Перші після канікул політичні ток-шоу не відзначались підвищеним градусом протистояння опонентів чи особливо дражливими темами.  – чого можна було б очікувати з огляду на офіційний старт виборчої кампанії. Огляд маніпулятивних технологій у політичних ток-шоу  за 31серпня –03 вересня 2012 року.

Термін „популізм”  в політичному лексиконі сприймається негативно – радше, як синонім демагогії. Хоча якщо вдатися до послуг Вікіпедії, то знайдемо серед визначень і таке: „Популізм базується на твердженні, що правляча еліта не турбується про інтереси простої людини, оскільки зацікавлена лише в своїх благах, тому владу в еліти треба відбирати і спрямовувати на задоволення інтересів суспільства в цілому.” Навряд чи помилимось, якщо скажемо, що з огляду на українські реалії, знайдеться чимало людей, які погодяться з таким твердженням. Але ще одне визначення з того ж джерела ставить все на свої місця: В Україні термін популізм найчастіше вживається на означення політики загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

І на завершення короткої довідкової частини коротеньке визначення терміну „демагогія”: „облудні гасла, нездійсненні обіцянки, популістські лозунги, навмисне викривлення фактів задля політичних та ін. корисливих цілей, використовувані політичними лідерами або угрупованнями для досягнення власних цілей: переважно здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомістю мас”.

Ми не випадково вдалися до наведення таких абеткових визначень. Адже минулого тижня, принаймні одне з політичних ток-шоу, які повернулися з літніх канікул, було прямо присвячено темі передвиборчого популізму політиків («Свобода слова», ICTV), а інші з допомогою учасників-політиків оцей самий популізм в повному обсязі і продемонстрували.

Небажання і неготовність української політичної еліти функціонувати в сфері реального – це та риса, яка не визначається причетністю до діючої влади чи до нинішньої опозиції. Якби хтось із колег-телевізійників взяв собі за мету змонтувати приклади, коли політики в телевізійному ефірі ігнорують незручні питання, вдаються до безпідставних тверджень, забувають про власний політичний бек-граунд, пропускають повз вуха очевидні факти, відповідають питанням на питання, провокують скандали і закликають до конструктиву, не наводячи жодної конструктивної думки чи пропозиції – вийшла б сюрреалістична картина, масштабу якої позаздрили б Далі і Бунюель. Чи не тому політичні лідери з часом стали переважно уникати ефірів начебто популярних ток-шоу, маючи за краще направляти на них політиків другого і третього ешелонів? Звісно, якщо не йдеться про комфортний формат монологу „без опору”.

Поки що навіть офіційний старт спринтерських виборчих перегонів не спонукав скористатися ефірним часом на рейтингових каналах очільників партійних „команд”. Відверто кажучи, в сенсі персонального добору опонентів, не пощастило всім телеканалам. В „Большую политику” на «Інтері», як виявилося, кликали Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка. Якщо вірити ведучому, відмовився саме лідер об’єднаної опозиції, мотивуючи це зустрічами з виборцями у Дніпропетровську. Дещо дивне рішення, з огляду на традиційні скарги щодо „інформаційної блокади”. Здається, що при бажанні, можна було б встигнути і  до дніпропетровської громади, і пізно увечері на достатньо довгограючу програму Євгенія Кисельова. Чому б, наприклад, не скористатись можливістю озвучити сюжет з позовом до президента Януковича і окрім суду пред’явити ще й на широку телеаудиторію півмільйона підписів під цим позовом. Втім, це питання до опозиційних технологів... Сьогодні, 7-го вересня,  з’явилася новина, що Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк таки прийдуть у студію Є.Кисельова.

Але знайдені заміни на минулу програму, 31-го серпня,  виявилися явно нерівноцінними. Причому, йдеться, певна річ, не про особисті якості Віктора Пинзеника (УДАР) чи Олега Зарубінського, який цього разу представляв ПР,  а, швидше,про  їхню особисту роль  у прийнятті рішень, яку ці політики відіграють (або точніше – не відіграють) у свої нових політичних силах. Декоративність їх ролей у нинішній виборчій грі очевидна і спростувати її в ході своєї телевізійної презентації не вдалося жодному з них. Тому діалог  у відверто запозиченій декорації і форматі боксерського рингу крутився в нехитрій парадигмі: Пинзеник твердив, що вливання свіжої крові у політику важливіше за ідеологію, а Зарубінський педалював стандартний аргумент діючої влади – ми хоч щось зробили, а чого ж ви не зробили, коли у вас було своїх п’ять років. У всіх аспектах дискусії домінував звичний принцип - декларувати позитиви від імені своєї політсили, а відповідальність за негативи нав’язати опонентам.

