Заява прес-служби НТКУ про перенесення показу конкурсу «Дитячого Євробачення» з 22-го на 23 листопада стала темою обговорення у багатьох ЗМІ. В «Українській правді», зокрема, Юрій Свірко обурюється з приводу цього перенесення, як і з приводу одночасного святкування Дня свободи та відзначання сумного Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій.

 

Тож побіжно зауважмо: День свободи є фіксованою датою, тоді як День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій – ні. І в певні роки вони цілком можуть збігтися в часі. Чи суперечать вони одне одному? Навряд чи: вшанування свободи не заперечує вшанування пам’яті жертв несвободи. Хоча, до речі, в Указі Президента від 22.11.2005 жодним словом не сказано про те, щоб цей День відзначали саме в передостанню суботу листопада. У цьому Указі йдеться про встановлення традиції відзначати цей День та про те, що 2005 року це мало бути 26 листопада – як бачимо, цей день у жодному разі не міг бути передостанньою суботою місяця.

 

Ну а тепер про інший збіг, про конкурс «Дитячого Євробачення». Перш ніж робити остаточні висновки, повернімося майже на тридцять років тому. 1978 рік. На конкурсі «Євробачення» – «великому», бо дитячого тоді не було, – який проходив у Парижі, перемогли Іжар Кохен та група «Алфабета» з Ізраїлю. Наступний конкурс, 1979 року, відбувся в Єрусалимі. І – несподіванка! – перемогли на ньому знову представники Ізраїлю, тепер уже Галі Атарі та група «Мілк енд Хані». 1980 року Євробачення мало знову відбутися в Єрусалимі. Але Європейська мовленнєва спілка призначила дату проведення конкурсу на День пам’яті жертв Холокосту. Ізраїльська телевізійна компанія, що є членом ЄМС, вела тривалі переговори зі Спілкою, але змінити призначену дату проведення конкурсу не вийшло. ЄМС уперто наполягала на своєму рішенні.

 

Тоді Ізраїль вдався до радикального рішення. Воно передбачало: по-перше, відмову від проведення конкурсу «Євробачення» 1980 року на території Ізраїлю (він відбувся в Гаазі); по-друге, відмову послати на конкурс виконавця, що представляв би Ізраїль; по-третє, відмову від трансляції конкурсу «Євробачення» 1980 року на території Ізраїлю. Не відмову від прямої трансляції в день конкурсу та демонстрування запису наступного дня, а відмову транслювати його взагалі. За правилами ЄМС, країна, що не транслює конкурс, позбавляється права посилати свого представника на конкурс наступного року – отже, і «Євробачення» 1981 року відбулося без участі представників Ізраїлю. Так, виявилися даремними витрати ізраїльтян на підготування проведення конкурсу 1980 року. Так, його представники готувалися виступити, але не змогли. Але країна продемонструвала: є речі, поступки щодо яких неможливі. Цьогорічне рішення України є істотно м’якшим та компроміснішим від ізраїльського кроку 1980 року. Воно, зокрема, означатиме: юний представник України на очах в усієї Європи в день національної жалоби братиме участь у розважальному, взагалі-то, заході.

 

Я аж ніяк не закликаю взагалі не транслювати цьогорічне «Дитяче Євробачення» в Україні. Тим більше не закликаю відкликати українського виконавця. Вчинок Ізраїлю 1980 року й справді був занадто радикальним. (А може, все ж таки ні?) Я просто хочу знати кілька речей. Зокрема: коли саме Україна проінформувала Європейську мовленнєву спілку про те, що проведення конкурсу 22 листопада є для неї неприйнятним? Можливо, якби ЄМС знала про цю обставину до того, як призначила дату конкурсу, то й рішення її було б іншим? Європейська мовленнєва спілка, взагалі-то, не зобов’язана знати дати днів національної жалоби в Україні, так само як і в інших країнах-членах.

 

Інша річ, яку я хочу знати: чи вела українська сторона переговори з ЄМС про можливість зміни дати проведення конкурсу вже після того, як цю дату було оголошено? Якщо так, то наскільки наполегливою була її позиція і, головне, коли вона розпочала ці переговори – одразу після оголошення дати чи істотно пізніше? Мова тут не лише про сумлінність української сторони або брак такої: що раніше розпочалися (розпочалися б) ці переговори, то більшою була (була б) імовірність досягнення компромісу.

 

Нарешті, я хочу знати от про що. Демонстрація запису є демонстрацією запису, вона не змінює факту: цього року Україна не транслюватиме конкурсу «Дитячого Євробачення». Чи не означатиме це, що на неї буде поширено згадане вже правило: країна, що не транслювала конкурсу, позбавляється права брати участь у наступному? Чи вела українська сторона переговори щодо саме цього аспекту? Нарешті, чи звернулася вона до ЄМС із проханням, щоби ведучі конкурсу згадали про сумну дату, що її відзначатиме того дня одна з країн-учасниць? Про те, зокрема, що жертвами Голодомору стали мільйони дітей?

 

Дуже дивно, що, цитуючи виконувача обов’язків голови НТКУ пана Ілащука, прес-служба не лише не зупинилася на жодному з цих моментів, а й узагалі нічого не сказала про історію колізії. Ще дивніше те, що повідомлення про заяву прес-служби НТКУ з’явилися 18 листопада, тоді як телепрограми на тиждень, у яких демонстрація конкурсу «Дитячого Євробачення» анонсувалася на неділю, 23 листопада, а не на суботу, 22 листопада, з’явилися у продажу 12 листопада. У тих самих тижневих програмах друкуються програми російського телеканалу «РТР-Планета», на якому конкурс «Дитячого Євробачення» анонсований на суботу. Отже, факт перенесення демонстрації конкурсу було оприлюднено на шість днів раніше від офіційної заяви з цього приводу. Як це розуміти? З якої причини керівникові НТКУ знадобився майже тиждень, щоб висловити свою позицію стосовно вельми неординарного рішення? Напрошуються підозри, що й Європейську мовленнєву спілку НТКУ офіційно попередила лише тепер. Може, ЄМС за власними каналами дізналася про перенесення демонстрації конкурсу в Україні й зажадала роз’яснень? Ніякого іншого пояснення такої пізньої появи заяви Ілащука не спадає на думку.

 

Від усієї цієї історії залишається украй неприємний присмак: НТКУ не так роз’яснила, як заплутала ситуацію. Виглядає так, що рішення керівництва НТКУ не виходить назвати ані мужнім, ані мудрим. Виглядає, що воно не продемонструвало пошану до пам’яті безневинних жертв, а просто пустило перебіг подій на самоплив, а потім прикрило пам’яттю жертв голодоморів та політичних репресій власне головотяпство.