«Свобода слова» (ICTV), 25 лютого

Колись ми регулярно хвалили «Свободу слова», ставлячи її у приклад іншим ток-шоу. На ICTV були найкращі баланс гостей, робота модератора та запитання експертів. Але тепер програма перетворилася на беззубий рекламний майданчик: політики піаряться тут у порядку черги, ведучий мовчки ковтає багатохвилинні ліричні відступи, а за запитання експертів відчуваєш іспанський сором.

На програмі піарилися: Юлія Тимошенко, народна депутатка, голова фракції «Батьківщина», кандидатка у президенти. Анатолій Гриценко, голова партії «Громадянська позиція», кандидат у президенти. Сергій Тарута, народний депутат, позафракційний, кандидат у президенти. Павло Клімкін, міністр закордонних справ України. Піару сприяли: Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу «Гардарика». Олександра Решмеділова, політкоментаторка, фігурантка бази псевдосоціологів. Олександр Чалий, дипломат, Надзвичайний і Повноважний посол України. Ігор Козій, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва. Владислав Селезньов, військовий журналіст, екс-спікер Генерального штабу Міністерства оборони України. Олександр Антонюк, політкоментатор. Загалом вісім чоловіків та дві жінки.

У хорошому політичному інтерв’ю запитання можуть бути не менш важливими, ніж відповіді. У піарному — теж, що доводить ця «Свобода слова». Програма справді більше нагадувала чотири склеєних докупи інтерв’ю, ніж ток-шоу, адже всі зіркові спікери виступали в ефірі по черзі, жодними ідеями не обмінювалися та жодних дебатів не вели. Комфортно, скажете ви? Ні, можна ще більше комфорту — наприклад, завдяки такому запитанню Владислава Селезньова до Юлії Тимошенко: «У Києві є всім відомий завод “ЛєнКузня” (“Кузня на Рибальському” Петра Порошенка. — MS), який випускає для національних військово-морських сил малі броньовані катери. Їх вартість у порівняні із закордонними аналогами складає щонайменше у 5-6 разів вище [...] Чи немає тут корупційної складової?...» Здавалося б, кандидатці Тимошенко вже не можна догодити більше, але, на щастя, в неї є Костянтин Матвієнко: «28 років поспіль Україною управляють президенти-чоловіки. Ми бачимо об’єктивну реальність: хаос, інфраструктурна руїна, безлад і, зрештою, війна [...] Зовсім нещодавно ООН закінчила фундаментальне дослідження, де вивчали участь жінок у державному управлінні [...] В умовах конфліктів, суспільних трансформацій, хаосу і тієї ж війни жінки виявилися на 30 % більш ефективними управлінцями, ніж чоловіки».

І хоч не всі запитання були настільки ж обурливо піарні, майже всі вони були такими ж «експертними». «Ви постійно приймаєте участь у Мюнхенській конференції, ви — та людина, яка дуже добре знає пана Ішенгера, який очолює цю конференцію [...] Я знаю, що у вас є певний план, який ви озвучували в Мюнхені. Які перспективи, як ви бачите вирішення питання, щоб в Україні настав мир?» — в Сергія Тарути цікавився Олександр Чалий. По-перше, дякуємо пану Чалому за експозицію про знайомства Тарути, без неї глядачі навряд чи зрозуміли би суть такого глибоко запитання. По-друге, а хіба експерт не має сам знати, про що план політика, й уточнювати в нього конкретні пункти?

Узагалі, чи не має хоча би хтось у студії уточнювати в політиків сумнівну інформацію? Адже на «Свободі слова» вистачало дивних заяв. Деякі з них були загалом нешкідливими, як-от астрономічні порівняння Гриценка: «Якщо скласти гривня до гривні, то один мільярд — це відстань від землі до Місяця і назад». Середня відстань до Місяця — 384 400 кілометрів і, щоби порівняння полковника було правдою, товщина кожної купюри повинна була би складати 76 сантиметрів. Інші заяви віддавали зовсім очевидними дивовижами: «Уже, по опитуванням, сьогодні 80 % молоді, яка отримує вищу освіту, уже планує поїхати жити й працювати за кордон», — розповідала пані Тимошенко. Ми таких опитувань не знайшли, у грудні 2018 року фігурувало число про 47 % охочих виїхати серед людей до 29 років. Узагалі, Юлія Тимошенко, що очолила рейтинг маніпуляторів 2018 року, лишалася мрією фактчекера протягом усього виступу. Наприклад, кандидатка заявляла, що Україна щороку втрачає через міграцію мільйон громадян креативного класу і що «люди приїхали за одну годину в Польшу і вже мають у три з половиною рази більші доходи». По-перше, з мільйона українців, які виїжджають на заробітки, далеко не всі належать до креативного класу, в Польщі, наприклад, українці задіяні в «будівництві, сільському господарстві, послугах». По-друге, середня зарплата польського заробітчанина на вересень 2018 року становила 19 200 гривень і в жодній області України вона не була в три з половиною рази меншою, а середня зарплата по Україні була меншою вдвічі. І що ж за виступ без тарифів: «Якщо залишається діючий президент на своїй посаді ще на 5 років, то з 1 травня, вже прийняті всі рішення, ще на 15 % підвищується ціна на газ». Як інший президент зможе це змінити, якщо: а) рішення прийняті б) президент не встановлює ціни на газ?

