Під кінець року в українських ток-шоу почала відчуватися інформаційна стагнація. Об’єднавчий собор — це досі не Томос, а новий предстоятель ще не має жодної конкретної інформації про майбутнє церкви. Воєнний стан іще не закінчився, аби його повноцінно підсумовувати, а інших масштабних подій не було. Тому в «Пульсі» прогнозували все, а сказати точно не могли нічого. «Право на владу» спробувало підбити підсумки цього року і звелося до двох годин суцільного піару. «Український формат» дистанціювався від усіх названих тем і розпалював конфлікт в Інституті серця. «Свобода слова» витратила весь ефір на інтерв’ю з Епіфанієм, але так нічого й не дізналася. Найбільше інформації дало «Ехо України», але в комплекті йшли також президентський піар та стендап від ведучого. Загалом, ток-шоу протягом аналізованого тижня виявилися досить пустими.

«Свобода слова» (ICTV), 17 грудня

Після теплої ванни для політичних очільників держави «Свобода слова» вирішила окропити новоспеченого предстоятеля української церкви. Лише прихильні експерти, лише нейтральні запитання, лише розмиті відповіді-обіцянки.

Біля мікрофона виступав: Епіфаній, митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України. Експерти у студії: Ростислав Павленко, директор Національного інституту стратегічних досліджень; Лана Самохвалова, оглядачка агентства «Укрінформ», керівниця групи «За єдину помісну церкву»; Семен Кабакаєв, ГО «Безпека і взаємодія в Україні»; Андрій Андрушків, ГО «Центр.UA»; Володимир Фесенко, центр прикладних політичних досліджень «Пента».

За годину ведучий та експерти встигли поцікавитися в Епіфанія, чи сприятиме церква об’єднанню держави, чи буде нова організація незалежною, чи існуватимуть якісь перепони для вступу в неї «агентів впливу» з УПЦ МП, чи готовий владика до реформ, як на роботу вплине його молодий вік, як йому Варфоломій, яким він бачить свого вірянина, як буде відбуватися перехід храмів, чи втручається держава в роботу церкви, чи готовий Епіфаній до співпраці з іншими українськими релігійними організаціями. Загалом, частіше йшлося про досить загальні, світоглядні питання, на які священник дав такі ж відповіді. Церква, звісно, незалежна. Держава, звісно, не втручається, а Президент лише допомагає своїми дипломатичними здібностями. Перепон для вступу не буде, всіх агітуватимуть любов’ю і терпимістю. У тому числі парафіян. Реформи втілюватимуться поступово й поки невідомо які.

Загалом, справді цікавих заяв пролунало дві. Перша — яскраво піарна, мовляв, якби власну церкву Україна отримала ще на початку незалежності, сьогодні б не було війни. Друга — відкриває простір для спекуляцій: «Якщо ми будемо своїм консерватизмом ставити певні перепони на шляху молодої людини до церкви, то це в майбутньому в нас виникнуть великі проблеми».

Остання заява дає змогу замислитися про відмову церкви від частини своїх канонів, а от канони «Свободи слова» в подібних випусках досі тримаються. Якщо вся програма присвячена інтерв’ю з якимось керівником, — радше за все, нічого гострого в нього не запитають і конкретики добиватися не будуть.

«Пульс» («112»), 18 грудня

Цього дня шоу на «112» зібралося, щоби поворожити на кавовій гущі. Проте вийшло лише потовкти воду у ступі. «Пульс» обговорював автокефалію (але в церковні справи втручатися не можна, а Томоса ще немає), закінчення воєнного стану (але він ще не закінчився, а фактів із попередньої програми не додалося) та кредит від МВФ (але його ще на той момент не дали й ніхто з учасників не володіє жодною точною інформацією). Прогнозувати ці ще не завершені процеси зібралися люди, які майже не мають на них впливу й переважно не є незалежними експертами. У результаті ток-шоу не запропонувало глядачам нічого цікавого чи корисного.

