Зовсім недавно на одному з московських ліберальних сайтів автор (на жаль, не пригадаю, хто саме) висловив певний оптимізм щодо майбутнього України. Одним із вагомих факторів, що визначали цей оптимізм, була наявність звичних для українського глядача політичних ток-шоу. Мовляв, у них там політики, як по команді щотижня йдуть в ефір і дискутують між собою, намагаючись перетягти електорат на свій бік. І, зрештою, до чогось таки домовляться.

Зрозуміло, що в умовах новітнього російського тоталітаризму подібне вважається справжнім розгулом демократії. Та попри загалом коротку історичну пам'ять, ще не зовсім забулося, як у період всевладдя клану Януковичів, експерти (і ми в тому числі) знаходили саме в прямоефірних ток-шоу досить очевидні докази маніпулювання громадською думкою.

Як створювались умови для бездискусійних ефірних монологів Януковича та Азарова, як практично беззмінна «циркова трупа» депутатів-регіоналів відпрацьовувала свої «темники» з єдиною метою — приниження тодішньої опозиції та створення у глядачів відчуття безнадії й байдужості, як один з іще недавніх рейтингових лідерів уже сьогоднішніх виборчих перегонів запрошувався чи не на кожне шоу, яке не без успіху перетворював на фарс.

Буде не зайвим нагадати про суть тих претензій, які автори моніторингу висували до політичних шоу навесні минулого року — задовго до тих історичних і трагічних подій, які ми з вами пережили. На наш погляд, їх доцільно згадати в якості «точки відліку» для оцінки сьогоднішніх змін у цьому жанрі. Отже:

«...в ефір програм потрапляють — і достатньо часто — представники опозиції, але сам заданий формат і персональний підбір експертів та учасників позбавляють їх шансів бути почутими й осмисленими на раціональному рівні. (Це якщо залишити поза увагою нездатність багатьох опозиційних спікерів вийти за межі загальної риторики).

Справді, поціновувачі політичних шоу за ці роки побачили справжні обличчя політиків — тільки список цих політиків надто обмежений, та й обмежений, зазвичай, політиками другорядними (це особливо стосується провладних спікерів), які, не маючи жодного реального впливу на прийняття політичних чи управлінських рішень, відпрацьовують в ефірах — можна припустити, хто місце в прохідній частині парламентського списку, а хто й цілком реальну фінансову підтримку.

Так нешироке коло “спікерів-професіоналів” безповоротно погубило власну політичну й людську репутацію в скандальних “дискусіях” без мети й результату. Але це зовсім не заважало створювати особливо комфортну “монологічну” обстановку, скажімо, для прем’єр-міністра чи генерального прокурора та його заступників — саме тоді, коли це було вигідно для нинішньої влади.

Актуальність заявлених тем втрачає значення через (не втримаємося від самоцитування важливого, на наш погляд, висновку) “смисловий хаос, в якому нечасті спроби учасників вдатися до раціональних аргументів нівелюються істеричними гучними меседжами “про все і ні про що”, або особистими образами — найсприятливіше тло… ні, навіть не для того, щоб нав’язати потрібну точку зору чи переконати в правильності того чи іншого рішення, а для того, щоб раз по раз транслювати глядачам враження неможливості однозначної інтерпретації того, що відбувається в ефірі, а тим більше — зробити на цій основі раціональні висновки”.

Таким чином, політичні ток-шоу виконують багатоцільову роль. Колись вони були демонстративними символами плюралізму думок. У прикладному сенсі це радше ефективний засіб переведення протестних настроїв у пасивний, споглядальний режим. Обраний формат, основний стиль модерування кінець-кінцем остаточно перетворили ток-шоу на нескінченну “мильну оперу” з “вертикальним” сюжетом, стабільним набором “акторів”, передбачуваним набором риторичних прийомів і аргументів».

