Кого моніторили: «Український формат» (NewsOne), «Політклуб Віталія Портникова» («Еспресо»), «Свобода слова» (ICTV), «Право на владу» («1+1»).

Коли моніторили: 2–8 липня 2018 року.

«Політклуб Віталія Портникова» («Еспресо»), 5 липня

Ти розумієш, що із шоу щось не так, коли ведучий протягом програми каже фрази на кшталт «Я вже заплутався, чесно кажучи, хто кого підтримує», «Загубив лінію, я би сказав не вашої поведінки, а ситуації» та «Я дві години дивлюся і намагаюся зі сторони подивится. І, чесно, у мене вже мозги закипіли». Цього тижня в «Політклубі» обговорювали проблемну ситуацію з реформуванням ЦВК, але запросили не експертів, як зазвичай, а політиків. Результатом стала високоінтенсивна двогодинна полеміка, щоправда, не про реформування ЦВК, а про те, хто винен у його відсутності.

Вину одне на одного перекладали: Віталій Сташук, народний депутат України, фракція «Народного фронту»; Сергій Євтушок, народний депутат України, фракція «Батьківщина»; Любомир Зубач, народний депутат України, фракція «Самопоміч»; Віталій Купрій, народний депутат України, позафракційний; Михайло Головко, народний депутат України, позафракційний; Артур Герасимов, народний депутат, фракція Блоку Петра Порошенка.

Шоу на три частини розділив Артур Герасимов.

Частина перша. Член БПП ще не дібрався до студії, тож усі інші гості могли безперешкодно звинувачувати владу та Президента в чому завгодно. Сергій Євтушок розповідав, що Порошенко намагається тотально контролювати ЦВК, «щоби фальшувати вибори». Любомир Зубач називав дії гаранта «диверсією щоби замутити воду» й запевняв, що «очікувати від нього якоїсь доброчесної поведінки не варто». Михайло Головко переконував, що «країна йде в прірву, а всі думають як залишиться в кріслах і як дальше виграти наступний термін Петру Порошенку». Віталій Купрій взагалі анонсував ідею «сформувати патріотичну коаілцію» і «повалити режим злочинний, режим Порошенка».

У другому акті слово отримав Артур Герасимов і відповів на маніпуляції колег власними, нічим не гіршими. Політик назвав події у ВР «ширкою», коли «“Батьківщина”, вибачте, на жаль, “Самопоміч” голосували разом з “Опозиційним блоком”». Про те, що БПП й сам голосував із «Опоблоком» за судові зміни та особливий порядок місцевого самоврядування на Донбасі, голова фракції тактично змовчав. Ситуацію з представництвом усіх фракцій у ЦВК народний депутат описав так: «За законом України, цього не потрібно, але президент України пішов на зустріч Парламенту». Ага, а ще — на зустріч вимогам ПАРЄ та подалі від можливих санкцій. Також політик багато хвалив БПП й намагався виставити всі інші політсили обманщиками, що не хочуть змін у ЦВК. Дійшло до гасел: «Всі обіцяють. Виконують тільки БПП».

Грандіозний фінал, як у блокбастерах, перетворився на масштабну битву всіх зі всіма, коли ведучий був змушений просити гостей «не говорити разом». Зміни в ЦВК на цьому моменті стали в кращому разі інформаційним приводом, аби повказувати на скалки в очах колег. Віталій Портников намагався внести конструктив, запитуючи, наприклад, що робити, якщо оберуть усіх 14 людей на 13 місць у ЦВК. Артур Герасимов уперто переконував, що такий сценарій просто неможливий, і конкретної відповіді так і не прозвучало. Насправді, член БПП взагалі досить майстерно уникав закидів колег та інтерпритував для глядачів їхні слова. Наприклад, Віталій Сташок заявив, що ЦВК із трьох фракцій чи ЦВК із восьми людей не будуть довіряти, а пан Герасимов підсував це так: «Тобто, ви проти оновлення?»

Загалом, проблема цього випуску «Політклубу» полягала в надмірній заангажованості політиків, що не могли / не хотіли обговорювали проблему з ЦВК сутнісно, а намагалися просувати в ефірі власні партії та їхні інтереси. Ситуацію замість нас ідеально підсумував Віталій Портников: «Якщо ви будете зацікавлені в оновлені не тільки ЦВК, а й держави — ви навчитеся розмовляти один з одним. І чути один одного».

«Свобода слова» (ICTV), 2 липня

ICTV трішки відстав від колег і на початку липня вирішив обговорити тему, яку інші ток-шоу закрили в червні — конституційні зміни. Віддаленість у часі не надто вплинула на результат: глядачів «Свободи слова» чекали такі ж розмиті ідеї, декларації та загальні бачення.

Свої думки висловлювали: Ірина Геращенко, перша заступниця Голови Верховної Ради; Олег Березюк, народний депутат, голова фракції «Об’єднання “Самопоміч”»; Сергій Соболєв, народний депутат, заступник голови фракції ВО «Батьківщина». Експертне середовище представляли: Тарас Загородній, політолог; Дмитро Вовнянко, письменник, публіцист; Михайло Чаплига, Український інститут з прав людини; Олеся Яхно, політична експертка; Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтингу «Гардарика»; Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень «Пента».

Почалося шоу з короткого виступу Людмили Денісової, уповноваженої Верховної Ради з прав людини, щодо теми українських політв’язнів у Росії. Суть слів омбудсменки можна звести до: «Російській Федерації самій її громадяни не нужні [...] Ми знаємо всіх. Ми піклуємося по кожному».

Обговорення Конституції стартувало з Ірини Геращенко, якій ставили питання по президентських ініціативах. Заступниця голови Верховної Ради проявила дива маневрування у відповідях на запитання. Вадим Карп’як цікавиться: «Я пригадую неодноразові заяви пана Президента про те, що перед тим, як оголошувати курс на НАТО, має бути проведений всеукраїнський референдум [...] Зараз чомусь про референдум не йдеться». Ось відповідь народної депутатки по суті: «Наші найближчі партнери, сусіди, по східній Європі не проводили ніяких референдумів відносно доєднання до НАТО». Інше — це розповіді взагалі не по темі, наприклад, про депутатську недоторканність та піар Президента: «Порошенко сьогодні дуже багато працює над посиленням санкцій проти Російської Федерації разом з нашими європейськими, американськими партнерами».

Власне, схожа ситуація супроводжувала відповіді пані Ірини практично постійно та досягла апогею під час запитання Михайла Чаплиги. Ми розбили його цитату на компоненти та перевірили наявність відповідей у словах політикині.

У Сергія Соболєва розпитували про концепцію змін Конституції від «Батьківщини». Вадим Карп’як та експерти проробили справді якісну роботу, вказуючи народному депутату на нестиковки та спірні моменти в його словах. Зокрема, щодо авторів нового Основного закону: «Ви сказали, що кожна політична сила повинна напрацьовувати ці зміни. Позиція вашої партії, висловлена двадцять восьмого числа Юлією Тимошенко, полягає в тому, що проект нової Конституції повинен бути напрацьований громадянським суспільством і політики не повинні туди втручатися». Відповідей на прямі запитання народний депутат при цьому часто уникав не менш вдало, ніж попередниця. Наприклад, Олеся Яхно запитала в Соболєва, чи достатньо стабільна сьогодні Україна, щоби перейти до парламентської республіки та прямої демократії. На що політик відповів досить дивно: «От кляті швейцарці, голландці і ще половина членів Європейського Союзу [...] От придумали собі пряму демократію [...] Ви нам пропонуєте інші варіанти? Ви нам пропонуєте диктаторів зразка людожерів африканських країн?» Тобто, чи готова Україна? Ну, Швейцарія ж готова. Або як у Швейцарії — або людожерська диктатура.

Олег Березюк виявився найпоміркованішим із трьох спікерів та доводив загалом те, що Україна історично й культурно приречена на парламентську республіку.

Таким чином, «Свобода слова», як і «Політклуб», цього тижня виявилася програмою, де бажання гостей уникнути відповідей на прямі запитання та, навпаки, донести якісь інші посили, суттєво розмили зміст ефіру. Із трьома політиками говорили на одну тему, але про різні речі, й навряд чи глядач із цього ідеологічного декларування виніс щось, крім банального, що Конституцію та державу варто змінювати на краще.

«Право на владу» («1+1»), 5 липня

Туристичний колапс. Саме так прямо та однобоко ведучі охрестили тему ефіру й заодно ситуацію в  галузі. Саме шоу вийшло корисним частково: політики займалися неконструктивною критикою та піаром, а експерти й учасники ринку розповідали справді цікаву та маловідому широкому загалу інформацію. Також певна інформація, здається, ставала новиною й для ведучих, що порушує питання про те, як вони готувалися до ефіру.

Серед політиків та чиновників участь в ефірі взяли: Володимир Омелян, міністр інфраструктури України; Ганна Романова, народна депутатка, «Об'єднання “Самопоміч”»; Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина»; Сергій Коршук, тимчасовий виконуючий обов'язки першого заступника голови Державіаслужби.

