В Україні черговий культ підміни понять – істерика навколо заборони відомому телеведучому Савіку Шустеру працювати в нашій країні. Вимагаючи справедливості, пан Шустер навіть оголосив голодування, що є черговою - мільйон першою - і, на жаль, не останньою маніпуляцією цієї, безсумнівно, талановитої людини.

Проблема захисників свободи слова, які вимагають повернути Шустера в ефір, породжена огидною інформаційною політикою держави Україна. Адже донедавна всі яскраві особистості, яких ми бачили на екранах, – це запрошені "зірки".

А Савік Шустер – це ще й проблема традиційно короткої пам'яті українців. Давайте згадаємо перший "подвиг" усіма гнаного і "прокляттям потавро́ваного". Пан Шустер став ведучим масштабного проекту "Великі українці", який з жовтня 2007 р. по травень 2008 р. виходив в ефірі "Інтера". До того часу запрошена зірка працювала в Україні вже два роки. Але до цього Шустер навряд чи цікавився історією нашої країни. Тому для нього як ведучого такої програми більше підходить не "вже", а "всього два роки". Однак йому, політично ангажованому, з натяжкою і поправкою на тодішню ситуацію можна пробачити присутність у студії насамперед політиків, до того ж таких одіозних, як лідер комуністів Петро Симоненко, який називає великим українцем Володимира Леніна.

Але у фіналі шоу мала місце відверта, погано прихована фальсифікація, організована навіть більш одіозним, ніж товариш Симоненко, записним українофобом Дмитром Табачником. Він організував вкидання голосів за персону Ярослава Мудрого, щоб перше місце не посів Степан Бандера. Можна як завгодно ставитися до постаті Бандери, але в даному випадку йдеться не про його захист, а про те, що Шустер знав про фальсифікацію та допустив її.

Як на мене, одного цього достатньо, щоб розділити поняття свободи слова і свободи маніпуляцій. Але від приватного переходимо до загального, а саме: до того очевидного факту, що незалежним у своїх словах і вчинках Савік Шустер був і є рівно до того моменту, коли потрібно визначитися з громадянською позицією. Правильно сказати, він її мав і, мабуть, має досі. Тільки не висловлював вголос, а виявляв у справах. Він прийшов до українського телеглядача в 2005 р., вже після "помаранчевих" подій. Саме завдяки його шоу став можливим повзучий реванш "регіоналів" і відверто проросійських сил.

Так, його студія формально відкрита для всіх політичних сил. Тільки ось "регіонали" і комуністи щоразу виконували соло, беручи демократів, що називається, на горло. Припустимо, до наших демократів теж накопичилося чимало запитань. Однак у Шустера саме демократи виглядали слабкими, вимушеними захищатися від червоної і "біло-блакитної" агресії. Поки вони лізли за словом у кишеню, Шустер швидко віддавав його черговому носієві антиукраїнського змісту. Це називалося критикою влади, коли при владі був Віктор Ющенко.

Потім, вже за "регіоналів", Шустер дозволяв критикувати владу тим же слабким демократам. Формально баланс думки було дотримано. Фактично проросійські сили впевнено домінували. Дуже може бути, що Шустер передбачав Майдан, інакше головним опонентом влади в його студії не став би мегапопуліст Олег Ляшко. Сьогодні прийнято вважати, що саме Шустерові лідер радикалів зобов'язаний своїм сходженням. Ну от як можна симпатизувати демократам, якщо саме пан Ляшко головний їхній адвокат!

У студії Шустера завжди був культ агресії та сірості. Точніше, агресивної сірості. Так, це всього лише шоу, але якщо фокусуватися на сірості, мільйони глядачів стануть орієнтуватися тільки на неї. Тому свободи слова у Шустера немає і не було. Для нього свобода слова дорівнює прямому включенню в студії відвертих сепаратистів при повному ігнорі проукраїнських позицій, яких у вільному суспільстві може і повинно бути більше.

Андрій Кокотюха, 112.ua, фото - 112.ua