Що ж змінилося? Начебто зазнав суттєвих змін «акторський склад» учасників ток-шоу. Дехто з тих, хто колись претендував на роль неупереджених експертів, нині в пошуках заробітку запопадливо конструює антиукраїнські пасквілі у яких-небудь «Известиях». Значна частина спікерів колишньої влади втратила мотивацію (хтозна, чи надовго) до публічної діяльності, не в силах здолати катастрофічних репутаційних втрат, а головніше — втрату регулярних гонорарів за появу в телестудіях.

Не змінилися ведучі. Головна «трійка» політичних шоуменів практично без втрат здолала період потрясінь і залишилася на свої позиціях, продемонструвавши завидну здатність пристосування до нових умов — мабуть, неодмінна ознака справжнього професіоналізму.

Поля ефірних битв залишилися за колишніми опозиціонерами, що, звісно, аж ніяк не скасовує політичної боротьби між недавніми соратниками, яка обіцяє загостритися з розгортанням короткої, але від того не менш принципової виборчої кампанії.

Що ж показали останні випуски «Шустер live» та «Свободи слова» з Андрієм Куликовим?

Передусім доволі позитивно можна оцінити підбір учасників. У всякому випадку цього разу політсили-конкуренти представляли безпосередньо їхні лідери (Юлія Тимошенко, Олег Тягнибок) або фактичні заступники (Сергій Соболєв), відповідальні представники президентської сторони (Валерій Чалий, Юрій Зубко) і міністр юстиції Павло Петренко, як представник уряду та опосередковано «Народного фронту». З огляду на останню публічну активність відставних військових високого рангу достатньо доречно виглядала присутність екс-командувача внутрішніх військ Олександра Кіхтенка. Не «читалась» поява в ефірі «Свободи слова» Сергія Головатого і в цілому важко сказати, що він суттєво допоміг аудиторії розібратися в суті розглянутих питань.

Загалом в обох програмах, попри нюанси, розглядалися теми війни і миру, або вужче — оцінок і практичних результатів і перспектив мінських домовленостей та рішень щодо статусу територій, захоплених сепаратистами.

Головна на сьогодні тема, яка хвилює все українське суспільство, явно залишала учасникам надто вузьке поле для політичного маневру. Очевидно, що з огляду на електоральні міркування і рекомендації своїх технологів партійні лідери намагалися, що називається, «відстроїтись» від конкурентів і довести глядачам, що саме їхня позиція є найпатріотичнішою.

Разом з тим, і Тимошенко, і Соболєв, і Тягнибок, транслюючи негативні оцінки процесу примирення на сході (в достатньо різких висловах), все ж намагалися донести думку про готовність підтримувати Президента. Схоже на те, що певна відстороненість лідерів «Батьківщини» і «Свободи» від прийняття стратегічних військово-політичних рішень явно зменшує переконливість їхньої риторики у сприйнятті аудиторії. Тому для них є необхідність уникнути сповзання в «розкольницький» статус, який більшість навченого гірким досвідом електорату не сприйме.

