“Чого ви сюди приїхали, це наша земля! Ми мили і будемо мити!”, “А що будете робити, якщо все-таки сюди прийдуть нацгвардійці? - Що будемо робити? Це влада довела нас до такого життя. Вони хочуть ще один Донбас? Ніхто свого не віддасть!”

Нічого не нагадує? Це цитати з нещодавніх репортажів Громадського радіо і BBC. Якщо прибрати слово “Донбас” і замінити “мити” на “копати”, то ця розмова один в один нагадуватиме діалоги десь у вугільних копанках східних областей України. Проте відбувається це в західному Поліссі - на Житомирщині, Рівненщині, Волині. Де-факто, тут зароджується свій, поліський, сепаратизм, зі своїми бурштиновими квазіреспубліками і територіями, не підкірними центральній владі.

Передісторія

Коли сідаєш писати чергову статтю про бурштин, то замислюєшся: як би так її написати, щоб вона не була переливанням з пустого в порожнє? Адже неодноразово було озвучено масштаби катастрофи, у мережі та ЗМІ продемонстровано сотні красномовних фото-відео, отримано десятки заяв чиновників вищого рівня, аж до президента включно, про боротьбу із незаконним видобутком бурштину. Що ще треба написати, аби важливість проблеми дійшла до тих, хто приймає рішення у цій країні, і від слів вони перейшли до реальних дій?

Мабуть, вже всі знають, що проблема досі не тільки не вирішена, а, навпаки, все більше набирає обертів. Пік політичних заяв і медійного розголосу бурштинової теми прийшовся на минуле літо, коли декілька виїздів активістів і Автомайдану показали суспільству катастрофічні масштаби знищення лісів на прикладі Олевського району Житомирщини, де в урочищі Корабель, неподалік від села Шебедиха, розташований один з найбільших відомих “клондайків” – нелегальних розробок сонячного каміння, як ще називають бурштин. Усі найепічніші фото бурштинових копалень в лісі, зняті в тому числі з повітря – саме звідти.

Урочище Корабель, вид зверху. Джерело:olevsk.com.ua

З тих пір пройшов без пари місяців рік. Він ознаменувався спробами подолати нелегальний видобуток каміння на Волині, де сталися сутички Нацгвардії з понад тисячними (!) загонами копачів , розгоном Нацгвардією мітингу копачів у Дубровиці Рівненської області, а також епізодичними заявами СБУ і МВС про затримання копачів бурштину та порушення кримінальних справ.

Відносно тихо було лише на Житомирщині. Хоча, враховуючи масштаби місцевої бурштинової мафії, у разі реальної боротьби із нею тут повинно було бути дуже таки гаряче. Перші новини про бурштинову хвилю на Житомирщині з'явились навесні 2014 року. А через рік на клондайку в урочищі Корабель вже одночасно працювали сотні, якщо не тисячі людей, ліс був перетворений на велетенський табір, в якому жили цілими сім’ями, а на єдиній дорозі, що вела сюди із села Шебедиха, існував своєрідний блок-пост, на якому зупиняли чужинців, які могли би побачити вражаючі масштаби промислу.

На цьому фоні смішними виглядали заяви СБУ на кшталт цієї - затримання 12-ти місцевих мешканців, коли працювали там тисячі. Зрештою, показовими є перші дати новин про затримання бурштинщиків біля Шебедихи – жовтень 2015 року, хоча промисел масово тривав ще влітку.

Поясківський праліс: перші копанки

Найбільшу тривогу природоохоронців викликав Поясківський заказник – найстаріший ліс Полісся, в якому є дуби в 6 м і сосни в 4 м обхватом, який, якщо і можна порівняти, то хіба що з легендарною Біловезькою Пущею. Поясківський праліс охороняється ще з 1926 року, задля збереження і дослідження природніх процесів росту лісів. Буквально 4 роки тому цей заказник був надзвичайно глухою і дикою місциною, де, здавалось, легше було зустріти звірів, аніж людей.

