Кого моніторили: «Український формат» (NewsOne), «Політклуб Віталія Портникова» («Еспресо»). «Право на владу» («1+1») та «Свобода слова» (ICTV) пішли на перерву.

Коли моніторили: 23–29 липня 2018 року.

«Формат Рабиновича» (NewsOne), 25 липня

«Український формат» уже начебто пішов на канікули, але зненацька передумав. І повернувся в ефір із бенефісом Вадима Рабиновича, екс-власника каналу і співлідера партії «За життя». Певно, сталося щось надзвичайне, адже програму анонсували як «спецвипуск» і дали Вадиму Рабиновичу мікрофон на цілу годину.

У фіналі «Українського формату» мало закінчитися кількатижневе голосування, за підсумками якого Рабинович запросив би в партію обраних глядачами людей. Випуск розпочався з підбиття проміжних підсумків цього грандіозного голосування. Ведучий Тигран Мартиросян так і заявив: «Впервые каждый из вас лично принимает участие в формировании будущего высшего эшелона украинской власти». Ще б пак, як вибори Президента і 450 народних депутатів можуть тягатися з п’ятьма людьми, яких беруть у партію «За життя»?

Ми не будемо детально описувати всі категорії, скажемо лише, що в розділі «встановлення миру на Донбасі та відновлення відносин із Росією та країнами СНД» було троє фіналістів: Євген Марчук, Леонід Кучма й Віктор Медведчук. Звісно, переміг останній. Уже за п’ять днів він приєднався до партії. А от Валентин Наливайченко та Віталій Шабунін, які фінішували першими в інших категоріях, від шансу відмовилися.

Але повернімося до презентації Рабиновича. Ведучий Василь Голованов подав її як «програму порятунку держави», хоча народний депутат одразу зазначив, що на детальний покроковий план у нього часу не вистачить, тож «больше постараюсь [...] до вашего сердца, до вашего разума». Немов цього було мало, аби підготувати глядачів до того, що гряде, чиновник додатково пояснив, чому його можуть називати популістом: «Каждый, кто говорит, что страна может выйти из кризиса, каждая, кто говорит, что страну можно построить великую и сильную, он кто — он популист».

І почалося. «Любой человек, вкладывающий 250 тысяч долларов или евро в украинскую экономику, получает паспорт», — пропонує Вадим Рабинович. І далі: «Мы в состоянии повысить в течении этого года минимальную зарплату с 8 тысяч до 12 с половиной. Тут вообще напрягаться не надо». Мінімальна зарплата в Україні близько 3800 гривень, середня — 9141 гривня, тож про яку з них говорить Рабинович?

А ще були ідеї прийняти «закон, который в течение суток возмещает любому вкладчику его деньги». Сподіваємося, в покроковому плані для цього передбачені й миттєві кошти. А ось на міжнародній арені «ни с кем попробуем не ссориться хотя бы пять лет [...] Потому что сегодня, если возьмёте границу Украины, я не знаю ни одной страны с которой мы не поссорились».

«Сварка» з Росією, яка, нагадаємо, полягає в окупації Криму та частини Донецької й Луганської областей, артилерійських обстрілах і тисячах загиблих українських громадян, у риториці Рабиновича є просто досадною помилкою чинної влади — можна ж було так поторгувати! «Мы раздали такой рынок сбыта, который восстанавливать надо десятилетиями [...] За четыре года прямые экспортные потери с Россией у нас получились 38 миллиардов долларов». Про окупацію та війну Рабинович мовчав, хоча взагалі про території згадував: «Мы проведём референдум о следующих вопросах: тип страны, территориальное устройство...» А ось вам контрольний: «Нам нужны прямые переговоры с ДНР и ЛНР».

Були, звісно, й просто веселі ініціативи: «Законопроект об уголовной ответственности за невыполнение предвыборных обещаний» чи ідея «договора, который будет подписывать наша партия со всеми избирателями во всех областях. По которому мы добровольно передаём избирателю юридическое право в случае невыполнения хотя б одного обязательства — отозвать нас из парламента». Можливо, за цими словами й був якийсь практичний сенс, але детальні пояснення Рабинович лишив на потім.

Також народний депутат заявив, що «сегодня всё больше политических партий присоединяются к нашим лозунгам» і серед озвучених на програмі ідей «За життя» справді вистачало «креативних»: «Нам нужно уйти от сырьевой модели развития Украины»; «Мы должны заставить людей не уезжать»; «Ни в коем случаи не дать им продать землю»; «Ни в коем случае больше нельзя брать у МВФ»; «Нейтральная, независимая, внеблоковая Украина».

Були й суперечності. Спочатку Рабинович заявляв, що «не надо придумывать ничего себе, ставя какие-то глобальные задачи», потім «я считаю, что надо ставить перед собой великие цели, и тогда ты можешь чего-то достигнуть». Переконував, що кредитів «набрали уже столько, что больше не надо». Але трошки пізніше: «Они обязаны выделить нам кредиты для восстановления этих территорий».

А ще, традиційно для Вадима Зіновійовича, вистачало «геноциду»: «Сегодня они просто нас убивают. Убивают по плану, методично. Убивают»; «Критерием реформы является улучшение жизни народа, иначе это не реформа, это убийство». Бонусом були «софізми»: наприклад, політик запевняв, що МВФ дає нам гроші й одночасно, що нелогічно, вважає корумпованими. Про антикорупційні реформи, яких фонд вимагає від України, він промовчав.

Ведучі намагалися поставити народному депутату запитання рівно один раз і не змогли, бо наразилися на фразу: «Ну у меня и так забрали восемнадцать минут». Тож замість свого традиційного підігрування хазяїну та його політичним союзникам обоє модераторів анонсували тематичні ролики про різні розділи програми політика. Зміст сюжетів був таким: «Упродовж двадцяти семи років незалежності цілеспрямовано знищувалася економіка країни»; «Економіка розвалена. люди позбавлені роботи»; «Пенсійна реформа перетворила пенсіонерів на довічних рабів».

Після цього в програми була ще друга частина, де шестеро людей по разу покритикували владу за кадрову політику. Були Нестор Шуфрич із партії «За життя». Політексперти Руслан Бортник, Михайло Погребинський та Володимир Грановський. Екс-голова фінансового контролю НАЗК з питань боротьби з корупцією Ганна Соломахіна. І Віталій Журавський, екс-нардеп та академік нацакадемії правових наук.

Описувати цей невеличкий блок немає особливо сенсу, все звелося до цитат на зразок «Порошенко хуже, чем Янукович. Так мне все говорят»; «Закон про люстрацію викинув на вулиці найкращі кадри з держуправління»; «Яресько забрала наши деньги. 560 миллиардов гривен. И уехала. Гонтарева вместе с министром финансов в одной связи».

Окремої уваги заслуговує лише Нестор Шуфрич та його абсолютно геніальний натяк на повернення у владу: «Не смогло в поствоенный период стабилизировать ситуацию в Великобритании, Черчилля вернули [...] Правительство Орбана [...] Они проиграли свои выборы, но уже через выборы вернулись [...] Венгры один раз попробовали. [...] Им это не понравилось и они решили жить хорошо».

У фіналі Рабинович повернувся, обіцяв запросити у свою партію всіх переможців голосування, процитував В’ячеслава Чорновола та сказав, що «в отличие от этих болтунов, которые много рассказывают, я занимаюсь сегодня освобождением» Миколи Карплюка. І Карплюка запросив до партії також.

Фінальне шоу сезону на NewsOne справді вийшло кульмінацією: від напівприхованого просування партії «За життя» та її союзників програма перейшла до прямої і явної передвиборної агітації.

«Політклуб Віталія Портникова» («Еспресо»), 26

Цього тижня ток-шоу на каналі «Еспресо» на 50 % складалося зі звітів та на 50 % із пропозицій. На фоні кількох резонансних аварій у студії обговорювали тему безпеки дорожнього руху.

Хоча обговоренням це назвати важко. Час від часу гості справді доповнювали та уточнювали одне одного, але як такої дискусії між ними не було. Можливо, тому, що вони всі ще на самому початку програми назвали єдиний можливий розв’язок проблеми: невідворотність покарання.

На програму завітали: Антон Геращенко, народний депутат України, фракція «Народний фронт»; Олександр Опанасенко, народний депутат України, фракція «Самопоміч»; Олеся Холопік, координаторка кампанії «За безпечні дороги»; Тарас Гук, правник, експерт громадської організації LEAD office; Артем Шевченко, директор Департаменту комунікацій МВС України; Анна Маляр, кандидатка юридичних наук, експертка з кримінології.

Антон Геращенко та Артем Шевченко звітували про свої досягнення («количество жертв на дорогах сократилось на 12–14 %»), анонсували нові системи контролю водіїв («расставить камеры по улицам городов») та жорсткіші покарання («підвищити штраф з 51 гривні до 850»). Звісно, не обійшлося й без проблем на шляху реформ: бюрократії, завантаженості судів, відсутності коштів, несплаті штрафів. А от у студії не вистачало запитань до обох «силовиків». Гості та ведучий час від часу просили чиновників назвати конкретні терміни чи пояснити, чому встановлення камер забирає скільки часу. Але здебільшого ніхто не заважав Геращенку та Шевченку звітувати й не ставив під сумнів їхні слова та прогнози.

Здивувала відсутність критиків реформ у студії. Наприклад, Антон Геращенко жалівся, що «пока этот закон не принят, опять таки огромное сопротивление ряд коллег-депутатов». Але жодного з таких «колег» у студії не було, тож глядачі так і не дізнались, які є аргументи проти реформ.

Інша сторона студії висловлювала пропозиції, які профільні чиновники, знову ж, чомусь майже не оцінювали. Стосувалися ідеї насамперед трьох речей: культури учасників дорожнього руху, посилення відповідальності (і її гарантування) та стану дорожнього полотна.

Деякі думки були особливо цікаві. Наприклад, Олеся Холопік сказала, що, встановлюючи низькі штрафи за певні порушення (51 гривня за не пристебнутий пасок безпеки) «держава дає сигнал водію, що це неважливе правило, що його можна порушувати, воно незначне».

Артем Шевченко розповів, що робота над відеофіксацією займає так багато часу, адже чиновники намагаються переконатися в її юридичній стійкості: «Встояла на роки, роки, роки вперед, незважаючи, які б юрисдикції судові не намагалися б її зруйнувати. Тим паче, у нас є рішення Конституційного суду, яке дуже серйозно, скажімо так, підриває взагалі саму основу автоматичної фотовідеофіксації».

Антон Геращенко розповів про спеціальну послугу таксі для нетверезих водіїв, коли приїжджає двоє людей і один із них доставляє до місця вашу автівку. Також, із цікавого, за словами Олесі Холопік, статистика поліції відрізняється від статистики Міністерства охорони здоров’я, адже перші рахують лише загиблих на місці, а Міністерство також померлих у лікарнях.

Загалом вийшла насичена інформацією програма, де пролунало чимало ідей та ініціатив. Не вистачало, на жаль, лише умовного «сита», щоб відділити для глядачів слушні пропозиції від сумнівних і виявити слабкі сторони в теоріях присутніх. Можливо, це якось пов’язано з тим, що ведучий Віталій Портников ще на початку програми заявив: «Я не буду робити вигляд, що я великий спеціаліст із безпеки дорожнього руху».