Історія як ширма

Історія як ширма

4 Квітня 2015
2998
4 Квітня 2015
10:51

Історія як ширма

2998
Про пропагандистську та політичну складову «біографічних» серіалів
Історія як ширма
Історія як ширма
Серед продукції російської кінотелеіндустрії особливе місце займає відтворення на екрані біографій видатних або просто відомих людей радянської епохи. 
 

Щоразу, коли подібна продукція виходить на екрани, не залишає відчуття, що історія і справжнє життя персонажів не головне в такій відеооповіді. Історія тут не більше ніж декорація, а решта служить абсолютно іншим цілям. 

 

У міру наростання в Росії авторитарних тенденцій прикрашання радянського минулого і Сталіна як ефективного менеджера стало головним ідеологічним завданням. Власної ідеології російська влада розробити не сподобилася, тому нічого не залишається як скористатися вже давно відомим з арсеналу комуністичних функціонерів. Тут і згодився відомий вислів Володимира Леніна про найважливіше значення кіно. З поправкою на технічний прогрес можна говорити про телебачення. В силі дії на вірнопідданий народ електронного ящика російська влада переконалася після анексії Криму й ув'язування в донбасівську авантюру. 

 

За традицією твори на історичну тему будуються на основі як реальних фактів і подій, так і вигаданих автором для більшої привабливості сюжету. Олександр Дюма досить рішуче переінакшував події, їхній хронологічний порядок задля гострого і привабливого дійства. Проте ніхто не збирається вивчати історію Франції часів релігійних воїн за романами Дюма. 

 

Інший не менш відомий історичний романіст Вальтер Скотт писав абсолютно інакше. У більшості своїх творів він рідко відходив від історичний фактів і суворо їх дотримувався. Своє завдання письменник бачив не лише в інформуванні читача, але й хотів викликати інтерес до минулого своєї країни - Шотландії. І треба сказати, що значною мірою свого домігся. 

 

У біографічному жанрі за визначенням не може бути жодних відхилень від історичних подій, а якщо для художнього втілення і треба від цього відступити, то є давно відомі способи дати це зрозуміти читачеві або глядачеві. Нічого подібного ми не бачимо в телепродукції, що заливає каламутним потоком як російські, так і українські телеекрани. 

 

Не став винятком і серіал «Орлова і Александров», який демонструється на телеканалі «Інтер». Сергій Грабовський в матеріалі «Російська телепропаганда: сталінізм у шатах «антисталінізму» навів переконливі приклади історичних погрішностей, натяжок, вигадок і простого відступу від фактів. Відмітимо й очевидну недбалість як авторів сценарію, так і режисера, що відбилося навіть у грі артистів. 

 

Заперечувати сталінські репресії, розкуркулення, голодомор селянства від України і Кубані до Поволжя, Сибіру і Казахстану ніхто не може. Так само, як і рабську працю політв'язнів у таборах ГУЛАГу, нічні арешти і вранішні розстріли. Має рацію Грабовський, сталінські репресії не заперечуються, але робиться це, як казав персонаж Аркадія Райкіна, специфічно. 

 

З серіалу в серіал здійснюється транзит головного лиходія сталінської епохи Лаврентія Берії. Не став винятком і серіал «Орлова і Александров». Бажання у всьому звинуватити зловмисника і переслідувача актриси і режисера було настільки сильним, що епізод отруєння Орлової з 1952 року в одній із західних областей України перенесли на довоєнний період і до Челябінська. Воно й зрозуміло, на початку 1950-х Берія до органів стосунку не мав, давно переймався атомною проблемою. Він міг недолюблювати зіркове подружжя, але організувати отруєння - навряд чи. У нього тоді були абсолютно інші турботи, пов'язані з так званою «мінгрельською» справою. Весь хід слідства показував, що Сталін шукає компромат на свого сатрапа. Отже з другої половини 1951 року Берії було явно не до Орлової з Александровим. 

 

Звернімо увагу, як подаються репресії. Начебто Сталін про них знає, але і захищає зіркове подружжя від підступів Берії. Причому тоді, коли останній був простим провінційним першим секретарем і навіть не членом ЦК. І ніяк не міг нашкодити актрисі й режисерові. До того ж усі знали про особливе ставлення вождя всіх народів до Орлової, тому сцена залицяння Берії до неї виглядає відвертою «клюквою». Втім, не тільки ця. 

 

Виникає цілком зрозуміле запитання: навіщо таке насильство над історичними фактами? Тут ми переходимо в сферу політики. 

 

Перша пропагандистська основа авторитарного чи тоталітарного режиму - цар, вождь хороший, але у всьому винна свита, помічники, міністри, губернатори тощо. Вони у всьому погані. Так і в серіалі. Вождь, звісно, не у всьому хороший, але знає силу мистецтва і хоче зберегти видатне зіркове подружжя. За умови абсолютної покори і безумовного виконання його вказівок. За це шана, гроші, закордонні поїздки і навіть придбання квартири в престижному районі Парижа. Якщо видатний режисер Ейзенштейн не виконав волю вождя, то й поплатився. Помер у 50 років в умовах цькування. 