Але у 2015-му лісу не пощастило: в ньому знайшли бурштин. Рік тому на межі Поясківського лісу тисячі старателів перетворювали ліс на місячний ландшафт, і перші загрозливі розробки з’явились в межах заповідного об’єкту.

Початок розробки родовища в заказнику минулого року.

Тривогу щодо знищення одного з найцінніших лісів України підняла природоохоронна спільнота, але, на жаль, тільки нею справа і закінчилась. Під тиском громадської думки колишній міністр екології І.Шевченко одним із останніх своїх листів звернувся до міністра внутрішніх справ Авакова з вимогою ввести війська в район і призупинити знищення Поясківського заказника.

Як і варто було сподіватися, МВС обмежилося банальною відпискою, в якій йшлося про ударну працю із подолання бурштинової злочинності, але ні слова не було по суті – про охорону Поясківського заказника.

Що відбувалось потім на тамтешніх клондайках , і яка ситуація була із Поясківським лісом – не знав ніхто. Проте біглий огляд за ключовим словом «корабель» вже широко відомого пабліку «Клондайк» давав приблизне уявлення, що за рік в кращій бік нічого не змінилось напевне.

Паблік «Клондайк»

Мандрівка у землі копачів

Зрештою, щоб перевірити, чи існує зараз Поясківський ліс, і що ж насправді відбувається в «Олевській бурштиновій республіці», ми рушили в бурштиновий край.

На виході із Поясків нас зустріла роз'їжджена дорога на клондайк та одинока могила на узбіччі.

Потрапляти на очі бандитам на блок-пості під Шебедихою, після минулорічного розголосу, якось не надто хотілося, тому довелося рухатися напряму крізь заболочені ліси, переправляючись впалими деревами і боровими греблями крізь лісові річки.

Втім, як виявилось пізніше, блок-посту не було. Лише розсипаний дрібний бурштин, могильний вінок і імпровізована боксерська “груша” на деревах та не до кінця змитий надпис “Скупка” на одному з каменів нагадували про його існування.

Взагалі копачів було значно менше, ніж минулого року. Проте радість з цього приводу швидко розвіялась після прочитання форуму в групі “Клондайк” та ряду інтерв’ю з копачами. На заваді старателям стоїть високий весняний рівень ґрунтових вод, та й температура поки не сильно сприяє проживанню всією сім’єю в наметовому таборі. Настане літо - і все повернеться на свої кола.

У всьому іншому найприкріші очікування підтвердились. Якщо минулого року лунали заклики ввести війська в район, то дуже скоро настане час оголосити територію зоною екологічного лиха...

Один із найцінніших лісів України зникає на наших очах. У катастрофічних темпах. Якщо рік тому в заказнику існувала лише невеличка розробка, то тепер бульдозерами суцільно перерито близько 2-х га території пралісу, вікові сосни лежать спиляні або всихають, підмиті копанками копачів.

Що характерно, добувають тут каміння саме із використанням важкої техніки, заповідна земля понівечена відбитками потужних траків. Склалось враження, що бригади працюють тут, як на звичайній роботі – з понеділка по п’ятницю. Ми були у вихідні дні, та, попри зовсім свіжі сліди, ніхто на цій ділянці не з’являвся.

У ще не знищеному бульдозерами лісі вже вимічені на землі ділянки під нові копанки. Знищення лісу відбувається не тільки безпосередньо видобутком каміння, а і опосередковано. Вирубкою на дрова.

Одна із старих всохлих, але естетично гарних сосон пралісу, підрубується на «лучини» - смолисті уламки для розпалювання багать.

Однією з найбільших цінностей Поясківського лісу, як останнього пралісу на Поліссі, є велика кількість сухостійних і впалих дерев. Вони є невід’ємним компонентом природного лісу, якого позбавлена внаслідок проведення санітарних рубок абсолютна більшість інших лісів України і Європи в цілому. Десятки видів грибів, мохів, найрізноманітніших безхребетних, лісових птахів прив’язані саме до таких лісів, і є рідкісними або взагалі відсутніми за їх межами.

