«Свобода слова» (ICTV), 18 лютого

На цей випуск «Свободи слова» вкотре завітав Кабмін на чолі з Володимиром Гройсманом, і вкотре члени уряду обожнювали себе настільки активно, що з боку глядачів етичним було б відвернутися. Ведучий Вадим Карп’як принаймні так і зробив.

Соліст: Володимир Гройсман. Бек-вокал: Олександр Саєнко, міністр Кабінету Міністрів України. Павло Петренко, міністр юстиції України. Андрій Рева, міністр соціальної політики України. Ірина Фріз, міністр у справах ветеранів України. Фан-зона: Наталія Шульга, Реанімаційний пакет реформ, група по реформі освіти і науки. Андрій Блінов, головний експерт департаменту комунікацій Нацбанку України. Віталій Дейнега, волонтер, засновник фонду «Повернись живим». Віктор Таран, центр політичних студій та аналітики «Ейдос». Тарас Загородній, політолог. Загалом вісім чоловіків та дві жінки.

Насправді тур Кабміну по прихильних майданчиках почався раніше: 15 лютого Володимир Гройсман уже виступав на Прямому каналі. Там, як і на ICTV, прем’єр-міністр презентував свій новий хіт — звіт уряду за 2018 рік. Із чим, власне, й пов’язана найбільша проблема ефіру. «Я іноді чую, як деякі депутати кричать [...]: “Де звіт уряду?!” Я вже не знаю, може мені в руках їм принести цей звіт?» — обурювався посеред програми прем’єр під цілковите мовчання ведучого та інших гостей. Але в тому-то й справа, що Гройсман повинен особисто прозвітувати у Верховній Раді, чого за всіма процедурами не робив уже два роки. Очевидно, що подібними походами на лояльні шоу Кабмін намагається зімітувати й підмінити регламентний обов’язок. «Набагато складніше звітувати перед мільйонною аудиторією, ніж перед окремими депутатами», — заявляв головний урядовець. От тільки мільйонна аудиторія, як і гості «Свободи слова», не могла поставити прем’єру гострих запитань.

Коротко весь випуск «Свободи слова» можна описати однією ситуацію: присутні у студії голосували за те, чи підтримують вони монетизацію субсидій. І ніхто не поцікавився у членів уряду, чи вважають вони подібну видачу грошей прямо перед виборами підкупом, як про це заявляють, зокрема, «Батьківщина», «Самопоміч» та екс-регіонали. Ще одна симптоматична ситуація — це перше запитання до прем’єра та його відповідь. «За рахунок чого ви плануєте втримати цей економічний ріст, який українська економіка демонструє 12 кварталів поспіль?» — допитувався у Гройсмана ведучий. Очільник уряду почав відповідь із пам’яті про героїв, перейшов до того, що його Кабмін не відмахується від проблем, яких уникали інші політики (ага, як ринок землі?), і закінчив Україною, що має ставати сильною. Загалом, Вадим Карп’як запитав іще раз і дізнався, що команда прем’єра працює системно, знає, що робити, а для зростання «є ряд факторів». Що ж, яке запитання — така і відповідь.

З іншого боку, подачам на Гройсмана від окремих гостей могли би позаздрити навіть професійні футбольні півзахисники. Тарас Загородній, наприклад, поцікавився у прем’єра його ставленням до наглядової ради «Нафтогазу» й діяльності компанії взагалі. Експерт, звісно, не міг знати, що прем’єр говорив про це в червні, листопаді, грудні, січні і за п'ять днів до ефіру. Крім того, прем’єр уже традиційно долучався навіть до тих обговорень, які вели інші міністри. У Павла Петренка запитують про конфіскацію майна за тарифні борги, а Гройсман додає про свій успіх на посаді мера. В Андрія Рева запитують про долю ФОПів, а Гройсман після слів «Андрій Васильович мав на увазі» відповідає на це ж запитання ще раз. У Євгена Нищука запитують про Меморіал небесної сотні, а Гройсман додає про Меморіал голодомору. Олександр Саєнко відповідає на запитання про державну службу менше хвилини, Гройсман «доповнює» його більше трьох. І все одно це все виглядає краще, ніж коли міністр Рева публічно дякує начальнику.