Про мовчазну згоду Вадима Карп’яка на все це незручно навіть згадувати. Ведучий попросив Тимошенко розповісти про актуальні виклики національній безпеці, оминаючи питання трудової міграції, змін до Конституції та цін на газ. Кандидатка відповідала монологом 18 хвилин (!), зачіпаючи трудову міграцію, свій проект Конституції, економіку та «Новий курс». А в кінці політикиня ще й звернулася до глядачів, обіцяючи передати їм частинку своєї віри. Модератор хіба що просив екс-прем’єрку не агітувати й нагадав, що Україна вже намагалася звернутися до Будапештського меморандуму.

Аналогічно піарився й Анатолій Гриценко, в якого запитали про загрози Україні від партнерства Європи з Росією. Натомість політик розповів про свого потенційного міністра МЗС (Світлану Заліщук), владні розкрадання, погані дороги, смертність, рекламу на виборах, проблеми армії. Здається, лише Сергій Тарута, в якого поцікавилися його газовими ініціативами, притримувався теми. Більшість часу. Адже народний депутат усе одно знайшов можливість кілька разів уколоти президента, наприклад, тим, що йому на Мюнхенській конференції з безпеки віддали другорядну панель. Павло Клімкін, із цікавого, заявив, що питання Криму та Донбасу українські дипломати намагаються тримати разом і мир із Росією можливий лише після деокупації обох.

«Свобода слова» все більше нагадує якесь «ток-шоу під ключ», коли канал організовує декорації, камери та ведучого, а вам лишається тільки взяти із собою експертів із приємними запитаннями. Про наявність опонентів можете не хвилюватися, а користі для глядачів від такого ефіру не більше, ніж від політичної реклами.

«Пульс» («112»), 26 лютого

26 лютого в Україні було дві теми: «Євробачення» та розкрадання в армії. Першій «112» приділив дві з половиною години, другій — ледь-ледь півтори, адже здебільшого обговорювали фальсифікації на виборах. Із чим пов’язані подібні пріоритети каналу Медведчука, ми лишимо здогадуватися вам.

Музично-політичними експертами програми виступали: Ілля Кива, кандидат у президенти, лідер Соціалістичної партії. Олексій Гончаренко, народний депутат, Блок Петра Порошенка. Олег Осуховський, народний депутат, партія «ВО “Свобода”». Вадим Карасьов, політкоментатор. Руслан Бортник, політкоментатор. Володимир Бебешко, музичний продюсер. Роман Недзельський, гендиректор палацу «Україна». Влад Багінський, керівник музичної дирекції Прямого каналу. Юрій Молчанов, екс-генпродюсер музичного каналу Enter. Сергій Перман, екс-продюсер Ані Лорак. Міла Нітіч, співачка.Олеся Яхно, політкоментаторка. Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Ростислав Балабан, політкоментатор. Гвардія Медведчука: народні депутати, члени «Опозиційної платформи — За життя» Юрій Павленко, Наталя Королевська, Юрій Мірошниченко. Загалом 14 чоловіків та три жінки.

Підбір гостей для теми «Євробачення» заслуговує особливої уваги. Наприклад, яким чином цього стосується Вадим Карасьов? Чи він експерт із виступів у Росії? А ще ж були Руслан Бортник — експерт із потрапляння в Базу замовних псевдосоціологів. Міла Нітіч — експертка з виступів на «День перемоги» на «Інтері». Юрій Молчанов — експерт із «молитвенных стояний против антицерковных законопроектов». Сергій Перман — експерт із проукраїнської позиції Ані Ларок та негативів безвізу. І це якщо не враховувати «корінних гостей» каналу «112». Загалом, доволі специфічний ідеологічний набір. Ведучі, звісно, казали, що запрошували на шоу представників Кабміну, проте не зрозуміло, що заважало їм також покликати побільше музикантів і краще збалансувати проросійських діячів? Також не зрозуміло, що заважає представникам «ВО “Свобода”» нарешті перестати приходити на ідеологічні ефіри «112» та NewsOne, де їх регулярно використовують для ілюстрації націоналістичної загрози. Цього разу Олегу Осуховському згадували ініціативу на п'ять років саджати артистів, які систематично виступають у Росії.

Із точки зору змісту дискусії на ток-шоу давно не було настільки тотальної #зради. Ілля Кива розповідав, що в українців забрали релігію, а тепер узялися за мистецтво і вводять диктаторський лад. Олексій Гончаренко заявив, що організатори відбору в НСТУ профнепридатні й мають понести відповідальність. Від Міли Нітіч лунало слово «лінчування». Володимир Бебешко іронізував із приводу співбесіди артистів в СБУ. Роман Недзельський заявляв про розкол країни Суспільним мовником. Юрій Молчанов назвав українське суспільство «хворим». Руслан Бортник роздував теорії змови про систематичність підігрівання інформаційного поля. І, звісно, «сегодня они решили отменить конкурс по “Евровиденью”. А завтра они также решат отменить выборы президента», — Наталя Королевська. Ведучий, до речі, й сам на повному серйозі запитав у Ростислава Балабана, чи може під час президентських виборів статися щось схоже.

Єдине, чого в ефірі було більше, ніж #зради, — це маніпуляцій і брехні. Сергій Перман заявив, що до Maruv ніхто не підписував із НСТУ договорів із жодними подібними правилами. Це неправда, хоча раніше окремі пункти й були сформульовані дещо інакше. Мовник, до речі, пояснював зміни. Ілля Кива заявив, що В’ячеслав Кириленко не має жодного досвіду у сфері мистецтва. Хоча він два роки був міністром культури. У Міли Нітіч запитали, чи була політика на конкурсі у 2011 році, коли вона брала участь у відборі. Співачка, яка зайняла тоді останнє місце в інтернет-голосуванні, відповіла, що ще п’ять років тому подібного не було. Нагадаємо, що в 2011 році Анна Герман ініціювала створення комісії для перевірки результатів конкурсу, Міка Ньютон писала листи Януковичу, а на відборі взагалі планували «третій тур». Це якщо не враховувати того дрібного факту, що й війни у 2011 році не було. Майже всі гості розповідали про аполітичне «Євробачення», хоча насправді на конкурсі вистачало міжнародних скандалів.

Але найдалі у своїй експертності зайшов Вадим Карасьов. Політкоментатор заявив, що не дивився відбір, але «номер [Maruv. — MS] хороший, между прочим. И я скажу, у неё был шанс выиграть и, если бы она выиграла, то эта победа объединила бы...». Типові телевізійні «політологи» — це коли ти не дивишся національний відбір, але знаєш, що хтось може перемогти в міжнародному. На жаль, Карасьов виявився також експертом із музично-расово-гендерних питань: «Реп чёрный топит за Обаму [...] Против Трампа все, только белая музыка [...] Белая Америка была маргинализирована Обамой на протяжении двух терминов вот этими всеми меньшинствами: чёрными там, гей, квири и так далее, трансгендеры...».

Загалом, нічого нового: «112» намагався дискредитувати проукраїнську політику й усіляко виправдовував стосунки з Росією. Причому робили це не лише гості, а й ведучі, що протягом програми іронізували, наприклад, про те, що чиновники очікують орденів за недопуск Maruv.

І на фоні подібної агітаційної машини ще сором’язливіше виглядало обговорення розслідування «Наших грошей» про розкрадання в армії. Мабуть, раз «За життя» дало Порошенку тиждень на дії, то й партійний канал вирішив почекати. Запитуючи про ситуацію в Олексія Гончаренка, ведучі жодного разу не вжили прізвища Порошенка й не згадали про зв’язок президента із ситуацією. Юрій Павленко із «За життя» теж повноцінно не використав шансу очорнити конкурента. Не було згадок про імпічмент чи закидів державної зради. А вже за дев’ять хвилин після початку теми... в Юрія Гримчака запитали про фальсифікацію виборів. Звісно, гості далі поверталися до розслідування й сам Гримчак почав відповідь із дискредитації журналістів (мовляв, фільм без листування ніщо й нічого нового не показує), але це все одно виглядало просто несерйозно на фоні звичної потужності чорного піару від «112». Закінчувалася програма обговоренням легітимності виборів, зокрема, підкупу через пенсії, але нічого принципового нового глядачі не почули. Особливо якщо вони інколи дивляться російські ток-шоу, де тема фальсифікації українських виборів завжди на гребені популярності.

Іронічно, що в програмі про вибори найбільше запитань викликає вибір самих організаторів. Досить дивно бачити, як поважні українські політики дві з половиною години обговорюють «Євробачення». Тим паче дивним виглядає вибір учасників для подібної дискусії: Ілля Кива критикував В’ячеслава Кириленка за непов’язаність із культурою, але яку компетенцію в цій сфері має він сам та колеги з «Опозиційної платформи»? Вражає й загалом спокійне обговорення розслідування «Наших грошей». «Пульс» міг би приділити цілий ефір темам крадіжок в армії, корупції й роботи правоохоронців, а натомість згадав про все це лише побіжно. У результаті мали програму, для якої політика на співочих конкурсах значно актуальніша за політику в оборонній сфері. Хоча, можливо, такі пріоритети — це те ж не більше ніж політика?

«Український формат» (NewsOne), 27 лютого

У каналів NewsOne та «112» не лише спільні зв’язки з Віктором Медведчуком, а й, виявляється, спільна редакційна політика. Як і «Пульс» попереднього дня, «Український формат» теж присвятив половину свого ефіру «Євробаченню» й майже не згадував про розкрадання в оборонній сфері. Точніше, у програмі на «112» хоча би коротко опитали на цю тему присутніх, а в «Українському форматі» ведучий Василь Голованов не поцікавився думкою про друзів президента в жодного гостя.

Пісенною долею України переймалися: Анжеліка Рудницька, співачка, радниця міністра культури України. Євгеній Червоненко, співак, екс-міністр транспорту. Нестор Шуфрич, співак під фонограму, народний депутат, член партії «Опозиційна платформа — За життя». Ігор Мосійчук, однопартієць співака, народний депутат, Радикальна партія. Дмитро Співак, не співак, керівник платформи «Національна стратегія розвитку». Михайло Ясинський, продюсер співаків (Ольга Полякова, Tayanna). Олександр Ягольник, продюсер і композитор співаків (Наталя Могилевська). Ростислав Балабан, судячи з усього, експерт зі співаків, політкоментатор. Семеро чоловіків та одна жінка.

Як бачимо, більшість «експертів» NewsOne володіли такими ж пізнаннями в музиці, як і їхні колеги зі «112». Аналогічними виявилися й посили програми. Запитання про приналежність Криму різні гості називали «фашистськими», «чекістськими» та «сталінськими». Євгеній Червоненко згадував про «несмываемый позор», Дмитро Співак — про хаос та безкультур’я. Шуфрич заявив, що Аласанія «лизнул у власти». Ягольник звинуватив керівника НСТУ в одноосібному рішенні скасування участі в «Євробаченні». Що навряд чи, враховуючи три відмови учасників. Ще екс-продюсер Могилевської заявив, що ФСБ украли в YUKO 200 тисяч голосів, аби роз’єднати суспільство. Також Нестор Шуфрич критикував позицію В’ячеслава Кириленка, нагадавши глядачам, що саме цей політик у 2014 році пропонував скасувати «Закон про мови», що стало «одной из причин взрыва всей ситуации в Украине на Юго-Востоке». Шуфрич мав на увазі «однією із відмазок, якою Росія прикриває окупацію», правда ж? Крім цього, ведучий і гості закидали суддям Нацвідбору лицемірство, мовляв, вони самі виступають у Росії, а сім’я Джамали теж живе в Криму. Пояснень жодного із суддів не надали (1, 2, 3), та й батьки Джамали, здається, не мають медалей «За повернення Криму».

Ба більше, Євгеній Червоненко обурювався, що так само, як результати Нацвідбору, можуть скасувати президентські вибори, аналогічну думку висловив і Нестор Шуфрич. Якщо відкинути різницю в законодавчому регулюванні, принципі голосування, системі затвердження переможця, кількості й різноманітності наглядових систем, увазі міжнародних спостерігачів та суспільства, то, загалом, вибори президента і «Євробачення», звісно, схожі. Тільки Сергій Притула ставить співакам гостріші запитання, ніж ведучі ток-шоу — кандидатам.

Але найбільше в цьому блоці виділявся Ігор Мосійчук. По-перше, він тричі заявив, що присутні дарма обговорюють «Євробачення» й таким чином відволікають увагу від розкрадання в оборонці. Він що, не знав тему програми, на яку йшов? По-друге, політик похвалився (!) тим, що за наполяганням його фракції урізали фінансування Суспільного. А є реформи, які Мосійчук іще не зупинив? По-третє, цитуємо: «Якщо вам подобається “Євробачення” разом із транссексуалами й гоміками, їдьте на нього».

Отож, «Євробачення» стало ще однією чудовою нагодою для NewsOne дискредитувати антиросійські настрої в Україні й виставити державну владу «фашистською» та лицемірною. Збіг чи ні, але аналогічно цією темою скористалося й російське телебачення.

Бідність українців обговорювали: Андрій Іллєнко, народний депутат, партія «ВО “Свобода”». Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина». Ігор Мосійчук, народний депутат, Радикальна партія. Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Ростислав Балабан, політкоментатор. Вадим Карасьов, політкоментатор. Михайло Чаплига, політкоментатор. Володимир Цибулько, політкоментатор. Володимир Бойко, журналіст. Дев’ятеро чоловіків і жодної жінки.

У другій частині програми обговорювали бідність. За даними Світового банку, за останні п’ять років вона справді зросла в Україні на 10 %. Проте конструктивного, технократичного аналізу ситуації й, що важливіше, предметного, світоглядного пошуку рішень від подібного складу гостей очікувати, звісно, не доводилося. У студії домінувало два підходи: «опозиції» та Володимира Цибулько (читай: «влади»). Перші розповідали про зростання статків олігархів, виживання населення, бізнес на крові, непідйомні ціни на ліки та комуналку й те, як люди їдять кістки замість м’яса. А Володимир Цибулько хвалив IT-сектор та дискусію «влади» з ФОПами і євробляхерами.

Підтемами шоу стали фальсифікація виборів і скасування Конституційним судом статті про незаконне збагачення. Щодо виборів, то тут лунали закиди про «петіну тисячу» та підкуп пенсіями. Шуфрич навіть акцентував увагу на тому, що збільшення пенсій викликало зростання дефіциту, який «кто-то когда-то должен будет закрыть». А чим Юрій Бойко планує закрити дефіцит на обіцяні ним 7 тисяч гривень пенсії? Рішення Конституційного суду присутні теж звели до вини Порошенка. Ігор Мосійчук навіть заявив, що статтю скасували, адже нинішній президент не вийде у другий тур і хоче врятувати награбоване. Але ж подання підписали 59 депутатів і щонайменше двоє з них (Наталя Королевська та Василь Німченко) — це постійні гості «Українського формату» й колеги Нестора Шуфрича. Чому в нього не запитали про позицію однопартійців? Про розслідування щодо розкрадання в армії кожен із присутніх політиків коротко згадував самостійно. Але Василь Голованов за чотири години так і не поставив нікому цього запитання.

У передмові до шоу виступав Дмитро Співак, якого оголосили відомим не лише як керівника платформи «Національної стратегії розвитку», а і як ведучого NewsOne. Коротше кажучи, редакція у відчаї: сайту чи прикладів діяльності платформи Співака нам не вдалося знайти у Google, а брати 40-хвилинне інтерв’ю у свого співробітника — це моветон. Коментував він здебільшого ситуацію з «Євробаченням»: розповів, що в державі насаджують націоналізм, що Європу ми цікавимо лише як сировинний придаток, що питання про Крим в ефірі конкурсу — це «мерзкая дрессировка». І, звісно: «Все известные нам звезды украинского шоу-бизнеса так или иначе пересекают эту границу с Российской Федерацией».

Після ефіру лишається два враження. Що шоу так активно виправдовує співпрацю з Росією, ніби хтось пов’язаний із каналом часто туди їздить. І що Василь Голованов так активно уникає розслідування про друзів Президента, ніби інколи бере в них інтерв’ю.

«Право на владу» («1+1»), 28 лютого

Цей випуск «Права на владу» відзначився двома гостями: один із них уперше з’явився в ефірі ток-шоу, іншого, можливо, вперше туди не пустили. На жаль, нічого цікавішого «кандидатський» ефір так глядачам і не запропонував (гостями шоу мали бути лише кандидати у президенти, як оголосили його творці). Але замість дебатувати одне з одним усі присутні кандидати об’єдналися проти Петра Порошенка. Хоча ефір у четвер якимось чином став першим у нашому моніторингу, що повноцінно торкнувся теми розслідування «Наших грошей» та скасування Конституційним судом статті про незаконне збагачення.

Участь взяли такі кандидати у президенти: Юлія Тимошенко, лідерка партії «Батьківщина», народна депутатка. Андрій Садовий, лідер партії «Самопоміч», мер Львова. Олександр Шевченко, член партії «Укроп», народний депутат. Валентин Наливайченко, лідер партії «Справедливість». Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція». Володимир Зеленський (відеовключенням на 10 хвилин), лідер партії «Слуга народу». Журналісти-розслідувачі: Денис Бігус, керівник програми «Наші гроші». Інші: Олександр Дубінський, ведучий програми «Гроші». Сергій Омельченко, перший заступник генерального директора «Укроборонпрому». Тетяна Котюжинська, медіаюристка. Участь не взяли, хоча хотіли: Артур Герасимов, голова фракції Блоку Петра Порошенка. Дев’ятеро чоловіків та дві жінки.

Для початку варто зауважити, що «1+1» зробив спробу провести якісний ефір. Першим на ньому виступав Денис Бігус, що відповів на головні закиди до розслідування: чому зараз? чому ця тема? хто замовник? Далі право на відповідь мав представник «Укроборонпрому», який цих самих відповідей уникав: чи знали ви про контрабанду? Її немає. Яка частина державного замовлення припадає на бізнес Президента? «Кузня на Рибальському» не входить до «Укроборонпрому». А ще розслідування неактуальне, «так зване» й узагалі дискредитує чесних працівників. Далі, на жаль, виступали кандидати у президенти.

Чому подібна тема не підходила таким гостям? Наприклад, тому, що вони нічого про неї не знають і весь ефір лише переказували (інколи з помилками, що підмічав Бігус) опубліковане розслідування. Або тому, що всі кандидати апріорі заангажовані і, скориставшись можливістю, звели шоу до чорного піару конкурента — Петра Порошенка. Загалом, для якісної програми про корупцію в оборонній галузі на програмі не вистачало експертів. А якщо вже «Право на владу» вирішило зібрати виключно кандидатів у президенти, то в них можна було поцікавитися і якимись програмними чи світоглядними речами, додавши шоу елементу якісних дебатів на ту ж військову тему. А так ефір перетворився на звичайний парад піару та комфортних перфомансів біля мікрофона. І жоден виступ не підкреслив це краще, ніж поява Володимир Зеленського.

