Вакцинація від майбутнього. Моніторинг ток-шоу 9–15 лютого 2018 року
Цього тижня українські ток-шоу зверталися до історії. «Свобода слова» аналізувала роки (без)діяльності Мінського формату, «Народ проти» обговорював старт і розвиток війни, «Український формат» порушив тему змін у святкуванні, зокрема, історичних подій.
В обговорені всіх цих питань, десь більше, а десь менше, проявлялася одна тенденція: ведучі й запрошені політики ігнорували теми стратегій, зосереджуючись, головним чином, на копанні в минулому та критиці сьогодення. Це стосувалося багатьох речей: нагадування про компрометуючі вчинки колег, заяв про те, як потрібно чи не потрібно було робити, розбору контекстів, мотивацій та документів. Присутні використовували минуле у своїх цілях та інтерпретували його на свою користь, замість сперечатися про майбутнє. Адже ні дія Мінського формату, ні, на жаль, війна, ні державна культурна політика ще не закінчилися.
«Головна тема» мала іншу ваду — вона загрузла в «сьогоденні», так глибоко занурилася в тему пенсійної безвиході героїв своїх сюжетів, що навіть не ставила присутнім у студії експертам запитань щодо можливості чіткого вирішення проблем. Максимум — про розмиті найближчі плани.
«Право на владу», мабуть, єдине з усіх ток-шоу тижня, взяло собі за мету вирішити конкретну проблему. Тут надихали людей вакцинуватися. Щоправда, досить спірними, з погляду журналістики, методами.
Загалом, перегляд такої маси позбавленого перспектив негативу навряд чи міг викликати у глядача впевненість у власній державі чи віру в краще. Тим паче, що єдиним універсальним рецептом, як усе виправити, були вибори.
Кого моніторили: «Свобода слова» (ICTV), «Український формат» (News One), «Головна тема» («Україна»), «Право на владу» («1+1»), «Народ проти» (ZIK).
Коли моніторили: 9–15 лютого 2018 року.
«Український формат», NewsOne, 14 лютого
Частина перша
«Чем закончится история Саакашвили и во что это все выльется на выборах»
Здається, щоразу, коли в житті Михеїла Саакашвілі трапляється якась пригода, десь на українському телебаченні з цього приводу збирається ток-шоу: позбавлення громадянства, прорив, арешт, утеча, арешт, а тепер реадмісія. Дивлячись подібні програми й, зокрема, цей випуск «Українського формату», ми дуже радимо вам грати в якусь форму «бінго». Адже шанс викреслити цілу діагональ за перші півгодини дуже високий.
Отже, долю Михеїла Саакашвілі знову обговорювали: народний депутат України, позафракційний, який представляє ВО «Свобода» Олег Високовський; народний депутат України від фракції «Самопоміч» Олександр Опанасенко; народний депутат України, лідер партії «Народний контроль» Дмитро Добродомов; член політради «Руху нових сил» та екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе; керівник платформи «Національна стратегія розвитку» Дмитро Співак; народний депутат України позафракційний, лідер руху «Хвиля» Віктор Чумак; народна депутатка України, лідерка «Громадсько-політичної платформи Надії Савченко» Надія Савченко; народний депутат України, фракція «Батьківщина», Сергій Власенко.
Зміст програми можна дуже приблизно розподілити так: 70 % — про тиранію влади, 10 % — про потребу опозиції об’єднатися, 10 % — «набір Саакашвілі» (всі можливі побічні теми зі словом «Саакашвілі»: про його досягнення у Грузії, його повернення у Грузію, його «злочини», його провали в Одесі, його команду та їхню долю й так далі), 10 % — агітація за себе чи свої ідеї.
Деякі маніпуляції в ефірі були настільки гучними, що їх варто згадати окремо. Головна з них — ніхто жодного разу не назвав офіційну причину реадмісії Саакашвілі, зокрема, програні в Україні суди. Тож усю програму видворення політика виглядало для глядачів так, наче Порошенко просто прокинувся з ідеєю викинути екс-губернатора з країни й за годину це зробили.
Друга цікава річ, — включення Саакашвілі із, зокрема, такою заявою: «Не будет Порошенко — и наши проблемы начнут разрешаться. Это очень важно понять». Здається, заміна Януковича / Ющенка / Кучми / Кравчука вже довела, що справа не в одній людині? Ще цікавіше те, що на рівні із Саакашвілі, у форматі включення, наприкінці програми виступав єдиний представник влади, депутат БПП Олексій Гончаренко. Він, звісно ж, розкритикував грузинського екс-президента та отримав, на відмінну від інших гостей, чимало хороших гострих запитань від ведучих. Наприклад, чи український політик Петро Порошенко, якщо, на думку Гончаренка, українські політики — лише ті, чиї діти вчаться в Україні?
Третє — три особливо гучних заяви. Сергій Власенко вважає, що «Саакашвілі є "полігон" по боротьбі Порошенко зі своїми політичними опонентами», Дмитро Добродомов переконаний, що Порошенко сьогодні діє так само, як Путін на початку правління. Також Добродомов заявив одну, мабуть, дуже образливу річ, якої у студії ніхто не помітив: «Чи є, ми назвемо, хоч одне позитивне зрушення, яке сталося за чотири роки в Україні? Ні, не назвем». Так, назвемо. Від волонтерського руху та сотень громадських проектів до створення антикорупційних інституцій та армії. Не варто забувати, що країна — це не лише влада.
Проте найгіршою частиною програми став її фінал, коли ведучі вирішили поцікавитися у присутніх імовірністю дострокових виборів. Чи відбудуться вони, гості відповідали по-різному, але всі перетворили свої виступи на неприкриту легітимізовану агітацію, якщо не за себе, то проти влади.
У результаті програма вийшла тим, чим не могла не вийти за такого складу та форми ведення «дискусії»: колективним зверненням до виборців, що досі дивляться одноманітні ток-шоу про Михеїла Саакашвілі.
«Український формат», NewsOne, 14 лютого
Частина друга
«Будут ли украинцы отмечать праздники после их отмены?»
Очевидно, надихнувшись успіхом минулого тижня, «Український формат» вирішив знову поговорити на ідеологічні теми. А якщо точніше, на тему «Будут ли украинцы отмечать праздники после их отмены?» Одразу зазначимо, що якимось чином цього разу програма не звелася до зізнань у коханні Радянському Союзу та до розколювання українців по всіх теоретичних швах. Але це не вина ведучих, вони якраз старалися.
Свята обговорювали: народний депутат сьомого скликання від ВО «Свобода» Едуард Леонов; народний депутат України сьомого скликання, у минулому міністр аграрної політики та продовольства Ігор Швайка; журналіст, громадський діяч, народний депутат попередніх скликань Олесь Доній; чинний народний депутат, позафракційний Олег Осуховський; народний депутат України попередніх скликань Кирило Куликов; ведучий каналу, блогер Руслан Коцаба; народний депутат України, лідер партії «Народний контроль» Дмитро Добродомов; керівник платформи «Національна стратегія розвитку» Дмитро Співак.
Звісно, «заправкою» для цієї дискусії, як і всіх інших на «Українському форматі» (через що вони смакують однаково) слугувала критика влади. Кирило Куликов, наприклад, прийшов із популярним «влада займається святами, щоб відволікти людей від реальних проблем». Дмитро Добродомов зізнався, що він не проти перейменування станцій у київському метро, але «коли буде нарешті метро на Троєщину і скільки в це буде закладено грошей. Розумієте?». Далі Куликов додав досить ризикований інгредієнт, заявивши, що дії влади у Львові — «це ті ж самі більшовики. Вони уничтожают це місто. Подивіться, не залишилося пам'яток, не залишилось досок, не залишилось нічого».
Проте вишеньками торт засипав Дмитро Співак. Отак він пояснив ідею Інституту нацпам’яті скасувати вихідні 8 та 9 березня: «Слушайте, ну, какие-то проблемы у него с 8 мартом, бывает, может, у человека проблемы с женщинами, это такое, знаете, политическая импотенция “Виагрой” не лечится». А отак політик описав наслідки діяльності Інституту: «Вбрасывая такие тезисы, они нас разъединяют, они сталкивают нас лбами, они, правильно сказал Кирилл, уводят нас от проблем нашей жизни, они привносят в нашу жизнь апатию, ненависть, желание мстить». Невже ініціатива скасувати вихідний 8 березня викликає в когось апатію та бажання мститися?..
Але найбільше маніпуляціями цього разу займалися ведучі. Аби спростувати їхні заяви, ми вдамося до аргументів того ж рівня і скрізь наведемо приклад Гітлера. Запитання від Василя Голованова: «Якщо поставити людину, яка буде опитувати тих, хто заходить в метро “Петрівка”, чи знають вони, на честь кого названа ця станція, як думаєте, скільки людей зі ста відповість?» Тобто, якщо люди будуть погано освічені, можна назвати станцію метро на честь Гітлера? Аргумент Василя Голованова: «Може, це на честь Президента названа станція метро? Ми ж не знаємо, може, не зараз, можна вже прив’язати до іншого, до апостола Петра». Тут нас випередив присутній у студії Едуард Леонов: «Може, інший якийсь Гітлер, Гітлер же не один був». Шоу закінчує Тигран Мартиросян: «В отношении праздников можем резюмировать, вероятнее всего, мы, как общество, не выигрываем от того, что меняем один праздник на другой, исходя из каких-то политических мотивов». А якщо ці політичні мотиви — оздоровити й захистити суспільство від Гітлера?
Були протягом шоу й інші дивні заяви від ведучих, наприклад, Тигран Мартиросян вирішив, що після введення вихідного дня на Різдво 25 грудня і звернення Президента «7 января, которое никогда не было символом борьбы за православие, тут же им стало. То есть, в обществе фактически был врожден еще один повод для противоречий». Може бути й інша думка: у православних нічого не забирали, а навпаки, розширили права католиків. Крім того, вибачте, «боротьба за православ’я»?! З ким і навіщо, Україну, що, окатоличують у розпал Середньовіччя? Василь Голованов поставив риторичне запитання: «Чому держава, попри всі заяви про декомунізацію та європейський вибір, намагається контролювати та регулювати свята?». На жаль, запитання, чому держава намагається щось регулювати під час декомунізації, надто складне для відповіді.
Тим не менше, приємно зазначити, що, незважаючи на сумні винятки, загалом шоу, завдяки гостям, трималося досить добре. У більшості тут звучали об’єднавчі заяви та «нерадянська» історія. Ігор Швайка, наприклад, активно розповідав про те, навіщо й коли насправді запровадили 9 травня. Олесь Доній запевняв, що свята все одно природно зникають і з’являються, зокрема, жовтневу революцію вже ніхто не святкує. Дмитро Добродомов закликав поставити риску під минулим і «дивитися в майбутнє спільними ідеями того, як ми будемо розвивати країну». І так робили не лише вони.
Бажання NewsOne педалювати тему історії та «націоналізму» викликає занепокоєння та думки про певні паралелі з північнішими за Україну державами. Хоча, звісно, не чужі подібні електоральні маніпуляції і для нашої країни: «націоналістом-Чорноволом», що забере в людей пенсії, лякали ще в 1991 році. То чим гірше залякування відібраними «націоналістами» святами сьогодні? Питання тільки в тому, як далеко зайде «Український формат», критикуючи владу та розповідаючи, що «раніше було краще»: дискусія з приводу переваг п’ятирічок, теперішні діти проти піонерів, заслуги Сталіна? Ой, останнє вже було.
«Право на владу», «1+1», 15 лютого
«Вакцинація»
Цей випуск «Права на владу», — складний кейс із погляду цінностей та журналістських стандартів. Ведучі поводилися жахливо непрофесійно, випуск був заявлений як відверта пропаганда, а гості у студії відкрито та свідомо намагалися донести глядачам одну думку. Проблема в тому, що ця думка — необхідність вакцинації.
«Пропагувати» лікування у студію завітали: Ольга Богомолець, народна депутатка, Блок Петра Порошенка, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я; Валерій Івасюк, заступник міністра охорони здоров'я у 2007 і 2008 роках; Ольга Голубовська, професорка-інфекціоністка. Ще одна стійка пустувала, адже МОЗ так і не прислав свого представника. Про що, думаємо, в міністерстві дуже жалкували протягом усього ток-шоу: спочатку за «прогул» урядовців соромили ведучі, потім бруд на голови «влади» активно виливали гості.
Перше етичне запитання, яке викликає ток-шоу, — це його мета. Ведучі не казали про це прямо, проте з усього було очевидно, що «Право на владу» та його гості підтримують вакцинацію й намагаються зруйнувати міфи навколо цього процесу. Та що там, першим «запитанням» до спікерів було: «Якщо маєте сили, переконайте, що вакцинуватися потрібно». Ведучий Сергій Іванов зізнався, що входить до правління громадської організації «Батьки за адекватність і здоровий глузд». А ведуча Наталія Мосейчук (і тут тримайтеся) вакцинувалася у прямому ефірі, до чого запрошувала й інших. Ніхто з трьох гостей цього не зробив, посилаючись на різні причини (від «я вже» до «потрібно робити в лікарні») і всім це згадували як прояв слабкості аж до самого фіналу програми. Тобто найважливішої якості модерованої дискусії — незаангажованості, тут не було навіть в ідеї.
Хоча, — і це стало ще однієї проблемою, — слово критикам вакцинації ведучі все ж надали. Першим у програмі виступав батько чотирьох дітей та блогер, що, будучи проти вакцин, посилався на американську програму фіксації вакцинних реакцій. Далі слово надали гомеопатці. По-перше, етичність самого запрошення гомеопата на програму — це питання: ми ж не запрошуємо на обговорення політичного майбутнього віщунів? По-друге, вона доводила зв’язок між класичною парою «вакцини — аутизм», посилаючись на дослідження кроликів у Казахстані та дослідження Jackson State University в 2017 році. Поверховий аналіз останнього показав, що мережа просто заповнена спростуваннями його результатів та посиланнями на ненауковість. Навіть видання, що опублікувало це дослідження, буцімто його видалило. Власне, нічого дивного в цьому немає, дивною була реакція ведучих. Замість заготовити фактажні відповіді на найпоширеніші аргументи противників вакцин (і, звісно, прибічників), вони запитали в пані гомеопатки, яку освіту вона має, та побіжно назвали її заяви «нісенітниця щодо аутизму». Це образливо й непрофесійно. А ще — це маніпулятивна технологія: запросити слабкого представника якогось табору, щоби перед глядачами буцімто рознести всю «сторону» в принципі.
Третя проблема — це реакція ведучих на поведінку гостей. Відсутність представників МОЗ у залі, а також глибоко інтегрована в Ольгу Богомолець «нелюбов» до реформ Уляни Супрун, заодно з аналогічними почуттями у Валерія Івасюка, призвели до того, що з кожною відповіддю кількість критики на адресу міністерства лише зростала. Якщо починав, наприклад, пан Івасюк із не дуже тонких натяків: «Не повинні отримувати владу в Україні люди, які не жили в Україні й не збираються в ній жити», — то закінчував уже прямими звинуваченнями в корупції: «На чолі цієї схеми корупції стоїть Гройсман, стоїть теперішній виконуючий міністра охорони здоров'я». Схоже поводилася й Ольга Богомолець.
А ведучі, — варто, мабуть, віддати їм належне, — не хотіли миритися з такою політизацією. Тож Валерій Івасюк дізнався про себе, що «у вас настільки багато неприхованого особистого в ваших спічах [...] таке враження, що ви просто образилися на те, що вам не запропонували зараз місце у владі». А Ольга Богомолець — що «ви все ж таки хочете просто вставляти шпильки в своїх опонентів. Ви ще мало дбаєте про свій народ. Мало». Зверталися ведучі й до МОЗ, представники якого не прийшли на програму: «Ви втрачаєте довіру до себе як до людей, які роблять реформу. Відповідно, потім втрачається довіра і до вашої реформи». З подібними коментарями, звісно, важко не погодитися, але ведучим ток-шоу все ж варто обходитися без настільки очевидних власних оцінок. Інакше інколи не зрозуміло, — це дискусія експертів чи кастинг.
Загалом, як ми вже зазначили, «Право на владу» вийшло дуже суперечливим шоу. Із погляду суспільних інтересів, складно сказати, що воно (крім агресії) було в чомусь неправим. Із погляду журналістських стандартів — це відверта пропаганда. Аналогічна ситуація й із ведучими: те, що вони робили зауваження щодо політизації й чорного піару, — правильно. Але градус цих зауважень очевидно був зависоким. Можливо, формат ток-шоу просто не підходить для розвінчування міфів, а можливо, для цього просто потрібні кращий склад учасників, підготовка ведучих та відмова їх від ролі «суддів»?
«Незручний Донбас: про що мовчить влада?»
Черговий випуск «Народу проти», покликаний розкритикувати владу, цього тижня не виділявся особливо обурливими маніпуляціями. Тобто, і тема, йгості, звісно, були заточені під них, але, як і вдесяте повторені жарти, вдесяте повторені закиди вже не справляють враження. Натомість увагу на себе перетягнули численні конфузи.
Тема програми, навіяна прийдешньою річницею окупації, звучала абсолютно однозначно: «Незручний Донбас — про що мовчить влада?». І, зрозумійте правильно, навряд чи в Україні є щось, що більше заслуговує на обговорення, й добре, що медіа тримають це питання в постійному полі зору. Але Донбас обговорюють так часто, особливо на фоні закону про реінтеграцію, що, коли ти плануєш про нього тригодинну програму, то маєш знайти хоча би щось нове: нових експертів, нові кути зору, нові приклади. Що ж до «Народу проти», то тут нічого нового не було: шаблонні для теми гості коментували шаблонні приклади під шаблонним кутом зору: виною влади. На цьому тлі особливо яскраво виділялися тільки контраверсійні ідеї Надії Савченко та необережні заяви Сергія Тарути. І, звісно, обіцянки ведучої Наталі Влащенко позиватися проти гостя.
Отже, тему в студії обговорювали: Юрій Чижмарь, народний депутат, Радикальна партія Олега Ляшка; Надія Савченко, народна депутатка, позафракційна; Сергій Тарута, народний депутат, позафракційний; Олеся Цибулько, радник міністра з питань тимчасово окупованих територій у 2016-2017 роках; Андрій Ніколаєнко, голова агентства України з питань відновлення Донбасу; Сергій Щербина, головний редактор видання «РБК Україна»; Ігор Мірошниченко, народний депутат України сьомого скликання; Єгор Фірсов, народний депутат сьомого та восьмого скликань; Сергій Шахов, народний депутат, «Воля народу»; Оксана Корчинська, народна депутатка, Радикальна партія Олега Ляшка; Андрій Іллєнко, народний депутат, позафракційний; Іван Крулько, народний депутат, всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»; та від влади — Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій.
Як ми вже зазначили, більшість студійного «обговорення» було банальним: «Війна закінчиться тоді, коли для влади вона перестане бути бізнесом», — Іван Крулько. «У нас главнокомандующий президент и он отвечает и за то, что до сегодняшнего дня нету мира, и за то, что абсолютно нету никакой стратегии в отношении Донбасса», — Сергій Тарута. «Яка буде моральна ситуація в армії, коли є головнокомандувачем під час війни, коли приймають закон про окупований Донбас, відпочиває на Сейшелах, у Відень їздить на бали?» — Юрій Чижмарь. Звісно, хімічна формула «Батьківщина» плюс «тема війни» спровокувала й обговорення Юлії Тимошенко на тій самій раді РНБО у 2014 році. Але діставалося переважно таки владі.
Ця критика вкорінилася настільки глибоко, що простий закид на адресу Президента сприймався в ефірі як повноцінна відповідь. Наприклад, коли Юрій Гримчак заперечив Андрію Ніколаєву тим, що має інформацію від спеціалістів, які несуть за неї відповідальність під підпис, Ніколаєв просто заявив: «У нашій країні Президент не несе відповідальність за те, що він робить, які спеціалісти».
А от чим насправді виділився ефір — це, наприклад, Сергієм Тарутою, якому цього вечора дуже не щастило із заявами. Спочатку він розповів, що на Донбасі триває «война между Америкой, Западом и Россией», через що одразу кілька гостей почали звинувачувати його в поширенні російської пропаганди. Потім, ближче до кінця програми, екс-губернатор Донецької області заявив, що «если бы дети Президента, премьера, политиков, депутатов, находились там, на фронте, давно бы война закончилась». Але виявилося, що у присутньої депутатки від Радикальної партії на війні було поранено двох синів, тож Таруті дісталося ще й за цю маніпуляцію.
Ведуча Наталя Влащенко, у свою чергу, обіцяла судитися (але потім, здається, передумала) з Юрієм Гримчаком, що звинуватив її в переході на службу Росії після обговорення того, скільки кримських військових перейшли на бік ворога (зі взаємних перебивань не дуже зрозуміло, хто з дуелянтів яку позицію відстоював і чи не відстоювали вони, насправді, одну позицію).
Що ж до дискусії, то за «безпечні» межі вийшли лише Андрій Іллєнко та Надія Савченко. Перший заявляв, що тих, хто співпрацював із окупаційними адміністраціями, необхідно буде карати, друга — що зовнішні партнери просто не дозволять Україні повернути території, поки «половина цього залу» хотітиме судити й карати місцеве населення. Також Савченко пропонувала дати жителям Криму та сходу України проголосувати за Президента України, щоб об’єднати людей. Ідею, здається, ніхто не підтримав.
Тож у результаті «Народ проти» став просто ще одним багатогодинним майданчиком для висловлення, головним чином, тих самих думок про війну. Що, врешті-решт, досить сумно. Адже навряд чи в Україні є щось, що небезпечніше було би перетворювати на «затаскану» тему.
«Головна тема», телеканал «Україна», 11 лютого
«Перерахунок пенсій: як отримати більше?»
«Головна тема» продовжує свій рух від «ток» до «шоу». Ідея програми досить цікаво виглядала «на папері» — це поєднання всебічного аналізу теми, яка розкривається через сюжети, та коментаторів-експертів у студії, що додатково роз’яснюють певні речі. Таке собі технократичне обговорення на фоні заполітизованих колег. Щоправда, не дуже зрозуміло, до чого тут «ток-шоу», себто студійна дискусія, але теоретично, зібравши експертів із різними поглядами, ведуча Олена Кот могла би влаштувати й таке. Проблема ж полягає в тому, що в останніх випусках «Головної теми», й цьому зокрема, студійний елемент виглядає радше безсенсовним рудиментом, а «сюжети», в яких програма обіцяла «широко й повно аналізувати проблему», — це просто сумні історії з життя окремих людей.
Тема цього випуску звучала так: «Перерахунок пенсій: як отримати більше?». 19 листопада «Головна тема» вже говорила про подібне, але, як пояснила ведуча, «тема викликала резонанс. Але чимало питань залишилося без відповідей». На другий раунд обговорення завітали: Ірина Ковпашко, заступниця голови правління пенсійного фонду України; Олег Пензін, виконавчий директор економічного дискусійного клубу; Микола Шамбір, заступник міністра соціальної політики України.
Одразу зазначимо, що персоналії гостей не мають особливого значення, адже за 50 хвилин програми їм на трьох надали слово 23 рази. Увесь інший час глядачі були змушені дивитися на сюжети про пенсіонерів, і виглядали вони так, наче їх могла знімати особисто Юлія Тимошенко.
«Гречка моя. Вода й сіль. Бурячок, правда, вже закінчився. Якись такий салатик», — це перша фраза першого сюжету випуску. Її озвучує пенсіонерка з діабетом, чий чоловік переніс два інфаркти й має інвалідність третьої групи. «Двох мінімальних виплат подружжю ледь вистачає на життя. Єдина донька допомогти не може, бо сама без роботи виховує дітей», — розповідає кореспондентка. У наступних матеріалах іще безліч подібних історій і цитат, на кшталт оцієї: «Мясо я, честно говоря, забыла, как выглядит. Иногда покупаю какой-то кусочек колбасы. Не очень. Может быть, она не очень мясная, но пахнет она мясом». Із більшістю героїв сюжетів журналісти ходили добиватися справедливості та збільшення пенсій, але, здається, практично нічого так і не добилися.
Так само, як нічого не добилася й у студії, адже, як інколи здавалося, питання ведучої та відповіді гостей у програмі змонтовані у випадковому порядку. «Які ще підводні камені бачите у цій пенсійній реформі?» — запитує ведуча в Олега Пензіна. «Я розумію ту ситуацію, яка є сьогодні у наших урядовців. Їм фізично не має звідки брати грошей», — відповідає експерт.
Але найбільш прикра ситуація сталася, коли в одному з сюжетів згадали діру в пенсійному законодавстві: «У пенсійному фонді посилаються вже на постанову Кабінету міністрів України 2016 року. Яка не забороняє перерахунку пенсій держслужбовцям, але й не пояснює, як саме має відбуватися індексація». Здавалося б, це ідеальне запитання, щоб адресувати його присутньому у студії заступнику міністра. Але з ним про це так і не говорять.
Загалом, чи може програма принести практичну користь пенсіонерам, як обіцяла? Так, якщо вони десь знайдуть її роздруковану версію та самостійно виберуть із сюжетів необхідні для перерахунку пенсії кроки, прогорнувши цілі сторінки особистих проблем героїв сюжетів. Проблем, які, безсумнівно, потрібно вирішувати. Але до горювання над якими не варто зводити важливу тему.
«Свобода слова», ICTV, 12 лютого
«Кому выгодно невыполнение Минских договорённостей?»
«Свобода слова» продовжує бути найбільш поміркованим та конструктивним політичним ток-шоу на нинішньому українському телебаченні. Цього разу, щоправда, аби забезпечити подібні чесноти, авторам, імовірно, довелося вдатися до невеличкої цензури. Адже тему «Хто ж зацікавлений у невиконанні Мінських угод?» на шоу обговорювали без головних фанатів «формату» — «Опозиційного блоку». Зате на програму завітали: Арсеній Яценюк, голова політичної ради партії «Народний фронт»; Сергій Власенко, народний депутат України, фракція ВО «Батьківщина»; Олександр Бригинець, народний депутат, фракція «Блок Петра Порошенка»; Олена Сотник, народна депутатка, фракція «Самопоміч».
Власне, позиція жодного з запрошених гостей не стала несподіваною. Арсеній Яценюк продовжував відпрацьовувати імідж упевненого та сильного дипломата, розповідав про свої міжнародні зусилля в ім’я України й оцінював «Мінськ» як не ідеальне, але тоді потрібне для припинення вогню рішення. Олександр Бригинець займав, загалом, таку ж позицію. Олена Сотник заявляла, що «виконання Мінських угод у тому вигляді, в якому вони є, вигідне єдиній країні — це Російська Федерація». Позицію проти угод, зважаючи на їхній буцімто невигідний Україні зміст (зокрема, щодо виборів на Донбасі), відстоював і Сергій Власенко.
Тобто, ніхто з присутніх не хвалив Мінські угоди й ніхто не вважав їх хорошою безою для реінтеграції. Але в Україні є ціла парламентська фракція, яка має дуже схожу до описаної думку й, головне, її відповідь на запитання «Хто ж зацікавлений у невиконанні Мінських угод?» відрізняється від усіх озвучених у студії. «“Опозиційний блок” засуджує спроби “партії війни” в українській владі під будь-якими приводами ухилитися від виконання Мінських угод», — ідеться на сайті партії. Звісно, зважаючи на методи риторики опоблоківців, можна зрозуміти, чому їх не було у студії. Але це все ж незбалансоване висвітлення теми.
Тим паче, що, як довела ця програма, ведучий Вадим Карп’як здатен упоратися з маніпуляціями. «Почнімо з того, що ви вже маніпулювали тут, маніпулюючи мною. Я спеціально, я знаю вашу манеру ведення дискусії, я підготувався теж [...] 19 березня 2015 року відбувся саміт ЄС. П'ять пунктів було в резолюції. Пункт другий. Я вам зацитую», — так ведучий відреагував на одну із заяв Сергія Власенка. А отак журналіст відповів на звинувачення цього ж гостя в часових преференціях для Арсенія Яценюка: «Мені підказали редактори, в телевізійному ефірі пан Яценюк був 17 хвилин, ви — 20». Це було професійно, фактажно, ефективно. Учіться, «Право на владу».
Звісно, ефір не обійшовся зовсім без поливання політичним брудом. Членам «Батьківщини», як і завжди, не забували згадувати виступ Тимошенко на раді РНБО під час подій у Криму. Порошенку — Липецьку фабрику. А ще цього дня депортували Саакашвілі, що, як ми дізналися від пані Сотник, «не що інше, як докази диктатури, докази того, що в цій країні ні гідність, ні права людини нічого не варті і ніхто з нас з вами не захищений, насправді».
Проте, загалом, програма була досить якісною, з цікавим обговоренням, зокрема, перспектив миротворчої місії в Україні. І головна заслуга в цьому, безперечно, — самої програми: її запитань, підготовки ведучого та складу експертів, що допомагали і модератору, і глядачам.
Громадська організація «Детектор медіа» здійснює моніторинг за підтримки «Інтерньюз Нетворк» та Міністерства закордонних справ Данії. Висновки й погляди, висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з поглядом «Інтерньюз Нетворк».