Утім, за Савіка, здається, вже можна не турбуватися — дозвіл на роботу (хоч і тимчасово, на час з'ясування обставин скандального рішення центру зайнятості) відновлено, зате до трансляцій “Шустер Live” долучилися ще два телеканали, за Шустера вписався весь політбомонд від речників РПЛ та “Батьківщини” до ймовірних замовників рішення Порошенка й Гройсмана, і навіть Лещенко з Саакашвілі об'єдналися з Савіком у фан-клуб свободи слова з гордою абревіатурою КПСС. А от скандалу з Білозір, судячи з усього, ще розгорятися й розгорятися — хоча Оксана Володимирівна голодування і не оголошувала. У війні проти керівника “Першого” Зураба Аласанії, розпочатій нещодавнім листом Національної спілки журналістів до Гройсмана, фактично відкрито другий фронт.

Фото: www.facebook.com/nedzelskiy.roman

Почалося все з посту в ФБ генерального директора ДП “Палац Україна”, чоловіка Оксани Білозір Романа Недзельського:

“Вчора мене проінформували, що керівництво "Першого Національного каналу" зняло з Великоднього ефіру раніше запланований Ювілейний концерт Оксани Білозір, через "невідповідність формату та концепції суспільного мовлення" каналу. Я не погоджуюся бути у ефірному вигнанні в своїй Країні, і звучати тільки в інтернеті з українською піснею, та недам цим "УКРАЇНОФОБАМ" окупувати наш національний теле та радіо простір. Прем'єрний показ Ювілейного концерту присвячений 40 років творчої діяльності народної артистки України Оксани Білозір буде транслюватись на ТРК "Тоніс HD" в кабельних мережах України 2 та 3 травня цього року”.

До обурення чоловіка Білозір миттєво долучилися й її колеги по “традиційному шоу-бізу”. Анатолій Матвійчук написав у коментарях, що “У харківської "каманди" усе українське - неформат. Дуже шкода, що українофобство стало основою культурної політики каналу...” Анжеліка Рудницька дорікнула пресі Шустером: “Вкрай неприємно, що хтось за все суспільство вирішує формат чи не формат... І що знову емоційний чудовий концерт буде поза увагою глядачів. Але наші медіа-експерти не розпинатимуться, захищаючи присутність музики Білозір. Вони зайняті захистом Савіка”. Але найбільше жесті додав Павло Зібров, який порадив Недзельському подати в суд на Аласанію “за нанесення Оксані Білозір і Українському народу морального збитку” та затаврував грузинське прізвище Аласанії тупуватими жартами про Гвердцителі й Кікабідзе:

“Це ж треба ,щоб керівництво каналу не поважали українську культуру,українську пісню і Народну артисту України врешті решт???!!! ...Може нам артистам тепер пора вивчити у себе вдома грузинську мову?? Я дуже поважаю Тамару Гвердцителі та Вахтанга Кікабідзе і прошу вас п Аласанія з поваго відноситися до справжніх українських Народних артистів !!!(до речі ...два останніх концерти Народного артиста ІВО Бобула теж не взяли до ефіру на 1-Національному-не формат??!!!”

Фото: tabloid.pravda.com.ua/Олег Гриб

Зібров та Білозір на презентації кліпу Поплавського <<Приречений на любов>>

Вишенькою ж на цьому запліснявілому тортику став Олег Ляшко, який пообіцяв наскаржитися на Аласанію в Комітет із питань свободи слова та інформполітики й Нацраду з питань телебачення і радіомовлення. “Знайте, Оксано, ви не одна! Я буду боротися разом з вами, з вами будуть всі ваші шанувальники, всі, хто люблять нашу пісню і мову. Прикро, що гоніння на українське триває і за нинішньої влади. На жаль, і на державному каналі, який фінансується з держбюджету”, — написав Ляшко у ФБ, і стало зрозуміло, що проблеми в Аласанії лише починаються.