Ще один широко використовуваний прийом – наводити певні цифри, посилатися на статистику і публічні заяви, без посилання на конкретні об’єктивні джерела, публікації тощо. За відсутності в студії кваліфікованих експертів, підготовлених в певній тематиці, журналістів, чи ведучого, всі ці посилання допомагають отримувати певну перевагу в дискусії і впливати на свідомість глядачів. Цікаво, що і ця дискусія почалася з того, що обидва її учасники засудили популізм, як хворобу української політики – що не завадило їм надалі активно користуватися популістськими прийомами:

«Інтер», «Велика політика», 31.08.2012

Віктор ПИНЗЕНИК («УДАР»): "Найбільше мене коробить і найбільша біда, хвороба української політики, яка властива, на жаль, всім, і тут опозиція й позиція міняються час від часу місцями, це махровий популізм. Це обіцянки того, що зробити не можна".

Євгеній КИСЕЛЬОВ: А если конкретней?

Віктор ПИНЗЕНИК: "Ну, важко… ну я не хотів би порпатись. Обіцянки того, що до добра не веде. Бо не задача в тому, щоб людям дати рибу. Задача в тому, щоб навчити їх ловити, щоб створити умови, при яких вони здатні забезпечити собі достойне життя".

Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ (блок В.Литвина, кандидат у парламентарі від списку  Партії регіонів): "Ви знаєте, я абсолютно згоден з цим, що популізм треба викинути, а для того, щоб його викинути, і щоб наші шановні глядачі зрозуміли, де популізм, де обіцянки, а де є те, що вже реалізовано, треба подивитись, хто що зробив. Якщо подивитись два роки, які є, от було сказано, що це стабільність – нічого не робити. А інші бачать – це нові аеропорти, інші бачать – це нові стадіони, інші бачать – це три тисячі кілометрів доріг за останні два роки, коли попередні два роки 9 кілометрів доріг, інші бачать нові школи, нові дитячі садочки. Хіба це погано? Тому я згоден з тим, що не треба займатись популізмом, треба розказати, що ти можеш зробити, от і все".

З одним твердженням Віктора Пинзеника, до речі, можна й погодитись. Ідеологія в сенсі кольору прапорця над польовою кухнею, з якої роздають передвиборчі пайки, справді немає особливого сенсу. Важить лише розмір порції. Що стосується ідеології як системи поглядів на організацію життя у державі, яку партія чи окремий політик беруться повноцінно реалізовувати за будь-яку ціну, демонструючи наполегливість і політичну волю і приймаючи на себе відповідальність – це, судячи з усього, не „з нашого життя”...

„Чи став популізм головною ідеологією всіх партій  України?” – так була заявлена одна з головних тем у програмі Андрія Куликова „Свобода слова” на ICTV.

Відповіді представників політсил на це запитання, які мали б довести його некоректність, насправді підтвердили справедливість саме такого визначення. Спробуємо виділити певну логіку цих відповідей.

 Ось представник діючої  влади, керівник фракції ПР Олександр Єфремов, ілюструє свою тезу  про те, що влада робить більше, ніж обіцяє, посиланням на спеціальну книжечку, де, треба думати, наведено конкретні цифри і факти. Звісно, хто хоче перевірити, зможе дістати і перевірити ці самі цифри і факти. Переконливість його риторики автоматично зростає – хоча очевидно, що глядачі, які зараз дивляться шоу, книжечку прямо зараз не прочитають і тим більше не перевірять. Ну нехай, потім, колись... може...

Прийом „чемоданів компромату” від забутого екс-віце-президента Росії Олександра Руцького набирає різних форм – книжечка про досягнення з їх числа. Напевно, там можна знайти і відповіді про тягар корупційної ренти, яку, надриваючись, несе українська економіка, про джерела неочікуваних і швидких бізнес-успіхів конкретних представників діючої влади. І ще на десятки інших не дуже зручних питань там, мабуть, є вичерпні відповіді. Поки що книжечок глядачам шоу не дісталось. Ну, може, колись. Згодом.

Віддамо належне ведучому: він встигає переглянути кілька сторінок і відзначає, що конкретикою насичена не кожна з них. Відповідь проста – це, звичайно, ніякий не популізм, просто всього не передбачиш. Теж наче не посперечаєшся. Втім, час шоу обмежений і продовжити розбір книжечки посторінково не випадає. До речі, отакій книжечці можна було б цілу програму присвятити – з прем’єр-міністром, з лідером фракції, з соціальним віце-прем’єром, з пенсіонером, чорнобильцем, афганцем, вчителем, медиком. Хоча, це, мабуть, теж популізм?

ICTV, «Свобода слова», 03.09.2012, 22:55

Олександр ЄФРЕМОВ (ПР): "Каждый пункт программы наполнен соответствующими показателями, в том числе и цифровыми, которые все можно проверить. Для того, чтобы соотнести, что было, что есть и что будет, я дал вам книжечку, и мы таких книжечек отпечатали большое количество экземпляров. Каждый избиратель и каждый человек в нашем государстве, кто посчитает возможным прочесть, он сможет сделал вывод. Мы не брали далекую перспективу, мы брали 2 года – 2008-2009 год – до того как мы пришли к власти. Мы взяли 2010-2012 год и то, что нам удалось сделать за этот период. Там все есть в цифрах. Можно проверить и соотнести со статистическими данными. И мы написали то, что мы намерены сделать до 2017 года. Если кто-то мне скажет по тем направлениям, которые есть, что там что-то не соответствует действительности, я готов подискутировать".

Андрій КУЛИКОВ: Я сейчас читаю страницу "Украине мировое признание". И кроме годов, там никаких цифр нету. А еще перед программой я выписал из предвыборной программы вашей, что, дальше цитата, "общество благоденствия невозможно без надлежащего уровня гражданских свобод и необходимых усилий власти для гарантии безопасности государства и гражданина". Но там же ничего не сказано о том, как защитить гражданина от произвола государства, как и о том, как создать эффективные правоохранительные органы.

Олександр ЄФРЕМОВ: "Программа любой политической силы не может дать 100% ответов на все вопросы. Вот вы когда задали вопрос людям, те цифры, которые были приведены сзади, там разделилась аудитория практически пополам. И это совершенно справедливо. Потому что как мне видится, невозможно построить экономику в несвободном государстве. Как невозможно свободное государство построить, если там люди живут очень разнопланово и разбег между бедными и богатыми очень большой. Поэтому необходимо делать совместно – и строить свободное государство, и развивать соответствующие экономические рычаги управления в данном государстве".

Можна також посилатися на свою особливу обізнаність в державних справах, відмовляючи в праві оцінювати політику влади всім іншим – хто, начебто, таким особливим знанням не володіє:

Андрій ІЛЛЄНКО («Свобода»): "Пане Єфремов, напевно, все-таки партія влади повинна говорити не про нові обіцянки, а звіт про те, що вона уже зробила. А не постійно казати про попередників, які вам залишили нібито важкі господарські відносини. Коли ваша партія йшла до влади, коли Янукович став Президент – 5 років податкових канікулів для малого бізнесу. Сьогодні ваша партія знищила малий бізнес в Україні, прийнявши Податковий кодекс, який його знищив. Наступне питання. Ви обіцяли покращення життя вже сьогодні. Це гіперпопулізм, який став загальним місцем. Покращення життя відбулось у Януковича, в його родини і "Межигір'ї". Там і податкові канікули у нього вічні. Але у звичайних людей життя погіршилось. Ви обіцяли дешевий газ, ви обіцяли зменшення житлово-комунальних тарифів. У результаті зараз дешевий український газ ваші олігархи продають за кордон, а населення ви продаєте дорогий російський газ, який ви не змогли зробити дешевим. Так може все-таки дійсно готуйтесь до переходу в опозицію, тому що такими показниками і з тим, що ви за останній час зробили, якщо вибори ви не сфальсифікуєте, то іншого вибору як в опозицію просто немає".

Олександр ЄФРЕМОВ: "Уважаемый коллега, для того, чтобы делать какие-то заключения и выводы, необходимо самим что-то сделать. Пока еще не видел, чтобы ваша политическая сила что-то конструктивное сделала в государстве. Я вам тоже подарю ту книгу, которую я подарил Андрею. И там для вас еще раз повторяю, если с первого раза это недостаточно. Там сделан анализ, что было до, там сделан анализ, что мы смогли сделать за этот период, что вы говорите, что мы не говорим. Мы открыто говорим многим миллионам людей. И не просто говорим, а даем документы, которые они могут проверить везде, где считают нужным, что нам удалось сделать за этот период. А теперь что касается проблем, которые есть в государстве. Да, они действительно есть. И если бы все руководители, которые были при власти, в свое время сделали что-то для решения этих проблем, которые на сегодняшний день существуют и обострились в государстве, я думаю, их было бы меньше. А учитывая то, что мы последние 5 лет, в том числе при вашем активном участии после оранжевого бреда, который состоялся, мы отброшены на 10 лет назад были – это объективность, которая есть у нас. И нам из этой ситуации надо выходить. Теперь давайте поговорим о газе. Очень интересная тема. Сегодня государство, после подписания договора, который с Российской Федерацией был подписан, переплачивает наше государство 3 миллиарда долларов Российской Федерации, за счет которых она может успешно построить обходные трубопроводы вокруг Украины. Вы скажите, чья это вина и при какой власти это было сделано? При той, которую вы поддерживаете, или той, которую вы не поддерживали? Теперь следующий момент. Если вы видите процессы, которые происходят в газовой сфере, ваша власть заложила о том, что нам надо построить терминалы для сжиженного газа. На спотовых рынках цена на сжиженный газ в 2 раза ниже, чем есть. Если бы мы сегодня построили заводы по переработке газовой группы угля в газ и могли обеспечить наши области этим газом. Если бы мы сегодня увеличили добычу на шельфах, увеличили добычу внутри государства. О чем вы говорите, не понимая совершенного этого вопроса? Вот тогда я бы сказал: да, вы имеете право задавать данные вопросы. А учитывая то, что мы одновременно начали всю эту работу, и я больше чем уверен, что при сохранении стабильности в государстве мы закончим ее. И что через 2-3 года наше государство будет выглядеть совершенно другое – то это факт. Вы понимаете, почему сегодня Китай может торговаться с Россией по цене газа? Потому что газ, который они вырабатывают с переработки угля, в 2 раза дешевле российского газа. И они говорят: если вы нам цену поставите такую, как у нас, мы будем брать у вас газ. А если нет, то у нас есть свои источники, мы за счет их будет жить. К сожалению, мы пока этим похвастаться не можем. И здесь во многом и ваша вина".

Якщо критика набирає більш-менш предметного характеру, та ще й адресується найвищій посадовій особі, впевненість спікерів влади відчутно слабне. Особливо  активно вони ухиляються  від запитань, що стосуються матеріальних статків – своїх власних, або, не приведи Господи, самого президента. Прогнозована реакція – спроба змінити тему, звинуватити в політичній безпринципності і бажанні попаритися на імені керівника держави. В „Свободі слова”  цього разу позитивно  показав себе Анатолій Гриценко, який, можливо, найкраще з опозиційних лідерів формулює звинувачення такого роду. Взагалі, трохи дивно, що інші опозиціонери, принаймні в телефірі, часто примудряються подібні критичні випади переводити в безособову форму :

Анатолій ГРИЦЕНКО: "Не треба грузинських поліцаїв, ми самі спроможні провести ту люстрацію, отримавши більшість. І у нашій програмі написано чітко, за якими напрямами. Два напрями люстрації. Перше – чи живе чиновник по декларації. І друге – чи не порушує він закон. Якщо є перше або друге – вилітає і йде відповідальність, якщо там передбачена кримінальна, без права роботи на державній службі. Ви знаєте, хто перший чиновник не пройде люстрацію? Янукович Виктор Федорович, почетный председатель Партии регионов, а по нечетным Президент Украины. Тому що брехня Януковича закладена в його декларації. Там немає "Межигір'я" вартістю сотні мільйонів доларів. Там немає гаража на 70 машин. Там немає причала і вертолітних площадок. Там немає один люстр по 110 тисяч доларів, які вже вскрили журналісти з фотографіями. Там немає однієї віконної рами з ліванського кедру по спецзамовленню по 45 тисяч доларів. Це все там. І у Януковича, виявляється, немає жодного автомобіля, навіть "Запорожця". Кілька років підряд хтось бачив його пішки? От доки Президент буде говорити неправду, доки по всій вертикалі буде неправда і в кожного чиновника буде своє чуть менше "Межигір'я". І через ми зараз у такій ситуації, коли люди сміються, а потім думають – уряд бомжів. Без определенного места жительства. Уже журналісти фотографії дали, де нерухомість Прем’єра Азарова в Австрії. Клюєва – в Австрії. У Тігіпка знайшли квартиру у Франції. Вони живуть там, там їхні фірми зареєстровані, там їхні діти вчаться. А рулять тут. Абсолютно правильно написано, що це окупаційна влада".

... Олександр ЄФРЕМОВ: "Анатолий Степанович, две ремарки и один вопрос к вам. Первое – вы взяли за правило критиковать Президента в его отсутствие. По меньшей мере это неприлично. Потому вам отвечать за Президента неудобно, потому что вы несете явную чушь по многим вопросам. А ответить вам некому. Поэтому беспроигрышный вариант. Если хотите возвеличиться, то это действительно беспроигрышный вариант. Второй вопрос. Вы обвиняете Президента в том, что он желает вечно править и поэтому нужно изменить Конституцию, чтобы там это было записано. Я вам позволю напомнить, вы это прекрасно знаете, что в свое время, когда мы были в оппозиции, именно Юлия Тимошенко предлагала Януковичу стать Президенту без выборов. Чтобы мы внесли соответствующие изменения и фракция БЮТ эти изменения поддержит. И затем Янукович становится Президентом Украины при голосовании в парламенте. Вы это знаете. Вы сегодня входите в эту политическую силу и обвиняете других в том, что мы не делали никогда. И Янукович категорически не согласился с этим и сказал, что только выборы и народ определит, кто будет Президентом. А теперь вопрос. У вас в партийном списке как минимум три человека – это вы, Яценюк и Вячеслав Кириленко – которые входили в "Нашу Украину" и успешно эту политическую силу развалили. Один из первых убежал Яценюк, который был в прошлой пятерке. И она приказала долго жить. И вы в том числе приложили руку для того, чтобы это случилось. Теперь вы создали новый проект под данные выборы. Входите в пятерку опять втроем – те, кто развалили ту политическую силу. Яценюк уже честно сегодня заявил, что как только в парламент проходит, он выходит из этой фракции и создает свою фракцию. Вы как считаете, это честно по отношению к людям? Сегодня идти на выборы, агитировать их за ту политическую силу, которая после выборов развалиться, и существовать в очередной раз не будет. Может быть, все-таки лучше создать политическую силу и честно отстаивать, а не создавать политические проекты на время?

Певна річ, популізм властивий не лише партії влади. Слухаючи виступи опозиціонерів чи представників  так званих „третіх сил”, пересічний громадянин має сильно напружитись, щоб віднайти конкретні відмінності в програмах та гаслах. Зазвичай, всі вони зводяться до однієї прихованої тези – голосуйте за мене, а там видно буде. Коли читаєш на білбордах обіцянки провести люстрацію або створити економіку рівних можливостей, хочеться дізнатися, чи політики, які таке обіцяють, справді знають, що стоїть за цими словами.  Здавалося б, саме в ефірі тривалих політичних шоу є всі можливості детально розпитати політиків про їх бачення майбутнього – без домашніх заготовок та все тієї ж популістської риторики. Але ми вже давно звикли, що предметної розмови уникають і самі політичні опоненти, не заважаючи один одному „відпрацьовувати” власну обов’язкову програму.

Поки що перші після канікул політичні ток-шоу не відзначались підвищеним градусом протистояння опонентів чи особливо дражливими темами – чого можна було б очікувати з огляду на офіційний старт виборчої кампанії. Тому, мабуть, і рівень популізму був звичним – не вищий за звичайний потік обіцянок і взаємних звинувачень. Залишається сподіватися, що з наближенням дня виборів політики використають ефір ток-шоу для справді серйозної розмови про майбутнє країни. Хоча особливих підстав для оптимізму немає. Бо в нас цілком достатньо політичних фріків для інфотейнменту. А що ще потрібно телеканалам? 

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг політичних ток-шоу та підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограм українських каналів з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації «Телекритика». Висновки моніторингу можуть не співпадати з точкою зору Міжнародного фонду «Відродження». Методологію проведення моніторингу викладено тут.