«Проблема України в тому, що всі політики наші здебільшого є провінціальними політиками. Вони думають у рамках провінції, вони не можуть включити Україну в зовнішній світ. Нам треба виховати покоління, які зможуть нормально сприймати й розуміти Україну як частину великого зовнішнього світу. Україна завше є слабка і буде слабка, поки все розуміння України зводиться до самої України. Бо це свідома політика, зокрема, Радянського Союзу, Російської імперії – відділити Україну від світу, особливо від Заходу. Україна тільки тоді сильна, коли відчуває себе частиною зовнішнього світу, коли ми починаємо розуміти, що Україна є більша за Україну».

Ярослав Грицак, «Радіо Свобода», 14.07.2012

Завершення політичного сезону є традиційним інформаційним приводом для підбиття підсумків на політичних ток-шоу. Здавалося б, що може бути простіше за аналіз «що вдалося» і «що не вдалося» основним політичним гравцям і яких наслідків від «мистецтва можливого» зазнала країна.

На жаль, два таких різних ток-шоу, як «Велика політика» і «РесПубліка», вирішили піти шляхом опису, а не аналізу подій. А це, у свою чергу, дає додаткові можливості для учасників та ведучих маніпулювати деталями: акцентувати чи навіть гіперболізувати значення одних і замовчувати значення інших, маскувати позитивні чи негативні оцінки політиків чи подій як «притаманні» їм риси. А то й узагалі замовчувати факти, які псують загальну картину.

Чи варто це було зробити по-іншому? Напевно, так. Адже вистачило ж часу, вміння і знань колективу «Дзеркала тижня» для аналізу свіжого послання президента? Матеріал, власне, і став тим самим справжнім підбиттям підсумків останнього політичного сезону зі спробою прогнозу подій у новому. Так само як і текст самого президентського послання – своєрідним звітом влади про зроблене і констатацією відповідальності за помилки.

Проте телешоу в Україні вже давно перетворилися з «дзеркала» на інструмент політиків, як із табору влади, так і опозиції. Наприклад, у «Великій політиці» Євгеній Кисельов зробив усе можливе, щоб уникнути обговорення теми політичної відповідальності Віктора Януковича за ситуацію в країні: за справу Тимошенко, за провал оголошених два роки тому реформ, за зрив відносин із ЄС, США і Росією, пов’язаний не лише з ув’язненням Тимошенко.

Зокрема, тему реформ підмінили обговоренням кадрових ротацій, відсутність прогресу і стратегії в зовнішньополітичній сфері – дискусією про третє пришестя Путіна, перемогу соціалістів у Франції та виборчу кампанію в США.

А вступне слово ведучого взагалі заслуговує на окремий аналіз. Кисельов вдався до принципу контрасту, протиставивши дві «головні події»: проведення в Україні Євро-2012 та суд над Тимошенко і перипетії перебування лідера БЮТ у в’язниці, яке він узагальнив під ярликом «нескінченого серіалу».

Із сентенцією Кисельова про те, що у зв’язку зі справою Тимошенко «відчуття фарсу виникає частіше, ніж потрібно», можна погодитися, особливо в частині висвітлення цієї справи і самим Кисельовим. Адже, описуючи різні дрібні піар-заяви як прихильників, так і противників екс-прем’єра, ведучий обійшов увагою факт її побиття правоохоронцями при етапуванні до суду та відповідні публічні свідчення омбудсмана Ніни Карпачової. Промовчав Кисельов і про те, що Банкова була змушена дозволити позатюремне лікування Тимошенко й участь німецьких лікарів після відповідного рішення Європейського суду з прав людини. Нічого не сказав Кисельов і про появу та зникнення відео, де «особа, схожа на Тимошенко», цілується з «особою, схожою на її адвоката Власенка». Тобто, найбільш програшних для влади фактів ведучий не назвав.

Не зробив цього й жоден запрошений експерт-політолог, хоча кваліфікація й досвід кожного з них чудово засвідчують: вони не могли не розуміти маніпулятивності подачі фактів Кисельовим. Адже ж наївно вважати, що прискіпливий Вадим Карасьов, який цілком слушно виправив ведучого, вказавши на те, що Андрій Клюєв не очолює РНБОУ, а є лише секретарем, не розумів тенденційності подачі інформації про Тимошенко.

Так само й політтехнологи Сергій Гайдай та Андрій Окара з достатнім досвідом проведення виборчих кампаній і знанням специфіки електоральної соціології не вказали Кисельову на відверто маніпулятивний характер цитування результатів опитувань про вибір громадян президента, а не партій. А також про те, що люди, опитані на вулиці, дають більш відверті відповіді, ніж коли їх опитують за місцем проживання. А саме опитування Центру Разумкова людей на вулиці показало значну перевагу об’єднаної опозиції над Партією регіонів.  

1. Кисельов замовчує важливі факти про Тимошенко, підміняючи їх дрібними та скандальними подробицями. «Велика політика», «Інтер», 13.07.2012

«Євгеній Кисельов, ведучий: Я приветствую всех, кто в эту минуту смотрит телеканал "Интер". В прямом эфире "Большая политика". Заключительный выпуск нашей программы в уходящем сезоне. И в начале этого сезона, подводя его итоги, мы решили попробовать назвать 10 самых важных, самых запомнившихся событий этого сезона, с осени 2011-го по лето 2012 года.

Чемпионат Европы по футболу. Евро-2012 был, возможно, не самым главным, но самым долгожданным событием в Украине. С точки зрения спортивной и общечеловеческой все получилось очень даже здорово. Команды показали классный футбол, скучных матчей практически не было, стадионы отличные, иностранные болельщики в восторге. Погода прекрасная, украинцы гостеприимные, пиво вкусное и дешевое, девушки красивые. Даже уезжать не хотели. А финал превзошел все ожидания. Красивейший матч, блестящая победа испанцев над итальянцами, 4 великолепных гола.

С точки зрения политической многочисленные опасения не оправдались. С организацией Украина справилась, попытки бойкотировать первенство либо испортить его с сиюминутных политических целях просто растворились в атмосфере футбольного праздника.

Политические же будни в стране проходили под знаком бесконечного сериала про Юлию Тимошенко, где она была едина во многих лицах. Подсудимая в Печерском суде, осужденная, узница VIP-камеры Качановской колонии, пациентка VIP-палаты харьковской железнодорожной клиники, фигурантка еще нескольких уголовных дел и прочее-прочее-прочее.

В этом сериале перемешаны все жанры. От древнегреческой трагедии до мексиканской "мыльной оперы", причем ощущение фарса возникает, пожалуй, чаще чем нужно. К примеру, когда кто-то из сторонников Тимошенко с надрывом живописует, как Юлия Владимировна расплакалась, узнав о предательстве Натальи Королевской. Или когда противоположная сторона начинает излагать почти детективную историю про то, как в палате экс-премьера обнаружены пилюли, которые она якобы прятала вместо того, чтобы принимать. Или когда кто-то из защитников сообщает, что некий харьковский врач, осмелившийся публично усомниться в том, правильную ли тактику лечения Юлии Владимировны избрали немецкие врачи, оказывается, был не много не мало причастен к торговле дети во Львове в лихие 90-е. Когда высокие прокурорские начальники чуть ли не каждый день раздают пространные интервью полные леденящих душу подробностей уголовных дел, по которым проходит опальный лидер оппозиции. И все это на фоне чуть ли не ежедневных сводок о приездах и отъездах сменяющих друг друга врачей берлинской клиники "Шарите". Фамилия доктора Айнхойпля и доктора Хармса знает теперь каждый украинцев, едва ли помнящий имя собственного участкового врача. Все это было бы смешно, когда бы не было так грустно.

Дело Тимошенко стало серьезным препятствием для нынешней власти, прежде всего, в отношениях со внешним миром. Пока что все попытки убедить западных политиков о том, что уголовное преследование Тимошенко не носит политической подоплеки и не является проявлением избирательного правосудия, натыкаются на вежливый, но твердый отказ принимать любые аргументы власти в пользу иных версий.

Между тем, внутри самой власти мало-помалу происходят большие перемены. Незаметно правительство обновилось почти на половину. Вчерашний силовик Хорошковский опять стал гражданским человеком, переместившись из СБУ в кресло первого вице-премьера. А сугубо гражданские Андрей Клюев стали почти что силовиком, заняв должность секретаря Совета национальной безопасности и обороны. И даже главный милиционер страны Могилев тоже переквалифицировался в гражданского человека, став крымским премьером. А вчерашний оппозиционер Порошенко пришел в правительство на должность министра экономики.

Жизнь же в оппозиционном лагере весь сезон протекала под знаком попыток объединиться, что в итоге удалось, хотя и не совсем. Объединились только "Батьківщина" і "Фронт змін", а Виталий Кличко с его партией "Удар", Олег Тягнибок со "Свободой" и Наталья Королевская с партией "Украина – Вперед!" предпочли идти на выборы отдельными колонами.

Парламентские выборы 28 октября – предстоящие событие. Предвыборная кампания формально даже не началась, однако в реальной жизни она уже в разгаре, и практически все, что происходит в политической жизни страны, почти все шаги, которые делают как власть, так и оппозиции, подчинены борьбе за голоса избирателей. Включая объективно очень важное для рядовых граждан решение Президента существенно увеличить социальные выплаты. Сейчас рейтинги партии власти оставляют желать лучшего. Однако осенью ситуация еще может выправиться, потому что как раз в сентябре рядовой избиратель может почувствовать эффект от президентской программы. Оппозиция же рассчитывает на синергетический эффект от объединения. Однако у нее большие проблемы в мажоритарных округах, где ее кандидатам будет очень сложно противостоять ресурсам партии власти».