Керівництву каналу довелося виправдовуватися — й світ побачив прес-реліз НТКУ з викладенням ситуації: “Народна артистка України Оксана Білозір має широке коло шанувальників, частина з яких є постійними глядачами UΛ:Перший. Тому телеканал попросив команду артистки про можливість переглянути телеверсію її ювілейного концерту "Сповідь", що була повністю відзнята та змонтована командою Оксани Білозір. Попередньо обговорювалася можливість показу 1 травня.

Телеверсія складалася з трьох частин, загальним хронометражем близько трьох годин та відображала ювілейні урочистості до 40-річчя творчої діяльності Оксани Білозір у Національному палаці мистецтв "Україна". Значну частину телеверсії становили пісні, які виконувала артистка – сама та разом із запрошеними нею музикантами та композиторами. Разом з тим, до телеверсії увійшли інші складові урочистостей, як, наприклад, виступи-привітання Президентів України Леоніда Кравчука та Віктора Ющенка (близько восьми хвилин), привітання Предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета (близько чотирьох хвилин), а також слова подяки та спілкування артистки в залі з іншими запрошеними гостями – Мариною Порошенко та Галиною Герегою”.

Фото: www.facebook.com/nedzelskiy.roman

Саме це, за версією каналу, й стало причиною відмови від трансляції наданого матеріалу. Але далі йде націкавіше: “було ухвалене рішення не звертатися до авторів телеверсії із пропозицію залишити в ній лише музику, з огляду на позицію Народної артистки Оксани Білозір, викладену нею в інтерв’ю сайту "Главком" у грудні 2015 року. Відповідаючи на питання щодо можливості трансляції телеверсії урочистостей до 40-річчя своєї творчої діяльності на телеканалі, вона чітко висловила свою позицію, яка не передбачала поля для перемовин: "Перший Національний я не хочу брати принципово. Мені не подобається його політика. Я не бачу його як канал".

До Аласанії в зв'язку з цим постає лише одне питання: якщо Білозір іще в грудні 2015 року оголосила, що “Перший національний не хоче брати принципово”, навіщо канал САМ “попросив команду артистки про можливість переглянути телеверсію її ювілейного концерту” і навіть попередньо обговорив можливість показу 1 травня? Чому про її позицію в НТКУ згадали лише тоді, коли отримали тригодинний монтаж співів та балаканини Оксани з кумою Мариною, кумом Віктором Андрійовичем та іншими офііційними особами? Якщо поля для перемовин не було від початку, то коли воно з'явилося й куди зникло?

Утім, те саме питання можна поставити й чоловікові Білозір: якщо Оксана Володимирівна принципово не хотіла транслюватися на Першому національному, звідки ця істерика через те, що Аласанія всього лише відстояв її ж власні принципи? Але ці обставини переговорів насправді мало що важать: суспільство та його найязикатіші представники в ВР уже обговорюють тему “українофобії Аласанії” та “витіснення української пісні, мови та культури до підвалів”. І саме про це тепер, не сумнівайтеся, стараннями вчасно підключеного Ляшка говоритимуть і на комітеті, і в Нацраді, і в шоу реабілітованого Савіка Шустера.

Але перш ніж таврувати “українофобів”, “грузинських реформаторів”, “харківську каманду” та інших визискувачів-експлуататорів поневоленого народу, давайте просто поглянемо правді й часові у вічі: а чому взагалі січневий ювілейний концерт імені 40-річчя початку творчої діяльності народної артистки Білозір має неодмінно транслюватися у великодньому праймі “суспільного телебачення”? Чому екс-УТ-1 зобов'язаний показувати два останніх концерти Іво Бобула, як стверджує Павло Зібров? І в в чому взагалі визначальна та безальтернативна роль Бобула та Білозір для існування сьогодні української пісні?

Фото: www.facebook.com/nedzelskiy.roman

Можливо, для Зіброва, Білозір та Матвійчука це й стане одкровенням, але закрита каста народних-заслужених артистів, яка всі 25 років Незалежності їздить по вухах українців однаковими піснями в аранжуваннях ВІА 80-х років з елементами ресторанщини та сільського весілля, — це ще не “все українське”. “Традиційна естрада”, “традиції” якої встановлені аж ніяк не віковічними пісенними вподобаннями українського народу, а совковими худрадами щонайбільше півстолітньої давнини, не є єдиним прийнятним для українського слухача форматом української музики. А примітивні тексти з дієслівних рим та вичерпних наборів образів “калина-Україна-солов'їна” чи “мамо-хато-тато”, — це не геть усе, що українцям потрібно від рідної мови.

І кому про це знати як не Анжеліці Рудницькій — адже саме її “Територія А” в 90-х стала єдиним порятунком для молоді, яка хотіла слухати сучасну українську музику, але телевізор уперто бачив альтернативу московській попсі лише в тоннах суцільних зібрових-бобулів-білоножків. Може, Рудницька й не помітила, але спливло вже 20 років, і колишні глядачі наївної “Території А” виросли та наближаються до віку основної цільової аудиторії телебачення. І любові до творчості Оксани Білозір, Алли Кудлай чи Лілії Сандулеси в них, прямо скажемо, не побільшало — навіть Іво Бобулаця аудиторія шанує не за його пісні про “липи цвітуть духмяні-духмяні”, а за пісню ТНМК про “всім допомагає Іво Бобул”. І тому немає нічого дивного в тому, що на сучасному “УТ-1” показують концерти ТНМК з симфонічним оркестром, а не Білозір із Ющенком, Білоножка з Білоножко чи Бобула без Сандулеси. Дивне й неприроднє якраз було в двадцятирічному перетасовуванні засмальцьованої колоди забронзовілих трешовиків із корочками народних та заслужених артистів на національному радіо й телебаченні.

Саме завдяки болотяній самозацикленості “брехунця” та “першої кнопки” ця каста й має зараз незламну впевненість у тому, що уособлює собою українську культуру, “а хто не з нами — той українофоб”. Саме завдяки бажанню юзати один і той самий формат десятиліттями “традиційна естрада” скотилася в такий треш і самоповторювання, що вершиною його став феномен Поплавського. Михайло Михайлович, який іще в 90-х сприймався як трешова пародія на традиційну естраду, завиграшки став однією з головних зірок цієї касти й законодавцем моди — навіть без голосу, який до появи “юного орла” вважався в естрадному форматі головним виправданням дурнуватим клішованим текстам та примітивній музиці.

Фото: niklife.com.ua

Звісно, від того факту, що в Поплавського, як в Білозір, є чимала армія прихильників, нікуди не подітися — недарма ж його стільки років нав'язували глядачам по всій території покриття першого національного телеканалу. Але робити національний телеканал вічним заручником формату, нав'язаного цим же телеканалом, — це шлях у безвихідь. Продовжувати годувати нав'язливе військо “традиційників”, ігноруючи потреби “тих, кому до 60” — це і є намагання “загнати українську музику в підвал”, поки з московською попсою врочисто-офіційно, під вітальні промови церковників, президентів та президентських дружин, “конкурує” визнана ще совковим істеблішментом купка обраних. Це і є справжня українофобія.

І як би не було прикро Білозір, чиї концерти кілька років тому показували після святкових привітань Януковича, а тепер, бачте, українофоби прийшли, як би не бідкався Зібров, якому тепер доводиться на коліях проситися в польську залізницю (ви б уже краще тоді польску вчили, а не грузинську, Павле Миколайовичу!), як би не сумував Поплавський, але час їхнього царювання на УТ-1 з гарантованими кількагодинними трансляціями офіціозних концертів мусив колись скінчитися.

А час — це категорія, яка до поняття українофобії не має жодного стосунку.

Юрко Космина, політичний оглядач LB.ua