Гостями програми стали: Юрій Мірошниченко, народний депутат, представник «Опозиційної платформи — За життя»; Борислав Розенблат, народний депутат, позафракційний; Сергій Рудик, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Оксана Продан, народна депутатка, Блок Петра Порошенка; Олексій Мушак, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Олег Осуховський, народний депутат, член партії «Свобода»; Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина»; Олег Купрієнко, народний депутат, Радикальна партія; Андрій Юраш, директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України; Костянтин Грищенко, екс-міністр МЗС; Олександр Кіхтенко, екс-голова Донецької ОДА; Андрій Пальчевський, підприємець, телеведучий; Руслан Бортник, політичний консультант; Валентин Гладких, політичний консультант; Володимир Цибулько, політичний консультант; Сергій Годний, політичний консультант; Юрій Молчанов, журналіст; Олександр Колтунович, експерт з питань економічної інтеграції.

На обговорення релігійної теми «Пульс» не запросив жодного священнослужителя, а політики й експерти постійно закликали одне одного не втручатися у справи церкви. Врешті, Андрій Юраш навіть почав обурюватися цим, мовляв, давайте тоді говорити про газ і не лицемірити. Але не в усьому світські мужі себе обмежили.

Політичний коментатор Руслан Бортник, наприклад, заявив, що лише 15 % українців є «справжніми віруючими», бо виконують свої релігійні обов’язки, наприклад, хоча б раз на місяць ходять до церкви. До переліку своїх послуг пан Руслан тепер може додати ще й експертизу віри. Також цьому коментатору належить заява про те, що новостворена автокефальна церква буде залежною від Константинополя та її, як і інші церкви, будуть використовувати в геополітичних цілях. «Українська правда» наводить дещо інше трактування впливу материнської церкви на українську: «В цивільних аналогіях це можна було б назвати таким собі Конституційним судом, який сам на процеси не впливає, але відповідає за дотримання і тлумачення глобальних (вселенських) правил гри». Юрій Молчанов також дозволив собі заявити, що об’єднання, по суті, не відбулося, адже його не підтримала УПЦ МП. Хоча на її священників буцімто й тиснули силовики. Про те, як Московський патріарх тиснув на своїй священників (їх буквально звільнили після участі в Соборі), чоловік чомусь не згадав. Андрій Пальчевський заявив, що наступна влада не повинна політизувати питання церкви. Зазначимо, що Томос — це не перше політично-церковне питання в Україні й далеко не лише Петро Порошенко любить попіаритися на релігії. В інший час експерти намагалися дати відповідь на питання про те, як церковна власність буде змінювати своїх власників, а ведучі закликали присутніх не приписувати вчинки й злочини окремих священників усій конфесії.

Обговорення воєнного стану минуло не продуктивніше. Але не тому, що присутні стримувалися у своєму втручанні у військові справи (якраз навпаки), просто ніхто з них не володів (або не хотів ділитися) актуальною інформацією, неполітичними оцінками, новою критикою «влади». Андрій Пальчевський, наприклад, запитував, чи передбачає воєнний стан закриття Липецької фабрики (втратило актуальність у жовтні). Володимир Цибулько, навпаки, захищав «владу», заявляючи, що пацієнт не може вирішити проблему краще, ніж лікар. Руслан Бортник розповідав, що у випадку справжньої воєнної загрози Україні тепер ніхто не повірить. Але ж німці, наприклад, визнали провокацію Росії, та й у США розповідали про порушення РФ міжнародного права. Тобто йдеться не лише про «довіру» Україні, за кордоном помічають факти. Загалом, найближчим до військової справи у студії був Олександр Кітхенко, екс-командувач Внутрішніх військ та екс-голова Донецької ОДА. Він розповідав глядачам конкретні речі: наприклад, що Росія, як свідчить досвід війни в Іраку та Сирії, радше за все атакуватиме Україну з повітря, а не в сухопутному наступі.

У третьому блоці гості мали обговорювати кредити МВФ, та оскільки це одна з найбільш заїжджених тем в Україні й оскільки ніхто з присутніх не володів (або, знову ж, не ділився) конкретними інсайдами з цього приводу, вийшло аж надто поверхово. Побалакали про інтереси інших держав в Україні, про кредитну залежність, про уряд Тимошенко, про відсутність ефективних програм у нинішнього Кабміну, про механізм внесення законів на розгляд парламенту, офшори, олігархів та декларації. Загалом, цитуючи ведучу Анну Степанець: «От кожен себе рекламує, кожен такий красивий, білий, пухнастий. А чомусь живемо в лайні». З іншого боку, програму все ж варто було провести хоча б для того, щоби Борислав Розенблат, якого звинувачують у схемах із бурштином, розповів про свої законодавчі ініціативи щодо бурштину.