2. Цитуванням опитувань про президентські вибори підміняються й пом’якшуються результати опитувань про вибори парламентські. Сергій Гайдай робить безпідставне твердження (попри оголошені результати Центру Разумкова), що рейтинги влади і опозиції суттєво не відрізняються. «Велика політика», «Інтер», 13.07.2012

«Репортаж: Влітку минулого року Київський міжнародний інститут соціології оголосив рейтинг політичних симпатій виборців. Українцям запропонували уявити, що найближчим часом вони обиратимуть Президента. Випередив всіх за цифрами діючий керманич Віктор Янукович. За нього були близько 15% опитаних. Симпатизують українці екс-прем’єру Юлії Тимошенко. Головуючої її хотіли би бачити близько 10,5%. Замкнув тоді трійку лідерів Арсеній Яценюк. Опозиційного політика підтримали більше 8% опитаних. Йому у спину дихав Сергій Тігіпко із майже 5% голосів.

За рік КМІС поновив дані опитування. Не лише цифрами, але й прізвищами. У списку кандидатів не було Юлії Тимошенко, однак з'явилась Наталія Королевська. Діючий Президент, за дослідженням, і першу позицію зберіг, і дещо підвищив рейтинг до майже 17,5%. Добряче стрибнув рейтинги і в Яценюка. Вже в якості голови ради об’єднаної опозиції – до 12%. За даними КМІСУ, потроїв свій рейтинг і боксер Віталій Кличко. Близько 5% опитаних віддали б свої голоси за Президента Симоненка. Не дотягують до нього ані Олег Тягнибок, ані Анатолій Гриценко, ані Наталія Королевська. І хоч Тимошенко відсутня у списку, за опитуваннями Центру Разумкова, близько 40% українців лідером української опої вважають саме її. А за умов, якщо екс-прем'єр не прийматиме участі у парламентських перегонах, пальму першості виборці віддають Яценюку. Утім до президентських перегонів ще далеко. Тож картина з розстановкою потенційних учасників може серйозно змінитись. Чого не скажеш про парламентські вибори, які вже фактично на носі. За даними Центру Разумкова, у червні минулого року найвищий партійний рейтинг залишався за партією влади – на рівні 16,5%. На сходинку нижче БЮТ – завоював симпатії близько 13% опитаних. 7% виборців, згідно із дослідженнями, хотіли б бачити у парламенті "Фронт змін".

За рік дослідники з Центру Разумкова оприлюднили новий рейтинг. Вони опитали українців як на вулиці, так і в приміщенні. І що цікаво, на вулиці, за опитуванням, перемогла об’єднана опозиція, зібравши близько 22%. В той час як посилена командою Тігіпка партія влади отримала 18% голосів опитаних. За даними отриманими під час опитування у приміщенні, особливої різниці нема. Підняв рейтинг Віталій Кличко не лише собі, а й партійній команді. Їх популярність зросла удвічі. Долають 5% бар'єр комуністи. Влилась в колектив і нова політична сила Королевської "Україна – Вперед!". Та їй симпатій виборців не вистачило до тих 5%. У підсумку з'ясувалось, що майже третина опитаних українців не визначились щодо свого голосу на майбутніх парламентських перегонах. З них частина заявила, що проти всіх. У новому законі такої графи немає. Тож у таких виборців у жовтні лишається два шляхи: або обирати будь-кого, або не йти на вибори зовсім.

…Євгеній Кисельов, ведучий: Хорошо. Я обращаюсь теперь к Сергею Гайдаю. У вас какое впечатление от происходящего, и прогнозы на будущее. Кстати, как вам кажется, надежда на синергетический эффект от объединения "Батьківщини" і "Фронту змін" сбываются?

Сергій Гайдай, політтехнолог: "Я думаю, что недостаточно. Потому что если вы внимательно смотрели цифры, то казалось бы, что объединившись Яценюк с Тимошенко должны получить значительное превышение Партии регионов, а они идут нос в нос. Я согласен с выражением "фотофиниш". Потому что действительно есть ощущение, что партия власти и оппозиция будут идти нос к носу. Тем более у оппозиции значительно худшая ситуация. Ведь со стороны партии власти, пожалуй, единственной конкурирующей силой в какой-то степени являются коммунисты, которые значительно выросли за последнее время. Они подбирают разочаровавшихся. Вы говорили, что…"

Євгеній Кисельов: А Кличко?

Сергій Гайдай: "Он больше на Западе подбирает. А стороны оппозиции электорат разбивается и между Королевской, и Кличко, и "Свободой", и многими другими. Но два фактора этих выборов для меня как политтехнолога очевидны. Во-первых, это уже упоминавшийся возврат у 98-му году. Прежде всего, для обычных избирателей это появление мажоритарки. Она в Украине когда-то исчезла полностью, от нее отвыкли. Сегодня она появилась. Это значит, что в парламент помимо стандартных политических сил придется абсолютно непонятная масса людей. Власть будет стараться их покупать. Будут образовываться какие-то группировки. И там действительно… Чье-то было выражение про российскую политику западное, что она непонятная, она как схватка бульдогов под ковром. Не надо прогнозировать, надо дождаться, чей труп будет выброшен. И тогда понятно. И второй момент. Впервые за всю историю Украины, сколько я помню, всегда была картинка примерно следующая. Неопределившихся и против всех много не было, они были в какой-то страте. Всегда побеждала оппозиция, власть всегда была в плохой ситуации. И все ожидали, как она сильно провалиться. Сегодня нету явного направления оппозиции. Самый большой кандидат, который побеждает – против всех, не приду на выборы или за кого-то другого".

Євгеній Кисельов: Но такой графы нету в бюлетене.

Сергій Гайдай: "А второе. И власть, и оппозиция идут нос к носу где-то внизу вот этих рейтингов с очень небольшими процентами"».

На цьому тлі більш-менш зважені коментарі російських журналістів та американського політолога про ситуацію у Франції, в Росії, в Греції слугували єдиній меті – облагородити маніпулювання учасників-українців, створити враження «відкритої та чесної дискусії». Таким дробленням загальної дискусії про українські події вкрапленнями розлогих інтерв’ю Кисельов зловживає давно, однак цього разу він особливо не маскував своїх намагань зробити негативний чи позитивний трансфер із подій міжнародного життя на українські реалії.

3. Кисельов переносить негатив із позиції Меркель та Саркозі стосовно української влади на політику ЄС в цілому до України. «Велика політика», «Інтер», 13.07.2012

«Євгеній Кисельов, ведучий: А вот я хотел спросить по поводу внешней политики. Есть ли какие-то намерения что-то существенно изменить в отношениях со странами бывшего СССР? Потому что не секрет, что в России Саркози воспринимали как одного из тех людей, который в отношениях с Москвой преследовал политику, которую называют свободной от идеологических установок. В этом смысле они составляли прекрасный тандем вместе с госпожой Меркель, закрывая глаза на многие вещи, которые происходили в России, которые на нравились либеральной западной общественности. С другой стороны, они проводили политику двойных стандартов в отношении соседней Украины, громко крича о том, что здесь нарушаются права и свободы человека и выступая в поддержку заключенной Юлии Тимошенко так, как они никогда не выступали в поддержку Михаила Ходорковского. Что-нибудь изменится? В Украине, например, Саркози вместе с Меркель воспринимали одного из тех, кто очень жестко возражает против евроинтеграции Украины, дабы не ссорится с Москвой, которой эта перспектива совершенно не нравится. Здесь может что-то изменится?

Вадим Глускер, журналіст: "Во-первых, евроинтеграция Украины никак не связана с отношениями с Москвой. Увы, Киев абсолютно не готов, чтобы вступить в ЕС, вы это тоже прекрасно понимаете. И это прекрасно понимают на Западе. Вопрос о том, почему они защищают Тимошенко или кого-то не защищают в России, это мы тоже вопрос оставим на стороне Саркози-Меркель. Тем более Саркози сейчас важно защитить свое доброе имя, потому что он проходит по трем уголовным делам. Не случайно он с сентября возобновляет адвокатскую практику. Они ему, вероятно, сможет пригодиться в самое ближайшее время. Что касается внешней политики. Она абсолютно не изменится. Бизнес превыше всего. Бизнес это бизнес, политика строится на бизнесе. И мы будем прекрасно понимать: пока Франция будет иметь доступ к газовым или нефтяным месторождениям России в лице компаний "Тоталь" и так далее…"».

Відбілювати й вигороджувати Януковича ведучий «Великої політики» намагався й у темі мовної політики. Зокрема, замовчавши факт побиття голодувальників біля Українського дому та вимушене скасування прес-конференції президента через протестувальників, Кисельов «згадав» про те, що син президента, Віктор Янукович-молодший подав заяву з відкликання свого голосу через те, що хтось скористався його карткою.

Нагадаємо, що сам Янукович-молодший раніше не бачив нічого гідного осуду в тому, щоб голосувати чужими картками чи віддавати свою. Батько його за це не вичитував. Тож цей крок, як і заяву Кисельова, варто розглядати як таку собі «тонку» технологію: мовляв, син навряд чи це зробив би без благословення батька. Отже, і Януковичу не подобається цей законопроект. Годі говорити, що між подачею такої заяви і справжньою позицією немає жодного зв’язку. Бо, наприклад, добре відомо, що регіонал Сергій Головатий принципово не дав голосувати своєю карткою цей законопроект.

4. Кисельов відбілює президента за допомогою гіперболізації вчинку його сина-депутата. «Велика політика», «Інтер», 13.07.2012

«В Киеве продолжается голодовка противников законопроекта Кивалова-Колесниченка, который расширяет сферу официального применения русского языка в Украине. Голодающие объявили территорию перед "Украинским домом", где проходит их акция протеста, свободной от партийной символики. Сами же представители оппозиционных партий еще 6 июля приостановили свое участие в акции протеста и уехали в отпуска. Возмущение этим голодающие выразили в открытом письме к лидерам парламентских оппозиционных партий. В нем они потребовали от Арсения Яценюка персональной ответственности за сворачивание акций протеста и сложение полномочий лидера оппозиции в случае вступления в силу закона о языках. Оппозиционеры же в ответ призывают прекратить голодовку.

Интересно, что тем временем сын президента Януковича, являющийся депутатом Верховной Рады, Виктор Янукович-младший решил отозвать свой голос, отданный за этот закон. По словам Януковича-младшего, в день голосования он был на автогонках, а не в парламенте, и кто-то воспользовался его карточкой».

Зрештою, крапку було поставлено учасниками дискусії тоді, коли майже одноголосно всі погодилися, що навіть вийшовши з в’язниці, Тимошенко не матиме політичних перспектив. У цілому це робилося за допомогою як відверто безпідставних тверджень, так і натягнутих і фальшивих аналогій (чого варте лише примітивне порівняння Михайла Горбачова з Тимошенко з вуст Карасьова):

5. «Велика політика», «Інтер», 13.07.2012

«Євгеній Кисельов, ведучий: Рост рейтинга Кличко – неприятная новость для Арсения Яценюка, который в отсутствие Юлии Тимошенко, скорее всего, возглавит список "Батьківщини" как объединенной, хоть и не полностью, оппозиции. Едва ли кто-то сомневается, что Яценюк думает и о 2015 годе – о следующих президентских выборах, о том, чтобы стать главным кандидатом от оппозиции и на пост главы государства. Однако Кличко, если ему будет сопутствовать успех, может составить ему серьезную конкуренцию. Вообще, политическое будущее Яценюка вызывает много вопросов. К примеру, удастся ли ему сохранить роль лидера объединенной оппозиции в парламенте? Или после выборов пути "Батьківщини" и "Фронта змін" опять разойдутся? Как поступит он, если вдруг Юлия Тимошенко окажется на свободе? Уступит ли он ей место кандидата в президенты от объединенной оппозиции, умерив свои собственные амбиции, как это сделала она в 2004 году? Или будет с ней конкурировать, как это уже было на прошлых выборах? И что будет, если в 2015-м Яценюк вдруг победит на президентских выборах, пусть это сегодня кому-то кажется маловероятным? Наверное, ему надо будет первым делом освободить Юлию Тимошенко. Но как он поступит, если выйдя на свободу Тимошенко потребует себе пост премьер-министра? Или пуще того – проведения новых президентских выборов с ее участием?

Возможно, кому-то это покажется сегодня этакой политической научной фантастикой, но история учит нас, что в нашей жизни часто случаются события, которые идут гораздо дольше самых смелых наших предположений о ближайшем будущем.

Ну как вы думаете, как поступит Яценюк, если вот он окажется в такой ситуации?

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій: "В какой?"

Андрій Окара, політолог, політтехнолог: "Он вдруг президент".

Євгеній Кисельов: Он вдруг президент, а…

Андрій Окара: "А Юля – граф Монте Кристо".

Євгеній Кисельов: Ну да, она выходит из тюрьмы и говорит: "Арсений Петрович, слушайте, надо выборы по-новой проводить, с моим участием".

Андрій Окара: "Это "Есть ли жизнь на Марсе?"

Вадим Карасьов: "Почему вы не можете поставить так вопрос, что Украина вернется к парламентско-президентской системе, где у президента не будет таких полномочий, и у премьер-министра будет достаточно…"

Андрій Окара: "И Юлия Владимировна сможет стать канцлером, как она всегда хотела".

Вадим Карасьов: "Или премьер-министром, или канцлером, но я думаю, что может получиться так, что когда Юлия Тимошенко выйдет на свободу, то она будет напоминать нам Горбачева, который прилетел после Фороса в 91-м году, казалось, что он опять прилетел во власть из плена, а оказалось, что страна уже другая, что правят уже другие политики, другая жизнь, другие тенденции. Да, она будет в политике, это безусловно, но претендовать на вождизм, на единоличное лидерство в этой стране уже никто не будет".

Сергій Гайдай, політтехнолог: "Юлия Владимировна находится в идеальной для себя ситуации, для своего психотипа. То, с чего когда-то у нее вообще началось восхождение никому неизвестной помощницы Лазаренко с двумя процентами рейтинга, если не ошибаюсь".

Вадим Карасьов: "Но с миллиардами".

Сергій Гайдай: "Через СИЗО в Лукьяновке она сделала первый шаг, у нее было 7% на выборах 2002 года, а потом рост постоянный, она обыгрывала всех политиков. Сегодня она снова в тюрьме, но никакого роста нету, есть только падение рейтинга. А это означает, что весь ее ресурс политический выбран, легитимности. Поэтому ничего этого быть не может".

Євгеній Кисельов: Ну там, насколько я знаю, все социологи сходятся во мнении, что есть очень стойкий – порядка 70% – антирейтинг, который никуда не девается, так?

Сергій Гайдай: "У нее антирейтинг сравним только с антирейтингом самого Януковича и Ющенко. Ющенко, кстати, он лидер антирейтнга"».

Отже, підбиття підсумків на «Інтері» вилилося в спін-операцію з коригування іміджу Януковича язиками присутніх ведучого та його гостей. На адресу президента було сказано багато неприємних речей, але жодного важливого факту і прямої вказівки на його пряму відповідальність за провал реформ та переслідування опозиції. Банкова може бути задоволена такою керованою критикою та її виконавцями. Тому є достатні підстави вважати, що в новому політичному сезоні «Велика політика» перетвориться на «Велике прання» брудної білизни опозиції та цех із виведення плям зі світлого образу президента.

Підсумковий випуск «РесПубліки», на нашу думку, продемонстрував певну кризу змісту самого ток-шоу. Навряд чи можна побудувати цікаву дискусію, якщо основними спікерами виступають одні й ті ж особи від влади (Володимир Олійник) та опозиції (Ігор Гринів) і незмінна обойма експертів (Віталій Кулик, заступник керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України; Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики; Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України; та Андрій Окара, політолог, член Російської асоціації політичної науки).

До того ж, ведуча демонструє дедалі меншу чутливість, коли лояльні чи залежні від влади спікери намагаються завести дискусію з головних тем на манівці. Наприклад, коли Олександр Литвиненко спробував підмінити тему політичних конфліктів темою загрози тероризму, Анна Безулик вхопилася за неї як за оригінальну оцінку. Хоча наступні промовці чітко показали, що теза про загрозу тероризму є гіперболізацією і відволіканням уваги від інших реальних гострих проблем в Україні, як провокування мовного питання владою:

1. Безулик піддається на провокацію Литвиненка про загрозу тероризму в Україні, «РесПубліка», 5 канал, 15.07.2012

«Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України: "Ви знаєте, я би казав про те, що цей сезон, цей рік став одним із надзвичайно важливих змінних років, рубіжних років, і не лише і не стільки в Україні, скільки в світі. Суттєво змінилася ситуація в Російській Федерації. Пройшли вибори Президента, про які всі очікували, що це буде легка прогулянка ще на початку, ще всередині минулого року, вони відбулися такими, якими вони відбулися. А продовжується дуже серйозна криза в Європейському Союзі, продовжуються дуже серйозні проблеми на Близькому Сході. Світ прийшов у дуже швидкий рух і почав дуже швидко змінюватися. Змінюється ситуація і в нашій країні. Здається, складається враження, що та стара Україна, більш-менш толерантна, більш-менш толерантна не тому, що вона така гарна, а тому, що вона вимушено толерантна, та Україна, до якої ми всі звикли, приходить до свого кінця. І це, власне, є свідченням того, що наш політичний клас, наші еліти, наше суспільство мусить шукати відповіді, мусить усвідомлювати ситуацію, яка кардинально змінилася. Чи вдалось це нам – це інше питання".

Анна Безулик, ведуча: Олександре Валерійовичу, можна я уточню? Скажіть, будь ласка, коли ви говорите про втрату толерантності, в якому сенсі, власне, ви це використовуєте? Всередині ми втрачаємо толерантність в ставленні один до одного чи це наша поведінка на міжнародній арені?

Олександр Литвиненко: "Взагалі градус відносин в суспільстві".

Анна Безулик: В першу чергу градус відносин в суспільстві.

Олександр Литвиненко: "Градус відносин в суспільстві. Те, що було притаманно Україні часів починаючи з її постання в 91 році, країни, яка, власне, єдина з республік… одна з небагатьох республік Радянського Союзу пройшла без серйозних громадянських конфліктів, без серйозних збройних конфліктів, зараз у нас формується дуже негативний потенціал. В Україну, давайте не забувати, прийшов тероризм. Слава богу, Службі безпеки вдалося знайти людей, які це здійснили, але сам факт цього дуже серйозний і дуже кардинальний. Погіршується взагалі безпекова ситуація. І на це треба дуже серйозно зважати".

Анна Безулик: От насправді добре, що ви згадали про терористичні акти. Останній найрезонансніший – Дніпропетровськ. У мене просте запитання до присутніх: чому в Україну прийшов тероризм, як ви стверджуєте, Олександре Валерійович? І якщо ви згодні з Олександром Валерійовичем, що ми втрачаємо толерантність у ставленні один до одного, то чому також це відбувається? Власне, от питання – чи згодні ви, чи ні, і хто в цьому винен? Відповідатимемо після реклами. Дякую…

Анна Безулик: Віктор Васильович, зрозуміла вас. Але будь ласка, зреагуйте на моє питання щодо тероризму. Ось це зниження толерантності.

Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики: "Щодо тероризму я, знаєте, дуже зі скепсисом ставлюся до тероризму, дніпропетровського тероризму, з величезним скепсисом, тому що я не бачу в Україні серйозного підґрунтя для терористичної діяльності. І слава богу, скажімо так, ми не маємо ні Чечні, ми не маємо такого жорсткого протистояння на етнічному якомусь ґрунті, ми не маємо протистояння, я не знаю, на якомусь там територіальному".

Анна Безулик: Гаразд. А загальна ситуація зі зниженням градусу толерантності і навпаки?

Віктор Чумак: "А оце да. І тут я хотів би сказати, що зниження градусу толерантності, можливо, привело публічне лобіювання закону про мови, розумієте? І це серйозно, як на мене. Тому що у нас в країні була дуже величезна проблема – ми мали різну історію в різних частинах країни, різних героїв, різне відношення до історії. Уявіть собі, що ми зараз ще отримаємо різні мови в різних частинах країни. Країна не зшивається цим законом, вона ним роз’єднується. І це велике питання"».

Окрім того, ведуча фактично відмовилася від ролі модератора спікерів, який дозволяє собі переривати їх, коли вони намагаються підмінити тему чи застосовують елементи відвертої чи прихованої пропаганди:

2. Володимир Олійник переносить негатив подій 2005 року, невдач Ющенка на нинішню опозицію, щоб за принципом контрасту відвести увагу від відповідальності Януковича, «РесПубліка», 5 канал, 15.07.2012

«Анна Безулик, ведуча: На 5-му – "Республіка". Ми починаємо з підсумків сезону. Отже, початок фактичний минулого політичного сезону – арешт Юлії Тимошенко, фінал політичного сезону – це зустріч президентів Росії та України і мовний законопроект поки що, оскільки, ще раз підкреслюю, підписів немає. Панове, ваша оцінка. Наскільки мудрими, виваженими, далекоглядними, ефективними, адекватними були дії влади в цій ситуації? Як себе поводила опозиція? Що ви запропонували суспільству, окрім боротьби з владою? Будь ласка, панове, прошу. Починайте, Володимир Миколайович.

Володимир Олійник, народний депутат, Партія регіонів: "До цих подій я б ще добавив би обов’язково це те, що вдалося вийти з кризи, бо криза була не тільки в восьмому-дев’ятому році, але ще була недолуга політика попереднього уряду. І безперечно, від падіння ВВП ми вийшли на позитивне зростання в економіці. Друге – це соціальні ініціативи Президента, і третє, що я би відзначив – це прийняття достатньо системних документів, які вплинуть на якість життя в Україні. До них я відношу митне законодавство, до них відношу Кримінально-процесуальний кодекс і так далі. І якщо коментувати цю подію, про яку ви говорили, то я вам скажу: перше – складні переговори з Росією. Росія по дрібницям не хоче розмінюватись. Вона через газову угоду як зашморг на шиї України тримає Україну в такому стані і не розмінюється на дрібні угоди, і вимагає: Митний союз, євроазіатський союз. І тоді, напевно, будуть вирішені інші питання. Розвіяний черговий міф про те, що Віктор Федорович Янукович є проросійським політиком. Ми там гопака не танцюємо. Ми ведемо переговори. Вони непрості, тому що я ще раз кажу: я б не згадував про газову угоду, якби вона завершила свою дію. Вона продовжує діяти. І 400 гривень щомісяця з кишенів пенсіонерів віддавати понад ціну європейську економічно обґрунтовану Росії, а це 60 мільйонів в рік – безперечно, це безглуздо. Це б’є по економіці України".

Анна Безулик: От ми продовжимо щодо цієї події також, говорячи про зовнішньополітичний напрямок діяльності і взагалі цей рік, що там відбувалося. Але спочатку оцінку от взагалі, будь ласка, цілому сезону. Прошу. Що напрацювали спільно?

Ігор Гринів, народний депутат, БЮТ: "Перш за все треба проаналізувати зобов’язання, які брала перед собою влада. Чи зробила вона те, що обіцяла? Я довго старався знайти хоча би одне виконане зобов’язання, яке було у виборчій програмі влади, бо навіть ситуація з мовним законом показала, що без шулерства вона цього зробити не змогла. То єдине, що я знайшов, що вони обіцяли зростання. От зростання точно відбулося. Притому зростання статків членів уряду зросли в середньому на 400%. Піднялися в списку Forbes фактично всі наші олігархи на 10 позицій, в тому числі в списку найбагатших зросли статки сім’ї Президента. В людей також дещо зросло – тарифи, притому прямопропорційно зростають. От на скільки відсотків зростають статки влади, на стільки відсотків зростають тарифи. Зріс так само пенсійний вік. Оце є підсумки сезону. Підсумки сезону, на жаль, відчуло ще суспільство в іншому – в елементарній демократії. Тому що почали з арешту лідерів опозиції, а закінчилося, перепрошую, розгоном людей і забороною демонстрацій. Таким чином, влада пішла на такий чіткий шлях – хай вибачить мене Білорусь – але білорусизації України. Притому ми сьогодні вже маємо наявні політичні репресії, ми маємо безпосередньо арешти політичних конкурентів, ми маємо зовнішню ізоляцію. За минулий рік не було жодного офіційного візиту Президента на двохсторонньому рівні в країни Західної Європи і в Сполучені Штати Америки. Всі були або на якісь багатосторонні зустрічі, або на конференції. На сьогоднішній день зник парламент взагалі як суб’єкт політики, перетворився просто в підрозділ Адміністрації Президента, і влада перейшла до одного з найболючіших питань – це втручання в такі питання як мова і віра. Все, що відбувається навколо втручання влади в ситуацію церкви – це взагалі ще окрема історія, дуже тяжка історія. Я думаю, що за це ще влада не один раз поплатиться. А от те, що хочуть забрати в нас можливість розвиватися українській мові, яка і так достатньо переслідувана була на протязі довгого часу – оце серйозно. І адекватна буде реакція. Таким чином, що ми маємо сьогодні? Ми маємо сьогодні класичну революційну ситуацію, коли верхи вже не можуть далі управляти, а низи вже не хочуть далі так жити. І таким чином опозиція на сьогоднішній день вийшла з єдино правильним, єдино можливим гаслом – Україна без Януковича, Україна проти Януковича. І зрозуміло, чому вона проти Януковича – тому що вона проти наступу на соціальні стандарти, вона проти зростання корупції, вона проти валуєвських указів, проти розколу України. І думаю, що цей етап, політичний сезон має закінчитися тим, що Україна буде таки насправді без Януковича".

Анна Безулик: Спасибі. Дякую, панове. Оскільки ми почали давати загальні оцінки, я прошу зараз і експертів підключатися. Ви також називаєте найголовніші події сезону і його риси. Що ви побачили? Що відбулося зі страною? Зреагуйте, будь ласка, тільки стисло – і ми далі передаємо слово.

Володимир Олійник: "Ви знаєте, якби… Я за те, щоб закон панував у державі, правосуддя було, бо воно потрібно для всіх: і тим, хто при владі, і в опозиції – рано чи пізно міняємося. Але вам варто було б нагадати і сказати, що була помилка в п’ятому році – це арешт опозиціонерів Бориса Колеснікова, покійного Євгена Кушнарьова і так далі, і так далі. Бо були ж рішення суду, що незаконно їх заарештовували. Слідуюче. Безперечно, ви говорите про те, що не було багато візитів Президента. Я хочу вам сказати: не кількість важлива, а якість. Але і згадайте попередника, Віктора Ющенка. Візитів – море, просто Президент навіть не займався внутрішніми питаннями. Але КПД?"

Анна Безулик: Стисло ми домовились.

Володимир Олійник: "І на завершення. Було б добре, якби підкріплювали критику влади – а її потрібно критикувати – позитивною своєю діяльністю. Ми провели реформу – і сказали яку. Сказали, де ми помилились в методиці – і назвали. Які системні закони прийняли, які впливають сьогодні на якість життя – я б тоді тільки був би вдячний, це була би гарна розмова"».

Та найгірше було те, що Безулик не підтримала представника БЮТ Гриніва, коли той навів цитату Володимира Олійника кількарічної давності на підтримку Тимошенко і проти Януковича і не зробила регіоналу зауваження, коли той перший почав «наїжджати» на опонента і переходити на особисте:

«Ігор Гринів: "Я хотів би тоже на цю репліку. Чи ми розуміли, що так буде? Напевно, розуміли. Я от хочу процитувати газету "Губернские ведомости". Зокрема, прогноз на дальший розвиток подій в Україні, який був зроблений одним із українських політиків: "Тимошенко – лідер, здатний створити в Україні процвітаючу державу, а Янукович перетворить її в країну братків та бандитів. Нам з зеками не по дорозі". Пане Володимире, змінили свою думку? Це ваша цитата".

Володимир Олійник: "Я ще раз хочу сказати: це вирвано з контексту".

Ігор Гринів: "Ні, це безпосередньо ваша цитата".

Володимир Олійник: "Я ще раз кажу: мені треба подивитися цю публікацію. Щодо того, як хто створить державу – це по результатах. Якщо попередня влада абсолютно була непрогнозована, била байдики, між собою сварилися, то сьогодні ви бачите, що поступово йдуть зміни в цій державі".

Ігор Гринів: "Та цю владу зраджували такі як ви просто. От в чому була найбільша проблема. Ви коли пройшли по списку Блоку Юлії Тимошенко в парламент, її перший зрадили".

Володимир Олійник: "Я вас тоді переконував, що Юлія Тимошенко більш ефективний політик, на відміну від Ющенка. Ви що говорили?"

Ігор Гринів: "А я переконував, що нам треба бути разом. І тоді я думав, і тепер. І феномен полягає Тимошенко в тому, що навіть будучи у в’язниці, вона зуміла об’єднати опозицію".

Володимир Олійник: "Чуєте чи ні? Давайте не переходити на особисте. Тому я ще раз говорю: це кожний має право мати свою позицію і її відстоювати"».

Отже, ми хотіли б помилятися у своєму прогнозі, що «РесПубліка» вичерпує свій потенціал єдиного ток-шоу, де позиція ведучої та компетентність команди давали змогу зазирнути на темний бік української політики крізь політтехнологічні меседжі, замовчування та маніпуляції. Очевидно, нова політична роль власника 5-го каналу та його виборчі перспективи таки мають вплив і на зміст цього шоу. А зробивши один крок у бік компромісу з політиками, важко утриматися від подальших, усе більших поступок. І навпаки. Це чудово показано в голлівудській стрічці «На добраніч і хай щастить». Тим більше, що саме компроміси з політиками сприяють тій загрозі, яку ілюструють слова Ярослава Грицака з епіграфа – відділенню України від світу. Тож знімаючи з них відповідальність, замовчуючи їхні провали, ми всі разом заходимо в тунель без світла в кінці.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено тут.