Впалі вікові дерева припали до вподоби бурштинокопачам, чиї табори стоять в лісі і потребують дров. Накатані стежки ведуть не тільки до родовищ, а і до галявин із пиляними і колотими дровами, що чекають свого вивозу.

До честі лісників, ними було прийнято спроби зупинити в’їзд техніки в заказник. Квартальні просіки на під’їзді до нього перекопані траншеями, так само перекопані і об’їзди. Більш того – вперше в житті довелось побачити на лісових дорогах ловецькі ями! На випадок, якщо машина об’їде траншею. Втім, ясна річ, що це не може спинити навалу копачів, адже ніколи на буде проблемою зробити новий об’їзд.

Замаскована ловецька яма.

Нове лихо Полісся — катастрофічні пожежі

Іншою проблемою, яка дотична до добування бурштину, є лісові пожежі. Про це рідко пишуть ЗМІ, але бурштинщики влаштовують лісові пожежі. Для того, щоб знищити густі чагарники, що заважають копати бурштин, старателі підпалюють ліси. Про що самі ж пишуть в інтернеті.

Біля багатьох клондайків є обгорілі ділянки лісу. Але минулорічна спека у поєднанні із маловодним роком та постійним перебуванням у лісі сотень і тисяч копачів призвели до катастрофічних наслідків. За 2015 рік великими пожежами охоплено 22659 га, тобто близько 10% площі Олевського району. З них 17397,2 га, або 76,8% - це пожежі, що відбулись у лісах та на лісових болотах.

Вигорілі площі простяглись обабіч дороги на клондайк.

На передньому плані – дивом вцілілий клаптик рідкісного плауну колючого, занесеного до Червоної книги України. На Олевщині бурштинокопачі є головною причиною його зникнення. 

Пожежі були переважно низові, але охопили великі площі і сильно пошкодили деревостани, через що ті почали всихати.

Лісники ж, згідно Санітарних правил в лісах України, почали масово вирубувати обгорілі ліси. За півгодини ходу дорогою Пояски - Шебедиха повз нас проїхало три вантажені кругляком лісовози, які працювали, на хвилиночку, навіть у вихідний день.

Не відомо, що виглядає апокаліптичніше – знищені десятки гектарів лісу бурштинокопачами, чи десятки гектарів лісу, знищеного лісниками. Але однозначно, що в районі відбувається справжнісінький екоцид, за визначенням: «Екоцид – масове знищення рослинного або тваринного світу». Що ж, ще масовіше знищення лісового покриву, як відбувається тут, важко уявити.

Між іншим, це стаття 441 Кримінального кодексу України, що карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Вочевидь, точно довести причетність бурштинокопачів до масштабних пожеж не можливо. Але дійсність полягає в тому, що такі пожежі, як правило, мають антропогенне походження. І чим більше людей в лісі, тим більша імовірність пожеж. І ніхто, окрім бурштинщиків (і ще й у таких кількостях!) цими лісами не ходить.

Виникають питання і до працівників лісового господарства. Згідно супутникових даних, обабіч дороги Пояски-Шебедиха ще о 10:10 ранку 2 вересня пожежі не було, але вже о 19:45 вона займала значні площі з двох сторін широкої, метрів у 30, роз’їждженої копачами дороги. У подальші кілька годин під впливом вітру пожежа розрослась до 15 квадратних кілометрів.

Карта пожеж в околицях Поясків і Шебедихи

Вогонь не міг сам перекинутись через широку дорогу, тому напрошується висновок – тут міг мати місце умисний підпал. В цьому зацікавлені могли бути як бурштинокопачі, так і лісники, адже для перших звільняються потенційні території для добутку, для інших обгорілий знизу ліс, навіть якщо він не всихатиме, є підставою для проведення суцільних санітарних рубок, а це живі гроші.

Красномовно стоять над знищеним лісом плакати «Збережи» та «Не пошкоджуйте ягідники».

Масштаби пожежі були такими, що суцільно згоріли не лише ліси, а і навіть болота, що чорніли вигорілим шаром моху сфагнуму. Пара сірих журавлів довго кружляла над ними, не пізнаючи рідні місця

Бурштин: легкий заробіток чи знищення майбутнього?

Багатий Олевський край стрімко перетворюється на спустошену землю.

У спільноті «Клондайк» зазначено, що це - «громадський рух». Що не є далеким від правди. На відміну від інших видів браконьєрства, як-то полювання, лісорубний промисел тощо, в яких задіяні лише певні категорії людей, у бурштиновий промисел повністю включене все суспільство поліських районів, ним займаються усі прошарки тамтешнього населення. Силовим методом легко подавити бурштинову злочинність можна було лише на її початку, коли в ній не були задіяні широкі народні маси. Тепер ситуація складніша. Бурштиновий промисел за 2 роки увійшов в культуру, закарбувався у свідомості людей, зайняв провідне місце у пріоритетах та ідеалах місцевих.

Адже для селян Полісся бурштин – це шанс заробити гроші. Дуже великі гроші. Слід зауважити, що це далеко не єдиний шанс заробити їх: лісові райони традиційно заробляли чималі кошти на зборі і збуті грибів та ягід – десятки тисяч гривень за сезон. Не будемо забувати про нехай і далеку і туманну, як і по всій Україні (окрім Карпат), але все ж таки перспективу екологічного туризму, що міг би приносити надійне джерело доходів місцевим громадам без руйнування довкілля. Тим більше, що в плані туристичної привабливості Олевщина далеко не пасе задніх.

В суспільстві активно педалюється тема «бідних селян, яким нема що їсти». Хай пробачають читачі за цинізм, але навіть в роки Голодомору якраз в лісових районах завжди було що їсти. Маніпулюючи цією темою, активно лобіюється ідея узаконення, легалізації цього промислу. Цей акцент є панівним в наших засобах масової інформації і ФБ-просторі.

Джерело: Українська Правда.

Джерело: сторінка нардепа Василя Яніцького

Ще одна новина про сутички копачів з нацгвардією

Якщо прочитати ці висловлювання, починає здаватися, що варто лиш прийняти відповідний законопроект, як проблема вирішиться само собою. Мовляв, ось промисел стане легальним, і припинеться варварське знищення лісів і боліт. Серйозно? А хто контролюватиме, щоб в глухому забутому Богом клаптику лісу копали бурштин саме тут, а не там? Щоб копачі зупинились на підступах до заповідного лісу, знаючи що там лежать багаті поклади дорогоцінного каменю? Щоб бульдозери не рили канал з водою на болоті поруч з родовищем, так як в ньому кожного року робила гніздо пара червонокнижних сірих журавлів?

Відповідь очевидна – ніхто. І руйнівний промисел триватиме далі. Бурштиновий промисел, як не крути, є надзвичайно шкідливим для екології регіону, і у будь-якому вигляді призводить до катастрофічної деградації природних територій.  Природоохоронні нормативи стануть поперек горла тим, хто добуватиме каміння і хто зараз лобіює легалізацію “старателів”.

Лише одночасне із наведенням ладу в видачі спецдозволів масштабне ВВЕДЕННЯ ВІЙСЬК район для контролю видобутку каменю дозволить забезпечити виконання прийнятого закону про легалізацію. Адже сил одної лише лісової охорони чи місцевої поліції, навіть якщо припустити їх чесність і не підкупність, банально не вистачає для дотримання контролю.

Хитка можливість легалізації

Минулого року у першому читанні був прийнятий законопроект 1351-1 “Про видобування та реалізацію бурштину”, в якому йшлося про створення старательських артілей. На разі він очікує на друге читання. Але, цей законопроект, пролобійований Борисом Розенблатом, містить цілий ряд корупційних ризиків, і майже повністю ігнорує природоохоронну складову. Його прийняття у нинішньому вигляді є повністю не прийнятним. Недарма його розкритикували не тільки природоохоронні НГО, але й навіть юристи ВРУ .

Легалізація бурштинового промислу у вигляді старательських артілей в теорії можлива, але повинна містити ряд обов’язкових вимог. Перша – це гарантія рекультивації. Вона має містити момент страхування, у разі відмови або банкрутства організації/артілі, що займається видобутком. Друга – гарантія повернення землі попередньому землекористувачу (особливо, якщо це стосується земель водного та лісового фонду). Третє – серед місць, які виключаються із можливого надання ділянок під видобуток бурштину, слід прописати не лише території природно-заповідного фонду, а і місця проживання/зростання видів тварин та рослин Червоної книги України, рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, та біотопи Оселищної Директиви ЄС, цінні гідрологічні та геологічні об'єкти, а також ліси рекреаційного та захисного призначення.

Квітуючий рододендрон жовтий - рідкісна рослина, угруповання якої занесені до Зеленої книги України. Чи заквітує жовта рута на Олевщині цього року? 

Четверте - мотопомпи та лопати як спосіб видобутку повинні бути заборонені. Помповий метод видобутку передбачає розмивання напором води ґрунту на 6–10 метрів в глибину. Коли вимивають до глини, яка залягає під поверхневими покладами бурштину, розробку залишають. В результаті цього повністю знищується родючий шар ґрунту і рослинний покрив, порушується гідрологічний режим, зокрема — знижується рівень ґрунтових вод, починаються ерозійні процеси. Старателі зобов’язані вести видобуток кар’єрним способом, знімаючи попередньо родючий шар ґрунту, що знадобиться для подальшої рекультивації. Інакше це буде не тільки невиправною шкодою довкіллю, але й призведе до втрат запасів бурштину, адже помповим методом видобувається не весь обсяг від наявних запасів, і внаслідок порушення геологічної будови території стають майже непридатними для подальших розробок.

Лише врахування цих положень при прийнятті законопроекту про легалізацію, разом із введенням військ забезпечить можливість сумістити три, поки що не поєднувані речі: звести до мінімуму руйнування довкілля, наповнити бюджет коштами і забезпечити місцеве населення оплачуваною роботою.

Поряд з тим, варто зауважити, що наразі офіційно існує легальний шлях видобутку бурштину шляхом створення фірми і отримання відповідних спецдозволів. Проте, через корупційну складову такі дозволи на видобуток бурштину за весь час отримали лічені одиниці. Хоча серед них є як два державних підприємства, так і низка приватних. Бо документи, необхідні для отримання таки дозволів повинні пройти погодження в багатьох інстанціях (Міністерство екології, Держегеонадра, Держлісагенство, обласні ради). І в кожній з них є люди, які мають “свої” інтереси та фірми в даній галузі і не хочуть пускати “чужаків”

Час діяти — поки не пізно!

Але поки ми будемо прямувати до ідеального бурштинового майбутнього, площі Поясківського заповідного лісу зменшуватимуться на наших очах. МВС просто мусить прийняти необхідних силових дій, аби наші діти та онуки мали можливість в майбутньому бачити останній поліський праліс. Важка, на перший погляд, задача, вирішується дуже просто. В сторону клондайка, і, відповідно, Поясківського лісу, напряму веде лишень одна дорога із Шебедихи. Туди можна також дістатись, в об’їзд через лісові грунтові стежки, по дорозі Шебедиха - Рудня-Замисловицька, що в свою чергу сполучена із Замисловичами. Інший варіант – лісовими дорогами, в об’їзд через Обище. Варто поставити серйозні (адже хвиля обурення місцевих мешканців підійметься не на жарт) блок-пости на дорогах в кожному з цих сіл, і проблема буде вирішена.

Карта пропонованих блок-постів

Для цього варто лише прийняти вольове рішення, всупереч інтересам бурштинової мафії.

До чого призводить політика потурання місцевим меркантильним інтересам, ми добре знаємо на прикладі Донбасу.

Арсене Борисовичу, не бажаєте увійти в історію як міністр внутрішніх справ, що врятував від знищення останній праліс на Поліссі і зупинив поліський сепаратизм?

Фото надані Андріем Плигою та Дарією Ширяєвою.

Джерело: "Четвертая власть".