«Свобода слова», ICTV, 22.09.2014

«Юдія Тимошенко: Тому я хочу зараз сказати своє бачення, чому Путін примусив сьогодні Україну підписати ці мінські протоколи, у нього є три мети. Перша мета — йому треба продемонструвати західному світу, що тут є ілюзія перемир’я. Що він від цього отримує? Перше — припинення нарощення санкцій Західного світу проти Росії, тобто він таким чином каже: подивіться, є якийсь протокол про перемир’я, і тому навіщо ви вводите санкції проти Російської Федерації? І дійсно, сьогодні зупинено введення наступного рівня санкцій проти Російської Федерації з боку ЄС і Сполучених Штатів, тобто він виконав перше своє завдання. Друге завдання, яке у нього було, — це зупинити процес постачання високотехнологічної зброї, високоточної зброї на територію України. Ви знаєте, що Польща заявила про те, що вона готова постачати, Сполучені Штати заявили, що вони готові надати статус особливого, основного партнера Сполучених Штатів поза НАТО, і теж прийняли рішення про постачання Україні високоточної зброї, тому що Україна мусить захищатися, якщо ми хочемо бути країною. Після того як підписані ці мінські протоколи, Сполучені Штати під час візиту нашого президента до Сполучених Штатів заявили, що в зв’язку з тим, що тут в принципі вже перемир’я, то немає необхідності робити Україну основним партнером Сполучених Штатів поза межами НАТО. І тут вже Польща заявила, що вони не прийняли рішення постачати нам зброї. Тобто Путін досяг другої мети — він зупинив процес постачання дуже важливої і дуже потрібної зброї Україні. І третє, що він зробив третє — він, по суті справи, демобілізував нашу оборону. Якщо вже практично ми на шляху до миру, то навіщо нам будувати Збройні сили, навіщо нам посилювати наші батальйони, навіщо піднімати оборонну промисловість і навіщо взагалі захищатися? Коли по всім каналам телебачення вже тиждень ідуть прекрасні новини про те, як наші бійці, солдати, офіцери повертаються додому, обнімають своїх дітей, своїх батьків, дружин і чоловіків, і ми практично вже повертаємося з війни додому. А в цей час сьогодні Дебальцеве практично уступлене, вчора уступлено чотири території наші без будь-якого спротиву, нам це показали як вирівнювання лінії фронту. Я вам говорю, ніякого вирівнювання лінії фронту не існує, здаються наші населені пункти без оборони. І тоді постає інше моральне питання, ми як країна готові себе захищати чи ні? Постає моральне питання: ми готові безкінечно віддавати свої території, українські, за ілюзію миру? І чи є це миром, а чи не є це черговим обманом? Я, знаючи те, що планує і що робить Путін, можу вам сказати — це черговий обман, і ми мусимо як нація прийняти два рішення: або ми зберігаємо Україну як цілісну націю і державу, цілісну територію, або ми кожен раз на базі чергового протоколу і чергового закону просто здаємо нашу землю. Але не тільки землю ж ми здаємо, ми ж здаємо ще і громадян України, які там живуть. Скажіть, будь ласка, хто сьогодні захистить тих українців, які залишилися на території, яку разом з ними віддали Російської Федерації, хто їх захистить? Скажіть, будь ласка, кияни, запоріжці, кіровоградці, будь-хто, ви просинаєтеся з ранку в своїй оселі, на своїй рідній землі, а вам зранку знімають прапор національний і примушують піти отримати російський паспорт. Скажіть, будь ласка, це чесно по відношенню до тих, хто сьогодні живе в Донбасі, і який не хоче ставати частиною Російської Федерації, або, не дай боже, бути під бандитським режимом так званих неіснуючих ЛНР, ДНР, ви подумали про цих людей?"

Андрій Куликов, ведучий: Як ви пропонуєте захистити цих людей?

Юлія Тимошенко, голова ВО "Батьківщина": "Я пропоную захищати Україну. Тому що насправді сьогодні іде боротьба не за частину Донбасу, повірте мені, сьогодні іде боротьба, бути Україні чи не бути Україні, ось про що стоїть сьогодні питання. І на це питання не може відповідати жоден політик самотньо. Ви мене питаєте, чому ми не голосували за ці закони про здачу Донбасу..."

Андрій Куликов, ведучий: Ні, я не запитував такого. Воно лунало інакше. Натомість я вас запитав, як ви пропонуєте захистити отих людей, про яких ви щойно говорили, що вони незахищені?

