«Шустер live», Перший національний, 03.10.2014
Склад учасників
Вічна проблема політичних ток-шоу — якісний склад запрошених учасників. Від нього великою мірою залежить зміст і характер дискусії. Ще не забуті регулярні ескапади «політичних клоунів» та професійних скандалістів в ефірах часів режиму Януковича, які, за задумом провладних технологів, мали нав’язати громадянам повну апатію до політичного процесу як такого. Один із сумнівних «зірок» такого ґатунку — Олег Ляшко — саме в цьому амплуа «розкручував» свою візуальну впізнаваність серед телеглядачів.
На сьогодні, коли подібні «ігри з масовою свідомістю» довели свою неспроможність, необхідність у таких персонажах відпала.
З іншого боку, практично необмежений за телевізійними мірками хронометраж основних ток-шоу дозволяє запрошувати так само майже необмежене коло політиків і експертів.
Ось і в цьому випуску «Шустер live» у студії фігурували представники більшості відомих політичних сил. Виняток становив «Опозиційний блок», який, очевидно, з технологічних міркувань, вирішив не дискутувати з опонентами, а обмежитися замовними матеріалами — джинсою — в новинах і зосередитися на роботі на місцях. Причому на абсолютно окремих місцях — в південно-східних регіонах країни — де є шанс поспекулювати на темі «миротворчості» та очікуваних реваншистських настроях.
Про це ж свідчить, наприклад, побіжний аналіз кандидатів від «Опозиційного блоку» на мажоритарних округах у Києві, де вони обмежилися номінальним висуненням нікому не відомих кандидатів — переважно безробітних і безпартійних.
Теми та зміст дискусії
Тема прийняття люстраційних законів звелася до кількох тез:
- люстрація життєво необхідна Україні, без неї будь-які реформаторські потуги приречені;
- люстрація державного апарату, системи влади неможлива без люстрації судової системи;
- «вулична люстрація» є інстинктивною реакцією суспільства на зволікання з проведенням «люстрації в рамках закону». Учасники дискусії в цілому означили, що «вулична люстрація» використовується як технологія передвиборчої боротьби або банального здирництва.
Уявлення про люстраційні процеси в усіх, без винятку, учасників ток-шоу виглядали наївними, або, скажімо так, були розраховані на емоційне сприйняття і слугували інструментом політичної самопрезентації спікерів, а не раціонального усвідомлення глядачами суті питання.
Отака теза Єгора Соболєва, одного з ініціаторів і активістів люстраційного процесу:
Єгор СОБОЛЄВ, голова Громадського люстраційного комітету, представник партії «Самопоміч», лідер партії «Воля»: «Нагадаю, що в законі написано, що мають піти всі кадебешники, всі люди, які під час Майдану сиділи на керівних посадах і дивилися, як розстрілюють людей, а головне — всі ті, хто не може пояснити походження майна своєї родини. Як тільки ми зробимо таку перевірку — ми виявимо всіх людей, які вкрали гроші. Тому страшенно важливо, щоб ми це зробили, і без людей це не вийде. Тому кожен громадянин має до цього доєднатися, стати люстратором».
Тема люстрації одразу викликає цілу низку закономірних запитань. Ну, для прикладу:
- Хто саме виявлятиме тих, хто «заслуговує» на люстрацію?
- Якими будуть чіткі критерії в застосуванні люстраційного закону?
- Яким буде механізм добору в органи люстрації?
- Чи означає ця теза, наприклад, те, що відсторонені з посад будуть лише судді, які неправедно судили учасників Майдану, а їх корумповані колеги, яким «пощастило» свого часу уникнути таких замовлень, залишаться на своїх посадах?
Учасники шоу обійшли увагою:
- історію проведення люстраційних кампаній та їхніх практичних наслідків (Чехія, Польща, НДР та ін.);
- всі питання механізму практичного застосування люстраційного закону в реальних умовах сучасного українського суспільства, в т. ч., з огляду на терміни застосування люстраційного законодавства, питання кваліфікованого заміщення кадрів в судовій системі та на державній службі.