Загалом, якщо говорити про зміст програми, то її найкраще підкреслює обмовка Гройсмана: «Ми будемо все робити як прем’єр-міністр». Адже Кабмін на ICTV справді нагадував гурт із зірковим фронтменом та якимись нікому не відомими барабанщиками. Головним же посилом шоу було те, що Володимир Борисович знає, як керувати країною, і прозоро звітує про це перед населенням. Народні ж депутати, очевидно, можуть також подивитися програму.

Що ж до форми цього всього, то нам інколи здається, що автори «Свободи слова» неправильно розуміють назву своєї програми. Свобода слова — це не коли політики можуть безлімітно піаритися, а коли журналісти можуть перебити їх і поставити справжні гострі запитання.

P. S. Для фанатів теорії змови та підкилимних ігор зазначимо, що на шоу пропіарили ще одного прем’єра. Володимир Гройсман нагадав, що децентралізацію почали в уряді Яценюка за повної підтримки останнього. Це у голів Кабміну взаємно.

«Пульс» («112»), 19 лютого

Якщо не знати, що за всіма рішеннями менеджерів на «112» стоять інтереси Віктора Медведчука, то колектив «Пульсу» можна запідозрити в катастрофічній профнепридатності. Посудіть самі: хто може запросити на обговорення виборчих фальсифікацій не представників ЦВК, Комітету виборців України, «Опори» чи інших аполітичних організацій, а Ігоря Мосійчука та Євгена Червоненка? Можливо, вам здається кращою ідея пообговорювати курс у ЄС та НАТО за участі міністра МЗС Януковича й без профільних експертів? Очевидно, що подібні дискусії не могли принести глядачам нічого, крім тотальної #зради та плутанини. І, можливо, ще відчуття легкого дежавю з російським телебаченням, де активно працюють у цьому ж ключі і з цими ж темами.

Себе та однопартійців піарили: Дмитро Добродомов, кандидат у президенти України, народний депутат (позафракційний). Євген Червоненко, «реальний пацан». Ігор Мосійчук, народний депутат, Радикальна партія. Олександр Бригинець, народний депутат, БПП. Олексій Рябчин, народний депутат, «Батьківщина». Едуард Леонов, екс-народний депутат, партія «ВО Свобода». Володимир Прокопів, заступник міського голови — секретар Київської міської ради. Руслан Бортник, політкоментатор. Кирила Молчанов, політкоментатор. Сергій Поярков, політкоментатор. Георгій Вашадзе, екс-заступник міністра юстиції Грузії. Сергій Годний, політкоментатор. Олег Волошин, директор Департаменту інформаційної політики МЗС 2010–2013 років. Костянтин Грищенко, міністр МЗС 2010–2013 років. Олександр Кіхтенко, Екс-голова Донецької обласної державної адміністрації. Загалом 15 чоловіків і жодної жінки.

Як ми вже зазначали, цей випуск «Пульсу» був приреченим від початку. Немає жодного сенсу в тому, щоб запрошувати до студії чинних кандидатів чи їхніх представників (більшості з яких закидають ті чи інші фальсифікації) та запитувати в них, що робити, щоб українці не продавали голоси. Це наче обговорювати боротьбу з наркоманією з Пабло Ексобаром чи реформу медицини — з Ігорем Мосійчуком. Тим не менш, саме таким чином побудували програму, незважаючи на спроби ведучих заспокоїти гостей. Ще частіше присутні критикували «владу» та дискредитували українські вибори.

Наприклад, Руслан Бортник заявив, що без участі «влади» скупка голосів буде припинена майже миттєво. Євген Червоненко переймався, що якщо Петро Порошенко не пройде у другий тур, на сході України може початися загострення. Ведучі запитували в гостей, чи є ЦВК достатньо незалежною від «влади», й заодно висловлювали скепсис щодо щирості промови Дональда Туска у Верховній Раді. За цілковитим збігом, аналогічні настрої панують і в російських ток-шоу: там теж розганяють теорії змови про виборчі провокації Порошенка й переважно його участь у скупці голосів. А далі починають звинувачувати в подібних гріхах і інших кандидатів, через що дискредитованими виявляються абсолютно всі, а найбільше — сама українська демократія. На «Пульсі» до аналогічного ефекту призводить підбір гостей студії, які постійно сваряться між собою і з’їжджають із конструктиву на особисті образи.

Однозначним лідером із піарних істерик цього разу виявився Ігор Мосійчук. У перерві між поливанням брудом Уляни Супрун і розповідями про зовнішнє управління країною борець із реформами заявляв, що субвенціями влада підкуповує політиків і громадян. Це ж вам не пожежні машини. Також він кричав, що за нього проголосували мільйони українців, коли насправді партію підтримали 1,2 млн людей. Погрожував Георгію Вашадзе, фактично обіцяючи тиск на суд: «Ми прийдемо до влади й сядеш». І, звісно: «Якщо ви так любите Україну, то візьміть, будь ласка, зброю [...] і підіть це доведіть». За такою логікою Мосійчук теж не любить Україну.

Крім цього, на ефірі звучали ще дві теми: оплати волонтерів на виборах та заборони пенсіонерам голосувати. У питанні активістів траплялися проблиски сенсу: Георгій Вашадзе розповідав, що подібну працю оплачують за кордоном і це треба дозволити прозоро робити в Україні. Руслан Бортник заявляв, що потрібно просто брати цих людей на роботу за трудовою книжкою. А от Дмитро Добродомов піарився: доводив, що всі його волонтери працюють безкоштовно й до них можна підійти й особисто про це запитати. Що ж до заборони пенсіонерам голосувати — то це відверта провокація. Шоу кілька разів підходило до цієї теми, так і не пояснивши, як вона взагалі актуалізувалася і які її перспективи (спойлер: жодних). Тим не менше, саме внесення її в порядок денний ефіру вже могло налякати й дезінформувати людей.

НАТО і ЄС

У другій частині програми на глядачів висипали невеличку гору євроскепсису. Сергій Годний, що у 2014 році був керівником вінницької ініціативної групи «Українського вибору», продовжував ініціативи Медведчука й на шоу: заявляв, що Україна ніколи не буде членом ЄС, а Європа зацікавлена лише в частинах нашої держави. Кирило Молчанов із бази замовних псевдосоціологів залякував українців втратою суверенітету, мовляв, «Єврокомісія буде казати, кому що вирощувати на полях». Ведучі запитували, чи посилює українську геополітичну суб’єктність вступ до НАТО. За просто неймовірним збігом, ці ж самі теми з цими ж невтішними висновками звучали протягом попереднього тижня й на російських ток-шоу. Невже куми спілкуються не лише про обмін полоненими?

Найдалі ж у залякуванні глядачів зайшов Олег Волошин, експерт, під час виступів якого було би добре зазначати на 50 % екрана «Дипломат часів Януковича, екс-співробітник посольства України в Росії». Він заявив, що «если мы хотим принести мир на Донбас, а не сделать ситуацию хуже, именно из-за этих соображений, мы и говорим о внеблоковости». А також поділився інсайдом: «Доминирующая точка зрения в военных кругах России, что лучше развязать превентивную войну [...] против Украины в целом, чем ожидать её вступления в НАТО и размещения его баз, например, под Харьковом». Видається, що ці інсайди пан Волошин узяв там само, де й прохання згадати про них перед телеглядачами.

Крім тих, хто в НАТО та ЄС не хотів, на програмі було і двоє чоловіків, що хотіли туди аж надто сильно й мірялися своїми прагненнями. Олександр Бригинець заявляв, що серед топових кандидатів лише у програмі Порошенка є обіцянка вступити в НАТО. Члени команди Президента, здається, досі не змирилися з тим, що Зеленський — кандидат. Олексій Рябчин, навпаки, розповідав, як «Юлія Тимошенко в 2008 році підписувала ПДЧ до НАТО...». Як можна підписати ПДЧ, у якому Україні у 2008 році відмовили? І чому Рябчин розповідає про євроінтеграційні наміри Тимошенко, якщо насправді («Українська правда», «Дзеркало тижня») вона долучилася до зриву тогочасних планів України?

Після чотирьох годин цього шоу в голові глядача повинні були лишитися дві думки: вибори будуть сфальсифіковані, у НАТО вступати небезпечно. Здається, із наближенням виборів пульс «112» прискорюється, а «серце» каналу рухається все далі на північ.

«Український формат» (NewsOne), 20 лютого

NewsOne знову обговорював Революцію гідності. Останнім часом на «каналі Медведчука» все складніше натрапити на щось інше. Шоу 20 лютого стало черговою позбавленою сенсу програмою, де виправдовували Януковича та «Беркут» і засуджували постмайданну владу та розслідування убивств. Були й ваші улюблені теорії змови, рука Держдепу, «державний переворот» і навіть наступ націоналізму.

Раніше подібну обмеженість обговорення можна було би пояснити відсутністю нових гучних фактів, але ж у 2019 році вони з’явилися. Тут вам і заява Генпрокурора про зарахування загиблих міліціонерів до Небесної сотні, що «Український формат» мав би святкувати як особисту перемогу. І закінчення слідства, яке варто було б обговорити, замість уже частково неактуального «чому так довго розслідують?». І названі зранку в день ефіру прізвища буцімто причетних до розстрілів, що могли б замінити теорії змови про те, чому ці прізвища не називають. І синхронна з початком ефіру заява Луценка про вказівки Януковича, яка очевидно дисонувала з обговоренням того «ну навіщо це було Януковичу?» Загалом, NewsOne вперше було що обговорювати по темі Революції, але замість цього творці шоу вже абсолютно свідомо лише залякували й заплутували глядачів.

Окремого наголосу заслуговують дев’ять чоловіків, які вели дискусію. За п’ять років після Революції гідності на її обговорення зібралися: Євгеній Балицький, екс-регіонал, що погрожував виїхати в Росію «зі своїми територіями». Василь Німченко, народний депутат, давній соратник Медведчука та фанат федералізації України. Євгеній Червоненко, любитель повиправдовувати агресію Росії (про це навіть є окремий висновок Незалежної медійної ради) та дуже колишній міністр транспорту (14 років тому). Святослав Піскун, екс-кандидат у народні депутати від партії Сергія Тігіпка та дуже колишній генпрокурор (востаннє 12 років тому). Георгій Вашадзе, екс-заступник міністра юстиції Грузії та учасник українських антикорупційних реформ. Сергій Щербина, головний редактор «РБК Україна». А також експерти з усього на світі, а особливо епатажних заяв: Олексій Мочанов, Сергій Поярков та Ілля Кива. Останній, до речі, кандидат у президенти. Очевидно, що жоден із цих чоловіків не має доступу до матеріалів «майданівської» справи, зате більшість — політично заангажовані. Жінок у студії серед гостей не було.

І хоча подібний склад гостей — це вже певна заява від «Українського формату», на словесні цитати шоу теж не скупилося. Буквально, програма розпочалася з того, що Василь Голованов нагадав аудиторії короткий перебіг Майдану, а потім подав цитату Дмитра Гордона про «велике на*балово». Задавши «правильний» початок дискусії, NewsOne перейшов до старих хітів. Олексій Мочанов розповів, що винуватці вже відомі, але їх не оголошують, бо це невигідно. Василь Німченко заявив, що Україну захопили націоналісти. Ілля Кива стверджував, що націоналісти купують готелі за гроші Януковича. Євгеній Балицький переконував, що справу Майдану не розслідують без команди США та Європи. Євгеній Червоненко розповідав про високий рейтинг Януковича під час втечі.

Але гран-прі вечора відходить все ж до Євгенія Балицького та його цитати: «Есть Конституция, есть закон. Выбрали президента — сидите с ним. И до последнего, потому что за него проголосовали люди». Стаття 111 Конституції стверджує, що «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину». Януковича нещодавно якраз засудили за подібне. Про право на протест і заклики «убити в собі раба» немає чого й згадувати.

Звісно, у студії були й протилежні думки. Сергій Поярков розповідав, що в Європі аналогічні злочини розслідуються значно довше. Георгій Вашадзе називав перемогою Майдану те, що сьогодні майже всі кандидати декларують курс на євроінтеграцію. Сергій Щербина поділився історією про шантаж Януковичем власної партії. Але загального настрою програми, тобто нав’язування якоїсь неоднозначності Революції й розчарування нею, подібні вкраплення змінити не могли.

Інфраструктура та Ілля Кива

Крім Майдану, «Український формат» обговорив цього дня ще дві теми.

У «Предисловии» до шоу виступав кандидат у президенти Ілля Кива. Глядачам обіцяли «відверту розмову та гострі запитання», а потім ми дізналися, де Кива навчався, за що йому соромно й коли він востаннє плакав. Здається, журналісти беруть ці запитання із анкет шестикласниць. Щодо Революції, то лідер Соціалістичної партії розповідав про правоохоронців, яким дали наказ, Майдани як сценарій для утримання влади й теорії змови про те, чому не стріляли в людей на сцені.

Обговорення української інфраструктури звелося до формально двох речей: критики влади та виправдання зв’язків із Росією. Хоча, по суті, посил був один: варто повернути політиків зі світлого минулого. Вони й дороги кращі будували, не те що нинішні іноземці / молодь / крадії. І вміли керуватися прагматичними економічними інтересами, не те що нинішні ідеологи перекриття сполучення з агресором.

На обговорення знову зібрався чоловічий клуб у такому складі: Євгеній Червоненко, екс-міністр транспорту (хоча би раз стало в нагоді). Олександр Горган, екс-очільник Київської ОДА. Валерій Пустовойтенко, екс-прем’єр міністр. Олександр Кава, екс-заступник міністра транспорту. Дмитро Добродомов, народний депутат, кандидат у президенти України. Володимир Цибулько, політкоментатор. Олексій Мочанов, громадський діяч, екс-гонщик. Сергій Поярков, політкоментатор. Віктор Сасін, директор Департаменту стратегічного розвитку дорожнього ринку та автомобільних перевезень. Сергій Щербина, головний редактор «РБК Україна».

Якихось цікавих політичних баталій у цій частині програми не було, просто два покоління хвалилися один перед одним своїми заслугами, а всі інші розповідали про погані дороги. Євген Червоненко навіть вийшов до трибуни, де розповів: «Омелян, в принципе, никто. Я его просил: “Володь, уйди. Ты — Фунт. Ты политический Фунт. Ты — не министр Кирпа, ты — не министр Пустовойтенко, ты — не министр Червоненко”». Потім до трибуни вийшов Олександр Горган і розповів, що зараз будують більше доріг, ніж у найкращі часи Януковича. Щодо сполучення з Росією, то тут гості були практично одностайними: сполучення повинно підтримуватися настільки, наскільки це вигідно Україні.

Таким чином, «Український формат» фактично працює на переписування історії. Програма намагається виставити попередніх керівників держави «досвідченими професіоналами», а Майдан — неоднозначною подією. І хоча NewsOne начебто при цьому працює зі сприйняттям минулого, насправді його власники (з когорти все того же Медведчука) з надією дивляться в майбутнє.

«Право на владу» («1+1»), 21 лютого

У цього випуску «Права на владу» був потенціал стати найкращим ток-шоу лютого. Перші півгодини програма на «1+1» була прикладом того, як потрібно обговорювати Революцію гідності. На жаль, далі дискусія почала все більше переходити у передвиборчу площину.

До студії завітали: Ірина Гурик, мати Героя Небесної Сотні Романа Гурика. Елеонора Бекірова, донька кримського політв’язня Едема Бекірова. Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку. Володимир Парасюк, народний депутат, колишній сотник Майдану. Денис Казанський, журналіст. Тетяна Котюжинська, медіаюристка. Роман Скрипін, журналіст. Кандидати у президенти: Ігор Смешко, екс-голова СБУ. Олександр Шевченко, народний депутат, член партії «Укроп», талісман шоу «Право на владу». Роман Безмертний, екс-представник України в політичній підгрупі Тристоронньої групи в Мінську, екс-народний депутат. Загалом сім чоловіків та три жінки.

Цей випуск «Права на владу» починався як шоу про цінності. Наталя Мосейчук обурювалася тим, що молодь п’є на Майдані, хоча американці не дозволяють собі подібного на меморіалі 9/11. І розповідала, поки її не підвели сльози, про матерів, що втратили дітей. Далі до мікрофона вийшов Володимир Парасюк і сказав загалом три речі. Що якби цього не зробив він, то аналогічний ультиматум зі сцени Майдану просто виголосив би хтось інший. Що революція — це та епоха, на якій мають виховуватися українські діти. І що Петро Порошенко дарма хизується своєю допомогою пораненим на Майдані, адже це, по-перще, простий обов’язок кожної людини, а по-друге, інші готові бути вмирати за ідеї, то ж допомогти комусь — не великий подвиг.

Свого апогею «Право на владу» досягло на 27-й хвилині, коли до студії зайшла мати Героя Небесної сотні. Усі присутні встали, Наталія Мосейчук довго не могла поставити запитання через сльози, а після промови жінки ні в кого з гостей не було реплік. Ірина Гурик закликала не вважати, що революція пройшла марно, адже тоді всі загиблі віддали свої життя ні за що. Вона мотивувала глядачів встати з диванів і щось робити. Сказала, що пишається тим, якою буде Україна в майбутньому. І що: «Я з гордістю їду за кордон. І коли я говорю, що я українка, мене поважають».

В ідеальному світі на цьому моменті програма або завершилася б, або її продовжили з аналогічними гостями. Але ми живемо в передвиборчій Україні, тож далі у шоу почала наростати політика. Спочатку Роман Безсмертний розповів про війни між правоохоронцями, потім Ігор Смешко — про старих політиків, а Олександр Шевченко — про те, наскільки новий політик він сам. Далі Смешко розповідав уже про неправильні дії влади в Криму й тарифні питання. А Олександр Шевченко відповідав на запитання Сергія Іванова (він у цьому випуску майже повернувся до ролі співведучого) про фальсифікації Порошенка: «Днями оприлюднили схеми фальсифікацій виборів президента, якими начебто планує скористатися штаб Порошенка [...] Вам щось відомо про це?». Звісно, пану Шевченку було відомо все про фальсифікації опонента й узагалі: «Те, що зараз інших звинувачують кандидатів, що вони начебто такі самі схеми малюють, — це якраз те, щоб відволікти увагу». Частково екс-бізнес-партнер Коломойського правий, — в інших кандидатів схеми інші, наприклад, поїздки в «Буковель» за репост. Також Роман Безсмертний та Ігор Смешко підписали меморандум «1+1» про чесні вибори.

І все ж крім передвиборчої боротьби та вигідних запитань для соратників власника каналу Коломойського були в шоу й цікаві світогляді моменти. Наприклад, Денис Казанський акцентував на ролі громадянського суспільства, яке своїми коштами забезпечує незалежність кандидатів у США. Олександр Пасхавер стверджував, що українці чомусь постійно очікують, що влада буде кращою за них, а насправді вона — плоть від плоті народу. В інтернет-трансляції під час рекламної паузи вчений також заявляв, що примирення із «Беркутівцями» неможливе (привіт, NewsOne) і конфліктний стан суспільства — це живий стан. Роман Безсмертний доводив необхідність кримськотатарської автономії у Криму й пояснював, чому аналогічні вимоги східних терористів із цим незіставні: українці вже мають свою державу, а кримські татари — ні. Виступала у студії й донька кримського політв’язня Елеонора Бекірова. Вони розповіла про смертельну загрозу здоров’ю батька, умови, в яких його утримують, та звернулися по міжнародну допомогу.

У результаті «Право на владу» допустило подвійний прорахунок. Політичні розбірки затьмарили ефект від щирих емоцій та ідеалів, із яких починалася програма. А сльози ведучої й виступ матері Героя Небесної сотні створили несприятливий фон для піару будь-якого кандидата.

«Ехо Україна» (Прямий канал), 22 лютого

Щоб навіювати глядачам певні думки, ток-шоу можуть використовувати різні методи: порушувати баланс гостей у студії, ставити «правильні» запитання, вдаватися до суб’єктивізму ведучого. «Ехо України» цього тижня, здається, вирішило перестрахуватися й задіяти їх усі.

Підбірка гостей фактично унеможливила збалансоване обговорення будь-якої теми, адже шість із восьми присутніх відверто симпатизували Петру Порошенку. На програму завітали: Тетяна Чорновол, народна депутатка, «Народний фронт». Михайло Поживанов, громадський діяч, голова фонду «Магдебурзьке право». Микола Давидюк, політкоментатор. Костянтин Матвієнко, політкоментатор. Григорій Шверк, народний депутат, БПП. Зорян Шкіряк, радник міністра внутрішніх справ України. Тарас Чорновіл, політкоментатор. Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Загалом сім чоловіків та одна жінка. Також у рамках шоу провели інтерв’ю з Анатолієм Матіосом, головним військовим прокурором України.

Для такого складу гостей Прямий канал знайшов і правильні запитання. «Ви їм допомагаєте визначитися, у цьому сенс моєї програми», — заявив ведучий Матвій Ганапольський після прохання спрогнозувати президентство трьох топових кандидатів. І ви не повірите, які оцінки далі пролунали. Григорій Шверк, член іменного блоку Президента, дав йому 12/12 за роботу з армією та міжнародною політикою, Тимошенко закинув популізм, а Зеленському — непередбачуваність. Тарас Чорновіл розповідав, що Порошенко працюватиме на перемогу, Тимошенко здасть Україну Росії, а Зеленський — Коломойському. Георгій Тука сказав, що шлях Порошенка йому зрозумілий, Тимошенко може саботувати вступ у НАТО, а Зеленським не задоволені західні дипломати. Усього двоє людей зробили позитивний акцент на інших кандидатах. Костянтин Матвієнко похвалив Юлію Тимошенко, а Михайло Поживанов приєднався до клубу Дмитра Гордона: «Людина, котра з першої секунди зможе керувати країною, виконувати повноваження президента в такий важкий стан, я ще раз повторюся, — це Смешко Ігор Петрович». Експерт двічі настільки відверто агітував за Смешка, що ведучий зробив йому зауваження.