Лідер рейтингів з’явився в ефірі по відеозв’язку, розмова з ним тривала 10 хвилин і ніхто, крім ведучої, не міг ставити Зеленському запитання. Тобто апріорі «свого» кандидата на каналі «1+1» поставили в нерівні умови зі всіма іншими кандидатами. Не додавало переконливості й те, що між студією та, судячи з усього, партійним офісом, існувала 6-секундна затримка звуку. Але найбільшого удару шоумену завдавали його слова. Свій виступ Зеленський почав із одразу трьох піарних трюків: подякував Бігусу за серіал, який, він сподівається, не закриють. Сказав, що часто буває на фронті. І розповів історію про загиблого через неякісну техніку волонтера, мовляв, хтось помер, а хтось на цьому заробив. При тому, що в розслідуванні окремо наголошували: неякісні деталі заводи у «хлопчиків» не брали. Що ж до боротьби з корупцією в оборонній сфері, Зеленський пропонував підхід Лінкольна із XIX сторіччя: «Здав корупціонера — отримав проценти з грошей, які повернулись назад до бюджету». Стара школа Коломойського. Крім того, подібний закон уже був зареєстрований у 2016 році. Далі пан Володимир обіцяв, що «Кримінальний кодекс у нас великий. На кожного знайдемо статтю» (питання було: «Хто має стежити за добропорядною репутацією нажитих статків?»). Також політик уточнив свою позицію про «домовленості хоч із чортом лисим»: жодних компромісів щодо суверенітету й територій. Чим же тоді готовий поступитися потенційний головнокомандувач, ведуча не дізнавалася. Завершився виступ Зеленського заявами про те, що стара влада йому не конкурент, що він будує країну мрії, що народ проти Петра Порошенка і що сам новоспечений політик «зуб дає» ще раз з’явитися в ефірі. Сподіваємося, цього разу особисто й не на каналі, із яким у його компанії контракт.

Усі виступи інших кандидатів будувалися за однією схемою: максимально прив’язати скандал до Петра Порошенка плюс максимально епатувати звинувачення. Юлія Тимошенко подала це так: пенсіонери віддають останні копійки на військовий податок, а під гаслами «армія, мова, віра» кошти відмивають. Анатолій Гриценко говорив про мародерство під час війни та оборонне замовлення, яке засекречують не від Путіна, а від народу. Андрій Садовий розповідав про два світи: воїнських матерів та мажорів. Олександр Шевченко, якому медіаюристка зробила протягом програми найбільше зауважень, кричав про те, що Порошенку після виборів треба в тюрму, а не психлікарню й, узагалі, він «зрадник, колаборант та злочинець». Валентин Наливайченко розповів про схему Гладковського з картинами та підписав меморандум «1+1» про чесні вибори.

Темі рішення Конституційного суду приділили трохи менше уваги. Її у студії прокоментував Назар Холодницький, розповівши, що скасована стаття була дієвою, що тепер вся реформа зруйнована і що альтернативні статті, наприклад, недостовірне декларування, передбачають значно менше покарання. Рішення суду за одностайним консенсусом присутніх у студії кандидатів — це теж вина Порошенка, хоча подання підписали 59 депутатів.

Ще три моменти ефіру варто виділити окремо. По-перше, постійні намагання представника «Укроборонпрому» дискредитувати журналістське розслідування, в тому числі за «злив» інформації непідготованим слухачам. Ведуча йому нагадала, що подібна журналістська робота вітається суспільством. По-друге, згадку в ефірі іншого розслідування, цього разу про одних із найбільших спонсорів партії «Батьківщина»: «Касирки супермаркету у передмісті Києва, безробітного мешканця Сум, його землячки, яка працює на автомийці». На питання Дениса Бігуса про оприлюднені факти Юлія Тимошенко заявила, що бізнесмени бояться слати кошти політсилі від свого імені через миттєві репресії з боку влади, тож оформляють пожертви на родичів. Послухайте самі і спробуйте не засміятися довше, ніж розслідувач. По-третє, якийсь особливо емоційний ефір видався в Олександра Шевченка. Спочатку він стверджував, що президенту варто самому піти у в’язницю і «тільки в цьому випадку український народ не прийде до нього [...] і не вирве те серце корупційне із його тіла». Наприкінці програми політик «вистрелив собі в ногу»: «Для того, щоби вступити в команду Порошенка, треба стати злочинцем». Шевченко балотувався по мажоритарці від БПП й рік входив до цієї фракції.

Що ж до найбільшого скандалу шоу, недопущення до участі в ньому Артура Герасимова, то його вже прокоментували й у БПП, й на «1+1». Під час самої програми Наталя Мосейчук аргументувала це комерційним каналом, редакційною політикою, кандидатським ефіром. Не обійшлося й без закидів: «Якщо в цій країні один канал не належить пану Медведчуку, то це не значить, що свободи слова в цій країні немає». Та відвертого пафосу: «Ми, можна сказати, останній прихисток патріотів». Загалом ситуація двояка: з одного боку, якщо відмовляти представнику, то, можливо, на шоу колись прийде кандидат. З іншого — враховуючи рівень риторики та консолідацію всіх присутніх політиків проти одного неприсутнього, Артур Герасимов позитивно розбавив би програму й увів би в неї елемент дискусії. А так усі ці звинувачення кандидатів глядачі могли би з таким же успіхом просто прочитати десь на партійних сайтах.

«Ехо України» (Прямий канал), 1 березня

Короткий опис реалій українських передвиборчих ток-шоу (нашого моніторингу) можна звести до того, що найкраща програма про розслідування «Наших грошей» вийшла на Прямому каналі, який пов'язують із Порошенком. Звісно, допомогли тут конкуренти, які або проігнорували тему (привіт, канали Медведчука) або віддали її на піарну поталу кандидатам (привіт, «1+1»). Звісно, далеко не ідеальним був і ефір «Еха України»: тут вистачало маніпуляцій та фактологічних помилок і не вистачало політичного та експертного балансу. Але все ж варто віддати студії Матвія Ганапольського належне — розслідування не намагалися системно дискредитувати.

Гостями шоу стали: Олексій Гончаренко, народний депутат, Блок Петра Порошенка. Юрій Береза, народний депутат, «Народний фронт». Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій. Володимир Яворівський, екс-народний депутат. Дмитро Корчинський, громадський діяч. Віктор Суслов, екс-міністр економіки. Олександр Харебін, політкоментатор, екс-перший заступник генерального директора НТКУ. Мирослав Гай, волонтер. До обговорення «Євробачення» долучилися: В’ячеслав Кириленко, віце-прем'єр-міністр. Юрій Фальоса, продюсер. На інтерв’ю завітав: Олег Гладковський, перший заступник Секретаря РНБО. Загалом 11 чоловіків і жодної жінки.

Почалася програма не дуже приємно. Матвій Ганапольський порівняв учорашній ефір «Права на владу» із російським телебаченням, мовляв, шоу було спрямоване на те, щоб мочити Порошенка. Також ведучий звинуватив Дениса Бігуса в підозрілому мовчанні («може, з ним домовилися»), бо він не згадав присутній Юлії Тимошенко розслідування про її спонсорів. Розкритикував Ганапольський і реакцію Тимошенко на це розслідування, вирішивши, що тим самим вона зізналася в шахрайстві. Ситуація цікава тим, що свою реакцію лідерка «Батьківщини» насправді озвучила в ефірі «Права на владу», де її запитав про розслідування Денис Бігус.

Далі на «Ехо України» завітав Олег Гладковський — і тут усі досвідчені українські глядачі повинні були би напружитися. По-перше, в пам’яті ще свіжі джакузі Луценка на Прямому. По-друге, нещодавно Гладковський і сам приймав оздоровчі для іміджу ванни на ZIK’у. Але цього разу все минуло інакше. Хоча хард-током розмову назвати було складно, Матвій Ганапольський ставив чиновнику запитання по суті й навіть обережно спростовував його маніпуляції. Спочатку Гладковського попросили прокоментувати звільнення журналіста ZIK через цензуру, пов’язану, зокрема, з інтерв’ю на каналі заступника секретаря РНБО. «Я довів меседж про свою невиновність, про те, що я дуже ефективний був спеціаліст. І те, що відбулося, — це намагання мене усунути від роботи». Грошей чиновник ZIKу не платив, а про використання інших зв’язків із саме цим каналом Ганапольський не уточнював. На питання, чи знав Гладковський про розкрадання, чоловік відповів, що нічого не відав, та й за посадою не повинен був. Коли друг Президента назвав інформацію розслідувачів «безпідставною», «абсурдною» та «нісенітницею», ведучий уточнив у нього, чи бачив той відео. Коли чиновник розповідав, що його син платить величезні податки, Ганапольський обережно «збив» цю маніпуляцію: «Так у житті буває, що однією рукою сплачуєш податки, а іншою рукою...». Крім цього, Гладковський заявив, що «не має втручання в жодні фінансові або інші управлінські рішення». Хоча в розслідуванні поки що й не йшлося про пряме посадове втручання чиновника, лише про силу його прізвища.

У політичній частині шоу обговорювали війну компроматів, Зеленського та «Євробачення». Про рішення Конституційного суду зі скасування статті про незаконне збагачення не говорили, хоча у студії були присутні члени БПП та «Народного фронту», чиї однопартійці додали до відповідного подання найбільше підписів.

У першій темі програми цілком можна було запідозрити технологію, про яку політики постійно кричать на ток-шоу: спробу відвести увагу. У «війні компроматів» на одні терези поставили розслідування про буцімто розкрадання друзями Порошенка та буцімто фейкових спонсорів «Батьківщини». При цьому в сюжеті перед випуском Тимошенко намагалися нав’язати також проросійськість, адже під час висунення в кандидати у президенти вона жодного разу не назвала Путіна агресором. Прямий канал працює над цим наративом системно.

Доклалися до переводу стрілок і гості. Олексій Гончаренко заявляв, що в одному скандалі маємо «сина заступника секретаря», якого намагаються прив’язати до Порошенка, а в іншому — особисто Тимошенко. Про те, що Порошенко сам призначив Гладковського на посаду, і про їхню спільну бізнесову історію народний депутат чомусь не згадав. Натомість заявив, що політично скандал Тимошенко більший. Тут, на щастя, проявив себе мінімальний баланс у студії: Олександр Харебін акцентував на тому, що люди все ж відповідають за тих, кого призначили, а Порошенко та Гладковський пов’язані бізнесом. Мирослав Гай намагався виправдати президента тим, що він краще відреагував на розслідування: відправив усіх у відставку й не кричав про замовлення опонентами. Можливо, до речі, тому цю стратегію вибрав і Прямий. Загальним настроєм у студії було те, що діяльність хлопчиків необхідно розслідувати, а винних покарати. Виділився Юрій Гримчак. Він заявив, що ніколи не напише мемуари, бо робив «такі речі, які ангели не роблять». Сказав, що сам є «мародером», а необхідні товари інколи доводилося діставати й у десять разів дорожче. А от за що потрібно карати, на його думку, — це за крадіжку й перепродаж українських запчастин, що теж було згадано в розслідувані. Також чиновник розповів, що в матеріалі журналістів не знайшов Порошенка, Гладковського чи його сина. Насправді Денис Бігус уже кілька разів пояснював, що сенс розслідування не в контрабанді. А в матеріалі кілька разів таки згадується роль «Гладковського-джуніора».

Тема Зеленського пройшла для Прямого каналу традиційно. Спочатку політика й колег образив Матвій Ганапольський, натякнувши, що питання до цього кандидата на «Праві на владу» могли бути узгоджені. Потім ведучому довелося вже захищати Зеленського та просити в нього вибачення, коли слово взяв Дмитро Корчинський. «Діяч» стверджував, що Коломойський принижує Зеленським націю, називав кандидата «клоуном» та «істотою», вирішив, що комік на все ладен за гроші, а після виборів поїде до Путіна падати на коліна. А далі Корчинського зовсім накрило: «За пропаганду миру під час війни в нормальних країнах взагалі саджають у тюрму чи розстрілюють». «Шо?!» — зреагував ведучий. «Що?!» — зреагував би Петро Порошенко. «Was?!» — зреагувала б Ангеля Меркель. «What?!» — зреагували би хіппі. Ще ми дізналися, що Зеленський погано виступає на публіці, не має плану дій проти Росії й підходить агресору як президент.

Тема «Євробачення» якимось чином виявилася найбільш конфліктною у студії. Продюсер Юрій Фальоса спочатку емоційно реагував на слова інших гостей про заборону гастролей у Росії, а потім необережно заявив, що це нинішня влада винна у смертях на сході України. А найбільше маніпулював В’ячеслав Кириленко. Він, наприклад, вирішив, що Maruv відмовилася від участі в конкурсі, бо не хотіла відмовлятися від гастролей у Росії. Хоча це брехня, адже переможиця заявила, що якраз ця умова договору її влаштовує. Від Дмитра Корчинського (нагадайте, навіщо його запрошують?) ми дізналися, що французи посилають на «Євробачення» «араба-трансвітіта», а ми — «стриптизерку-транснаціоналку». Давав «діяч» і музичні оцінки, мовляв, «Євробачення» — це не мистецтво, а «огидна попса». А також, оскільки Україна мала два пісенних успіхи — Руслану та Джамалу, нам потрібно посилати на конкурс людей «із виразним етнічним та політичним забарвленням». Як «Гринджоли»? Мирослав Гай аргументував заборону поїздок на конкурс для подібних артистів тим, що Росія може використати їх як ілюстрацію для спростування війни між державами. Справжні ж пристрасті вирували між Юрієм Фальосою, що іронізував про приставлених до виконавців агентів СБУ, та Юрієм Гримчаком, який обурювався тим, що в Києві забувають про війну на сході України. А потім Фальоса взагалі повісив вину за убитих на війні на владу, проте Матвій Ганапольський попросив присутніх не розпалювати конфлікт іще більше.

У підсумку маємо ще один ефір «Еха України», де лякали непрофесійністю Зеленського, згадували про проросійськість Тимошенко та розмивали конфлікти навколо Порошенка. Але цього разу Матвій Ганапольський не настільки відверто підігрував цим наративам. Можливо, журналістські розслідування в Україні все-таки на щось впливають.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.