Експертне та професійне поле представляли: Олександр Файнін, експерт у сфері туризму; Ігор Логвиненко, генеральний директор Bravo Airways; Олег Бондар, авіаційний експерт, керівний партнер юридичної компанії ECOVIS; Аркадій Маслов, комерційний директор компанії TEZ TOUR в Україні, віце-президент Асоціації лідерів туристичного бізнесу України; Ірина Сметаніна, керівниця туристичної агенції; Ігор Голубаха, голова асоціації туроператорів, президент туристичної компанії «Гамалія».

Від партії «Укроп» Ігоря Коломойського на каналі «1+1» Ігоря Коломойського був представник екс(?)-бізнесу Ігоря Коломойського: народний депутат Олександр Шевченко, засновник курорту «Буковель».

Володимир Омелян почав із позитиву та конструктиву: «Я далекий від думки, що ми маємо туристичний колапс чи величезну туристичну кризу. Ми маємо, навпаки, туристичний бум. Якщо порівняти 2015 рік із 2017-м, першим півріччям 2018-го року, ситуація дуже проста. Кількість чартерних перевезень і перевезених пасажирів вирісла вдвічі. Авіаційний ринок третій рік поспіль росте 30 %+. На жаль, авіакомпанії, виявилось, до цього не готові, як і не були готові до цього туроператори». Він же частково взяв на себе факт-чек колег: «Насправді середній вік літаків в Україні — це близько 20 років. Не 35, не треба перебільшувати».

Як ви здогадуєтеся, інші гості виявилися менш оптимістичними. Ганна Романова розповідала, що уряд неефективно контролює якість роботи туроператорів (зокрема, через систему ліцензій). Іван Крулько, як член «Батьківщини», жалівся на бідність пересічних людей та багатство й неефективність політиків: «Я вже мовчу зараз про ситуацію з перевезеннями вантажів, де за кожен вагон треба платити хабар. І це зараз сьогодні відбувається в “Укрзалізниці”, де, до речі, керівник хороший такий хлопець, має зарплату десь 1,2 млн гривнів». Симптоматичними виявилися і фрагменти відповідей Олександра Шевченка: «Чому про внутрішній туризм я згадую? Тому що в туристичному “Буковелі” приблизно втричі збільшилась кількість людей за останні два роки. Тобто вони знайшли абсолютно доступний для них відпочинок».

А от розповідь Сергія Коршука нас відверто здивувала, не так змістом, як реакцією ведучих. Чиновник заявляв про те, що «усі наші літаки перевіряються як в державіаслужбі, так і перевіряються ще і в європейській країні. Україна — є учасником так званої системи SAFA. [...] Любий літак, який прилітає на територію Євросоюзу, може бути перевірений». Із реакції та подальших запитань ведучих було зрозуміло, що вони не знали про цей факт, тож виникає серйозне запитання: як можна готуватися до програми, присвяченої головним чином стану авіаперевезень в Україні, й не розібратися, як працює перевірка стану літаків?!

Далі шоу перейшло до детальнішого й предметнішого розбору саме туристичних проблем. Поговорили з постраждалими туристами, діячами ринку, експертами та навіть керівниками авіакомпаній. Усі вони привели багато цікавих прикладів, пояснили ведучим та аудиторії залаштункові проблеми туристичних авіаперельотів і навіть перерахували права, які мають у різних ситуаціях пасажири. Цю частину шоу було справді корисно та приємно побачити.

Але все ж вона закінчилася й слово повернулося до Ганни Романової: «Як ми хочемо розвивати в'їзний туризм, щоб до нас приїжджали іноземці, якщо вони дві доби поспіль бачать в аеропорту якихось людей, які плачуть, діти плачуть, які не накормлені, хочуть пити. Вони питають, а хто це, хто це? А це українці, яких держава кинула і не може доставити назад». Слід зазначити, що ведучі все ж намагалися тримати гостей у рамках і не пропускати в ефір відвертого популізму: «Від такої ситуації не застрахований ніхто. Коли я там на підлозі десь сидів з дружиною і чекав на свій рейс, поруч зі мною сиділи люди з Дюссельдорфа, я сподіваюсь, ви не будете звинувачувати Німеччину в зубожінні».

Загалом, після програми виникло дуже просте запитання: а навіщо сюди запросили так багато політиків? Олександр Шевченко, за нашими підрахунками, отримав слово двічі за ефір: для вступної позиції та висновку. Аналогічно шоу склалося й для Івана Крулька, щоправда, він ще поставив коротке запитання в середині програми. Якби замість цих двох запросили експертів у темі — було б цікавіше та конструктивніше, але у «Праві на владу» зробили вибір на користь нардепів, наче нікого іншого не можна робити центральними гостями.

«Український формат» (NewsOne), 4 липня

Newsone. Три години двадцять дві хвилини. Тема утисків національних меншин. У гостях Євгеній Мураєв. Страшно? Так, а ще дуже нудно, адже більшість хронометражу політики просто кричали одне на одного, через що дійшло й до вимикання мікрофонів, і до вставань із місця й прямих погроз «закрити рот» назавжди.

На ефір зібралися: Олесь Доній, колишній народний депутат; Дмитро Лінько, народний депутат, фракція Радикальної партії; Сергій Рудик, народний депутат, фракція Блок Петра Порошенка; Євгеній Мураєв, народний депутат, позафракційний, лідер партії «За життя»; Руслан Бортник, політтичний коментатор; Дмитро Співак, керівник платформи «Національна стратегія розвитку»; Кирил Куликов, колишній народний депутат; Ігор Мірошниченко, колишній народний депутат, член партії «Свобода»; Олег Осуховський, народний депутат, позафракційний, член партії «Свобода»; Євгеній Червоненко,  колишній народний депутат.

Цей ефір «Українського формату» пройшов по вже неодноразово відрепетируваній схемі:

1) обираємо вибухонебезпечну, ідеологічну тему;

2) запрошує на ефір членів «Свободи» та Мураєва, власника каналу;

3) Мураєв та інші гості постійно зачіпають «Свободу» у своїх виступах, користуючись звичкою членів останньої до миттєвого переходу на крики та звинувачення;

4) заявляємо, що ось такі вони, українські патріоти, і що будь-які прояви націоналізму — це зло, яке роз’єднує націю.

Щоправда, цього разу учасники перестаралися, дестабілізувавши шоу на добру годину. На жаль, в «Українського формату» лишалося ще цілих дві з половиною.

Найактивніше межі добра та зла традиційно переходив Євгеній Мураєв, який, здається, живе за принципом «понижувати не можна». Після заяв про Революцію гідності та Олега Сенцова екс-регіонал розповів, що влада сварить нас із сусідами: «У нас не только венгры враги. У нас обострились отношения с румынами, у нас вопросы с болгарами, поляки вообще принимают антибандеровские законы. Я уже молчу про Россию». І правда, чому це в нас за останні чотири роки так зіпсувалися стосунки з Росією?! Адже причиною війни були не дії РФ: анексію Крима, за словами народного депутата, спровокували, зокрема, спроби денонсації Харківських угод та скасування мовного закон Ківалова-Колісніченка. І, звісно, було оце: «Люди, которые сейчас убили цыган, захватывали админздания, жгли милиционеров, выполняющих свой долг, на Майдане, потом пошли учить любить Украину на Донбас...». Адже на сході, на думку Мураєва, триває «громадянський конфлікт».

Інші представники «диванчика Мураєва» маніпулювали менш брутально. Переважно нав’язували думки про те, що в Україні «буденними» стали ксенофобські побиття та вбивства і що Україна в нас дуже різна, тож не варто об’єднувати її спільною культурою та героями, а варто дати можливість «разойтись по углам» заради «соборности». Логічно. Поговорили і про питання мови та квот, і про перейменування вулиць, і про пам’ятники, і про погану владу. Загалом, не дивно, що це шоу тривало три з половиною години, адже одну тему нацменшин тут перетворили на критику всієї національної політики. А жодного представника нацменшин чи хоча б думки цих людей у програмі не було.

Урешті, «Український формат» звівся до натяків певних гостей на ксенофобію «Свободи» та агресивних спроб членів цієї організації виправдатися. Інші гості з «диванчика опонентів Мураєва» губилися на фоні центрального конфлітку, говорили рідко, помірковано й, головним чином, підтримували ідеї з українізації України та засуджували будь-яку агресію стосовно нацменшин.

Таким чином, «Український формат» укотре перетворився на сміттєзвалище маніпуляцій, коли після годин криків та образ ведучі й окремі гості просили пробачення у глядачів наприкінці програми. Вони апелювали переважно до надміру емоційних та спірних виступів, але ми би хотіли акцентувати увагу саме на невиправданій тривалості шоу.

За три з половиною години в ефірі не прозвучала думка нацменшин та правоохоронців із приводу прав та нападів на нацменшини. Не прозвучали обговорення тактики та стратегії з приводу подолання проблеми. Не було також жодного конструктивного обговорення того, як нам реагувати на дії країн-сусідів. То навіщо ж тоді шоу подібний хронометраж, темп та кількість гостей?