 

Тут виникає цілком природне запитання: як могло таке бути? Адже свита і помічники виникають не самі по собі. Їх підбирає сам вождь. Як говорить латинське прислів'я, qualis rex, talis grex -  який цар, таке й його оточення. І нікуди від цього не подітися.

 

Прямо так не говориться, але від серії до серії така думка весь час проходить. Без Сталіна не була б Орлова кінозіркою, а Александров знаменитим режисером, хоч і в деякій тіні своєї дружини. 

 

Друга важлива політична складова. Александров, звичайно, був новатором в жанрі кінокомедії. Не випадково його фільми цінував Чарлі Чаплін. Грою Орлової захоплювалися Марлен Дітріх і Грета Гарбо. Нагороди Венеціанських кінофестивалів є заслуженою даниною їхньому таланту. Сталін же цінував комедії Александрова зовсім не за це. 

 

У країні, де царював терор, ніхто не міг почуватися спокійним і захищеним. Александров завжди тримав напоготові тривожну валізку на випадок арешту. З іншого боку, вождь сказав, що жити стало краще, жити стало веселіше, тому треба було народ смішити. Кінофільми «Веселые ребята» і «Волга-Волга», на думку вождя, добре виконували визначену їм роль. Народ не лише багато разів дивився їх, але й виспівував веселі куплети про те, як пісня будувати і жити допомагає. Саме цього хотів Сталін. Кінофільм «Цирк» і тим більше «Светлый путь» вибивалися з цього ряду і викликали незадоволення вождя. 

 

Перший сигнал прозвучав, коли в газеті «Советское искусство» 10 червня 1938 року була поміщена розгромна стаття проти Орлової під заголовком «Недостойное поведение». Стаття редакційна, тобто виражає офіційну позицію органу Всесоюзного комітету у справах мистецтв при Раднаркомі Союзу РСР і ЦК профспілки працівників мистецтв. На думку авторів, Орлова отримувала дуже великі гонорари за свої виступи. Прямих наслідків стаття не мала, але попередження зрозуміле. Як же, великий вождь міг не лише пригріти, але й покарати винних. Дуже багато заробляти можна, якщо буде на це високий дозвіл. Інакше не можна. Справедливий Сталін і в цьому. 

 

Звідси пряма доріжка в сучасність. Ось став Ходорковський неправильним олігархом, кинув виклик національному лідерові й отримав строк. Був би правильним, як багато хто в серіалі, то й жив би собі розкошуючи, як інші з оточення ВВП. 

 

Третя складова. Вже давно в Росії йде героїзація і вибілювання радянського минулого. Перше відбивається в незліченних фільмах про Другу світову війну, бравих чекістів і розвідників в тилу ворога, які зривають його підступні плани, добувають у роззяв з німецьких штабів дуже секретні плани наступу або глибокої оборони, обводять довкола пальця видних гестапівців тощо.

 

Друге проходить менш прямолінійно в серіалах про особисте життя радянської еліти. Погано, звичайно, було, однак які люди вели нашу країну від перемоги до перемоги. Цвяхи б робити з цих людей, як сказав поет Тихонов. 

 

У Росії все зовсім не так добре, як хотілося б. Тому як повітря потрібні серіали, відволікаючі увагу від сірої повсякденності зануренням у лубкове віртуальне радянське минуле. Адже красиво жили актриса, справжня і, можна сказати, єдина кінозірка, і її чоловік, який лише її знімав у своїх фільмах. Цей чинник зараз виходить на перший план, і з великою вірогідністю можна передбачати, що кількість подібних серіалів зростатиме. Попит, як відомо, народжує пропозицію.

 

І якщо з Росією усе більш або менш зрозуміло, то навіщо нам в Україні подібні так звані біографічні серіали. Яку користь вони несуть. Жодної. Від них лише шкода. Історія замінюється лубковою картинкою, покликаною виправдати авторитаризм правителя. 

 

Проте вони з'являються із завидною регулярністю. Телеканал «Інтер» попереду всієї країни. Справа не лише в заповненні ефірного часу в прайм-тайм. Тут теж політика. Опозиційний блок все більше кульгає на російську ногу. Анексії Криму, агресії на Донбасі його лідерам мало. Вони готові піти на будь-які умови агресора, тільки б знову отримувати прибутки від газових та інших операцій. 

 

Наближається час місцевих виборів. І політична контрреволюція готується дати бій, аби захопити, поки, як їм здається, є можливість, головні позиції у низці східних і південних областей. Нового нічого не придумають, тому користуються готовими рецептами російського штибу. Подібні серіали повинні викликати ностальгічні думки у багатьох людей старшого покоління і одурманити молодших, знаючих радянське минуле лише з книг, фільмів і розповідей. Міфологізація цього минулого і є складовою частиною виборчої кампанії, що вже розвертається. 

 

Тим, хто випускає на наші телеекрани подібні серіали, незалежна Україна не потрібна. Як говорили в Древньому Римі, cum principia negante non est disputandum - із тими, хто заперечує основи, нічого і сперечатися. Їм потрібно давати політичну відсіч. 

 

І кращою відповіддю буде випуск вітчизняних телефільмів. Тоді й телевізор дивитися захочеться. 

 

Юрій Райхель, «День»
Ілюстрація Анатолія Казанського, «День»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Юрій Райхель, «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2998
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду