Люди з цього боку телеекрану прагнуть від політиків конкретності й відповідальності. Ті з політиків, хто першим зможе реалізувати цей тренд, мають шанс отримати непогані «дивіденди». І, можливо, навіть принципово змінити формат тих самих політичних ток-шоу.

Минула програма Савіка Шустера на Першому національному припала саме на річницю початку Євромайдану. Цей факт, судячи з усього, і визначив її концепцію. Серед гостей, скажімо, не було жодного представника «Опозиційного блоку» — можливо, не знайшлося охочих, а можливо, автор програми розумів недоречність присутності когось із одіозних спікерів колишньої влади з огляду на контекст.

Цей випуск шоу явно задумувався як своєрідний бенефіс «політиків Майдану» — людей, які отримали депутатський статус на хвилі Революції гідності, відомих журналістів та громадських активістів.

Не будемо заглиблюватися в причини, з яких Савік Шустер обрав саме таку концепцію програми, але, схоже, завершення контракту з Першим національним явно стимулює телеведучого дрейфувати ближче до нинішніх переможців, щоб довести їм свою професійну і політичну потрібність.

З числа політиків зі стажем були В'ячеслав Кириленко («Народний фронт»), Сергій Соболєв («Батьківщина»), Тарас Кутовий (Блок Петра Порошенка), головний «радикал» Олег Ляшко і тепер уже екс-депутат, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.

За відчуттям, присутність саме цих людей теж не була випадковою: В’ячеслав Кириленко, попри тривалу кар’єру в політиці, все ще зберігає ознаки іміджу «молодого політика», до цієї ж категорії можна віднести й Тараса Кутового.

Сергій Соболєв, з огляду на нинішні позиції його партії, може дозволити собі певну розкутість політичних оцінок, а Олег Тягнибок, випавши з парламентського «гнізда», просто змушений радикалізувати риторику. Ну і Олег Ляшко, з його даром мімікрії, не раз демонстрував свою здатність пристосуватися до будь-якого формату. Тож певною мірою вони гармоніювали зі своїми молодими колегами, а заодно забезпечували широке партійне представництво й несли на собі основний тягар захисту тільки-но підписаної коаліційної угоди

Коротко про вступну, урочисту частину програми: без іронії зазначимо, що часу для висловлення особистих емоцій і спогадів про події Революції гідності було відведено чимало і все це виглядало цілком адекватно.

В основній частині, де тривало обговорення процесу укладання коаліційної угоди і пов’язаних із цим перспектив діяльності нового парламенту молоді політики отримали фактично карт-бланш від ведучого — в розумінні відведеного часу й просто надзвичайної лояльності, яку останнім часом Шустер демонструє в якості модератора.

Оскільки спільне минуле, тісні особисті контакти і, зрештою, близькість політичних поглядів (чи, радше, позицій) аж ніяк не сприяли розгортанню повноцінної дискусії між учасниками, то їхні виступи звелися до викладу певних загальних поглядів — на коаліційну угоду, на те, як вони сприймають власну відповідальність перед суспільством, на власну націленість на конкретну й конструктивну роботу

Але спочатку все ж була спроба хоч якось загострити обговорення коаліційної угоди:

«Савік Шустер: И начну я с очень жесткой критики, предупреждаю, очень жесткой. Андерс Аслунд, известный экономист, который часто бывает в Украине и хорошо знает украинскую экономику, он ознакомился с предварительным документом, который был опубликован на неделе, это уже окончательный документ, тот был предварительный, и вот что он сказал о предварительном коалиционном соглашении.

Андерс Аслунд, міжнародний експерт, старший науковий співробітник інституту міжнародної економіки Петерсена, 19 листопада 2014 року: Попередній варіант угоди на даний момент не містить ніякої стратегії і не ставить необхідних першочергових цілей. В угоді не згадується, що існуванню України загрожує російська агресія, що фінансова криза в країні через кілька місяців призведе до розвалу фінансової системи, і що державі необхідні негайні енергетичні реформи. Більше того, в угоді сторони, які домовилися, виступають проти необхідних реформ сільськогосподарського сектора. Попередня коаліційна угода навіть нагадує мені промову Леоніда Брежнєва на 26 з’їзді комуністичної партії Радянського Союзу 1981 року. Це не програма реформ, а бюрократичний документ у радянському стилі, який зберігає стару систему. Такий консервативний документ ніколи не породить реформи. У ньому немає чіткої стратегії».

Представник коаліції В’ячеслав Кириленко у відповіді на запитання одразу продемонстрував, що розмова по суті документа, по конкретних позиціях із аргументами і фактами його не надто цікавить. Він прямо заявив, що вчитуватися в цей документ — справа експертів, які, мовляв, знайдуть там усе, що потрібно. Скористатися доступом до широкої телевізійної аудиторії, щоб у доступній формі пояснити плани провладної коаліції Кириленко, як згодом і інші його колеги, не захотів.

Це, до речі, характерна для українських політиків риса — незалежно від політичної орієнтації, вони завжди віддають перевагу позиції «носіїв цінностей» перед позицією «виконавця конкретної роботи». Це така традиційна форма уникнення відповідальності за прийняття чи неприйняття тих чи інших законопроектів, за реалізацію тих чи інших стратегій державотворення. Ми не раз писали про те, якою важливою могла би бути роль ведучого ток-шоу — не в якості пасивного модератора, а агента суспільного інтересу. І ведучі й редакторська група із залученням експертів цілком могли би підготувати набір конкретних запитань до потенційних гостей. Тоді, до речі, більш осмисленим був би, очевидно, й підбір гостей — бо дуже часто на ефір приходять не ті, хто спроможний надати глядачам якісну інформацію, а ті, кому доручили у фракції, ті, хто має натхнення для самопіару, або якісь лобістські міркування, або, зрештою, просто вільний час.

Хіба не логічно було б запитати в того ж В’ячеслава Кириленка — колишнього гуманітарного віце-прем’єра, фахівця з питань культури й духовності — а які конкретні плани в нової влади саме в цій сфері? Які законопроекти готуються? Які цілі ставляться? Які управлінські рішення буде прийнято? Так, щоби ставити осмислені запитання, потрібна серйозна підготовка, залучення відповідних експертів, фахівців із певних галузей, а не просто професійних «коментаторів-всезнайок», які «кочують» з каналу на канал, часто лише імітуючи «експертну складову» ток-шоу.«»

Можливо, комусь видається, що подібний підхід надто би ускладнив і збільшив вартість процес виробництва ток-шоу. Не виключено. Але якщо сприймати політичні ток-шоу як журналістський продукт, або, як висловився нещодавно сам Савік Шустер — «разговор о судьбах страны» — все це потрібно робити. Наївно? Можливо. Але інакше все це перетворюється на спекуляцію «на серйозних темах», таку собі псевдоінтелектуальну розвагу для нібито політично просунутої частини телеаудиторії.

Так от, повертаючись безпосередньо до минулої програми Шустера, зазначимо — в обговорення коаліційної угоди не лише Кириленко, а всі його колеги-політики відпрацювали в рамках звичної драматургії — говорили про важливість, наполягали на вичерпності, особливо підкреслювали швидкість підготовки — але до деталей, як кажуть, не опускалися.

Щодо швидкості — тепер, особливо після справді оперативного обрання спікера і прем'єр-міністра — швидкість явно на якийсь час стане трендом публічних оцінок діяльності новообраної Ради. Звісно, якщо вона не загальмує на формуванні уряду чи обранні віце-спікерів. Все ж не зайве пам’ятати, що швидкість у законотворчій діяльності — не головне.

Що ж до молодих новообраних депутатів, які потроху звикають до нового статусу, то, отримавши в ефірі «Шустер live» майже тепличні умови для висловлення своїх думок — скористатися ними повною мірою їм не вдалося. Ми з колегами вже не раз зауважували, що в своїх публічних проявах, свідомо чи невідомо, політики-неофіти підпадають під магічний вплив традиційних уявлень про те, як має поводитися й говорити «політик взагалі».

При цьому немає особливих підстав не вірити щирості їхніх виступів. Щоб не зловживати цитуванням, наведемо одну з перших реплік програми — виступ Мустафи Найєма, який за змістом близький практично до всіх висловлювань його колег в ефірі програми:

«Мустафа Найєм, обраний народним депутатом України, Блок Петра Порошенка: Вопрос, что делать, у нас еще есть. Это очень большая проблема. Да, у нас есть сейчас некий план коалиционного соглашения, который мы разработали. К сожалению, он пока еще не доделан. К сожалению, еще там нет какой-то конкретики, которую можно было бы взять и сделать. Но есть уже некий план.