Інше питання, якого вирішило торкнутися «Ехо України», — це чи справді кандидати підтримують вступ до ЄС та НАТО, якщо не зазначають цього у своїх програмах. Присутнім навіть показали сюжет, за результатами якого єдиним чітким програмним євроінтегратором виявився Петро Порошенко (всі збіги з риторикою члена БПП на шоу «Пульс» — випадкові). Гості теж дійшли консенсусу, що зазначити курс у програмі кандидатів треба. Георгій Тука наголосив, що Порошенко, на його думку, подасть заяву до НАТО а от Тимошенко та Зеленський — навряд чи. Тарас Чорновіл вирішив, що не зазнаючи євроінтеграцію у програмах, кандидати намагаються підтягнути проросійського виборця. Пан Матвієнко заявляв, що ЄС та НАТО є в «Новому курсі», але за результатами обговорення найбільшим патріотом та надією української євроінтеграції все одно лишився Петро Порошенко.

Єдине, в чому Порошенко не лідирував, — це в підкупі виборців, адже сюжет на Прямому розповів лише про викриту правоохоронцями буцімто мережу від народних депутатів «Батьківщини». Ні заяви Юлії Тимошенко, ні опубліковані журналістами факти про ймовірні аналогічні фальсифікації з боку Петра Порошенка «Ехо» не згадувало. Не акцентували на цьому й гості студії. Зате вони в єдиному пориві критикували Володимира Зеленського. Тетяна Чорновол заявила, що виборці коміка та ті, хто готові продати голос, — це одна категорія людей. Михайло Поживанов назвав Зеленського «катастрофою». Коли Георгій Тука вирішив, що із Зеленським «ми нікуди не підемо», Матвій Ганапольський пожартував: «Як? На концерт “95-го кварталу”». Узагалі, варто віддати програмі належне, на «Ехо України» панує найлегша атмосфера серед усіх ток-шоу: тут регулярно жартують, вільно розмовляють зі знімальною групою та обговорюють шкарпетки експертів. Жаль лише, що через природну заангажованість гостей, жарти присутніх частенько просувають ті ж посили, що й серйозні цитати.

Крім обговорення вигідних для Петра Порошенка тем у колі вигідних йому гостей, були на програмі і якісні дискусії. Зокрема, кілька сильних посилів проти фальсифікацій. Микола Давидюк стверджував, що українці не цінують право вибору. Георгій Тука обурювався, що продаючи голос, люди продають майбутнє інших українців, а також їхніх дітей і онуків. Зорян Шкіряк заявляв, що кандидати зацікавлені в абсолютній чистоті виборів, аби їх визнав народ та конкуренти.

Великим блоком програми неочікувано стала реінтеграція окупованих територій. Узагалі, на «Ехо» планували обговорити російське втручання в українські вибори, але інтерв’ю з головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом змістило акценти. Спочатку чиновник розповів про «шалений» вплив Росії на українські вибори та попіарив Петра Порошенка: «В Україні відбулася армія, в Україні відбулася мова [...] в нас є віра...». Потім повернувся до своєї ідеї перевірити на спеціальному поліграфі усіх жителів окупованих територій. У добровільному порядку.

Тут варто виділити роль Матвія Ганапольського, що, судячи з усього, має доволі скептичну позицію щодо жителів окупованих територій. Він, наприклад, обурювався фотографією бабусь, що блокують прохід українській армії. І заявляв, що жителі ОРДЛО одностайно підтримали би приєднання до Росії. Мабуть, у контексті реінтеграції, подібних заяв на всеукраїнських каналах слід уникати. Принаймні тому, що аналогічні ідеї просувають російські ток-шоу. Але не всі гості поділяли подібні погляди. Костянтин Матвієнко, наприклад, висловився проти скринінгових програм Матіоса, а також разом із Григорієм Шверком заявив, що жителі окупованих територій отримали щеплення від Росії. Микола Давидюк виступив проти відбудови Донбасу великими олігархічними підприємствами (потрібен малий та середній бізнес).

Наприкінці ефіру Матвій Ганапольський подякував гостям за поради для глядачів. І, варто визнати, протягом програми лунали конструктивні заклики, наприклад, не продавати голоси. Але якщо «Ехо України» хоче справді принести користь виборцям, йому варто спілкуватися ще із кимось, крім виборців Порошенка.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.