Нещодавно довелося спілкуватися з китайськими студентами, які опановують журналістику в Білоруському державному університеті. «Після навчання планую працювати в нашій невеликій районній газеті. Її наклад — два мільйони примірників», — розповів студент Чжан Мяо.

Виселяють і забирають машини

Наші районки теж мають «двійкові» тиражі. Тільки у тисячах, а не в мільйонах. Чи виживуть такі видання після набуття чинності закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», який напередодні нового 2016 року ухвалила Верховна Рада? Як житимуть газетярі без дотацій із комунальних і державних бюджетів й водночас без «цінних» вказівок міських голів і чиновників різного рангу?

Передовсім ми запитали про це голову Держкомтелерадіо Олега Наливайка, зазначивши, що з досвіду країн Східної Європи більшість аналогічно реформованих ЗМІ поглинули транснаціональні компанії або вони припинили існування.

— Це дуже болюча реформа, — відповів він. — Але якщо обрано європейський шлях, то маємо його пройти. Я спілкувався нещодавно з газетярами — учасниками пілотного проекту з роздержавлення. Третина з 518 регіональних і місцевих газет комунальної форми власності, які в нас є, фінансово успішні. В інших мотивом для участі у проекті є неможливість далі терпіти свавілля чиновників.

Газетна реформа ще не почалася, а її вже намагаються торпедувати. Є приклади ігнорування норми закону, якою приміщення державної або комунальної власності передають прописаним там виданням в оренду строком не менш ніж на 15 років. Зокрема пан Наливайко розповів про спробу виселити редакцію «Оржицьких вістей» (Полтавщина). У деяких районах забирають у редакцій автомобілі, причому інколи навіть «убиті» «Жигулі», які по 15 чи 20 років від’їздили районними «дорогами». «З такими засновниками редакціям працювати неможливо та й не потрібно», — додав О. Наливайко.

Проблеми з виживанням газет після реформування очільник відомства бачить хіба що у малонаселених та депресивних районах, де неможливо заробити ні на рекламі, ні на продажу примірників. Таким виданням треба надавати пряму підтримку від держави, а порядок надання прописати у підзаконних актах. «Якщо не підтримаємо ті газети, які виходять у складних районах, то можемо втратити 10—15% видань», — каже пан Наливайко.

Кількість медіа, які залишаться на плаву, на думку голови Держкомтелерадіо, залежатиме й від географічних кордонів після проведення децентралізації. У разі злиття адмінодиниць доведеться об’єднуватись і газетам.

А де ринок?

Попри те, що закон обговорювали і готували 10 років, його все одно ухвалювали поспіхом і без належної підготовки. За цей час так і не створено ринку передплати, що дає змогу монополістові катастрофічно піднімати ціну на доставку. Крім того, в багатьох містах існує фактична монополія на роздрібний продаж преси (як правило, мережа кіосків спадкоємців «Союздруку»), кращі місця для торгівлі газетами та журналами коштують непомірно дорого. Не досягнуто реальної незалежності від поставок паперу з Росії. Одне слово, газети кинули в море ринку як цуценят у ставок: випливай, як можеш.

«Юридично немає жодних підстав говорити про монополію Укрпошти, ринок надання послуг з доставки преси відкритий. Але фактично цей державний монополіст забезпечує для всього ринку преси і передплату, і роздріб», — сказав у коментарі «УК» генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси Олексій Погорєлов. Ця організація була серед тих, хто, починаючи з літа минулого року, вів кампанію «Ні — вбивчим тарифам на передплату» за недопущення космічного (понад 100%) збільшення вартості доставки преси Укрпоштою.

— Щодо передплати, — додає О. Погорєлов, — Укрпошта цілеспрямовано докладала зусиль останні кілька місяців 2015-го, щоб не допустити падіння кількості передплачених примірників на 2016 рік, зокрема передплату було продовжено фактично до кінця грудня минулого року.

Також стабільній роботі преси заважають не прогнозовані чиновницькі експромти. Так, торік Мінфін заблокував передплату преси бюджетними установами. Лише в листопаді питання вирішили. Але грошей на передплату у бюджетників не виявилося.

Окреме питання — якість роботи пошти з доставки преси. Тут потрібна система спільних дій видавців і поштарів. «В Укрпошті в 2015 році було налагоджено власну систему контролю якості роботи, можливості якої видавці ще в повному обсязі не використовують», — зауважує керівник асоціації.

Російські роги й хвіст

Роздержавленій пресі буде важко конкурувати з виданнями, які є «дочками» російських газет, адже ті мають певні переваги. Для вирівнювання конкурентних позицій потрібні спеціальні заходи, зокрема законодавчі. Окрема розмова — про газету «Вєсті», і навіть не про те, що її неодноразово ловили на друкуванні відверто антиукраїнських матеріалів.

Хоч «Вєсті» позиціонують себе як щоденну рекламну газету, вони не є такою по суті. Реклами в ній мізер. Невідомо звідки закачані в цей проект величезні гроші дають змогу безкоштовно роздавати багатошпальтову кольорову загальнополітичну газету в кільканадцяти українських містах, убиваючи у цих населених пунктах можливість чесної конкуренції між щоденними загальнополітичними виданнями.

Я двічі звертався до Антимонопольного комітету із проханням вивчити і врегулювати ситуацію, але у відповідь отримав лише відписки. «Органами комітету справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції газетою «Вєсті» не розглядалось. Протягом 2013—2014 років до комітету відповідних заяв юридичних і фізичних осіб, подань органів влади та звернень правоохоронних органів не надходило. Заходів впливу до газети «Вєсті» комітетом не застосовувалось», — повідомив мені у квітні ще 2014-го в. о. голови відомства М. Бараш. Вимагати чогось більшого, на жаль, від чиновників важко. Адже чинне законодавство демпінгом вважає лише «ввезення на митну територію країни імпорту товару за цінами, нижчими від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару» (ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»). А якщо ввозять не товар, а гроші на його виробництво? Адже «Вєсті» давно підозрюються у тому, що кошти на їх видання — саме з РФ, зі «спецфондів».

Навіть якщо такий фокус-покус із «безкоштовною» газетою проверне не «дядя Вова», а хтось із наших рідних олігархів? Хіба це не є нечесною конкуренцією? По совісті, є. За законом — ні!

Ці питання адресую передовсім авторам закону про реформування преси, депутатам профільного комітету, чиновникам із профільних відомств. «Дірки» у проекті роздержавлення газет видно неозброєним оком. Залатайте їх, будь ласка. Якнайшвидше. 

Компетентно.

Галина Петренко, медіа-експерт ГО «Детектор медіа»:

— Досвід роздержавлення друкованих ЗМІ у країнах Східної Європи, зокрема в Польщі, Чехії, Словаччині, переконує, що безкоштовна передача видань членам трудових колективів у власність здебільшого завершилася відчуженням членами трудового колективу належних їм часток у статутному капіталі на користь третіх осіб. У більшості країн Східної Європи за наслідками приватизації ЗМІ відбулася концентрація ринку друкованих видань. 

На фото - після «реформування» багатьом українцям залишиться читати тільки стіннівки.

Фото: Світлана Скрябіна