Тож суспільно важлива тема стала лише приводом для політизованих демагогічних заяв та спроб персонального самопіару учасників виборчої кампанії. Не випадково відсоток людей, які вважають, що люстрація не має шансу бути реалізована, або її використають як засіб політичної помсти, склала аж 36% аудиторії в студії.
У другій частині програми відбувся «сольний» виступ прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Не торкаючись загалом передбачуваного змісту виступу, зазначимо лише, що це був саме той монологічний формат, який ми неодноразово негативно оцінювали за часів минулого політичного режиму.
Не варто, звісно, порівнювати комунікаційні й риторичні здібності Яценюка і його попередника. Тим більше дивно, що й нинішній прем’єр віддав перевагу комфортному спілкуванню з кількома не надто активно налаштованими журналістами замість відкритої полеміки з політичними конкурентами. Втім, можливість безпроблемної презентації власних меседжів цілком вкладалося в логіку виборчої кампанії — як її розуміє переважна більшість українських політиків. Той факт, що ведучого також влаштовує періодичне створення тепличних умов для конкретних політиків означає, що й Савік Шустер, як і раніше, добре розуміє їхні настрої й побажання.
Роль ведучого
Слід зазначити, що в останніх програмах Савік Шустер вдався до стриманої манери поведінки, обмежуючись переважно технічною модерацією. Це виглядає логічним хоча б через велику кількість учасників, відсутність (може, й тимчасову) жорстких протистоянь у студії завдяки відносній політичній близькості соратників по Євромайдану і їхньому намаганню втримати певний рівень публічної взаємної толерантності.
Принагідно зауважимо, що не зазнала особливих змін традиція деперсоніфікації звинувачень — учасники, як і раніше, дуже стримані в згадуванні прізвищ конкретних людей, зазвичай обмежуються набором із двох-трьох осіб, зовсім уже демонізованих у масовій свідомості, на кшталт екс-глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна.
Характерним саме для цієї програмі було неодноразове згадування в негативному контексті імені нинішнього генерального прокурора. Той факт, що такі оцінки давалися представниками різних політичних сил, мав би змусити Віталія Ярему серйозно замислитися принаймні над захистом власного іміджу. Перший крок у цьому напрямі генпрокурор уже спробував зробити.
Порадувала вдала спроба Савіка Шустера наполягти на поясненні для глядачів інформації з виступу Святослава Олійника щодо функціонування «мийок» — фіктивних структур, за допомогою яких «клан Януковича» викачував кошти з українського бюджету і які продовжують свою діяльність у нових умовах. Щоправда, пан Олійник теж уникав конкретних назв і прізвищ. Та все ж спроба Шустера привернути увагу до проблеми, суть якої була явно неочевидна для всієї аудиторії, заслуговує на увагу. Бажання «докрутити», максимально прояснити важливі моменти дискусії — це те, чого якраз гостро бракує ведучим наших ток-шоу.
«Савік Шустер, ведучий: У меня к Славе Олейнику вопрос. Эти “мойки”, о которых вы говорите, не все люди понимают. Механизм, как это происходит. Вот эти переехали в Киев и Харьков. Как эти деньги зарабатываются и выводятся?
Святослав Олійник, заступник голови Дніпропетровської ОДА, представник партії “Україна майбутнього”: Хорошо, я объясню. “Мойка” — это такая специально организованная преступная группа в сфере экономики, которая из себя представляет блок бухгалтерии, очень хорошо организованный, а также целый набор паспортов людей, которые куплены или просто фиктивные паспорта. На эти паспорта регистрируются целые блоки фиктивных предприятий. Фиктивность заключается в том, что это предприятие никогда не будет работать как предприятие. Оно имеет только расчетный счет и формальный юрадрес. И работает оно исключительно определенный период времени до того времени, когда надо будет его выкинуть. Но в то же самое время эти предприятия имеют свидетельство плательщика налога по НДС. Соответственно, со всего промышленного оборота торгового, когда возникает излишек денег, а он есть, то вместо того, чтобы это количество денег было подвергнуто налогообложению, то есть 20% НДС по товарным операциям и налог на прибыль, вместо того, чтобы этот налог был заплачен, делаются фиктивные сделки на эти предприятия — либо это поставки, либо это услуги. Туда оправляются деньги с учетом НДС. 20% этих денег железно уходит. А дальше они без всякого зазрения совести просто превращаются в наличные деньги путем снятия в специальных банках. Для этого существует много мелких специальных банков. Есть такие банки по одному отделению в 2-3 городах...
И это предприятие может существовать только единственным способом. Потому что эти платежи становятся видны для налоговой.
Соответственно, налоговая милиция может сразу вычислить такую фирму и ее закрыть. В Днепропетровской области нам это удалось. У нас нет этих предприятий, которые фиктивны.
Когда это ликвидировано в одной территории, проблема заключается в том, что теперь эти предприятия регистрируются в городе Киеве. Здесь сразу такое предприятие получает свидетельство плательщика НДС, что уже говорит, что там коррупция в этот момент происходит. Потому что они выдают это свидетельство, понимая, что это предприятие имеет признаки фиктивности при регистрации. И где-то под каким-то колпаком крыши так называемой это предприятие живет.
Савік Шустер, ведучий: Можно мне вас спросить. Я, как и многие люди, не все тонкости понимаю. Скажем, Министерство налогов и сборов при Януковиче. Мы все помним эти кадры оттуда, когда там 600 миллионов долларов уходило. Это те деньги или нет?
Святослав Олійник, заступник голови Дніпропетровської ОДА, представник партії “Україна майбутнього”: Да, это те деньги. Безналичные деньги, которые видны в хозяйственном обороте, превращаются в теневые наличные деньги в чемодане».
ICTV, «Свобода слова з Андрієм Куликовим», 06.10.2014
Учасники
Гості студії — Юлія Тимошенко, кандидат у народні депутати, ВО «Батьківщина», Юрій Луценко, кандидат у народні депутати, партія «Блок Петра Порошенка», Сергій Тігіпко, кандидат у народні депутати, партія «Сильна Україна», Олег Тягнибок, кандидат у народні депутати, ВО «Свобода», Вадим Рабінович, кандидат у народні депутати, партія «Опозиційний блок», Тетяна Чорновол, кандидат у народні депутати, партія «Народний фронт».
У програмі Андрія Куликова кількість гостей обмежена, хронометраж також дозволяє їм максимально представити свою позицію й отримати можливість опонувати конкурентам. Наявність експертів та журналістів створює додаткові умови для повноцінного конструктивного обговорення проблем. Залишається лише оцінювати, яким чином заготовки технологів, персональні якості політиків, рівень ангажованості експертів та журналістів і манера модерування дозволяє всі ці можливості реалізувати. На користь аудиторії, певна річ.
Тема та зміст дискусії
Програма виходила напередодні голосування в парламенті антикорупційних законів і, природно, була присвячена темі боротьби з корупцією. Хоча кожен із лідерів чи представників політсил давав власну інтерпретацію теми у своєму виступі, відштовхуючись передусім від передвиборчого інтересу (суперкоротка дистанція кампанії змушує цінувати кожен шанс для телевиступу).
Представлені були практично всі потенційні лідери перегонів, за винятком радикалів Ляшка та «Громадянської позиції» Гриценка. Надали місце навіть для «Опозиційного блоку», хоч представляв його Вадим Рабинович, якого соратники, мабуть, вважають персоною з найнижчим серед них антирейтингом.
Зміст виступів не вражав оригінальністю, відразу стало зрозуміло, що напередодні виборів політики «затиснуті» в жорсткі рамки необхідності й будь-яка тема буде обговорюватися виключно в цих рамках — не заради пошуку рішень, а заради творення позитивного іміджу. Тому ми окремо зупинимося лише на виступі Юлії Тимошенко, яка відверто повернулася до свого традиційного стилю — мабуть, технологи підказали, що варто працювати зі сталим електоратом, який любить Тимошенко саме за її сентиментально-пафосну манеру. Корупція не стала основною темою її виступу, точніше, вона інтерпретувала події на сході й перемир’я саме як вияв корупції і здачі країни, прозоро, але непрямо натякаючи на вину нинішньої влади. При цьому, як і раніше, уникаючи прямих звинувачень на адресу Президента. Якщо коротко — ми знову побачили ту Тимошенко, яка здатна поєднувати у виступах будь-які тези, незалежно від логіки:
- ми підтримаємо всі антикорупційні закони, але вони не будуть працювати;
- ми ніколи не входили в коаліцію з ПР, але один раз пробували, щоби змінити систему влади й убезпечити країну від диктатури Януковича;
- як по-справжньому боротися з корупцією, знаю лише я, яка двічі була покарана за боротьбу з корупцією;
- і наостанок, не втримавшись в лоялістському тренді — «навіщо було виганяти в Ростов-на-Дону Януковича, якщо новий Президент свого сина веде по тому ж мажоритарному округу, який він йому передає в спадщину? Скільки у нас ще буде це кумівство, коли високопосадові папи синів ведуть у депутати, а синів простих родин ведуть на фронт на смерть?»
Загалом, аналізуючи виступи лідерів і представників політичних сил, можна чітко зазначити одну важливу, на наш погляд, їх особливість — реальної дискусії між політиками досягти не вдається. Це знов-таки фактично монологи, де вони мають можливість формулювати свої меседжі, не особливо зважаючи на незручні запитання експертів чи опонентів. Так, Юрій Луценко проігнорував запитання політолога Костянтина Матвієнка щодо причин роз’єднаності та конкуренції між демократичними силами. І подальші загальні заклики Луценка до єдності й узгодження на округах аж ніяк не заміняли чесної відповіді на прямо поставлене запитання.
Сергій Тігіпко в своїй традиційній манері поєднав малопереконливі апеляції до своїх начебто дуже корисних законотворчих ініціатив і традиційну для «донецьких» періоду «раннього» Януковича максиму — «а вы сами воруете не хуже нас», яку вони досі вважають універсальною індульгенцією. Коротше кажучи — «символ стабільності і головний економіст». Але з песимістичними очікуваннями — політичної волі у влади немає (треба думати, якби пан Тігіпко ще раз у парламент потрапив, то нарешті свою волю політичну продемонстрував).
«Сергій Тігіпко: Если так пойдет дальше, а я не вижу сегодня каких-то предпосылок, чтобы что-то менялось, потому что эти два закона — это важная позиция, но самого главного нету — нету политической воли. Власть поменялась, поменялись чиновники, поменялись руководители, а коррупция как продолжалась, так и продолжается. И это меня настораживает всё-таки на пессимистический лад».
Ця претензія стосується всіх політиків, що брали участь у програмі — і Тягнибока, і Рабиновича, і навіть Тетяни Чорновол. Навіть політичні союзники стурбовані лише одним — щоб виголосити «домашні заготовки» і за всяку ціну уникнути предметної дискусії й необхідності відповідати за слова.
І ось тут на повний зріст постає проблема ведучого.
Роль ведучого
На рівні підручника для журналістських вишів відомо, що для ведучого дискусійних форматів важлива швидка реакція, лаконічність, здатність тримати регламент і тему, щоб не дати учасникам з неї «з’їхати». Ведучі наших ток-шоу — хто більше, хто менше — цим «джентльменським набором» володіють і користуються. Часами перебуваючи під тиском різного роду. В багатьох випадках — орієнтуючись, передусім, на інтереси шоу як комерційного продукту.
Але сьогодні, як ніколи, очевидно, що ведучий — з точки зору суспільного інтересу — мав би відходити від ролі конструктора «політичного балагану». Адже це практично єдиний учасник шоу, який може представити реальний інтерес мовчазної аудиторії по той бік екрану.
Про роль політиків ми говорили не один десяток разів, експерти, як відомо нашим читачам, теж надто часто бувають заангажованими і грають у свої ігри.
Саме ведучий, володіючи глибшою інформацією, підбираючи учасників, формулюючи тему, витісняючи політиків із «зони комфорту», вимагаючи від них прямих відповідей — може дати шанс глядачам дізнатися правду. Або хоча б її частину.
Чи змінять все-таки нові часи й нові виклики підходи ведучих провідних ток-шоу — будемо спостерігати разом.
Автор: Сергій Черненко
Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами під час парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк»