Розшифровка радіопрограми "Тема:Інший погляд" що виходить щодня по буднях о 12.40 на 1-му каналі Українського радіо

Випуск програми про реформу лісового господарства:

Сьогодні науковці, експерти, звичайні громадяни активно обговорюють реформи, що відбуваються (або повинні відбуватися) в різних сферах і галузях нашого життя. Не є винятком лісове господарство, яке розводить і відтворює ліси, охороняє їх від пожеж, хвороб та шкідників, регулює лісокористування, підвищує продуктивність лісів. Наскільки ефективно ця галузь виконує свої завдання та яких реформ потребує сьогодні – поговоримо в програмі «Тема:Інший погляд», яку веду я, Олена Зелінченко.

Те, що лісове господарство потрібно реформувати, ніхто не заперечує. Інша справа – як це робити, щоб не нашкодити і не втратити. У нашій студії - голова центрального комітету профспілки працівників лісового господарства України Степан Кривов’язий.

- Степане Йосиповичу, як сьогодні виглядає ситуація з лісовим господарством?

На території нашої держави 10 мільйонів 400 тисяч гектарів лісу. З одного боку, це багато, коли звучить така цифра, але з іншого, зважаючи на лісистість нашої країни, це всього-навсього 15,9%. Це надзвичайно маленька лісистість. У підпорядкуванні нашого агенства, яке є головним утримувачем і користувачем лісового фонду, 73% лісів. У галузі понад 360 підприємств, і ще є установи, які опікуються різними лісівничими проблемами. Працює майже 50 тисяч людей. Торік галузь реалізувала продукції на 10 млрд 400 млн гривень, сплатила до бюджетів різних рівнів 3,2 млрд гривень, у тому числі до державного бюджету тільки рентна плата склала 1,3 млрд, до місцевих бюджетів рентна плата – 750 млн. А взагалі-то рентна плата тільки за користування деревиною склала понад 309 млн гривень.

- Все виглядає начебто непогано: лісове господарство виконує свою функцію, отримує певні кошти, витрачає їх з розумом, приносить державі прибуток. У такому випадку, чи треба щось реформувати?

Все було б добре, якби не було так погано. Справа  в тому, що лісове господарство впродовж свого існування завжди реформувалося. Йшли якісь реформи, відбувалися зміни, підприємства об’єднувалися і роз’єднувалися, коли це було необхідно… Останнім часом була започаткована реформа електронного обліку деревини. Для чого? Для того, щоб було видно походження деревини, щоб зменшити крадіжку лісу, лісопорушення. Це нормальна, хороша справа. Єдине, чого потребує ця реформа (вона зараз у процесі) - щоб усі ліси були об’єднані, щоб вона працювала на всі ліси (агенство, нагадаю, має тільки 73% у своєму розпорядженні).

- А інший відсоток?

Інший відсоток – це певною мірою аграрні ліси, військові ліси на полігонах, є ліси в академії наук, у зоні відчудження, їх багато і вони розкидані. Але там теж ведуться рубки і ліс звідти теж надходить до споживачів.

- Але якщо агенство отримає право на всі 100% лісів, чи не буде це монополізацією?

Не думаю, що тут є загроза  монополізації. Ліс залишається в державі, і він повинен бути державним. Ми не можемо дійти на пляжах до води, то думаю, якщо перестанемо доходити ще й до лісу, це буде велике збурення в нашому суспільстві. Але чому я сказав «все було б добре, якби не було так погано»? Справа в тому, що у жовтні минулого року була започаткована реформа в лісовому господарстві, яку певним чином можна назвати іституційною, а можна і не назвати. Голова агенства представив її на колегії міністерства аграрної політики, і вона була зовсім непідготовлена, не була обговорена у фахових колах. Чому я на цьому акцентую? Тому що ліс – справа надзвичайно тонка, і потребує виключно професійного підходу. А ця реформа не була підготовлена, її виставили і… погодили! Це було як сніг на голову. Тому ми, профспілкові колективи, негайно зібралися на позачергове засідання, розглянули це питання й підготували звернення і до президента, і до прем’єр-міністра, і до голови Верховної Ради України про недоцільність такого реформування…

- А що там було недоцільного?

Заплановано ліквідувати всі 360 підприємств…

- А натомість?

А натомість створити єдиного монстра, єдине підприємство, яке матиме тільки представництво на місцях, без права юридичної особи. Тобто, ті колективи, які створювалися роками, які є фаховими, якими напрацьовані певні методи роботи, у яких соціальні пакети і все інше, їх треба ліквідувати. А ліквідація передбачає звільнення всіх працівників. Невідомо, хто з них потім повернувся б назад, хто ні, але однозначно було б величезне скорочення. Це я кажу, що по закону. А моральна сторона – люди отримають величезний стрес. Для людей, для всієї галузі це вже був величезний стрес, щойно вони про це почули. Тому що де розташовані підприємства лісового господарства? В основному, в сільській місцевості. Якщо брати Полісся, там, крім лісового господарства, більше нічого немає. Зараз немає ні колгоспів, ні радгоспів, всі підприємства зачахли… Були льонопереробні підприємства, хмельові, їх зараз немає, залишилися фактично тільки підприємства лісового господарства.

- Можливо, таким радикальним переформатуванням галузі якраз і намагаються вирішити проблеми?

Ні, так нічого не вирішиться. Управляти таким монстром неможливо. І ми вже маємо подібні негативні приклади. Гляньте на Укрспирт. Порівняно з нашою галуззю, Укрспирт (я не хочу їх жодним чином ображати), має компактні підприємства, а у нас все розкидано. От тільки таке візьмемо: коли нам говорять про те, щоб взяти досвід у питаннях реформування в інших країн – Польщі, Латвії, то подивіться, скільки у них лісів, і скільки у нас. Крім того, не слід забувати, що в Україні аж 4 лісових зони (Полісся, лісостеп, степ і зона гірських Карпат). Такого в Латвії і близько нема. Та навіть у тій же Польщі немає степу, чи лісостепу, чи пустелі. Ми повинні не копіювати, а взяти краще і відпрацювати своє… А найголовніше, що вдарило, що довело до катастрофи, особливо господарства південних областей, які розташовані в степовому регіоні, це відсутність бюджетного фінансування. Це не було прямою відомовою, просто було задекларовано, що ми створимо єдине підприємство і відмовимося від бюджетного фінансування тих підприємств, які є в південному регіоні. А чому вони повинні фінансуватися з бюджету? Тому що в них практично немає чого зрубати, немає що реалізувати, немає за що жити.

- Степане Йосиповичу, у кожного лісового господарства – свої проблеми. От, як ви сказали, лісівникам Півдня не вистачає власного потенціалу для ведення лісового господарства. Відтак, вони потребують значного фінансування з держбюджету. Люди, далекі від лісової галузі, можуть запитати - а навіщо тоді їх фінансувати? Відповість на це запитання  голова Херсонської обласної організації профспілки працівників лісового господарства,  головний лісничий Цюрюпинського лісового господарства Марія Глод. Маріє Михайлівно, чому так важливо зберегти південні лісгоспи? Яку функцію вони виконують? І що у вашому господарстві вимагає негайного реформування?

Найголовніша функція лісів нижнього Дніпров’я, зокрема, херсонських лісів – це зупинення сипучих пісків, це захисна функція, протиерозійна. На сьогодні ж ми маємо відсутність бюджетного фінансування, без якого виконання таких функцій як збереження, охорона лісових насаджень від пожеж і самовільних рубок, забезпечення лісовідновлення, проведення лісозахисних заходів не є можливим. У нас немає такої змоги, адже ліси Херсонщини не є промисловими лісами, від яких ми могли б отримувати якісь кошти.

- Хтось правильно сказав, що південні лісгоспи не нарубують собі і на третину зарплати. Як вважаєте, чи зможе вирішити ці проблеми реформування?

Вцілому реформи необхідні. Але вони повинні проходити прозоро. Має бути якийсь документ, проект реформування з кінцевим, економічно виваженим, обгрунтованим результатом. Звичайно, можна було б відмовитися від держфінансування, якби запроваджені реформи були обгрунтовані, і якби вони працювали. А на сьогодні, коли ще нічого нового не створено, а вже відмовлено у фінансуванні з держбюджету, це дуже важко. Люди працюють по 4 години, неповний робочий день, це на окремих підприємствах, а деякі підприємства взагалі з початку року не працюють, люди у відпустках без збереження заробітної плати. Майже 3 місяці. Жодної копійки не отримали.

- Це справді велика проблема. А як ви ставитеся до залучення приватного бізнесу в лісове господарство? Можливо, воно могло б вирішити ось ці проблеми?

Не знаю, як в інших регіонах, але я вважаю, що ліси південних регіонів повинні перебувати тільки в державній власності.

- Дякую вам, Маріє Михайлівно! Степане Йосиповичу, щойно Марія Глод висловила категоричну позицію щодо залучення приватного бізнесу в лісове господарство. А що ви думаєте з цього приводу? Може, потрібно створити інші умови, і не передавати ліс у приватну власність, а залучати бізнесменів до певних етапів роботи, приміром, догляду за лісом, його відновлення?

Насправді, це давно вже зроблено. Хоча моє тверде переконання, що в лісі, і з лісом повинні працювати лише професіонали. Починаючи з 2005-2006 років у нашу галузь почали залучати приватні структури на умовах надання приватних послуг лісовому господарству. Вони працювали, і досі працюють на лісозаготівлях, на посадці лісу… Але я вважаю, що приватні структури хочуть насамперед заробити, сьогодні і негайно, і побільше. Вони залучають людей, які не зовсім розуміють, що їм треба робити...

А коли люди підготовлені, коли вони проходять періодичне навчання, підвищення кваліфікації, тоді вони працюють і продуктивніше, і більш творчо. Це нелегка справа, вона вимагає певного рівня і навиків.

- Тобто, експериментувати з приватними підприємцями не варто?

Тут головне все робити виважено. А ось про приватизацію не може йти і мови. Це заборонено законом. Ліс - власніть українського народу. А повертаючись до реформи, хотів би сказати, що ми до цього часу не маємо жодного розрахунку, хоча нам обіцяли це вже десятки разів на наших засіданнях. Йдеться про презентовану модель реформи, так званої реформи. Ми до цього часу не маємо ні економічного розрахунку, ні екологічного. Маємо суто запрезентовану схему, а далі не пішло.

- А хто розробляв цю схему?

Не зрозуміло і те, хто її розробляв. Гадаю, що якщо вже йти дорогою реформ, то слід, як це було у Польщі, спочатку все розрахувати, вийти на кінцевий результат, показати його всім, а головне, починати реформу в першу чергу з законодавства. У Польщі є так званий стабілізаційний фонд. Потужні підприємства, які мають належну сировинну базу, частину свого доходу перераховують у цей фонд. І в такому випадку, якщо ми маємо в Україні більш успішні підприємства – Поліський, певною мірою Карпатський, а на півдні у нас підприємства просто пропадають, то коли б ми мали такий стабілізаційний фонд, ми могли б кошти з нього спрямувати туди. Адже успішні підприємства і заробляють, і мають вищі зарплати, а на півдні мало того що зарплати нижчі, так тепер ще й не платять. І тут величезна біда не тільки для лісового господарства, а й для всього нашого суспільства. Адже що таке Херсон? Як відомо, там є знамениті Олешківські піски, які утворилися колись від зміни русла Дніпра, а потім перекочували. Так от ці піски не сплять. Ліс їх утримує своїм щитом, своїм корінням. Коли люди там висаджують дерева, вітер здіймає пісок, який просто засипає обличчя.  Так от уявіть, що не дай Боже, станеться пожежа, при такому вітрі це може бути величезна катастрофа, той пісок засипе пів-України!

- Крім того, без лісу величезна територія просто перетвориться на пустелю. Подякую вам, Степане Йосиповичу. Отже, реформи потрібні, але як їх проводити і що з того, що пропонується, можна вже зараз втілювати – це питання часу і робота багатьох спеціалістів.