Юлія Тимошенко, голова ВО "Батьківщина": "Я вам хочу сказати, що закони, які голосувалися, голосувалися в таємному режимі. Тобто, іншими словами, якщо б ці закони були доброю справою, скажіть, навіщо депутатам ховати свої прізвища за таємним голосуванням? За ці закони проголосували комуністи, проголосувала Партія регіонів в усіх її виглядах, і, на жаль, проголосувала частина демократичного представлення в парламенті, і проголосували, сховавшись. Сьогодні ніхто не говорить, хто проголосував. Це є свідчення того, що депутати знають, що робилась недобра справа, що відступали, захищаючи людей беззахисними. А тепер правильне ваше питання, що робити. По-перше, я хочу, щоб ви твердо знали, що Україна настільки сильна, наша 46-мільйонна політична нація, що ми можемо себе захистити, українці сильні і держава наша сильна, ми маємо дуже розвинуту військово-оборонну промисловість, яка одна з найсильніших, як мінімум, на теренах СНД, як мінімум. І можу вам сказати, що перше, що треба знати, ми можемо перемагати, і запорукою нашої перемоги є те, що Росія ніколи не розпочне воювати з нами повномасштабно, всією силою російської армії. Тільки по одній причині — тому що Путін імітує у нас громадянську війну. І сьогодні перевдягають російську армію, ну, скажемо, в таку форму повстанців, вони не можуть прийти всією потужністю на нашу територію, це означають, що вони завжди будуть слабкими. Як тільки вони підуть всією силою своєю армії, всією потугою своєї оборонної промисловості, дійсно, буде важко. Але вони ніколи не підуть, тому що тоді їм потрібно сказати світу, що вони завойовують Україну, а вони кажуть, що ми ведемо громадянську війну. Про що це говорить? Що вони більше, ніж 10-15-20 тисяч на територію не заведуть, і вони не заведуть масштабно бронетехніку, артилерію, так, як це потрібно під час війни, вони не будуть вести повномасштабні військові дії. А що це означає? Це означає, що проти такого обмеженого контингенту у нас сьогодні під зброєю, на фронті стоїть 104 тисячі наших військових, з бронетехнікою, зброєю, яка для цих випадків потрібна. Скажіть, будь ласка, ми можемо як країна розраховувати на перемогу, маючи як мінімум 104 людини, озброєних на фронті, проти 10-15, може, навіть 20 зайдів, які ховаються? Я вам хочу твердо сказати, ми можемо отримати перемогу. І те, що ми тривалі тижні перемагали в так званому АТО, хоча це вже не АТО, ви ж це розумієте, що це, по суті, проти нас відкрили військові дії, і якщо ми перемагали і звузили це кільце, захоплене російською стороною, практично до мінімуму, тоді, значить, можемо. Питання — чому відступили, чому здалися? І тому я вважаю, що перше, що ми можемо перемогти, і не вірте тому, що говорять, що російську армію на нашій території перемогти не можна".

Андрій Куликов, ведучий: Пані Тимошенко, все ж таки, що потрібно зараз зробити, щоб захистити тих людей?

Юлія Тимошенко, голова ВО "Батьківщина": "Я говорю, перше, що потрібно робити, — це багатократно посилити нашу оборону. Мир не в тому, що ми будемо вірити оманливим обіцянкам Путіна, він буде нашу територію нарізати, як ковбасу".

Андрій Куликов, ведучий: Те саме говорить президент Порошенко. Ми будемо посилювати оборону.

Юлія Тимошенко, голова ВО "Батьківщина": "Я хочу зразу сказати про президента Порошенко, все, що треба йому особисто, його команді, країні для того, щоб захищатися і щоб перемагати, я особисто і вся наша команда — ми будемо все робити, повірте мені. Сьогодні не існує розподілу на політичні команди, сьогодні існує єдина команда України. Все, що треба, ми будемо робити. І тому не протиставляйте. Я хочу сказати лише, що наше перше завдання — це посилити оборону до такого рівня, щоб ми були сильними, і мир наш базувався на нашій силі, а не на довірі абсолютно нікчемним протоколам».

