Ні, не було в ньому нічого монументального. Небагатослівний, трохи замкнутий. Окуляри. Осмислений погляд. Безвідмовність у журналістських справах.

Він відчував слово і готовий був сперечатися з «начальством» про неправильно розставлені коми. При цьому він не чіплявся до слів і з повагою ставився до точку зору, відмінної від власної. І це не була поступливість. Як ми всі зрозуміли пізніше, у нього була своя філософія, своє сприйняття життя. Він стримано відповідав на його «сюрпризи» і не скаржився. Він ніколи не скаржився, включаючи ті недовгі декілька місяців, які нам пощастило його знати.

Ми намагалися знайти в його творчості щось таке, що хоч якось могло пояснити долю, якийсь натяк, ознаку, прикмету. Ні. Наскільки багатою й різноманітною була Його професійна кар'єра, настільки ж і «типовою» вона була для хорошого журналіста. УНІАН, «Плюси», «П'ятий», «Новий», «Сіті»... У нашому агентстві він пропрацював недовго, і про те, як його сприймали інші колеги по «цеху» ми дізналися пізніше. Після його смерті.

Олег Задоянчук. Кореспондент Укрінформу. Він був призваний 29 серпня 2014 року. Вже 2 вересня прийняв присягу і встиг відіслати в агентство репортаж про цю урочисту подію.

Рівно рік тому, 4-го вересня, під Луганськом, він загинув унаслідок підлого артнальоту «Ураганів» з російської території на українські позиції в районі села Дмитрівка Новоайдарівського району.

З багатьох слів, сказаних про нього рік тому, особливе, практично документальне значення мають свідчення очевидця, солдата 12-го батальйону територіальної оборони Києва Івана Лелюха.

«Останню ніч ми ночували у клубі. Саме туди приходили відпочивати бійці з передової. Коли почався обстріл, ми лежали на підлозі. Ми не уявляли, куди бігти, оскільки самі були «тилом», а стріляли з боку Росії. Після першого вибуху я крикнув: «Олег, ти живий?». Він відповів: «Живий». Після другого на мій крик він не відповів. Я до нього підповз. Витяг з-під якогось завалу, покликав допомогу. Сподівався, що він живий, просто контужений. Але наступного дня мені сказали, що Олег помер».

Олег Задоянчук. Сорок три роки. По життю він ішов журналістом. Помер солдатом, захищаючи Батьківщину. І увійшов в історію. Ні, не агентства. Він увійшов в історію цієї країни.

Ми пам'ятаємо тебе, солдате.