карикатур в Далласі, на пішохідній доріжці в Квінсі, в центрі надання соціальних послуг в Сан-Барнардіно.

І, оскільки неможливо посилити безпеку в кожному публічному місці в Америці, правоохоронні органи зосереджені на тому, щоб арештовувати підозрюваних симпатиків ІД перед тим, як вони почнуть діяти. Часто вони використовують інформаторів.

Але не зважаючи на це, атаки продовжуються. Тому спокушає думка про те, що на черзі більш жорсткі методи. Наприклад, надання уряду можливості розшифровувати програмне забезпечення iPhone.

І це ті дії, яких так очікує від Заходу ІД. Як зазначав Абу Бакр Наджі в «Менеджменті жорстокості», так відбуватиметься «культурне знищення» західних націй через опанування їх увагою до ІД.

Що потрібно робити Заходу, щоб виграти медіа-війну з ІДІЛ

Однієї ночі у вересні минулого року дослідники тероризму помітили скоординовані зміни в медіа-повідомленнях ІД.

Відразу всі медіа-офіси провінцій випустили потік відео із заголовками типу «Чи поміняєш краще на гірше?» та «Мусульманські пошуки прихистку для невірних».

Всі вони стосувалися біженців з територій ІД. Ця пропаганда була чітким індикатором тривоги ІДІЛу тим, що люди покидають контрольовані ним території.

ІД хоче, щоб розмови про біженців на Заході стосувалися більшою мірою того, які вони несуть ризики для безпеки західних країн, а не того, що біженці є живим доказом внутрішніх негараздів халіфату.

І певною мірою ІД досягла свого, що вказує на наші прогалини у вміннях розпізнавати наміри супротивників.

Якщо Захід дійсно хоче знищити «оманливе сяйво медіа» ІДІЛу, ми маємо брати з них приклад й розвивати форми краудсорсингу наших власних повідомлень.

Перше і найважливіше: західні медіа мають сфокусувати увагу на показі історій біженців, розказаних їхніми власними словами — які будуть підривати наявний і поширений наратив ІД.

В цифровому контенті ІДІЛу халіфат зображується як істинний Едем — місце, де «спокійні озера буквально кишать рибою, а ситі діти завжди посміхаються».

А якщо дати біженцям необхідні цифрові інструменти та доступ до Інтернету? Щоб вони могли виробляти контент, який не лише спростовуватиме такі зображення халіфату, а й передаватиме всі жахи щоденного життя в суспільстві, де черстві люди показують насильницькі шоу?

Щоб зробити це можливим, Захід має гарантувати безпеку їм та їхнім сім’ям, адже ІД ніколи не соромилася «відплачувати» за розкриття недоліків халіфату.

США також мають дати можливість розповісти свої історії розчарування перебіжчикам (особливо тим, що мають американське коріння).

Наразі ситуація така, що ті, хто повертаються з халіфату, мають більше шансів опинитися у в’язниці, ніж перед аудиторією споживачів контенту.

Один чоловік із Х’юстона, Ашер Абід Хан, відбуває 30 років за гратами просто за те, що поїхав до Туреччини, де вирішив відмовитися від плану вступати до халіфату та повертатися додому.

Замість того, щоб проводити виправні роботи з тими, хто повернувся додому, американський уряд повинен заохочувати їх ділитися власними історіями.

Ці історії продемонструють безчестя ІД, а також покажуть плюралізм та милосердя західних суспільств.

Визначити, які біженці більше не несуть загрози, є складним завданням, але програма дерадикалізації в Європі потребує даних, які допоможуть нам побудувати правильні інструменти психологічної оцінки.

Такі історії завжди матимуть більше сили, ніж скоординовані зусилля уряду.

Публічна кампанія Державного департаменту США «Подумай і відійди», яка має благородну мету подолати пропаганду ІД, є проблемною з часу свого запуску, тому що її зміст до комічного нудний.

І якщо Захід має серйозні наміри виграти цю медіа-війну, то настав час для серйозних дій.

Щоб компенсувати деякі втрати на Близькому Сході, ІД намагається посилити свої провінції в Північній Африці.

ІДІЛ уже на межі перетворення Лівії у свій новий форпост, і тому прямо зараз важливо відмовляти молодих чоловіків та жінок у всьому світі підтримувати халіфат.

У той же час варто слідкувати за загрозами, які несе ІДІЛ, щоб не потрапити в пастку, детально описану Наджі в «Менеджменті жорстокості».

Йдеться про те, що в довгій перспективі ІД може досягти успіху тоді, коли західні суспільства даватимуть їй змогу тероризувати себе, відмовляючись в ході боротьби від власних базових цінностей.