Натомість міністр юстиції, як представник уряду, глава якого йде на вибори на чолі «Народного фронту», міг дозволити собі вести розмову в студії жорсткіше, апелюючи до позиції уряду щодо конкретних проблем, які саме уряду і доведеться вирішувати:

«Павло Петренко, міністр юстиції України: "Ви знаєте, я послухав таку дискусію в цій студії, і у мене склалось враження, що люди, які тут знаходяться, вони трошки в іншій реальності живуть. Дійсно, якщо запитатися в українців, чи вони хочуть миру — всі хочуть миру, тут немає сумніву. Дійсно, якщо задати інше питання, чи Росія і Путін є щирими у своїх діях стосовно України, і чи Путін хоче миру в Україні, тут так само є однозначне питання: ні, не хоче. У нього зовсім інші цілі і зовсім інші завдання. Дійсно, питання перемир’я і того часу, який зараз використовується, дуже важливе. Тому що те, що не гинуть зараз українські військові, українські солдати — це саме означає можливість армії змінюватись. Дійсно, треба бути відвертими, що армія цього не робить, керівництво армії цього не робить. Якщо говорити про формат переговорів, то є декілька ключових позицій. Український уряд не приймав участь в цих переговорах, український уряд не приймав участь в розробці цих законів, на жаль. Я можу сказати офіційно як міністр юстиції, я побачив ці закони безпосередньо в парламенті в день голосування. президент як головнокомандувач, як людина, яка отримала кредит довіри в понад 55% від наших виборців, реалізовує цей мирний план. Йому треба дати цей шанс, парламент йому цей шанс дав. Але питання мирного плану і ціни миру теж повинно бути обговорене суспільством. Питання щодо Донбасу, український уряд чітко заявив, що фінансування сепаратистів, терористів на тих територіях, які вони контролюють, за рахунок наших громадян, які живуть на заході, в центрі України, в Києві, у Львові, в Тернополі, за рахунок пенсіонерів, бюджетників не буде здійснено. Це принципова позиція українського уряду. Так само питання щодо так званих народних міліцій, народних прокурорів і судів є абсолютно неприйнятним. Жодного визнання "ЛНР", "ДНР", цих терористичних організацій, легітимізації їх ми не допустимо. І ті положення, які є в законі, які вніс президент, їх дійсно треба міняти. Питання щодо виборів. Ну які можуть бути вибори на цих територіях, якщо вони контролюються російськими найманцями, бойовиками? Як туди можна фінансувати кошти на ці вибори, якщо ці кошти будуть розкрадені, фактично використані на зброю, і вони не дійдуть до наших громадян? Тому вибори в цивілізаційному нормальному розумінні можливі, коли на ці території будуть поновлені українські органи влади. І позиція, яка сьогодні озвучувалася, вести переговори з Путіним за одним столом без світових гравців таких як Сполучені Штати і Європейський Союз дуже ризиковано. Це так само офіційна позиція, яку озвучив прем'єр-міністр, ці переговори необхідно вести в форматі женевського круглого столу, який відбувався. Я не можу зараз, і це буде неправильно, критикувати позицію президента. Ми не можемо повертатися до 2005 року, країна повинна бути єдиною. І тому уряд, маючи свою позицію, відповідаючи за економіку, чітко говорить, що президент як головнокомандувач, який відповідає фактично за війну, має право реалізувати той мирний план, який він здійснює протягом двох місяців. Але я послухав наших колег бувших з парламенту, знаєте, і мені дуже прикро, коли говорять, що хтось з "Батьківщини" увійшов в опозицію, хтось нібито підтримує президента… Український уряд зараз фактично залишився, як, знаєте, погана невістка. Ми живемо в парламентсько-президентській республіці. Депутати сформували коаліцію. І сформували коаліцію не в звичайний момент, коли все добре, коли можна займатися політичними баталіями, один одного поливати брудом. Сформували коаліцію під час війни, доручили нам відповідальний блок. Фактично знищено економіку, країна у війні. Як ми з цим справилися — питання історії. Але те, що на сьогоднішній день ми знайшли 18 мільярдів гривень, яких не було передбачено в бюджеті, надали армії, якщо ми виплачуємо пенсії і заробітні плати, якщо ми в цих умовах намагаємося робити реформи, тому що ми розуміємо, що без реформ нічого не виходить. І коли наші колеги з УДАРу зараз говорять, що реформ немає, а я нагадаю день, коли відбувалося голосування по ратифікації угоди. В цей день після історичної події по ратифікації угоди було внесено декілька важливих законопроектів, які стосувалися боротьби з корупцією, і які стосувалися економічно-соціального і бюджетного пакету реформ уряду. І знаєте, що відбулося? А цей фактично пакет дозволяв зменшити податки для малого і середнього бізнесу вдвічі, ввести мораторій на проведення будь-яких перевірок для нашого малого бізнесу на два роки, зменшити навантаження на фонд заробітної плати, податкове навантаження, до 15%. Тобто те, що потрібно зараз нашим людям, тому що вони знаходяться в дуже важкому стані. Вибачте, ну фракція "УДАР" дала один голос. Один голос дала! І ці закони були провалені. І коли я зараз чую ось ці речі, які озвучуються, на жаль, моєю хорошою подругою Іриною, мені сумно. Чесно, сумно. Тому що якщо ми говоримо про владу і опозицію, зараз немає влади і опозиції. Якщо ми думаємо, що уряд є таким органом, який можна бити на виборах, говоріть чесно: ми йдемо на вибори, ми будемо критикувати уряд. Але хоча б критикуйте обґрунтовано. Що стосується оборонного замовлення, я вам так само розкрию таємницю. Уряд відповідає за фінансування оборонного замовлення. Ми цю функцію виконуємо. Генеральний штаб формує це оборонне замовлення. І питання до якості генералів, які там сидять. Я не маю права розповісти, що вони туди внесли і п’ять разів переробляли це оборонне замовлення, але воно точно стосувалося не оборони країни. Тому треба говорити чесно, що дійсно необхідно робити реформу армії. Я думаю, що президент як головнокомандувач це зробить. Уряду необхідно робити реформи. Уряд робить реформи в періоди війни і двох виборчих кампаній. Ви знаєте, у нас війна і виборча кампанія і полювання — це час найбільшої брехні. Всі зараз брешуть. Депутати піаряться, вони йдуть на вибори, їм незручно говорити якісь речі правдиві. Окей, але слухайте, у виборах не загубіть країну. Ну вибори закінчиться. Чи країна залишиться? Тому я закликаю всіх дійсно до єднання. Не треба зараз займатися цими популістськими речами, які тут зараз озвучуються. Тому що правда в іншому"».

Залучення до розмови, окрім політиків, людей, що зайняті практичною діяльністю в прифронтовій смузі, безпосередніх учасників бойових дій, явно надали програмам глибини й переконливості. При ефективній розробці цього напряму в ток-шоу вони цілком можуть стати вагомим чинником для організації допомоги людям

В ситуації воєнної загрози, а тим більше можливого чергового етапу російської агресії, воєнна тематика буде в різних аспектах домінувати в усіх політичних ток-шоу. З наближенням дня виборів безвідповідальна демагогія може переповнити ефір. Тим часом сувора реальність вимагає куди більшого, ніж просто чергових політико-драматичних «серіалів» — тепер на «гарячому» воєнному матеріалі.

Якби творці ток-шоу змогли прискіпливіше поставитися до підбору учасників, не замикаючись виключно на учасниках виборів. Якби звичне й незмінне експертне коло хоча б розбавили реальні волонтери, блогери, представники громадськості зі східних і південних регіонів, командири й бійці АТО (не медійні персонажі, а люди з передової). Якби підняті в програмах проблеми хоча б частково доводилися до практичного результату під публічним контролем. За таких умов ток-шоу мали б шанс стати реальним інструментом суспільного діалогу. А можливо, навіть реальної користі.

Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами під час парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк»