Цього тижня українські ток-шоу за допомогою антиприкладів доводили, наскільки важливою є робота редакторів із підбору теми та гостей. «Свобода слова», наприклад, говорила про скасування е-декларування для активістів і запросила лише тих політиків, що згодні з цією ініціативою. Тож вони, замість обговорювати декларування, говорили про квартири та поїздки колег по студії. «Право на владу» вирішило обговорити зміни політичного устрою держави й запросило здебільшого гостей, які не вважають, що будь-які зміни щось дадуть. Тож замість обговорювати зміни в державі, тут говорили про партійну приналежність присутніх. «Український формат» порушив тему оцінки реформ і запросив владу та опозицію, які — уявіть! — мають кардинально протилежні погляди на це питання. Тож замість експертної й незалежної оцінки ми чули заяви про масове знищення українців. «Головна тема», як завжди, стояла окремо від колег і радувала глядачів історіями про зятя, який украв гроші тещі. Із коментарями кіберполіції та Антона Геращенка.

Кого моніторили: «Свобода слова» (ICTV), «Головна тема» («Україна»), «Право на владу» («1+1»), «Український формат» (News One). «Народ проти» (ZIK) аналізованого тижня не виходив.

Коли моніторили: 1–7 квітня 2018 року.

«Український формат», 4 квітня: «Медицина, пенсия, МВД, образование — как идут реформы правительства?»

Кунсткамера української телевізійної політики. Саме в такій ролі нащадки могли би використовувати цей випуск «Українського формату». У ньому виправдалися практично всі нездорові стереотипи про політичні сили, поведінку народних обранців в ефірі та формат обговорення, коли дискусію між гостями заміняє монолог, адресований виборцям. Для повноти картини бракувало тільки Саакашвілі.

Причина насамперед у темі. Єдиний шанс змістовно поговорити про успішність реформ — запросити технократичних експертів, краще закордонних, і змусити їх апелювати лише до цифр та конкретних досліджень. Із нинішніми політиками (у будь-якій країні) подібну програму провести не вийде, адже вони апріорі заангажовані. Опозиція буде критикувати будь-які реформи влади, влада — виставляти будь-які ініціативи успішними. У найкращому разі ті й інші вдаватимуться до замовчування позитивних / негативних моментів і глядач отримає суб’єктивну думку окремих людей, а не якісну оцінку реальних змін. У найгіршому разі програма перетвориться на перепалку. У разі, якщо запросити до студії Вадима Рабиновича, — на реквієм.

Участь у програмі взяли: Сергій Рудик, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Олег Купрієнко, народний депутат, Радикальна партія; Тетяна Донець, народна депутатка, «Народний фронт»; Олег Осуховський, народний депутат, позафракційний, член партії «Свобода»; Сергій Соболєв, народний депутат, «Батьківщина»; Євген Балицький, народний депутат, «Опозиційний блок»; Олексій Мушак, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Вадим Рабинович, народний депутат, позафракційний, лідер партії «За життя»; Тарас Чорновіл, колишній народний депутат, політичний експерт; Вадим Карасьов, політичний експерт.

Загалом протягом програми гості встигли обговорити чотири реформи: медичну, пенсійну, правоохоронну та освітню. Кожну з них, а також усі інші зміни, «Український формат» визнав частково невдалими, задавши глядачам запитання: «Як ви оцінюєте реформи українського уряду? Перший варіант відповіді — позитивно, не слід чекати миттєвих результатів. Друга версія — негативно, це не реформи».

Примадонною вечора став колишній власник NewsOne, а нині політичний партнер власника NewsOne Євгена Мураєва Вадим Рабинович. Майже кожен його виступ можна використовувати як аргумент за скасування депутатської недоторканності: «Пошли путем просто уничтожения тех людей, которые сегодня, как им кажется, не приносят им пользы», «Эта пенсионная реформа — уничтожение украинских пенсионеров», «Раб должен быть необразованным и физически крепким. Это в этой реформе», «Нельзя назвать реформами планомерное уничтожение украинского народа», «Не могут здоровые люди, психически здоровые, навязывать нам медреформу, в которой человек гибнет изначально», «Идет планомерное, взвешенное уничтожение Украины, как сильного самодостаточного государства», «Остальным умереть, потому что они неправильно сделали опять очередную реформу?»Окремо відзначимо випади політика в бік Уляни Супрун: Рабинович назвав її «заразою» та «вбивцею». Ведучі на слова колеги хазяїна ніяк не відреагували.

Непочесне друге місце в рейтингу демагогів цього ефіру Євген Балицький. Він заявляв, що за дванадцятирічної шкільної освіти «девочка с коляской будет приезжать на выпускные экзамены», тадоводив, що «я не россиянин, я русский! И я буду свой язык отстаивать! И нас миллионы». Також чоловік, який голосував за закони 16 січня та покинув фракцію Партії регіонів у червні 2014-го, заявив в ефірі таке: «Теперь мы работаем на Европу [...] Они заплатили, они нам дали кредиты, они дали деньги на Майдан, ну, Олланда эти все. Поэтому они и хотят вернуть свои деньги [...] Америка потратила до 7 миллиардов [...] Мы были у власти три года. Янукович натворил, как вы говорите, но он построил заводы, он построил мосты в Киеве».

Інші гості відставали від лідерів, хоча все одно здебільшого однобоко критикували / відстоювали реформи в залежності від партійної приналежності. Винятком стали хіба що освітні зміни, які підтримала більшість у студії. Крім тих, хто вважає, що жінки вагітніють автоматично після досягнення повноліття.

Передвиборчу агітацію в цьому випуску «Українського формату» не приховували. Вадим Рабинович пішов із заготовок: «У нас все делится, в конце концов, хотите вы или не хотите на две части: те, кто “За життя”, и те, кто против. Выбирайте!». Олег Купрієнко ввічливо попередив: «Шановні, хотів з початку трохи політичних гасел» і, власне, видав свої гасла: «... Єдина політична сила, якщо пішло про політику, це "Радикальна партія", яка має пакет, яка має стратегію». Традиційно карти в кінці програми привідкрили й ведучі: «Наша задача — наладить комуникацию власти и общества, чтобы в итоге мы выбирали тех политиков, чье понимание справедливости совпадает с нашим».

А взагалі цього разу роль Тиграна Мартиросяна та Василя Голованова була у програмі значно менш помітною, ніж зазвичай. Хіба що ведучі приєдналися до Вадима Карасьова та Євгена Балицького, настирливо намагаючись дізнатися в гостей, «наскільки ймовірно, що рішення про звільнення Холодницького було прийнято за океаном?»

Що ж до самого «обговорення» реформ, то в ньому можна виділити три найбільш симптоматичних проблеми. По-перше, прогнозуючи ефект змін, політики здебільшого приміряють його на село. Наприклад, від ідеї комп’ютеризації медицини Україні слід відмовитися, адже в селі буцімто не вміють користуватися комп’ютерами. Пропозицію розвиватися й навчати озвучила лише Тетяна Донець. По-друге, політики буцімто не розуміють, як працюють вимоги Міжнародного валютного фонду. Процитуємо Вадима Рабиновича: «Кому они ставят первое место в мире, они давали деньги. Одно из двух, либо они дураки, или второе, они в доле». Пропоновані Фондом реформи якраз і потрібні для того, щоб оптимізувати бюджет, зокрема, поборовши корупцію. Це не вимоги заради вимог, це вимоги заради того, щоб надані кошти були використані ефективно. По-третє, у ток-шоу народні обранці переважно творчо критикували наявний стан речей, коли насправді мали б дискутувати про бачення змін.

«Право на владу», 5 квітня: «Україна без Президента?»

Цього тижня «Право на владу» випустило в ефір досить самовикривальний для українських ток-шоу випуск. Тему (не)потрібності Україні інституту президентства прийшли обговорювати політики, більшість яких протягом ефіру (чи прямо у вступному слові) заявили, що вважають це запитання не важливим для успіху держави або невчасним. Чому тоді вони взагалі прийшли й за яким принципом саме їх покликали? Та й ведучі, замість розбирати тему програми, заглиблювались у партійне минуле присутніх.

В «обговоренні» взяли участь: Антон Геращенко, народний депутат, «Народний фронт»; Мустафа Найєм, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Віталій Купрій, народний депутат, позафракційний, партія «Укроп»; Євген Балицький, народний депутат, «Опозиційний блок»; Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина»; ведучі Наталія Мосейчук та Сергій Іванов. Останніх ми зазвичай не згадуємо в подібних переліках, але у «Праві на владу» журналісти виконують не лише функцію модераторів, вони також повноправні учасники дискусії, порадники та детектори брехні.

Зокрема, пані Мосейчук заявила «це правда» на слова: «Власть тратит 90 % усилий на постоянную борьбу внутри себя». Пан Іванов аналогічно відреагував на констатацію перетворення України на «фейсбук-державу». Наталія Мосейчук назвала Дмитра Вовка, керівника Національної комісії, яка здійснює регулювання енергетики та комунальних послуг, не «новим» обличчям, а «молодюсіньким». Сергій Іванов давав поради Мустафі Найєму: «Чотири роки тому потрібно було створювати нормальну партію, а не розбігатися по лавах політичних партій». Ведуча жалілася, що «зараз багато депутатів законів не пишуть, в них немає освіти, ті, які сидять в Парламенті... Про яку селекцію Ви говорите? Дедалі гірше» та давала оцінку «Опозиційному блокові»: «А чому ви дивуєтеся? Є політична сила, яка прийшла під відповідними гаслами. В якої така ідеологія, яка працює, на жаль, не на Україну».

Що ж до самих гостей, то, коротко змалювавши свої позиції з приводу теми, вони перейшли до іншого питання — минулого одне одного. Євгену Балицькому запитання про Партію регіонів, закони 16 січня, корупцію часів Януковича та позицію з приводу війни на сході ставили ведучі. Марині Ставнійчук та Олександру Лавриновичу їхнє минуле в команді Януковича згадував Антон Геращенко. Сергій Власенко критикував членство Мустафи Найєма у Блоку Петра Порошенка. Йому ж Антон Геращенко потім закидав намагання потрапити в інші політичні партії. Усе це розбавляла ненав’язлива критика влади, яка завжди знайде шляхи украсти.

Виділилися на фоні загального песимізму лише Євген Балицький та Віталій Купрій. Перший, за заповітами «Опозиційного блоку», всю програму розповідав, що «страну необходимо сегодня объединять [...] Когда переименовывали наши города, города, в которых мы живём, без нашего ведома [...] Мой родной язык — русский...» До кого він із цим апелював — загадка ледь не більша, ніж добір учасників випуску. Член партії «Укроп» вразив своїм планом: стати Президентом, а дещо згодом скласти із себе повноваження й перейти до парламентської форми правління. Про необхідну для цього конституційну більшість ведучі та політик змовчали.

Із Банкової подискутувати на інститут президентства ніхто не прийшов. Тому випуск «Права на владу» справді вийшов симптоматичним: тему обговорювали люди, які не вважають її важливою й не мають до неї безпосереднього стосунку.

«Свобода слова», 2 квітня: Політичні ігри в антикорупцію

Ми часто стверджуємо, що своєї якістю «Свобода слова» завдячує запрошеним експертам: саме на їхній ерудиції та запитаннях тримається конструктивність перебігу дискусії і фактчекінг виступів політиків. Оберненим доказом нашої тези став випуск 2 квітня, коли без якісних експертів не вийшло якісної програми.

Цього разу ток-шоу формально стосувалося електронного декларування для громадських антикорупціонерів. Участь у ньому взяли: Андрій Парубій, Голова Верховної Ради України; Юлія Тимошенко, лідер ВО «Батьківщина»; Артур Герасимов, лідер фракції Блоку Петра Порошенка; Сергій Лещенко, народний депутат, фракція Блоку Петра Порошенка.

Усі присутні політики були проти електронного декларування для активістів, тож і причин дискутувати в них не було. Кожен просто пояснив, чому саме він проти, і взявся заповнювати двогодинний ефір поливанням колег брудом.

І, що дуже дивно, присутні експерти не зупиняли цього процесу, ставлячи конструктивні запитання, а навпаки, підживлювали його й навіть самі долучалися до «поливання». Слово в ефірі отримали: Олексій Якубін, політолог; Олена Морозова, політична експертка; Володимир Фесенко, центр прикладних політичних досліджень «Пента»; Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного колсандингу «Гардарика»; Олександра Дрік, представниця Громадського люстраційного комітету.

В Андрія Парубія експерти, зокрема, запитали, чи не є скасування е-декларування способом «переключити увагу» українців і чи зможе він назвати хоча б одну з екологічних антикорупційних організацій, про які він згадував у своєму виступі. У Юлії Тимошенко поцікавилися, чому вона була в Єрусалимі під час голосування за скасування / відтермінування подання декларацій активістами й чи задекларує вона кошти на поїздку. Також лідерку «Батьківщини» запитали, що вона думає про антикорупційні війни і (тримайтеся!) чи потрібно опозиції більше прав. В Артура Герасимова довідувалися про розкрадання в армії, якими буцімто займаються підприємства Президента. Сергія Лещенка попросили дати оцінку публікації «Нового времени» про Юлію Тимошенко та (ніколи не здогадаєтеся!) натякнули на занадто дорогу квартиру. А Тарас Чорновіл вступив у справжню тривалу перепалку з Юлією Тимошенко з приводу того, хто кому служив і хто бреше. Коротшу дуель колишній політик влаштував із Сергієм Лещенком.

На фоні цього маніпулювали та кидалися взаємними образами й самі політики. Наприклад, пані Тимошенко розповідала, що влада вигадала е-декларування для активістів, аби «загнати під плінтус, для того, щоб їх посадити на короткий поводок, нашийник, і казати їм: крок вправо, крок вліво — в'язниця» та заявляла, що «сьогодні ми в усіх рейтингах, по суті, знаходимося на перших місцях по рівню корупції». Transparency International дає нам 130-те місце зі 180, що краще, ніж минулого року, на одну позицію. Звісно, можливо, опозиціонерка має на увазі якісь інші рейтинги, але це неможливо перевірити, адже жодного посилання на джерела вона не озвучила. А коли Артур Герасимов показав їй рейтинг маніпуляторів від «Нового времени» та VoxCheck, де лідерка «Батьківщини» посідає перше місце із 91 % неправдивих тверджень, та назвала видання «журнальчиком», а інформацію — «брудом». Владу критикував також Сергій Лещенко, а Артур Герасимов зосередився на критиці опозиції.

Звісно, були у програмі й позитивні моменти. Наприклад, коли Артур Герасимов запитав у колег «чому вісім місяців опозиція взагалі не підтримує жоден із цих законів [про скасування е-декларування для активістів]», ведучий уточнив, що «можете мене поправити, але законопроект Президента був відправлений у Венеціанську комісію. І Венеціанська комісія дала негативний висновок». Відмінно спрацювала також Олена Морозова, яка запитала у присутніх політиків, що активно відстоюють скасування ініціативи, а чому вони взагалі спершу проголосували за цю поправку та назвала, хто конкретно її підтримав. Це змусило пана Герасимова використовувати такі аргументи: «Це була помилка і ми це визнаємо. Ми це визнаємо [...] Не робить помилок той, хто ніколи нічого не робить».

Але позитиви й негативи програми затьмарив її фінал. Під час заключного слова виявилося, що у студії присутні щонайменше двоє людей, які принаймні частково підтримують декларування для активістів: експертка Олена Морозова та експерт Олексій Якубін. Але чому, якщо у студії весь цей час були люди, які мають аргументи на користь декларування, гості весело обговорювали рейтинги маніпуляторів, квартири Лещенка, розкрадання в армії та назви екологічних антикорупціонерів?

«Головна тема», 1 квітня: «Електронні гроші: як захиститися від шахраїв нового покоління?»

Якби Тантал жив сьогодні, боги покарали би його переглядом «Головної теми». У випуску 1 квітня, здається, не було жодної історії, яку журналісти просто розповіли би, не змушуючи глядача «дочекатися за кілька хвилин». У день сміху канал «Україна» присвятив своє шоу темі шахрайства. Офіційно — з банківськими картками, на ділі — з часом глядачів.

Хоч як це дивно, студійні інтерв’ю (адже діалогів між гостями у програмі не було) в цьому випуску були змістовними й корисними. У них взяли участь Богдан Хаустов, юрист, правозахисник; Олег Заворотній, заступник начальника управління департаменту кіберполіції Національної поліції України, та Антон Геращенко, член колегії міністерства внутрішніх справ. Троє чоловіків і пояснювали, як працюють шахраї, і розповідали про методи боротьби з ними, й давали конструктивні поради, як самостійно захиститися від злочинців. Цієї інформації цілком вистачило би на пристойний журналістських сюжет для «Сегодня».

Весь інший час в ефірі відбувалося оце: «Як і хто зняв гроші з усіх карток пенсіонерки без її відома і хто тепер віддаватиме банку 190 тисяч гривень кредиту? Дивіться далі в програмі», «Що нам розкаже шахрай і чим закінчиться зустріч у банку? Дивіться далі», «Далі ми почуємо відверте зізнання зятя-шахрая, який украв з карток тещі 30 тисяч гривень. Як йому це вдалося?», «Чим завершиться наш експеримент? Як кіберполіція буде шукати шахраїв? І ким вони виявляться? Розкажемо у фіналі програми», «Кого ж ми там побачимо, хто цей чоловік, який хоче взяти з нас гроші за телефон, якого ми не губили, розкажемо далі у програмі».

Подібне затягування не лише дратує, воно ще й дисонує із сенсом журналістики: давати людям інформацію. Звісно, такі прийоми привернення уваги можна зрозуміти, але стає сумно від думки, що ток-шоу, аби його додивилися до кінця, доводиться заманювати аудиторію кліфхенгером із тещею та зятем.

Ще більш сумно стає від справді хорошої роботи розслідувачів у цих сімейних драмах. Навіть Антон Геращенко похвалив журналістів «Головної теми»: «У Вас прекрасный корреспондент, которая провела, как оперативник, качественное расследование. И я думаю, что если что и она не захочет работать у вас, ей надо идти работать в киберполицию». До речі, похвалив член «Народного фронту» й саму програму: «Очень важно, чтобы как можно было больше таких программ, как ваша». І ми, мабуть, із ним згодні. «Головна тема» займається хорошою справою вирішення побутових проблем людей — і це чудово.

Але це зовсім не ток-шоу й кожен місцевий випуск страждає від тієї ж проблеми: якісну корисну інформацію розмиває дешеве мило та погана робота ведучої з гостями. Олена Кот запитує в пана Геращенка про ефективність реформи кіберполіції і вдовольняється загалом ось цим: «Работает лучше чем несколько лет назад, до того как мы начали реформу киберполиции, но до совершенства еще далеко». Протягом програми політик також згадує про брак поліцейських та їхні обмежені повноваження, але журналістка не уточнює цієї інформації. Увагу глядачів перемикають на «сюжети»: «...Олена переживала важке розлучення, разом із дитиною втекла до матері від чоловіка тирана, який бив її та знущався. Саме тоді Олена випадково зустріла на вулиці колишнього однокласника Володимира».

Антон Геращенко знову обіцяв узяти кілька справ із сюжетів під свій контроль, а Олена Кот не поцікавилися, як там усі «взяті під контроль» справи з попереднього ефіру. А ще дозволила народному депутату погрожувати людям на камеру: «Если этот человек, который организовал это, нас видит, я могу сказать, мы вас найдем. Потому что вы оставили следы, вы зарегистрировали счет в банке. Поэтому мы к вам придем. И вы за это ответите».

Загалом, «Головну тему» ми радимо дивитися, тільки якщо вам цікаві історії ошуканих пенсіонерів, які ви, можливо, дізнаєтеся «далі».

Підготовка цього моніторингового звіту стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією «Інтерньюз». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відбиває позицію USAID, уряду США та «Інтерньюз».