Мораль цього випуску «Пульсу» полягає у двох речах. По-перше, не варто обговорювати в одному випуску одразу три незавершених процеси. По-друге, не варто обговорювати одразу три процеси без їх безпосередніх учасників. Але є й позитивні сторони: цей випуск «Пульсу» можна використовувати як зручну ілюстрацію явища універсальних головомовців серед українських «експертів». Адже, зокрема, Руслан Бортник, Валентин Гладких та Володимир Цибулько обговорювали й віру, й армію, й мову міжнародну кредитну політику.

«Український формат» (NewsOne), 19 грудня

Поки інші ток-шоу тижня в першу чергу обговорювали Об’єднавчий собор, в ефірі «Українсього формату» жодної згадки про цю подію так і не пролунало. NewsOne, здавалося, вирішив дистанціюватися від «президентського порядку денного», не знайшов інших інформаційних приводів — і присвятив ефір трудовій міграції й такій «загальнонаціональній» події, як конфлікт в Інституті серця.

Гостями програми стали: Юрій Павленко, народний депутат, представник «Опозиційної платформи — За життя»; Борис Тодуров, директор Інституту серця; Василь Апасов, громадський діяч; Ольга Богомолець, народна депутатка, Блок Петра Порошенка, голова Комітету ВР з питань охорони здоров'я; Олег Мусій, народний депутат, «Народний фронт»; Дмитро Співак, керівник платформи «Національна стратегія розвитку»; Олександр Квіташвілі, екс-міністр охорони здоров’я; Андрій Пальчевський, телеведучий; Дмитро Добродомов, народний депутат, голова партії «Народний контроль»; Юрій Чижмарь, народний депутат, Радикальна партія; Сергій Таран, політтехнолог; Вадим Івченко, народний депутат, «Батьківщина»; Євген Червоненко, екс-міністр транспорту.

Саме з обговорення медичного скандалу розпочався ефір, і не потрібно було бути експертом, аби спрогнозувати, чим він завершиться. Врешті, Інститут серця представляв його керівник Борис Тодуров, а МОЗ — традиційно ніхто. Імовірно, «Український формат» запрошував урядовців на ефір, але ті чомусь не прийшли. Але про це ніхто не сказав. Натомість на чергову програму про медицину завітали «вершники геноциду»: Олег Мусій, Ольга Богомолець та Дмитро Співак. Звісно, вони розповіли і про таємні плани Уляни Супрун знищити українців, і про її непрофесіоналізм та мстивість. Відстоювати позиції очільниці МОЗ намагався в ефірі лише її попередник Олександр Квіташвілі.

Але всі ці історії про в. о. міністра, яку «прислали», аби «звільнити землі від селян», ми слухаємо вже майже два роки. Справді виділявся ефір піаром. По-перше, свою президентську кампанію розпочала Ольга Богомолець. Членкиня БПП заявила, що в «геноциді здоров’я людей» винна не лише в. о. міністра, а й прем’єр та фактично Президент, фракція якого має відповідну міністерську квоту. Дистанціюватися від негативу й закликати до змін — check. Далі майбутня кандидатка коротко описала свої ініціативи й те, що вона знає, як збільшити тривалість життя людей. Передвиборчі обіцянки — check. Згадала Богомолець і про те, що їй нічого не дають робити й «мені ще тільки кляп у рота не запхали». Виправдатися за п’ять років при владі без досягнень — check. «Не на Конституцію, а на детектор брехні поклали руки й дали відповідь на запитання: чи брали хабарі, чи брехали людям, чи готові служити Україні. Питання на ваш розсуд. Я готова прийти сюди й у прямому ефірі пройти це тестування разом із усіма іншими кандидатами», — прямолінійний популістський піар — check.

Але ще більше просували в ефірі самого «винуватця свята» — Бориса Тодурова. «Український формат» не лише не згадав медику його фрази зі скандального тренінгу («Якщо його привезуть у нашу реанімацію — він уже не зможе робити показань, я сподіваюся»), вся студія систематично хвалила переобраного керівника Інституту серця та сватала його на роль міністра охорони здоров’я. «Від тисяч і тисяч врятованих вами людей хочу подякувати за вашу роботу», — звернувся до лікаря ведучий. Далі він же заявив, що інколи активісти хочуть бути і правоохоронцями, й суддями, й пенітенціарною системою. Дмитро Співак теж подякував Тодурову, сказав, що його підтримують серця мільйонів, і «от всей страны» подарував очільнику Інституту морський дзвін, мовляв, щось станеться — дайте сигнал і прийдемо на допомогу. Квіташвілі порадив владі не вступати в конфлікт із провідними лікарями. Навіть коли до них є питання з приводу, зокрема, завищеної вартості закупівлі ліків? Мусій прямо заявив, що ми всі повинні були би просити Бориса Тодурова очолити міністерство. А сам лікар розповідав про свої успіхи, закликав медиків не їхати за кордон, триматися і бути однією командою. Загалом, переманював професійну спільноту на свій бік.

Також треба виділити Андрія Пальчевського, який, здається, вперше в історії каналів Медведчука був експертом із теми, яку обговорював. Керівник клініки «Євролаб» закликав державу до створення солідарної медичної системи.

На другу частину Пальчевський теж лишився, й тут до нього приєдналися інші постійні гості «Українського формату». Вони цього разу представляли себе в амплуа успішних бізнесменів та господарників. Зрозумілу роль отримав навіть Євгеній Червоненко, що більше не розповідав усім про свою гоночну юність, а робив акцент на бізнес-сучасності. Жартуємо. Звісно, пан Червоненко почав промову з радянських подвигів.

Але слід визнати, що більшість часу гості говорили все ж по суті, хоча їхні промови і зводилися до винної в усьому влади та власних реформаторських програм. Василь Голованов, до речі, попросив утриматися від піару на останньому. Розмови стосувалася механізмів збільшення зарплат, причин від’їзду молоді за кордон, проблем кредитів, бізнесу та освіти в Україні. В останньому виділився Юрій Павленко, який заявив, що держава дарма культивує фетиш, мовляв, закордонна освіта краща за українську. На наступному з’їзді «За життя» пану Павленку треба нагадати про це Вадиму Рабіновичу, який збирався відправляти майбутнього народного депутата від партії у Стенфорд. Також Павленко заявив, що уряд Яценюка скасував програми підтримки сім’ї, але не нагадав чому: ішлося про ймовірність банкрутства держави.

Слово отримував також Євгеній Червоненко. «Главное нам всем, независимо от партии, не бояться и начать просто ломать им руки. Тупо ломать руки этим животным, которые за своигрязные подписи вымагают деньги», — запропонував політик рецепти боротьби з тиском на бізнес. Крім цього, він обурювався, що Європа популяризує в нас сексуальні меншини, та розповідав: «Забрали идеологию [...] ничего не дали взамен. Не дали ту идеологию, которая привязывает к родине, как при Союзе. Мы плакали при виде поднятия советского флага».Навіть якщо проігнорувати такі фактори прив’язки до радянської батьківщини, як заборона виїзду з неї, хотілося б нагадати пану Червоненку та всім іншим гостям шоу (а ніхто цій фразі нічого не заперечив), що українські шістдесятники й інші автори Незалежності плакали, дивлячись на радянський прапор, із зовсім інших причин і часто в зовсім інших місцях. Не надто вдало пожартував і Андрій Пальчевський, розповідаючи, що українцям необхідно підвищити мінімальну заробітну плату за годину. Він заявив, що «жовті жилети» з аналогічними вимогами не кричать «Слава Франції, героям слава», а ефективно добиваються свого. На NewsOne тематичний тиждень дискредитації Майдану?

У сумі маємо парадоксальну ситуацію, коли профільні медики обговорюють медицину, а бізнесмени — бізнес, але якісної й технократичної дискусії все одно не виходить. Тому що більшість присутніх — у першу чергу штатні гості політтехнологічного «Українського формату» та політики. І у своїй риториці вони керуються електоральними факторами, а не користю для глядачів. Як, судячи з усього, й саме шоу.

«Право на владу» («1+1»), 20 грудня

«Щоб не говорили, як би вас не спитали, люди пишуть: от влаштували їм теплу ванну», — бідкалася в ефірі «1+1» ведуча Наталія Мосейчук. «Сподобатися всім неможливо», — відповів її колега Сергій Іванов. Думаємо, після цього ефіру остання цитата більше не актуальна, адже цього разу «Право на владу» влаштувало одну з наймасштабніших спільних теплих ванн на українському телебаченні. У випуску про «підсумки року» телеканал дав можливість вільно пропіаритися майже всім топовим кандидатам та партіям. Серйозно: люди виходили до мікрофона, заслуховували формальне запитання ведучої про оцінку року й відпрацьовували свої п’ять хвилин за спільною схемою: критика влади за рік + обіцянки на вибори. Якби законодавство, що забороняє агітацію до офіційної реєстрації, працювало активніше, без санкцій студію не покинув би ніхто.

Гостями програми стали: Артур Герасимов, голова фракції Блоку Петра Порошенка; Сергій Соболєв, народний депутат, «Батьківщина»; Віктор Бондар, народний депутат, група «Відродження»; Олег Ляшко, голова фракції Радикальної партії; Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція»; Олександр Вілкул, народний депутат, «Опозиційний блок». На відеозв’язку: Олександр Шевченко, народний депутат, представник партії «Укроп»; Андрій Садовий, мер Львова, лідер партії «Самопоміч».

Першим у публічну сауну «1+1» заліз не політик, а керівник новоствореної української церкви Епіфаній. «ТСН» здавна підігрувала УПЦ КП, а інтерв’ю в ефірі «Права на владу» Наталія Мосейчук почала з дуже професійної й незаангажованої фрази: «Це велика честь бути з вами в нашій єдиній помісній українській церкві». Аналогічними були й запитання. Наприклад, журналістка поцікавилася, чи вистачить авторитету новообраного предстоятеля, аби приходи РПЦ переходили в нову церкву. В інші моменти пані Наталя тактично мовчала, наприклад, коли Епіфаній розповідав про чесні та демократичні вибори предстоятеля, на які він ніяк не впливав. Що ж, він, може, й ні, але як щодо патріарха Філарета, який буцімто погрожував покинути Собор і вмовляв конкурента Епіфанія зняти свою кандидатуру? Урешті, ведуча заявила: «Ці люди (молодь. — MS), вони повинні прийти в церкву. Тому що це країна й наша духовність. Якщо ми возродимо церкву, тоді, що називається, жити буде країна» Про відокремлення церкви від держави та свободу віросповідання ніхто нікому у студії не нагадав.

А далі почалися монологи. Преференцій «Право на владу» нікому не надавало й узагалі не робило майже нічого, аби глядачі за дві години почули щось, окрім заготовленого прямолінійного піару. Якщо ви колись бачили новини про політиків або їхню рекламу, дивитися ефір не було сенсу. Переказувати дві години «агітації» не будемо й ми, акцентуємо увагу лише на найяскравіших моментах.

Анатолій Гриценко обіцяв, що за його президентства «пашинські» та «розенблати» будуть у тюрмі, хоча Президент не має впливу на суд. В Олега Ляшка ведуча запитала, чи скасує він схему «Роттердам плюс» (натяк на роботу на Ахметова), і політик обіцяв це зробити, хоча це справа, знов-таки, не Президента. Андрій Садовий запропонував обміняти Медведчука на всіх українських в’язнів у Росії, але вирішив, що Порошенко на це не піде. Олександр Вілкул заявив, що в 2019 році будуть боротися два погляди: МВФ (сировини та гастарбайтерів) і його погляд сильної економіки. Було би добре дізнатися, чим погляди на сильну економіку Вілкула відрізняються від поглядів Юрія Бойка та інших політиків.

Олександра Шевченка варто виділити окремо, адже він найближче підійшов до прямої агітації. Спочатку народний депутат заявив, що не треба вірити, буцімто в нових облич немає шансу. Потім повідав, що той політик, який колись крав, завжди буде красти й «нічого його не зупинить, крім пожиттєвого ув’язнення з конфіскацією майна. Іншого варіанту нема». Перед цим пан Шевченко цитував Ісуса, але тепер чомусь проігнорував такий несуттєвий момент Біблії як каяття та прощення гріхів. Також майбутній кандидат заявив, що має з Тимошенко однаковий рейтинг на Прикарпатті. «Отже, люди. На Прикарпатті ефективно працював, збудовано було “Буковель” [...] Я думаю, що ми зможемо відновити й усю країну», — завершив виступ політик.

Артур Герасимов тим часом розповів, що внуки будуть дякувати присутнім і запитувати, як це було, коли ми отримували автокефалію. Сергій Соболєв зробив не менш двозначну заяву про релігію: «Церква зрозуміла, що ключове, як це зрозуміла Реформаторська церква 300 років назад, — це не сусальне золото й скільки на куполах цього золота. А ключове: а що далі залишиться [...] Що залишиться в школі? Чи буде це вульгарне викладання історії, вульгарне викладання теорії відбору. Чи діти отримають і можливість інших концепцій, іншої філософії, іншої моралі». Це народний депутат зараз у прямому ефірі запропонував увести у шкільну програму креаціонізм? Віктора Бондара ж ведуча, здається, просто потролила, заявивши, що в його політсили мінлива позиція, й запитавши, чи будуть вони так само роздивлятися, з ким бути цього разу, в наступному парламенті. Нагадаємо, що «Відродження» афіліюють із Ігором Коломойським.

Порушилася ця монологова ідилія лише наприкінці програми, коли Наталія Мосейчук підвела власні «підсумки року», розповівши, що між політиками немає єдності, в усіх фракцій є темні плями й сумнівні історії, можновладцям не довіряють і молодь до влади не пускають. Намагалася ведуча дізнатися й хто фінансує «шаленство на стовпах» (так журналістка назвала рекламу) за участі присутніх кандидатів, але з цього питання політики з’їхали.

Мабуть, у шоу була благородна мета надати глядачам можливість краще роздивитися кандидатів та підбити підсумки року «очима» всіх полюсів української політики. Але без якісної модерації та у форматі 5-хвилинних монологів користі від цього було стільки ж, скільки й від «шаленства на стовпах».

«Ехо України» (Прямий канал), 21 грудня

У своєму останньому, а можливо, й не останньому (ведучий Матвій Ганапольський ще не знає) випуску року «Ехо України» балансувало на межі між освітньою програмою та «Прожектором Періс Гілтон». Якісь теми, як релігійні закони, гості обговорювали шанобливо й ґрунтовно, інші, на кшталт передвиборчої ситуації, починали зі стенд-апу модератора. Звісно, нікуди не подівся й фірмовий злам «Чотири стіни» від пана Ганапольського: він хвалив свій канал за цілодобовий дубляж мовою жестів та критикував за форму склянок і нову систему глядацького голосування. Підігрування Адміністрації Президента теж нікуди не зникло. Загалом, раптом що, цей випуск чудово підсумував шоу.

Гостями програми стали: Андрій Іллєнко, народний депутат, представник партії «Свобода»; Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій; Олексій Гончаренко, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Руслан Сидорович, народний депутат, «Самопоміч»; Павло Жебрівський, екс-глава Донецької військово-цивільної адміністрації; Віктор Єленський, народний депутат, «Народний фронт»; Тарас Шкітер, співзасновник громадянського руху «Свідомі»; Ілля Пономарьов, російський опозиційний політик; Борислав Береза, народний депутат, позафракційний; Олександр Кіхтенко, екс-голова Донецької ОДА.

Почалася програма з того, що ведучий звинуватив окремі опозиційні партії у відсутності на програмі: «“Батьківщини” нема, “Опозиційного блоку” нема, від Ляшка нема [...] Деякі взагалі ходять на інші канали, де їм комфортно й так далі [...] Їх немає у нас у студії не тому, що ми їх не запросили, а тому, що вони нехтують і не прийшли. Вони ходять туди, де їм комфортніше. Де їм не задають питань, мабуть, я не знаю». Можливо, вони просто не ходять туди, де їх використовують для підігрування Петру Порошенку?

Хай там як, а обговорення у студії почалося з теми церкви: переходів громад і перейменування УПЦ МП. Обидві теми глядачам якісно пояснили. Народний депутат Віктор Єленський заявив, що законодавчі зміни не призведуть до створення підпільних церков чи інших обмежень, адже рішення парламенту стосується лише назв організацій та заборони священникам УПЦ МП бути капеланами. Також він нагадав, що для релігійних служб в Україні взагалі не потрібна реєстрація. Руслан Сидорович пояснив, що якщо УПЦ МП відмовиться перейменовуватися, державні органи виконають закон у примусовому порядку, але це стосуватиметься лише назви, а не якихось активів. Юрій Гримчак нагадав, що змінити назву доведеться не лише центру УПЦ МП, а й усім її закладам на місцях. Також він уточнив, що більшість майна церкви юридично належить не їй, а, наприклад, громаді. Тому саме громади мають право обирати свою приналежність. Закінчилася ця тема традиційним зривом покровів на тему «ФСБ в рясах» та гібридної церковної війни. І, звісно, гості не забували наголошувати на епохальності події, а Олексій Гончаренко, мабуть, узагалі виграв наш неофіційний трофей «Церковний пафос — 2018»: «Київ тепер Третій Рим. Бо саме звідси пішло православне християнство по всій Східній…» На жаль, політика перебив ведучий і ми так і не дізналися, що мав на увазі член БПП: Східній Європі чи, наприклад, півкулі.

Такою собі перебивкою між головною темою програми й «політичною текучкою» став стендап Матвія Ганапольського, який раптом вирішив висміяти політичну рекламу Юлії Тимошенко та Олега Ляшка. Ведучий запросив зі студії бабусю й поставив із нею три сценки-пародії. Виглядало ще краще, ніж звучить. Сподіваємося, після Нового року ця рубрика лишиться й поповниться кимось, крім опонентів Петра Порошенка.

Матвій Ганапольський бореться за звання «народного ведучого»

Після цього у студії порушили ще три теми. Обговорення нового проходу через Керченську протоку почалося з юридичних пояснень і перейшло до Віктора Медведчука. Модератор дорогою відбілив Президента, заявивши: «Путін зараз тримає Медведчука й каже просту річ: вам він не подобається, я знаю. Але якщо щось буде і когось звільнять, то я спеціально роблю, і ви всі про це знаєте, щоб це міг зробити тільки Медведчук. І президент змушений на прес-конференції сказати: ця людина нам потрібна, це єдиний канал спілкування. І що можна зробити?» Борислав Береза розділив думку про співпрацю з Медведчуком як поки що єдиний шлях, а Андрій Іллєнко наголосив, що кум Путіна — лише виконавець завдань президента Росії.

Обговорення виборів 2019 року та чергових заяв Путіна щодо українських політиків виділилося піаром від симпатиків БПП. Юрій Гримчак заявив, що Росії вигідна будь-яка верхівка України, крім нинішньої. Також він вирішив, що сьогодні влада робить те, чого не зробили сто років тому: «Ми творимо свою державу, в якій є своя армія, мова, церква…». Олексій Гончаренко розповів, що у країні змагаються три варіанти політиків: представники проросійського реваншу, чарівники-популісти й ті, хто хоче далі будувати державу. Крім цього, він обіцяв прийти на ефір у костюмі клоуна, якщо Володимир Зеленський піде у Президенти і змінить свій костюм клоуна на костюм політика. По воєнному стану пробіглися найшвидше, зокрема, Юрій Гримчак коротко розповів, що держава встигла зробити за цей час, а Руслан Сидорович заявив, що владі треба краще доносити свої позиції людям. У фіналі гості згадали найважливіші події 2018 року, найчастіше виділяючи незалежну церкву та воєнний стан.

На прощання (а може, й ні?) Матвій Ганапольський запитав у глядачів, чи відчували вони партійність гостей, адже ті майже не сварилися, а, навпаки, обговорювали важливі для країни події. Що ж, шоу вийшло справді змістовним і політичних суперечок на ньому вдалося уникнути. Але партійність тих, хто розповідав про Третій Рим та «армію, мову й церкву», все ж дуже відчувалася.