Но мне кажется, сейчас очень важно понимать, что Майдан не закончился именно в том смысле, что мы еще ничего не поменяли. Мы ничего не поменяли. Мы всего лишь переставили в нашей квартире мебель. Эти люди, которые сейчас у власти, в том числе, и мы, которые пойдем, молодые, мы все друг друга знаем, это не те люди, которые появились новые. Но сейчас очень важно, чтобы общество, которое вышло тогда на Майдан, веря в то, что люди выйдут и что-то сделают, продолжали требовать. Сейчас очень важно, чтобы власть и политики, которые пошли в парламент, чтобы они не успокоились, чтоб не случился еще раз 2004 год. 2004 год случился только потому, что мы выбрали власть и решили, что это хэппи-энд. Вот хэппи-энда нет, он вряд ли будет. Хэппи-энда не будет, мы будем страдать, мы будем работать, мы будем мучиться, это будет тяжело. Но если люди не будут требовать, если люди не будут поддерживать тех молодых людей, которые прошли сейчас в парламент, тех, в кого они верили… Не обязательно это молодые люди, возможно, кто-то верит старым политикам. Тоже такое возможно. Мы тоже им верим, именно поэтому мы там вместе. Вот чтобы они заставляли их бояться. Бояться, что может случиться Майдан, бояться, что люди могут прийти, бояться потерять рейтинг. Мы должны жить в состоянии того, что власть боится людей — во всем, в маленьких решениях и в больших решениях. Мы за два месяца последних доказали законом про люстрацию и законом про антикоррупционное бюро, что люди своим давлением могут превозмочь очень многое. Тот парламент, который ушел, он проголосовал за эти законы, которые, в общем-то, ему невыгоден был. Но они это сделали. Вот дальше, мне кажется, очень важно, чтоб мы не успокоились, чтоб мы не сказали: "Всё, мы сделали", — и завершилось. Поэтому мне тревожно из-за того, чтоб люди, первое, не успокоились, и, второе, чтоб политики, которые там были, чтоб они всё-таки понимали, для чего они пошли, чтобы началась работа. Если честно, за последние два месяца этой кампании я очень устал говорить. Так положено в нашей стране, что мы выигрываем кампании разговорами: мы обещаем, мы что-то говорим. Я устал от этого, давайте что-то делать. Чтоб приходили на эфиры не говорить о том, как всё плохо или хорошо, а с какими-то конкретными предложениями, дискуссия, чтоб это был действительно разговор, чтоб мы спорили о том, как нам жить, а не об идеях. Мы это всё знаем, мы уже всё видели. Давайте работать. Вот я бы хотел, чтоб было меньше разговоров».

Отже, нові політики відчувають власну відповідальність, декларують необхідність кардинальних суспільних змін, демонструють свою готовність боротися за ці зміни — але, якщо судити з настроїв виборців, подолати скептичне сприйняття їм поки що не вдається.

Одна з вагомих причин, на наш погляд, — це певна політична наївність новачків. В неї є два аспекти. Позитивний — у тому сенсі, що вони, можливо, ще не встигли глибоко інкорпоруватися в звичні схеми, в систему закулісних домовленостей — певною мірою це запорука «свіжого» підходу до депутатської діяльності.

Негатив — у тому, що ця ж сама наївність певною мірою гальмує перехід від декларацій і добрих намірів до практичних дій. Банально — але правильні слова в ефірі самі по собі не пишуть законопроекти і, тим більше, не забезпечують їм успішного проходження в залі парламенту.

Людей можна переконати лише діями. Якщо на руках депутата є проект Закону, чи хоча б набір пропозицій і проектів рішень, яких він збирається добиватися у своїй діяльності — це куди переконливіше для людей, ніж красиве гасло. Наприклад, якщо депутат має намір обговорювати тему суспільного мовлення — то короткий виклад давно наявних проектів і перелік необхідних рішень для їх реалізації буде значно переконливішим. Щоб не давати тому ж таки Савіку Шустеру маніпулювати на темі, для нього особисто болючій, у зв'язку з оголошеним наміром керівництва НТКУ розірвати з ним контракт.

«Єгор Соболєв: І останнє рішення, яке ми зобов’язалися зробити, — запуск суспільних медіа. Нема нічого кращого для контролю за політиками, за тим, щоб вони не давали великим бізнесменам перетворюватися на олігархів, це сильні, потужні медіа. Тому запуск суспільного телебачення і радіо є ще одним нашим завданням.

Савік Шустер, ведучий: Нет, я вам объясню, почему. Потому что либо за общественное телевидение платит народ, и народ готов давать 25–50 гривен в месяц, но у народа сегодня их нет, и нельзя их у народа просить, либо за это платит не олигархический, а малый и средний бизнес, и не только, но и покрупнее. Это тоже сегодня невозможно, потому что бизнес сегодня еле дышит, тот, который не олигархический. Поэтому как вы построите общественное телевидение, когда у вас олигархический капитал владеет каналами и вкладывает туда огромные деньги и делает красивую картинку, а вы можете сделать только убогую картинку и никого не привлечь? Понимаете, я в это не верю. Я просто не верю в это. Это слова и больше ничего.

Єгор Соболєв, обраний народним депутатом України, "Об'єднання "Самопоміч", голова Громадського люстраційного комітету України: Одна коротка відповідь. Давайте так, після "Євромайдану" комусь із нас казати "не вірю" просто гріх. В цій країні вже рік відбуваються дива. Давайте їх робити далі. Друге, платники податків — люди, всі вже платять за суспільне медіа у вигляді десятків мільйонів гривень, які витрачаються на державне телебачення, яке є ганебним атавізмом радянської системи, як багато що в нашій державі, і яке переважно обслуговувало президента і прем'єр-міністра. Зараз туди прийшла команда журналістів, які кажуть: "Ми не хочемо обслуговувати президента і прем'єр-міністра". Зараз ухвалений закон, який дозволяє відсторонити усіх посадовців від фінансування, від прийняття рішень щодо давання грошей або недавання. І разом з створенням незалежної редакційної ради, ухваленням високих редакційних стандартів і залученням журналістів, які є в країні туди, як на острів, острів благополуччя в цьому справді величезному олігархічному світі медіа, ми маємо всі шанси і зобов’язання запустити суспільні медіа. А скепсис з боку журналістів, безумовно, нам потрібен, ми за нього вдячні».

Запам’ятався діалог Єгора Соболєва з Бориславом Березою, який означив, що серед членів коаліції є розходження щодо такого начебто очевидного питання, як скасування недоторканності. Депутат Береза, який будував свою кампанію на особистій участі в примусовому закритті алкоточок та ігрових салонів, був усерйоз занепокоєний тим, що його, благородна за мотивами, але сумнівна за законністю методів боротьба може стати основою для кримінального переслідування корумпованими правоохоронними органами.

Натомість колега Єгор вважав, що саме реальна загроза переслідування сильно стимулюватиме депутатів до боротьби з корупцією. Зрештою наче зійшлися на тому, що варто подолати корупцію правоохоронців і вже потім знімати недоторканність. Детальний план подолання традиційно залишився «за кадром»:

«Борислав Береза, обраний народним депутатом України, самовисування: … Вы говорите о снятии депутатской неприкосновенности в стране, где менты коррумпированы на 100%, где суды принимают решения согласно толщине пачки денег? Вы хотите, чтобы прокурор, который не является фактически… И вы хотите снять? Да меня завтра примут только за то, что я уже сделал: за закрытые наливайки, за закрытые казино, за запрещение построек без документов. Завтра же я — первый, кто сядет. И вы хотите снять депутатскую неприкосновенность? Это популизм. Да, народ хочет снять. А предложите лучший вариант. Ведь все мы можем избрать президента, можем избрать депутата, мы даже можем избрать мэра города. Скажите, о каких возможностях контролировать власть мы говорим? Где возможность импичмента? Где возможность снять мэра города? Где возможность отозвать депутата? Не надо лишать его депутатской неприкосновенности — дайте градацию: проголосовало за депутата 20 тысяч человек, 70% в этом случае могут инициировать отзыв депутата. И все. Сделайте проще, пойдите цивилизованным путем. Да, народ не готов к этому, народу надо рассказывать, с народом надо разговаривать.

Єгор Соболєв, обраний народним депутатом України, "Об'єднання "Самопоміч", голова Громадського люстраційного комітету України: З Бориславом неможливо сперечатися хоча б тому, що ми з ним зробили вже не одне диво. І закон про люстрацію, який був ухвалений зі славетним Автомайданом, з Бориславом, з багатьма іншими активістами, є тільки одним з них. І творення Збройних сил, і неймовірна підтримка суспільством цих Збройних сил — це так само є диво. Все починаючи з Євромайдану є дива. Повністю погоджуюся, що про це не треба говорити — це треба робити. Щодо недоторканості, я скажу свою точку зору. Чесно, я розумію європейських експертів, які сидять в дуже облаштованих, добре створених державах, і кажуть: а може, вам справді не варто обмежувати недоторканість, коли у вас немає правосуддя і правоохоронних органів? Але мій підлий план полягає в тому, що якраз тому і варто. Коли кожен з нас, кожен з членів парламенту буде знати, що прокурор замовний, суддя продажний і слідчий найманий може зробити з тобою, зі мною, як ти кажеш, "принять, закрыть", так само, як з будь-яким громадянином, то нам з тобою буде набагато легше за допомогою парламенту зробити прокуратуру, набрати наново суди...

Борислав Береза, обраний народним депутатом України, самовисування: Егор, нет же, послушай, не можем, не можем! В стране, где изгнали Януковича, он возвращается не просто в новом обличье, а становится президентом. В стране, где есть Кивалов, которого назвали Серега Пидрахуй, не садится на скамью подсудимых, а становится депутатом. В стране, где каждый раз происходит камбэк, люди возвращаются, которые должны были уйти в небытие, невозможно допустить до того момента, пока не будут осуждены все те, кто совершил преступления. Только после этого на предметном моменте можно разговаривать.

Єгор Соболєв, обраний народним депутатом України, "Об'єднання "Самопоміч", голова Громадського люстраційного комітету України: З цим є повна згода, ми це зробимо.

Борислав Береза, обраний народним депутатом України, самовисування: После этого я готов голосовать первым.

Єгор Соболєв, обраний народним депутатом України, "Об'єднання "Самопоміч", голова Громадського люстраційного комітету України: Разом з тобою і зі мною депутатська недоторканість буде знята з Сергія Ківалова, і нові суди разом з новими правоохоронними органами покладуть його туди, де він має лежати.

Борислав Береза, обраний народним депутатом України, самовисування: Так, может, проще сначала — реформация судов, МВД и прокуратуры, и сразу после этого — полное очищение, убрали всех судей коррумпированных, убрали прокуроров проворовавшихся, убрали ментов, берущих взятки, — и просто после этого снимаем. Вот это идеальный вариант. Давай».

Доступ до ефіру слід використовувати з користю — це нехитрий, але важливий урок «бенефісу» молодих політиків. Вони отримали можливість висловитися, сказали багато правильних слів, означили зацікавленість у певних діях. Але для того, щоб участь у програмі стала промоушном для конкретного законопроекту, щоб ідеї отримували широку суспільну підтримку — дуже важлива фахова підготовка до участі в ток-шоу, готовність замінити звичну демагогію на мову фактів і пропозицій.

Люди з цього боку телеекрану прагнуть від політиків конкретності й відповідальності. Ті з політиків, хто першим вловить цей тренд, мають шанс отримати неабиякі «дивіденди». І, можливо, навіть принципово змінити формат тих самих політичних ток-шоу.

Важливо, як зазначив один із учасників програми, якнайшвидше «створювати прецеденти». Часу для навчання дуже мало.

«Віталій Шабунін, голова правління Центру протидії корупції: Тепер дуже важливе, що мені болить і в чому є моя, з вашого дозволу, порада нам всім. Хто буде реалізовувати ці реформи? Ми проговорили текст — текст чудовий, ми, як експерти, приймали в його участі безпосередню роль, питання — хто буде втілювати ці реформи? Бо якщо ідеально розписаний антикорупційний блок, із класними законами, буде втілювати Генпрокурор Ярема, то в цих ідеальних законах нема жодного сенсу. І так по кожному з блоків. Тому я би хотів, щоб ми не мали 27 листопада призначення членів уряду, які до цього не були б обговорені. Бо прізвища цих людей не менш важливі, ніж ті норми, які вони мають втілювати. І останнє, 30 секунд буквально. У мене звернення до всіх, хто зараз дивиться шоу. Друзі, я не політик, я можу не вболівати за власний рейтинг. Час дорослішати. Як можна аплодувати депутатам, які говорять про шість тисяч гривень зарплати, та ви вийдіть, подивіться, на яких машинах вони сюди приїхали і з яким супроводом. Друзі, час дорослішати, так не може бути. І останнє. Точно спробує купити Єфремов, точно спробує купити Льовочкін, спробує купити Ківалов — спробують купити мажоритарників. В них є на це ресурс. Єдиний спосіб нам з вами разом зберегти наших 307 голосів — це покарати, зробити страшно. Зняття недоторканості — це питання трьох місяців мінімум, ми розуміємо процес конституційний. Немає проблеми: Генпрокурор подає подання в рамках кримінального провадження, по Єфремову — вже відкритому провадженню, не 307 — 226 проголосували, і Єфремов сидить. Друзі, створюйте прецеденти, без прецедентів через три місяці в нас — не в вас — в нас буде не 307, а 205 голосів. Дякую».

 Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами під час парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк».